нащо дитині тато або дитина "для себе"

Відповідь: Варто чи ні народжувати одній?

а ви не пробували чоловіка спитати про таку можливість?
ризикніть, і нехай свою відповідь обгрунтує. думаю, раз ви ще не розлучились і все ж колись захотіли з ним стати сім'єю, він зможе вам порадити щось хороше.
ніхто з форумчан не знає вас так, щоб мати право радити народжувати чи ні....

 

От що я ніколи не розуміла, то чого дитина там може сумувати за татком. І я ніяких алкоголиків не маю на увазі. А от просто - ти дівчинка, а батько ж стидаєтся, в його друзів все хлопчики. В мати ії виказує, що вона винна в тому, що от таке ж горечко, народилася. Ну, то коли не лупить за аби що. Я от собі не уявляю, за що можна шесті-семілітню дитину роздягнути, ростягнути на стільчику і лупити ремнем, поки не змучишся. От що та дитина може зробити такого страшного.

Перечитую тему. Маріка, ви там написали, що не хотіли би, щоби діти були від різних батьків, бо не хотіли би, щоб вони були чужі оден одному. Але то від другого залежить. Як батьки по-різному відносятся до дітей, коли ті діти потім мають різне життя і не підтримуют оден другого - тоді вони будуть чужі. Дарма що батько один...

Давайте порівняємо "чорне з білим" - неповну сім'ю з повною (повна - де тато Є, виховує а не калічить).
тоді й висновки іншими стануть.

Levandivko, ліпше бути богатим і здоровим, чим бідним і хворим.

Тим, хто не зрозумів першого поста: такою дівчінкою була я. Мене батьки забрали в баби і діда в шість років, тоді я аж другій раз побачила свойого батька. Ніколи за ним не тужила (як можна хотіти того, чого ніколи не мав і думки про нйого теж не мав?) І все життя мій батько казав, що як то погано має бути, коли дитина знає, що батька нема. А я собі думала: а навіщо мені батько? Щоб бив? Та дєкую, якось би обійшлася

 

Відповідь: нащо дитині тато або дитина "для себе"

Ага, ми особисто «знаємо» таких. Це такий класичний варіант, щоб дитину обвинувачувати в своїх поганих відносинах з її батьком. Тю. Дитиною попихаються всі хто не шанує себе.

У мене також були думки, що «мені його не треба» або «дам собі раду», але коли я побачила кілька раз як мої діти тішаться коли ми з чоловіком працюємо над тим, щоб не сваритись, щоб ми жили в мирі, щоб ми могли спілкуватись як дорослі цивілізовані люди а не дикарі в печері то я захотіла над собою працювати щоб направити відносини заради дітей. Не для того аби їм сказати, он я ради тебе... ні а для того щоб вони вчились, що повноцінна сім*я це та де бувають непорозуміння, бувають сварки але між батьками існує велика любов і прощення.

Чим більше я читаю ваші дописи, тим більше бачу, що ви дуже зранена особа. І рана у вас глибока. Я вам можу порадити з кимось про це поговорити і вилити свої емоції образи, злості і все що ви переживаєте.

У цій ситуації що ви описуєте винна дуже мама, бо вона не заступилась за свою дитину перед батьком. В результаті дитина вірить що їй батько не потрібен бо він її лишень калічить а від мами мало б виходити якесь почуття безпеки а його нема.

Мої батьки дуже просто страшенно сварились ціле своє життя. Мама у мене страшний скандаліст, вона і зараз нераз так кричить на тата що я закриваюсь у себе в кімнаті і боюсь навіть поворухнутись. Це страшенна рана на мені. Мій чоловік цього не розуміє, як можна боятись своєї рідної мами. А вона мене і мого тата так застрашила, що ми воліємо будь що для неї зробити аби лишень вона була тихо. У нас вдома були постійні мати і крики. Мама мене з сестрою била жахливо але як вона розповідає, то сестру била більше. Сестра виросла більш деспотична ніж я.
Незважаючи на постійне пекло вдома я не уявляю своїх батьків окремо. Хоч вони могли тижнями не спілкуватись один з одним, хоч тато міг на кухні сидіти і курити пачками сигарети і читати книжки, а мама в той час лежала на дивані і дивилась телевізор... навіть з тим всім для нас було дуже важливо знати що мама і тато є вдома. Я виховувалась «для мами», аби бути їй послушною і покірною і виконувати все як вона каже без заперечень. На превеликий жаль я виросла не така як планувалось.

 

Відповідь: нащо дитині тато або дитина "для себе"

Я і не думаю, що там мали б робити мої батьки. Не хотіла ніколи жити з ними, не могла ніколи звикнути до Міснька, не могла зрозуміти, чого мене так не любить батько і чого міняєтся відношення мами. Але чітко знаю: якби я в свої шість років вперлася б бараном, якби літом в сімь років не просто плакала, а кричала, репетувала, а може, і втікла в з хати у Львові, зробила б все, щоб не вертатися до батьків - я би могла вирости щасливою людиною. А так - ліпше вже вони зробили аборт, а не говорили потім, що маю бути до кінця життя вдячна бути, тому що не зробили.

Говорити з кім? Наговорила з псіхологом на 5 тисяч евро. І ні-чо-го. От зараз в своему ЖЖ виливаю. Навіщо - не знаю.

 

Відповідь: нащо дитині тато або дитина "для себе"

Кажуть що якщо написати своє пережиття то людині легше стає, бо це так ніби вона комусь виговорить. А шкода що психолог у вас був не надто сильний або ви просто не хочете пробачити батькам.

 

Відповідь: нащо дитині тато або дитина "для себе"

Тут не справа в пробачити. Все пройшло, не може знову бити, нема майбутнйого.