Відповідь: чи варто боротися за одруженого? А я з свого кажу, що є. І котрий "правильніший"? Що є "абищо" для одної буде "щось" для іншої. Бо критерії і вимоги у всіх різні. Цікаво - триматись за абищо не треба, а от дитину народити з ним - можна?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Інколи діти появляются, бо так сі стало. Забули батьки вжити контрацепцію, мама собі думала, що таким чином батько з нею залишится, чи ще щось. І тоді - чи аборт, чи вже мати ту дитинку.
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Ну то згідно цієї логіки він не "абищо"? (якщо такою ціною його арканити) Тоді питання не стоїть - триматись, чи ні.
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Та певно, що не аби-що, як дві жінки, себе не поважаючи, за нього б"ються, ні? Тільки от варта так принижатись?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Підтримую Otsoa! Un.Known, ваші доводи як мінімум не логічні, без образ! Діти народжуються і від насильників, не тільки в щасливих сім"ях. Боротись, чи не боротись це індивідуальне питання кожної людини. Якщо для одної жінки конкретний мужчина непотріб (проживши з ним якийсь час), то це має , як мінімум, наводити іншу жінку на роздуми! Чому і що конкретно невлаштувало і т.д. Бо багато поганих рис характеру можна побачити тільки підчас шлюбу. Чоловіки, думаючи що володіють жінкою, починають показувати свою сутью. А як відомо люди не змініються хоча і тішать себе надією, навіть ілюзією, що змінюються. І якщо уся поднаготна людини вас влаштовує і ви згодні з цим миритись, тоді чоловіка можна прийняти у своє життя! Але це питання, суть теми не змінює! Чужа родина це завжди чуже щастя, чи нещастя! І я це кажу як не ревнива жінка, а як людина, яка бачила багато жінок які відбивши чоловіка з сім"ї не стають щасливими з чужого горя. І це не тому що "Боженька покарає", а тому що життя показує. Жінка - це емоціональне створіння, і чогось бажаючи жінку ведуть ємоції і навідь засліплюють! З одноі сторони я людина яка не вірить, а ні в "правильно" чи "неправильно", людина це сама для себе вирішує, що є правильним саме для нього(неї). Все до чого я веду, це залишатись в любій ситуаціі гідною людиною, щоб ви самі себе поважали! Сумління, а воно є у всіх, хоч люди самі іноді це заперечують, з сумлінням вам жити,а не комусь іншому!
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? О, це логічно, так. Якщо жінка, будучи згвалтованою, вийде заміж за насильника - тут логіка є? Вийде заміж за ненасильника, котрий виявиться таким після одруження... а хто прийняв таке рішення, як не вона? Ні, я не ідеалізую, я не захищаю насильників, я добре знаю, що жінка може зробити помилку, погано вибравши супутника до життя. (Гуляку, наприклад). То може варто виправити цю помилку, намагаючись відбудувати зруйноване? Чи так, як Ви радите - виставити за двері відразу? Чи може Ви мені хочете сказати, що "всі вони - сволочі", тому не варто давати другий шанс, головне - думати про свою гордість?! ... Ще раз повторюсь - з таким підходом аби води було кому піднести на старість років... А де тут логіка? Я, наприклад, погоджуюсь з другим реченням. Але якщо та суть, про котру Ви говорите, була, то приховати її важко (хіба одружитись через дуже короткий строк, а хто силує?). Крім того - всі оті відчуття чоловікам даємо хіба ми. То має бути виправдання для невідповідальної особи, котра вийшла заміж "бо дуже вже хотілось", а як з"ясувалось, що обранець "абищо", і не відповідає вимогам, негайно його позбудеться?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Так, не треба бути гордою. Нехай чоловік скаче в гречку (СНІД, правда, ще не лікують, і то треба пам"ятати). Нехай іде до другої, хороша жінка його почекає і нарікати не буде. А він тим часом буде скаржитись другої на ту "меґеру", з якою неможливо жити, і биде другої росказувати про свою лубов. Може, вернется, буде тоді кому шклянку води подати на старості. Тільки не дуже ясно: а якщо йому буде важче ту воду подавати? Чи не треба бути гордою, треба лягати з одруженим, що ж зробити, тих чоловіків мало, треба хапати, що дають. І вірити його байкам про "меґеру", надіятись на то, що кине ії, і тоді можна бути щасливою і надіятись на воду в старості. А як він рік, другий, третій не покідає своєї "меґери", то не треба нарікати, не треба бути занато гордою, а то тю-тю шклянка води.... Так?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Ні. Треба бути пильною подругою, пристрастною коханкою, вірною дружиною для СВОГО чоловіка. Вгадувати його бажання і робити йому несподіванки. Шукати компроміси між його і своїм Я. І ще багато чого іншого, в залежності від життєвих ситуацій. Так, важко. Але якщо хочете мати міцну сім"ю і чоловіка, за котрого ви виходили заміж - вартує працювати. Чи вартий той чоловік тих намагань, вирішувати вам - у день, коли вирішите вийти за нього. Гордою, направду, не варто бути. Але зберігати гідність треба завжди. Тоді подати йому її мусите ви. Бо так обіцяли. (Певне, заслужить, якщо доживете разом до такого віку).
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Та я вже вийшла. Але якось в тому, що ви описали, "гра в одні ворота". А другі? Не треба очікувати підтримки, і "багато чого іншого, в залежності від життєвих ситуацій"? От я не получила такої підтримки в свій час, і потихеньку пристрасть пройшла (до всіх , так що поміняти чоловіка прошу не радити), і міцна сім"я... "Кожний вмирає по одинці". Мені ще більше обіцяли. І де ті всі обіцянки?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Otsoa, я не хочу бути... неприємна чи нетактовна, але... виходити заміж треба не за слова і обіцянки. Цим я повертаюсь до свого переконання, що тільки ми відповідаємо за правильність свого вибору. Декілька слів, аби Ви не мали враження, що спілкуєтесь з пуританткою, проповідуючою всепрощення - я розлучена в минулому. Я билась за свою сім"ю дуже довго. "Схиляла голову". Перестала, коли стало очевидним, що нікому з тієї сім"ї цього не потрібно. Я пішла від свого бувшого чоловіка з трьома дітьми. Тепер маю все, з чим в мене асоціювалось слово "щастя". Чому Ви цього не зробите?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Я не виходила за слова і обіцянки. Тільки но одне мені обіцяли: як в мене тут не буде доброї роботи, ми звіти поїдимо. Але народився малий... і та обіцянка була забута. Тобто, я могла їхати. І не підтримали, "бо не хтіли втручатись не в своє діло", коли продавалася наша хата. І тут не ідется про "шилити голову" чи "пробачити". Просто трісло щось, в мене. Дуже часто буває, що людина, яка робить болюче (чи ми самі) і не думає, що може так зробити. Бо нема куди. І від дітей трудно піти. Вже думаю, але як перед холодною водою - треба стрібнути, але дух захоплює....
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? І в мене не було. Otsoa, якби Ви знали, як я не люблю моралізувати і говорити про сокровенне в загальних фразах... Ніхто не змінить Вашого життя, крім Вас. А то вже на окрему тему.
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Я то знаю, і спробую змінити. Але все рівно - від дітей тяжко піти. Зараз вони вже підросли, і може піду. Але то правда - це окрема тема. Ми про те, чи варта боротись. В вашому випадку - було варта?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? В моєму - ні. Я витратила багато сил, здоров"я і часу, котрі могла б дарувати дітям, наприклад. Але мій випадок - не показник. І поки не спробуємо - не дізнаємось, чи було варта. Принаймі, в мене зараз чисте сумління.
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Дивно, Un.Known, якщо ви самі пережили таке, то чому так наполегливо радите давати другий шанс, адже вам то не допомогло?
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Тому, що НЕ всі чоловіки однакові. Якби мене хтось спитався, чи варта давати другий шанс моєму бувшому чоловікові, я б відповіла - не варта. Люди не міняються. P.S. Мій чоловік мені не зраджував, як могло здатись, але вистачило і інших його "пристрастей".
Відповідь: чи варто боротися за одруженого? Тоді я відповім Вам своєю ж цитатою: Мабуть, багато форумлянок, котрі читають мої дописи вважають, що забагато виправдовую чоловіків чи звинувачую жінок. Можливо так і є. Але я всього лиш пропоную бути серйознішими у прийнятті важливих рішень. Бо все це - НАШЕ життя. Так, у моєму випадку багато насвідчувало тому, що той чоловік не досить відповідає моїм уявам. Та я вірила, що все зміниться, (нам вистачить нашої любові). Але люди НЕ МІНЯЮТЬСЯ. Тому стоперший раз скажу - дивіться, очі, що вибираєте.
Відповідь: Як врятувати стосунки? Не всі. І не всі жінки одинакові. Буває так, що щось б"єтся там в душі десь. І вже нема нічого, за що можна було б боротись. Не пам"ятаю, хто з іспанських пісьменників сказав "вони жили, як дві прив"язані собаки".
