Відповідь: Нефізичні покарання дітей Ну що ви, я такого не думала і не казала. Звичайно, поведінка дитини залежить і від темпераменту. Але хіба темперамент биттям по дупці можна змінити? Дитина підросте і навчиться собою краще володіти. Треба просто перерости той вік, коли важко чи неможливо домовитися словами. Будь-яка дитина може поводитися не дуже гарно, ніхто не спішить звинувачувати батьків в цьому - всі розуміють, що дитина є дитина і від неї всього можна очікувати
Відповідь: Нефізичні покарання дітей І тут навіть нема, як заперечити В мене в родички - за її словами - дуже вредна і геть невихована дитина: ото я наслухалась того, а потім, як побачила того малюка, то зрозуміла, що мама не розрізняє "вредність" і надвичайну енергійність-активність-непосидючість тієї дитини. І ото вона йому в приклад ставить чемну і добре виховану сусідську дитину, яка, перепрошую за порівняння, дупу не підніме, бо їй ліньки кудись йти, щось робити і т.д. То в моєму розумінні не має геть ніякого відношення до її виховання. А взагалі я зараз себе щось відчуваю геть "зеленою" в таких питаннях Останній приклад з життя. На свята до нас в гості приїжджав Златин братик. Як тільки вони між собою не поділили іграшки вперше, він побіг в іншу кімнату, де купа людей, впав на підлогу і довго плакав, аж заходився, періодично піднімаючи голову і дивлячись, чи його хтось жаліє, чи хтось реагує на його плач... Златеня дивилось на те все великими очима, нічого не розуміючи. Після таких двох днів мою дитину хтось підмінив: впала іграшка - вплач, посховхнулась на паркеті - вплач... і купа плачів за день від речей, на які вона геть не реагувала раніше. Потурати такий плач без причини - то є неправильно, ІМХО. Але я що правильно робити, я теж не знаю...
Відповідь: Нефізичні покарання дітей гм, знову ви мене дивуєте ... інколи коли дитина хоче в калюжу ногами, то це просто вона так світ вивчає, а не вашу увагу обов"язково привертає. за що дитину тут карати? За допитливість? Мене завжди дивують мами які ведуть дітей на вулицю гуляти і кажуть "не замастись". ну та то сам Бог приказав побігати-попадати і в траві покачатись. Те саме з мокрими ногами - вдіньте гумаки і не мучте ні себе ні дитину. це більше думки вголос, не сприймайте занадто особисто.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Повністю погоджуюсь з Орман. Карати маленьку дитину за те, що вона потребує мами чи пізнає світ - абсурд До виховання це не має жодного відношення - це цькування дитини та пригнічення її особистості. Безпосередньо по темі. Найдієвіше покарання для моєї дитини - це стояти в кутку, заборона відвідувати садок та танці. Ага, ще мультики забороняю на певний період.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей ми так і робим, коли на вулицю йдем і є калюжі, але вийшли не взуті в ґумачках, то кажу дитинві, що неможна, бо ноги мокрі будуть, а в ґумових чобітках можна, то проблем з тим не виникало ніколи
Відповідь: Нефізичні покарання дітей У нас таке було Подивився Петрик на сусідського хлопчика і собі все плачем вимагати, ще й падав на підлогу і ногами бив! Пройшло через три дні три дні мого ігнору. Як тільки істерив я ішла в іншу кімнату, от так бігали по хаті Коли переставав істерити я підходила, брала на руки і питала що саме він хоче і що його турбує, давала те що малий просив, пояснювала, що кричати зле, що той хлопчик погано чинив і все минулося. ---------- Додано в 20:36 ---------- Попередній допис був написаний в 20:34 ---------- О-о-о, довгий період відлиги цього року довів нашу бабусю до нервового виснаження Бо гуляли ми в гумовцях (утеплених ) винятково по калабанях і бажано було ще добряче тупнути ніжкою щоб розліталися бризки Після зими так цікаво пізнавати щось нове...
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Ми з Софійкою на пару по калабанях ходили-море задоволення Може я недобрий вихователь,але не забороняю дитині того,що не шкодить її здров"ю,чи здоров"ю її оточуючих. З нефізичних методів покарання один раз ми цілий день не дивилися мультиків. Софійка від того видимо не страждала,але того,за що була покарана більше не робить,певно то в нашому випадку дієвий метод
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Погоджуюся з кожним словом. Тільки ж дуже важко втриматися під осудливими поглядами і не почати їм на втіху виховувати свою дитину ---------- Додано в 21:35 ---------- Попередній допис був написаний в 21:27 ---------- Чесно кажучи ви мене теж. По перше у нас дощів вже з місяць не було, і бродити по калюжах у наші плани не входило. По друге, я дозволила дитині пізнавати світ і гратися з водою (по це детально писалося) По третє - я показала межу дозволеного і дитина мене зрозуміла і послухалася. То що вас дивує? Можливо, що я банальні речі подаю як вершину педагогіки? Тож обмовлюся, мене батьки били. Як любить згадувати тато, попа була в клітинку. Досвіду виховання без покарань у мене не має. І кожен такий момен, який у мене вдався, я сприймаю як перемогу над батьківськими методами виховання, які для мене є неприйнятними. Тож спішу ними похвалитися. Може хтось підкаже ще щось, може комусь мій досвід стане в пригоді.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей дивує, що надто контролюєте (з того що пишете) я бачила, але гратися руками і ногами це різні речі. Це малесенька дитина, вона вивчає світ і, наголошую, не робить нічого поганого. Ходити по калюжах це точно не погано ви ж не в гості йшли, а саме гуляти ... щодо методів жодних заперечень - все супер, але от те в яких ситуаціях ви їх застосовуєте мене дуже дивує. Які межі ви встановлюєте? Для чого? Чи є місце для спонтанності? ну і, зрештою, я просила не сприймати надто особисто, бо ви описуєте лише уривки я ж не бачу повної картини, може, насправді це все не так виглядає
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Звичайно в мене це не на першому місці, але маю такий склад характеру, що якщо все таки малий щось "втнув", то не можу просто стояти і думати,що ну і що що він вдарив когось, це ж моя дитина, а що думають інші мами то мені "пофігу", ну не моооожу я так,не хочу щоб в когось залишались негативні думки про саму ситуацію. Рахую, що якщо інцидент все таки стався (наприклад на пісочниці) , то завжди це можна рішити полюбовно. Мого малого теж могли дітки вдарити, але я ніколи не робила з цього проблем, а ставилась з розумінням, але ж не всі мами нормально реагують на взаємно, нажаль.:no: ---------- Додано в 10:34 ---------- Попередній допис був написаний в 10:28 ---------- Погоджуюсь на всі 100%, я це дуже добре розумію. Повірте , я це дуже добре розумію, і тут з Вами теж погоджуюсь на 100%, але вже писала вище, що нажаль не всі це розуміють, і рекції деколи бувають якісь не адекватні, зі сторони інших мам.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей пригадалось. якось при гостях (братова з малим 10р) Павлусь брався щось "маагати" (помагати). Вона на це все так скептично глянула і каже "Ага, мій теж колись рвався свої шкарпетки прати. Ледво відівчила. А тепер що? віником не загониш свої шкарпетки попрати!" і сміх, і гріх. Для мене випікання вдома хліба дуже важливе, зараз поясню чому. Можна ж і у магазині придбати, і возні менше. Але (!) це час який я провожу у спільній праці-допомозі з Павлусем. І дурня що потім треба кухню пилососити від насипаної муки, переодягатись і майже цілому митись (ну зараз вже вправність краща - розгром менший), але це процес творчий і спільний! Але ж я його до цього не заганяю і не примушую. Це його добра воля і зацікавлення, яке я можу успішно відбити за кілька прийомів вимагання від дитини ідеальної вправності він і пилосос потім сам притягне ))))))))) Зате він потім гордо ходить по квартирі і всім говорить "Я - Маагай!" (це з віршика взяв "через поле, через край, ходить хлопчик Помагай") і ми майже все намагаємось робити разом оскільки йому це цікаво. І цю цікавість треба підтримувати, а з часом прийде і майстерність ---------- Додано в 17:38 ---------- Попередній допис був написаний в 16:48 ---------- як же я вас розумію! як про мене писали. якусь похвалу чи тепле слово за всі роки мого життя певно на пальцях перелічити можна. А потім вони (мами - див.тему на ДП "Ой, мамо") ображаються що ми не любимо, не говоримо теплих слів і т.д.... А звідки їм взатись? не навчили ж самі певно щодня молю Бога аби дав мені сил і розуму не розіграти до болю знайомий сценарій на своїх малятах. Так хочеться аби в них про дитинство було значно більше приємних та світлих спогадів!
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Зараз мій найдієвіший метод - коли Ярка не слухає - я кажу: я буду тебе слухати, так як ти мене. Вона вже розуміє, що я її ДІЙСНО НЕ БУДУ СЛУХАТИ!!! Не буду читати, малювати, бавитися з нею. І це домагає До того методом спроб і помилок проходили - не включати мультики, не купувати іграшок і книг, але це на мою малявку мало впливало. Ярка не може бути сама - їй треба співбесідника, щоб її вислухали, разом з нею щось куховарили, або вирізали-клеїли-малювали, тому таке покарання найдієвіше. Антидієве - кричати. Воно закриває вуха руками і каже - "не кричи, мене голова болить" або "не злись, а то тріснеш, як кулька". Я починаю сміятись і злитись вже не виходить.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Я так трохи загально впишуся. Метод зі стільцем "роздумів" дієвий, але з ним є кілька важливих нюансів: - час сидження треба давати відповідно до віку, не забувати, що для дитини, як для песика, чекання є дууууже довгим - ніколи не давати дитині годинника, ані можливість бачити годинника із точки сидження, бо тоді передаєте контроль над ситуацією в руки дитини - наголошувати, що "я тебе люблю, дуже люблю, а прошу посидіти на стільці, бо за вчинки є наслідки", бо найгірше для дитини, коли мама її "відкидає зі своєї любові" - обов*язково обговорювати причину того, чому і за що сиділа - якщо дитині треба в туалет чи пити - дозволити, але тоді відлік часу почати наново, інакше ті маленькі психологи навчаться, що мамою можна покерувати, а сидження перетворити на ходження й забаву У нас дієвими є і заборони щодо мультиків та солодкого, але тут теж нюанси: - діти мають коротку пам*ять, тому не можна давати наприклад 4-5-річним таке покарання на тиждень, одного дня зазвичай вистачає, хіба що дитина щось вчудила ввечері, тоді можна покарання на наступний день "розтягнути" - кожного разу, коли просить мультики чи вимагає, лагідно нагадувати, що "я дуже хочу дати тобі мультики, але за вчинки є наслідки, тому через те і те (уточнюємо що саме) ти нині мультиків не можеш мати) - не відбирати забагато. Ми забороняємо мультики й не даємо солодкого, але спільні забави в кімнаті, читання книжок чи інший корисний спосіб проведення часу залишаємо. Застосовуємо ми і спосіб "як ти мене слухаєш, так і я тебе слухаю". Однак цей метод має в собі велику небезпеку "дай за дай". Може, маленька дитина до такого висновку не дійде, а от Дарко мені якось видав, що "а як я тебе зараз послухаю, то ти мені те і те даш?" Це вже переходить у площину його контролю моєї поведінки й небезпечного торгу, тому для цього методу роблю великі паузи й застосовую в тих випадках, коли мене доводить до межі зриву. Так само в нас діють і прохання на зразок "прошу мене послухати, бо я не хочу кричати на тебе", "ти можеш послухати чи я маю крикнути, аби ти почув?", "я спокійно тебе прошу й знаю, що ти це можеш зробити". Це крайні речі, але теж дієві, коли глухота посилюється. ))) Щодо недоробленої роботи, то не перепрошую, бо мені то теж якесь штучне. Крім того, слова "вибач будь ласка" та "перепрошую" мають більшу вагу, якщо справді була якась вина чи завдано болю, прикрості, а в погано зробленому чи не завершеному діємо трохи інакше. Наприклад, помилки в завданні з математики. У першу чергу наголосити на тих прикладах, які правильно зроблені, похвалити, а тоді сказати, що на жаль дещо треба переробити, бо там помилка. Оскільки моя дитина дуже чутлива до власних помилок, то я стараюся багато слів наговорити в тому, аби він не почувся, що все зле та нічого йому не вдається. Навпаки, наголошую на тому, що як виправить це, то буде знати ще краще. Результатом такого методу є вміння моєї дитини себе похвалити: "який я розумний!", "мамо, я дуже розумний, я швидко зробив і тільки раз помилився", "я дуже творчий", "о, яка в мене фантазія". Мені особисто дивно чути такі речі, бо в мене було виховання інше, я чула похвали у свій бік тоді, коли говорили про мене, а не до мене. Однак я дуже добре розумію, якою важливою рисою є вміння себе похвалити й наскільки це допомагає дитині бути впевненою в собі та своїх силах. Нещодавно мала можливість оцінити такий спосіб розмови й заохочення, коли його на боротьбі перевели з молодшої групи в старшу. Він сидів ціле заняття (а я поруч з ним) і боявся крок ступити, бо "я так не вмію" і "я так не зможу". Допомогли мої та тренерові пояснення, що завжди буває щось, що не вдається, але це тільки можливість стати кращим і чогось навчитися нового. Результат - наступне заняття Дарко вже займався у старшій групі. Тренери підійшли мені подякувати й сказали, що то один із рідкісних випадків, бо зазвичай дітлахи так само бояться й переведення до групи займає купу часу (від одного до двох місяців) та зусиль. А тут - 40 хвилин розмов (заняття триває 45, але на останні 5 я таки вмовила його постояти зі всіма й повикрикати гасла та засади, аби він дух того гурту відчув) - і зразу результат. Ще діє: назброїв, то прибери наслідки. Кожну допомогу (навіть якщо після того доведеться переробляти) теж хвалимо й підтримуємо. Однак і противниками фізичного покарання ми також не є.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Я собі уявила, як цей метод можна застосувати до активної 4-5 річної дитини - хіба привязати, чи що??? Моя б з того стільця втекла відразу і мали б ще одне "порушення дисципліни" на додачу. Або б брала хитрощами - "хочу какати-пісяти-їсти і "подихати свіжим повітрям" одночасно. Ну не можу я її заставити навіть пять хвилин посидіти спокійно, а то ще думати треба
Відповідь: Нефізичні покарання дітей В нас був такий випадок, який мене дуже потішив. Катя любить малювати клеєм і посипати його кольоровим піском, але вона завжди робить це за своїм столиком, а одного разу їй закортіло зайнятися творчістю на килимі в кімнаті, день перед тим чоловік його пропилососив.Я попросила Катю сісти за стіл, бо пісочком засмітить килим, та вона сказала, що не засмітить і я думаю "нехай". Звичайно, що по закінченні малювання все кругом було в тому піску. Я похвалила її малюнок, ми вчепили його на стіну, а потім я кажу:" тільки шкода, що наш килим не є такий чистий як був". В малої ніякої реакції. Коли прийшов чоловік, я йому це розказала і він за моїм проханням сказав при Каті таке: "ой, вчора так було чисто, а тепер тут якийсь пісок.." Після тих слів мала принесла в кімнату мітлу і попросила чоловіка допомогти їй позамітати Я спочатку й не сподівалась такої реакції і була здивована, що це подіяло. Точно знаю, що якби я сварила її за той безлад чи змушувала прибрати, це би викликало тільки спротив ( по собі суджу). А так ми хоч і не казали, що то Катя насмітила, та вона сама все прекрасно зрозуміла. Прошу вас, не сваріть на своїх дітей коли їм щось не вдається, не критикуйте їх самих, бо це принижує маленьку особистість, ми ж усі маємо на меті навчити дитину, а не доказати їй, що вона нічого сама не може. Допоможіть, підкажіть, покажіть на власному прикладі...
Ми застосовували із Дарком. Двічі сидів від початку й зрозумів, що краще раз і коротко, ніж двічі чи тричі по колу. А в нього шило в одному місці таке, що вчителька в класі дозволяє постояти під час уроку. Просто якщо покарання не задовге, то дитина спокійно то сприйме. Крім того, оскільки час контролюєте ви, то можете сказати 5, а дати лише 2 чи 3 хвилини, особливо на початках, коли всидіти важко. Я про це написала. Наш те саме робив. Я дозволяла зробити свою справу, а тоді він знову сідав на той час, що мав, від початку. Правда, тут теж є небезпека. Одного разу він справді хотів пісяти, але не пішов, бо не хотів від початку сидіти. Ну, то мали прибирання й розмову потому, що краще просто слухати, аніж мати покарання й ще потім прибирати за собою. Більше таких пригод не було. Ця ситуація лише підтверджує, що діти не роботи, а мама недаремно має інтуїцію розвинену й вміння гнучко реагувати на всі нові вибрики чи несподіванки. Думати треба потім. Коли ви кличете до себе й просите пояснити, чому відбував/ла покарання. Вони навіть за 5 хвилин встигають забути, чому. Я ніколи йому не кажу "йди й подумай", бо для дитини то абстракція. До речі, з віком уже діє просте "прошу йти в свою кімнату". Він туди бавитися піде, але мені то не шкодить. Він перші кілька хвилин позлиться, потім почне якусь книжку читати чи забавиться, але суть у тому, що увага перейшла зі шкоди на щось корисне. О, ви мені нагадали ще одну важливу річ: називати дитячі відчуття та емоції на ім*я і в жодному разі їх не заперечувати. Важко навіть уявити, як почувається дитина, котрій роблять заштрик наприклад і її болить, а всі навколо (мама, медсестра, лікар) кажуть: "та ну, воно ж не болить, ну зовсім не болить". Це така кривда дитячому світові, мені видається. Я довго вчилася, але не шкодую, що таки навчилася казати Даркові "ти злий", "ти ображений", "ти сумний", "ти розгублений". Він завдяки цьому називанню сам може пояснити, що з ним, чи як він почувається, і навчитися це контролювати. Дорослі схильні багато речей заперечувати дитині. Плаче, що забавка зламалася (і для дитини це важливо, це її найбільша проблема в даний момент), а ми починаємо казати "та подумаєш, ми її полагодимо" або "та нема чого плакати, ми нову купимо". А важливо просто сказати "ой, так шкода що вона зламалася? тобі сумно? і мені сумно." І не дати зразу вирішення (залежно від ситуації, правда), а спитати дитячої думки: і що тепер зробимо? Головне в цьому не дійти до перебільшення. Не знаю, чи хто бачив фільм "материнство" з Умою Турман, але там власне показане таке перебільшення, коли мама починає плакати разом з хлопчиком. Таке взагалі робити не можна, бо ми навантажуємо дитину ще й своїми емоціями й вона перестане плакати не тому, що вже не хоче плакати, а тому, що її стурбує реакція мами.
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Співпереживання і прийняття емоції дуже важливо! Пригадую, приходила до мами жалітись на якусь проблему, а отримувала у відповідь аналіз ситуації і своєї невірної поведінки. А так хотілось просто співчуття і захисту!
Відповідь: Нефізичні покарання дітей Так,це дійсно дуже важливо, ми теж так стараємось. Так, я думаю у багатьох так є... шкода, що батьки ніби нам і добре хочуть, але чомусь відразу тими повчаннями " я тобо ж казала..", "а ти мене не послухала.."... замість того щоб просто послухати і підтримати... Я бачу, що коли можу розізлитись, теж так сказати можу.. тому стараюсь мінятись..
Відповідь: Нефізичні покарання дітей ой,і мені нагадаось... хоть розповідала мамі про все,але жолного разу не почула тих слів,які мені були потрібні. як підросла,то просто казала:"Мама,я прийшла не за критикою, а за добрим словом,а як не знаєш,що сказати, то просто обніми"
