Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? І я плакса Емоційно чутлива до всього. Плачу коли когось шкода, плачу коли радію з іншими, плачу коли такі щасливі історії життя доводять до розчулення... Коли довго чогось неможу добитися - назбирується злість, яку змивають сльози.... А от коли хтось образить - сціплю зуби і ВПЕРЕД!!! Я горда
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? від радості плакала один раз, а так... від образи, від несправедливості, не скажу що легко мене "розплакати", але як набереться, то вже від чого-небудь можу плакати... зате розсмішити мене легко, чого всім і бажаю
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Я вчора плакала і сьогодні трохи. Вчора від того що до мого сина ставляться несправедливо в школі. До нього чіпався хлопчик в школі і Данило не витримавши тої наруги врізав там тому в лице. Я це не оправдовую і вважаю, що він поступив зле. Але директорка і вчителька сказали що Данила на такий вчинок ніхто не провокував, що там той собі таке от ангелятко яке моя дитина несправедливо побила. Я сказала директорці що це не так а вона щей обвинуватила мого сина в брехні. А нині плакала від радості, бо ми другий раз їздили з Андріаною в український садочок. І вона там дуже гарно поводилась. Цікаво, що тому що там говорять все по-українськи вона чомусь перестала говорити. Просто плаче і мама має все розуміти, ну воно так і є, але чомусь вона замовкла? В школі поводиться досить добре і єдине що вихователька сказала, що треба було її швидше привести. Але ж вони беруть тільки з 2.5 років.:confused::confused: Але я також така. Плачу за любим що мені пригадує Україну і Львів. Навіяло http://www.youtube.com/watch?v=pjIT4-X4fwM
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Плачу від образи, і коли шкода когось,і коли шкода себе, плачу над книжками, фільмами... Коли в дитинстві читала "Овода" так плакала,що мама аж налякалась. "Білого Біма чорне вухо" так і не змогла до кінця дочитати... А от сліз від радості щось не можу пригадати, скоріше від розчулення -коли говорять або бажають щось хороше (не важливо мені чи комусь) на юбілеях,весіллях і т.д. Взагалі, плачу часто, навіть тоді, коли вартувало б стриматись.
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? я плачу рідко, але як кажуть, по ділу. перше, коли мене обідила дорога мені людина, яка знає мене як облуплену. Друге плачу коли заганяю себе в тупік житттєвими ситуаціями і не знаю, що далі робити. третє, інколи замічала за собою на весіллі(1 раз було, дорога мені подруга виходила). четверте, від сміху плачу, або дуже радість велика
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Дівчата які ми всі плаксиві...Але то добре, бо ми ЛЮДИ. Тільки людина в цьому світі може плакати. Я теж плакса. Плачу від радості або просто так .Напевно коли буду видавати дочку заміж буду ревіти на всю церкву або закс. Та нехай...
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? О, я стала сентиментальною плаксою після народження дітей Якісь плаксиві гормони завелися, видать Сльози у мене викликають - емоційно насичені сцени у фільмах (останньо "Щоденник пам'яті", "Обіцяти - не означає одружитися", "Мачуха", окремі зворушливі сцени із "Сексу...", "Домогосподарок" та "Друзів") - фото- чи телекадри з Помаранчевої революції - на яких люди, які тоді були єдиним народом - документальні фільми про Голодомор (то сумні сльози...) - виступи моїх малявок у садочку - коли моя доцька підспівує колисаночку, яка йде після Хатки Левентяка на ЛТБ - і чомусь спогади про дитинство А через боса чи роботу ніколи не плакала і плакати не буду - воно йому по барабану - ні тепло, ні зимно, то для чого сльози лити?... Їх варто приберегти для радісних моментів
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Ой, а ще мене розчулюють такі слова: "На добру годину, у сонячну днину подали ви один одному свої руки, відтепер ви - князь і княгиня...", або коли та жіночка, що розписує, говорить про крики народжень, чи священик, як дає шлюб, промовляє "Господи Боже наш, славою й честю вінчай їх..." тоді аж тріпає, так плакати хочеться... А на нашому весіллі ще співали "Христос воскрес", а в отця ще такий голос був, аж мурашки по шкірі... Шкода, він недавно помер... і я зараз мало не плачу... А тепер розкажу, чому я створила цю тему і чому дала їй саме таку назву. Останнім часом відчуваю брак спілкування. От ніби чоловік біля мене, але ніби його тут нема. Нераз пристану - дай цьом, дай ще цьом, обніми, притули... Спочатку тулить, потім каже досить... Чесно: рідко мене ніжить-голубить. А я плачу. Плачу від того, що в такі моменти здається, що він мене менше любить. Смішно, правда? От зараз, коли спокійно про це пишу, то і сприймаю нормально - ну, добре робить людина, що не балує. Але в якийсь момент так хочеться тої дрібнички... Тоді пробиває на жалість. І відбувається приблизно така розмова: "Ну ти ж усе маєш, чого ти незадоволена? Ти маєш тішитися, а не плакати!" І де тут поясниш, чого ти хочеш... Добре, що з часом переходить. Черствію, чи що..? Звідси і назва теми. Тепер читаю відповіді і розумію, що то я не одна така "аномальна", що плакати деколи - це нормально
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Ооо... А я на своє весіллячко плакала... Поки всі торгувалися - я чекала "свого виходу" і вся тремтіла від усвідомлення важливості моменту свого життя... І плакала як гроза весною
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? від мого шлюбу в мене також ще досі мурашки по тілу, кожного разу як просто згадую чи дивлюсь відео... часто під час перегляду розчулено плачу... а от відвідини загсу після шлюбу були для нас з чоловіком такою смішною розвагою, котру ми зовсім несерйозно сприйняли...(від сміху нас трохи відволік та заспокоїв момент подяки-цілування батьків) дуже часто не можу стримати сліз коли спостерігаю зворушливі сцени чи моменти або коли пригадую такі з минулого... люблю поплакати... сльози для мене - чудовий засіб вивільнення накопичених емоцій... люблю цей афоризм - Жінки стійко без сліз переносять горе та біди, набагато більші ніж ті, через які лиють сльози...
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? А в мене були різні періоди в житті: то настільки емоційно забарвлені, що здавалось розірве мене зсередини від сліз, то якоїсь такої аж до страху черствості, коли і сльози з себе не видавиш... Здебільшого плачу від радості: в друзів на весіллі можу розчулитись подруга розповідала про освідчення свого майбутнього чоловіка і я ... не стрималась від сліз На біду теж реагую по-різному, сама й не знаю, від чого то залежить :confused: як помер батько моєї подруги, то мені було так боляче, так її шкода, що я проревіла пару годин... як померла моя хресна, з мене ні сльози не витекло... Що незмінно завжди було? Люблю плакати над книжками і від переглянутих фільмів то мені так допомагає виплюснути емоції La esposa, читаю як про себе, колишню Іноді аж сама на себе була зла, бо не могла відповісти сама собі на питання, чого ж бракує? Усе змінилось з народженням доні Тепер до чоловіка не пристаю з своїми "телячими" ніжностями Доцю можна зацілувати, пообнімати до "не можу" - і то природній витік таких емоцій
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? В юності плакала за кожну дрібничку.Коли одружилась часто плакала після непорозумінь з чоловіком,теж ,здавалось,що мало ласки. А в один прекрасний день,після,того як добре виплакалась,я собі сказала,що через нього плакати не буду.Навчилась конторолювати емоції.(одна подруга спитала,чи я взагалі,колись плачу) Зараз плачу дуже рідко,і то,більше з радості,після якоїсь романтичної сцени. Ще можу,інколи,розплакатись від несправедливості. (все ж таки вік взяв своє)
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Я моментально плачу від пісень про маму, особливо від цієї http://www.youtube.com/watch?v=bXqLK3ZrWFY А як Білозір доводить "келих терпкого вина..." я до кінця куплету вже ридаю
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? Я плакати хочу дуже часто, але тепер плачу дуже рідко. Не хочу, щоб мої сльози бачив чоловік чи, тим більше, дитина. Хоч вона ще нічого не розуміє, але для неї я хочу і мушу бути сильна, усміхнена і врівноважена. Ще в родзалі, коли мене зашивали, а я з Юстиною на грудях ойкала і айкала на всю кімнату, акушерка так мені чітко і внятно сказала (прям, як мама), що досить вже прикидатися, на мені лежить моя дитина, я за нею несу відповідальність і хоч би я її повстидалася. Типу, закінчився кайф, шановна, досить капризів. Я замовкла, хоч і не прикидалася. А розчулити до сліз мене може все: і кіно, і пісня, і книжка, і спогади, і майстри, які напартачили з ремонтом...
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? А я плакса ще та .Мене може розчулити і дитячий малюнок,і хороший фільм,і пересолений борщ Маємо на комп"ютері запис,де чоловік забирає Мартина з пологового без мене(я з вітрянкою в інфекційній лікарні) ,кожен раз при перегляді плачу.По-перше-від радості,по-друге -що мене нема,а по-третє -коли чоловік несе малого до машини,Юстя ,біжучи за ним ,так гірко плаче (таткова донечка),що я зараз пишу і вже плачу :no:. Пи.Си. Завжди плачу,коли хтось повідомляє про те,що у них в родині буде попвнення.
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? і я теж і я теж,може після другої дитини ще більше плакати буду, не знаю.... це тільки здається, в мене чоловік теж не буде щодня показувати свою любов, деколи аж занадто рідко його пробиває, або коли вже сама напрошусь,він просто такий у мене є і я вже до цього привикла!Можливо і добре, а то привикнеш до постійної ласки, важче буде відвикати ....)))
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? О, я теж плачу, коли слухаю пісню "Будь здорова, мамо" Оксани Пекун. І коли побачила вперше свого манюнього похресника (то була перша дитина серед моїх коліжанок, крім моїх малявочок) - плакала І коли пізно ввечері (рідко, але буває) приходжу, а малявки вже сплять - нахилюся, поцілую, просльозюся
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? моїх сліз хватило лишень на два перегляди, потім вже не плакалось
Відповідь: Щаслива до сліз... ну що тут скажеш? вібачєйте, але що тут доброго? Інша справа, що чоловік можливо не так як ви уявляє собі вияви любові і про це його можна спокійно (не тоді коли вже всі накручені), спитати. І тодібудете знати, що любить і все таке
