Відповідь: Нерідний батько Знімаю капелюха перед вашою мамою! Коли мій тато відкрито меле гадості про мене моїй мамі, причому з матами, вона просто... тихенько його заспокоює або мовчить. І кого чи що вибрала вона, в чому сенс її терпінь, я не знаю. Я вже кобіта доросла, але все одно якось так... неприємно...
Відповідь: Нерідний батько Я думаю таки ні. Близьким людям завжди знаходимо оправдання, пробачаємо, шукаємо компроміси, стараємось не ображатись, бо це ж мама (тато)...
Відповідь: Нерідний батько категорично незгідна. Я навпаки, може просто після стількох років, стіки пережитого і побаченого, не можу найти оправдання батькам. Оправдання є, коли вони щось роблять з думкою про дітей, може не конче правильно. Але ніяк не тоді, коли вони роблять щось БЕЗ думки про дітей чи з думкою нашкодити дітям.
Відповідь: Нерідний батько Не можу зрозуміти грубощів по відношенню до дитини, навіть чужої, але ніхто нас не може змусити полюбити її, якщо не дано.
Відповідь: Нерідний батько Дівчата, два дні насолоджуюся миром у сім"ї. тому до форума руки не доходили. у мене ситуація дуже не однозначна. Дзвіночок - дівчинка із складним характером. дуже непостійна у настроях. не витримує ніякого натиску, а коли біля неї танцюєш за всіма правилами психології - тут же сідає на голову. Треба бути дуже гнучким, ситуативним, щоб вчасно реагувати на її зміни в настрої та поведінці. А хто з нас може цим похвастатись? Чоловік старається (деякий час), все іде гаразд. Це важко описати. От вчора ситуація: Позавчора вони сиділи, гарненько розгадували логічні задачки. Вчора він питає: - хочеш сьогодні так само. Звісно хоче. Чоловік бере книжку, сідає на диван. Дзвінка для чогось включає на компютері відеокліп і дивиться пританцьовуючи. Він сидить терпляче жде із книжкою в руках. Хвилину, дві. Поведінка у Дзвінки явно не адекватна, але він не може правильно прореагувати на неї. Ображається, але мовчить, терпить. Я втручаюся: -Дзвінка, якщо ти не збираєшся гратися, то скажи про це татові. - Ні я хочу. І без пояснень біжить в туалет. Я розумію, що поведінка у Дзвінки не від простої вредності така, але що є причиною - не знаю. можливо. це перевірка наскільки серйозно з нею готові проводити час, наскільки вистачить терпіння у тата. Далі вони гарненько розв"язують задачку. Дзвінка махлює, відверто не думає. ТУт вже чоловік готовий і говорить: - я хочу з тобою гарно провести час, якщо тобі не цікаво, давай зробимо щось інше. я думав тобі хочеться знайти правильну відповідь, це ж так цікаво. Дзвінка розуміє, що для тата головне зараз не відповідь, а вона - тут же робить все правильно. Має пройти багато часу, доки Дзвінка проникнеться довірою знову. Але жити в режимі мінного поля важко. Мені, мамі, важко. А чоловікові тим паче. У нього ж не має інстинктивного почуття, яке у мамі від початку вагітності закладається. Він зривається в якийсь момент. І тоді йде справжня війна. З образами, покараннями, ігноруванням. Я теж буває зриваюся на Дзвінку, але я швидко приходжу в норму і ми миримося. А він може воювати дуже довго. Дзвінка вже давно забуде, з чого почалося, а він і досі злий та колючий. Він чекає від неї поведінки дорослої людини. адекватної і правильної, і часто забуває. що вона дитина, ображена, налякана своїми ж вчинками.
Відповідь: Нерідний батько А я так бачу що ви забагато вимагаєте в дитини. Я якраз вважаю, що в дитини адекватна поведінка а тато хоче аби було так як він хоче, бо він сів книжку читати і все а мала в той час щось інше собі задумала. Вона хоче вашої уваги і то просто аж кричить так хоче. А найбільше чого вона хоче це вивести вас з рівноваги аби чути над вами владу, бо вона чується непотрібною. Он звідки її поведінка. А татові не треба було сидіти на дивані і чекати дитини а до того як почнеться читання виключити компа, бо дитина дуже легко розсіює свою увагу. Ви, дорослі, маєте бути мудріші а не влаштовувати дитині ігнорування і війну, бо в когось память хороша. Мій чоловік також має дуже хорошу пам’ять і може влаштовувати мені ось такі сезони випробування і маніпуляцій, але дітям такого ніколи не зробить. Він може на них крикнути коли вони його вивели з себе але через кілька хвилин перепросились на взаєм і пішли далі. Мені моя мама влаштовувала ось такий моральний шантаж... повірте вашій дитині того не треба.
Відповідь: Нерідний батько Марусю, але ж не забуваймо, що дитині вже майже 10 років, а не 5, коли тепер взяла книжку, через секунду кинула, побігла до комп'ютера, далі знову кудись погнала... Мені чомусь оцей допис yasna-ї трохи все перевернув у сприйнятті їхньої ситуації. Тому мені реакція чоловіка дуже навіть зрозуміла. І звичайно, що його виводить із себе м'яко кажучи незовсім адекватна поведінка дитини. Мене наприклад таке теж дуже злостить, коли мій 10-річний Ромчик десь в космосі літає, а я йому 5-й раз торочу щось.
Відповідь: Нерідний батько Ну і що, що 10 років. Але також врахуймо що вона бачить ситуацію в сім’ї де тато то йде то не йде з дому, то бавиться з нею то її ігнорує, при тому що менша дівчинка має неабияку увагу від тата. Отже старша випробовує, а якщо я буду поводитись як мала то тато буде на мене кричати чи ні? А мене думаєте не денервує коли говорю як до стіни. Нераз можу бобу наїстись а вони собі ані в вус. Ти собє мув а я собє здрув. Вони нас дуже добре вивчили і знають на який ґудзик де нам натиснути, бо вони маленькі а хочуть бути дорослими. Адже то ми їм кажемо коли йти спати а не вони нам.
Відповідь: Нерідний батько А таке питання, бо може вже десь писалося, а я пропустила: yasna, а скільки було рочків Дзвінці, коли з'явився другий тато? Чому питаю: бо мама написала, що в дитини складний характер,... то ж якщо він був складний і до появи цього чоловіка, то несправедливо, що всі шишки в цій темі летять в нього. Він би напевно хотів, щоб вона поводилася вже більш відповідально.
Відповідь: Нерідний батько П"ять. Точно підмітили. Коли я була вагітна, то вона все говорила, як ото добре бути маленькою, лежати і нічого не робити. Наслідком цього став перелом спини за три тиждні до пологів. Тож лежала як маленька кілька місяців. Випаковість? Чи по Фрейду: реалізація прихованих бажань? Чоловік у мене лагідна, домашня людина, але він не може у ситуації із Дзвінкою довести почату справу до кінця. Бути постійним не тиждень, а кілька місяців підряд. Щоб вона могла повірити в те, що її люблять. Щоб пережити всі її перевірки і провокації не стаючи на один рівень з дитиною. а поводячи себе як люблячий дорослий. У всякому випадку, це виглядає согодні так. ---------- Додано в 13:29 ---------- Попередній допис був написаний в 13:20 ---------- І моя теж цим частенько спекулювала. Якщо вже на таке йдуть матері. Чи маю я право докоряти в цьому чоловікові?
Відповідь: Нерідний батько yasna, дуже мене ваша ситуація схвилювала, то розмовляла вчора з чоловіком про неї, коли їхали в машині до Торонта. Він сказав, що головне не робити конфронтацій. Крім того, важливо поговорити з чоловіком і разом визнати, що Є ПРОБЛЕМА. Але не в нього особисто, а в принципі, у вашої сім'ї. Головне, щоби він не почувся, що на нього нападають чи в чомусь звинувачують. Далі, коли ви разом визнаєте, що є проблема і треба щось із тим робити, дуже важливо отримати допомогу третьої особи. Ми знаємо, що в Україні звертатися до психолога не дуже популярно, але в даному випадку ви удвох не зможете змінити ситуацію, оскільки вже намагалися й щоразу доходите до того самого пункту, або й гіршого навіть. І далі може йти до гіршого, бо це так званий "принцип маятника": людина ніби виправляється, а тоді стає ще гіршою, ніж була у попередній початковій точці. Психолог повинен вам допомогти, але мусить бути бажання обох щось міняти, щось робити і працювати над собою. Ви - двоє чудових людей, просто самі не можете собі допомогти, хоча дуже хочете, аби було краще. І ще треба зрозуміти, що чоловікові таки справді важко приймати "несвою" дитину, хоч він і любить її, але може просто не знати, як підійти, а тому в ньому починають діяти інстинкти, хоча розумом він може бути цілком свідомий, що то не зовсім правильно. У нас тут теж є знайомі з такою ситуацією. Коли вони до нас приходять, то ми страшенно дивуємося, бо чоловік ніби не бачить найстаршої, вона ніби повітря. І видно, що він би хотів якось знайти підхід, але не вміє, а до третьої особи по допомогу вони не зверталися. Думаю, що вам із чоловіком обов'язково варто піти по допомогу, бо є заради кого. Щиро бажаємо вам, аби все налагодилося!!
Відповідь: Нерідний батько Я то зауважую бо у мене така сама поведінка в дітей. Бозю, як мені надоїло ходити кругами. Мого коханого бульдозером не затягнеш до психолога. Його вистарчає найбільше на три дні а далі все по-новій. Хоч я не піддаюсь на його закиди але вирозуміння нема.
Відповідь: Нерідний батько Маруся-мама Ваші спостереження були для мене знахідкою, адже тепер можна скорегувати свою поведінку у потрібному напрямку. ---------- Додано в 13:18 ---------- Попередній допис був написаний в 13:15 ---------- Liliyah Romanova Дякую за підтримку. Знайти у нас хорошого психолога важко, ті з якими я спілкуюся - книжні спеціалісти, часто я сама їх вчу, як треба робити. Одного знаю, але ми дружимо сім"ями,не впевнена , що чоловік погодиться розкриватися перед людиною, з якою постійно спілкується. Буду щось думати.
Відповідь: Нерідний батько Перечитала всю тему, бо і для мене вона стала актуальною. Ми з чоловіком роз"їхались півроку тому, з того часу доньку бачив тричі по годинці. Всі функції по вихованню, піклуванню, утриманню дитини "великодушно" залишив мені, мотивуючи це тим, що я з малою залишаюсь в малосімейці, яку допогла купити моя мама. Перші місяці була розгублена: як так можна? Хоча в нас вже давно не було порозуміння, спільних інтересів, але не вірила, що все закінчилось так негарно. Потім вирішила, що все на краще. Даю собі раду, хоч маленька ( їй 8 років) часом гірко плаче, що хоче повну сім"ю, як в інших діток. В моєму житті з"явились чоловіки, які не проти зав"язати стосунки, можу навіть вибирати:shy:. Але власне боюсь навіть думати про це, щоб не зробити боляче малій. Та й сама не зовсім адекватно сприймаю критику на адресу своєї дитини, не зможу бути мудрим арбітром, захищатиму доньку. Тому не можу зрозуміти маму, яка дозволяє собі жертвувати психологічним здоров"ям сина заради "коханого". Діти ж такі вразливі! Моя мала ще з садочка має звичку питати пару раз на день: "А ти мене любиш?" Це в нас такий вже ритуал. Їй потрібне це підтвердження, щоб іти далі. Не думаю, що той хлопчик, якого не беруть на пікнік,щоб не дратувати "татуся" таке спитає у своєї мами.
Відповідь: Нерідний батько Спостерігаю за дописами в цій темі, а сама не наважувалась щось писати. Ситуація складна. Якщо абстрагуватись від ситуації "нерідний батько" можна виділити ще й проблему дитячої ревності. Мені здається, що не потрібно зациклюватись на кровних вузах, адже в сім"ї, де декілька дітей, батько може мати різні стосунки з кожним із них. Перша причина такої різниці - вікові відмінності дітей. Потреби меншої дитини, ступінь відкритості інша, ніж в старшої. Друга причина - особливості характеру, темпераменту. Я бачила сім"ї, в яких хитріша і ніжніша дитина мала явно більші привілегіїї, ніж більш вперта і пряма сестра. Можливо, неварто прирівнювати вітчима до рідного тата і всі події розглядати під цим кутом? І впершу чергу потрібно зняти це порівняння у Дзвінки, адже безневинне зауваження вона може сприймати в штики, саме через те, що вітчим НЕРІДНИЙ. А далі перехідний вік, буде лише складніше. От власне як сформувати поняття у дівчинки, що стосунки будуються не за принципом ДНК, а за принципом "чини з іншими так, як хотів би, щоб чинили з тобою"? Про це я б запитала у психолога...
