Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дивлюся на реальні життєві приклади. Всі дітки знають і щасливі. Нема в тому ніц страшного, просто стереотипи сильніші за реальні факти і страх великі очі має. Тільки то є егоїзм батьків, на жаль.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. сьогодні чомусь весь день думаю про всиновлення... можливо через приклад знайомої, котра має свою дитину і всиновила ще одну на рік старшу. висновила не через те, що не може мати дітей. а за для того, щоб менше дітей залишалось в інтернатах... от і я задумалась - чи змогла б всиновити дитину. зразу в голові думка - ну звичайно, хіба ж важко полюбити дитину. а вже потім постає багато інших запитань і думок...не знаю ,чи легко розповідати дитині, що її всиновили. і якщо всновлювати маленьку дитину, то коли настане той час, щоб їй про це розказати? звичайно, розумію, що від дитини нічого не можна приховувати і тим більше не можна брехати. але занадто багато "але"...
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Ми не першопрохідці. Про це є книжки. Для діток також уже роблять. І порадників теж можна знайти професійних. Було би бажання, можливіст завжди знайдеться.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Не бачу жодного егоїзму в тому що деякі батьки дотримуються таємниці всиновлення. Це робиться для добра дітей. Я не розумію чому ви хочете "зачесати всіх одним гребінцем"? Невже ви думаєте що все в житті так ідеально однаково і всім добре підходить?! Знаю декілька прикладів де дітям нічого не говорять але не вважаю шо і для інших це добре. Повторююсь - кожному своє і кожна ситуація окрема і індивідуальна.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. А я не бачу в тому ні краплі доброго. Егоїзм у власних страхах і небажанні попрацювати над відносинам більше. А так - очі не бачать, серце не болить. Я переконана в тому, що на правді завжди легко будувати, а лишати дитину в темряві незнання не можна. Зло є зло. І це буде мучити батьків.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я також проти таємниці. В мене - мачуха (точніше, я ниіколи не пов"язую цього слова з жінкою, яку вважаю мамою. Моя перша мама померла після пологів, тато одружився вдруге). Батьки зберігали таємницю і вважали, що ми з братом нічого не знаємо. Але років з 5 я вже все знала, сусіди постаралися. А в підлітковому віці, коли мене карали, чи були незадоволені мною, я тремтіла від жаху (хоч зовні цього не було видно), що мене віддадуть в інтернат чи ще щось. Бо я НЕ РІДНА В декількох рядках це неможливо описати. Коли ми усиновили Матвійка, нам здавалось, що таємниця збережена - нова хата, дитя маленьке. А через рік сусідка проговорилася, що всі давно знають, що хлопчик всиновлений. Тоді таємниці в нас не стало. Я уявила собі, що хтось чужий скаже моїй дитині.І скаже в непідходящу лиху годину. Якщо підлітку??? В Матвійкові два роки (він був дуже допитливим і розумним дитям) я йому розказала. Думала, що не зможу дихати Слова не вимовлялися просто( Зараз він ще маленький. Йому тільки 6.5 років. Але на свій вік він дуже обізнаний в тому питанні. Все розуміє правильно. Ми багато говоримо про це. Маю гарячу надію, що цим ЗАХИЩАЮ моє найдорожче в світі від жаху і недовіри. А донечка моя в два рочки - Лялечка Вона ще і не говорить добре і нічого поки що не зрозуміє Але прийде день коли я скажу і ій "Так сталося, моя Принцесо,що випадково тебе народила чужа жінка. А ми с татом, плачучи, шукали тебе по світі. І ми найщасливіші у Всесвіті, що знайшли свою дівчинку!" Нехай Бог благословляє всіх діточок!
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я не проти того щоб розповідати дітям про те що їх всиновили, але все ж таки вважаю що це слід робити тільки тоді якщо не буде від цього шкоди дитині. Не хотіла розповідати цю історію але розповім щоб вам було зрозуміло чому я так відстоюю свою точку зору. Дівчинка 3.5 роки - сирота, батьки померли від пияцтва. ЇЇ забирає не рідня, якої повно з обох сторін, а зовсім чужа жінка. Дитина залякана, голодна, часто бита і абсолютно не хоче згадувати про свою колишню родину, отже ця тема не піднімається. Лікування, добре ставлення, любов..... і Все гаразд перші півроку - потім з являеться хтось з рідні і каже . а чому ти така-сяка не розкажеш дитині що ти їй не рідна мама. Жінка довго опираеться мотивуючи тим, що це не добре для дівчинки, що це для неї біль. На неї тиснуть і кажуть що самі розкажуть. Отже щоб захистити дитину від чужих оповідань розказує. Реакція - дитина спочатку мовчить, потім крик до істерики, плач і слова "Навіщо ти мене взяла і навіщо ти мені це говориш? щоб я знала що я тобі чужа?" жодні слова і аргументи не допомагають. Потім 3 місяці по лікарням - дитина перестала говорити, поганий сон і т.д. Коли з явились перші покращення в стані здоров я дитини -в лікарню навідалась "цьоця" з рідні мами і знову те саме((((( Так ось - на даний момент я втратила подругу, тому що вона переїхала невідомо куди з цією дитиною, щоб ніхто їх не діставав і не нагадував про все те що Ви називаете правдою. І я її розумію - вона стільки турботи та любові вклала в цю дівчинку, а така ось "правда" все може зіпсути. Коли прийде час і дитя в неї запитає про це - вона все розповість сама.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Історія дуже сумна, але, здається ви плутаєте причину та наслідок. Нервовий зрив викликали не слова, а згадка про попереднє життя дівчинки. Я не психолог, але, мені здається, що цей нарив повиненн був прорвати. Я правильно зрозуміла - 4 річна дитина дістала клінічну депресію внаслідок розмови? З дитиною щось дуже негаразд. Ій потрібна допомога психолого. Самим приховуванням факту всиновлення дитині допомогти не вийде(( На жаль Це БУЛО в ії житті І холод, і біль Змінити, закреслити це неможливо( Хоч як би хотілося Завдання мами - не робити вигляд "з нами цього не було", а допомогти пережити дитині і прийняти своє минуле. Десь я читала пораду психолога - дитина, залишена біологічними батьками пережила первинну травму. Це назавжди. Це як перелом хребта. Був. Він був, цей перелом, хоч бі ми двісті разів сказали собі, що ні, не було і намагались жити так, якби нічого не було. Завдання прийомних батьків - реабілітувати дитину до нормальногт життя. Як зі зламанним хребтом - наростити настільки сильні м"язи спини, щоб нічого не заважало жити, і нічого не боліло. Це моя думка. Я би дуже хотіла, щоб в Вашої подруги і ії донечки все склалося якнайкраще.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Нічого я не плутаю. А ті слова про що? Це ж та правда яку ви так хочете донести дітям. Подруга була не з бідних і малеча отримала найякіснішу допомгу та реабілітацію. Поради найкращих та найкваліфікованіших спеціалістів України : не говоріть дитині правди - поки що, на все свій час, цю тему заборонили піднімати - Ви рідна мама і все, ніякого усиновлення не було, не хоче дитина це чути, НЕ ХОЧЕ!!!!І що би там хто не говорив - я свою думку не зміню вже ніколи. Я надивилась на страждання цих людей, пережила це разом з ними і тому ще раз повторю - я не проти правди, якщо це не зашкодить дитині, на все є свій час і кожна ситуація індивідуальна.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Плутаєте, на жаль. Дитині сказала МАМА і тоді, коли вона була ще маленька. Реакція сильна, так. Але могло бути набагато гірше. Уявіть, що сказав би це дівчинці хтось з рідні? Ті, що так наполягали на правді. Ви ж самі пишете, що "На неї тиснуть і кажуть що самі розкажуть". Або хтось з сусідів? Або ще хтось чужий? А якщо б сказали не зараз, а коли дівчинці було б 13-14 років, наприклад? Зараз дитина переживе це потрясіння і буде жити далі. Складно, важко, шкода дівчинку. Але це, дійсно, треба було зробити. А невчасно сказана правда, та ще й від недоброї людини, плюс розуміння того, що тобі весь час брехали - це все може скалічити психіку на багато довший період. Просто чудово, що зараз у всьому світі, і в нас, в Україні, усиновлювачі таки стали розумніші і вже розуміють, яка шкода може бути від такої багаторічної брехні яка чомусь називається "таємницею".
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я нещодавно дививлась передачу про те,як у Львові хрестили дітей - сиріт. Мене на стільки це пройняло!! Почала питати чоловіка чи він би погодився на це, тепер виношую таку думку через пару років піти на такий крок для початку,а можливо і всиновити дитину! Зараз на таке рішитись не можу, у зв"язку з тим, що за місяць чекаю аіста в гості.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Люди добрі, та чого ж ви такі злі? От ті родичі такі самі вперті як і ви - треба казати правду. треба... бо то правда! От і сказали ще раз, вже і після слів мами.... лиш би знала правду. Та не потрібна їм та правда, чуєте - не потрібна! Вона вам потрібна - які Ви хороші, добрі і чуйні - таке діло зробили, дитинку взяли, ще й правду всім сказали. Ось саме тому що є такі люди які за любу ціну скажуть дитині правду - приходиться батькам говорити самим і ранити психіку дитини. Нікого не хочу образити своїми дописами, висловлюю свою думку. Дякую.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. "я просто не можу це спокійно читати. ви напевно ангел" Ви жартуєте?) Дякую Вам, але мені смішно Хіба Ви по іншому говорите з Вашими дітьми?
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. "Люди добрі, та чого ж ви такі злі?" Хм... Дивно. Хто злий? Ви маєте право на свою думку, я на свою, чи не так? Особисто Я говорю правду виключно СВОЇМ дітям. В родині є підліток, який просто добивається почути правду про своє всиновлення, але я мовчу - його мати не дала мені добро. Повертаюсь до Вашого запитання - так хто ж злий? Ті люди, що порушують таємницю ЧУЖОГО всиновлення - злочинці. А ті що говорять зі своїми дітьми, або теоретично роздумують над цим питанням? Злі?
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Згідна на 100 відсотків. Кожному своє. І саме батьки вирішують казати чи ні, кожний для себе та своєї родини. І зле - коли інші нав язують свою думку та намагаються зробити "добро", сказавши правду дитині поза спиною її батьків. А вам бажаю щастя та любові в родині від щирого сердця!
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Читаю і думаю, що ті люди, які вже мають свою дитинку і ще й усиновляють, то просто герої Я мабуть би на такий крок не спромоглась, щоб свідомо усиновити дитину. Тут є і страх за те, що не справлюсь, що не зможу полюбити, що вилізуть гени, що буде якась різниця між рідними і нерідними і ще ціла купа страхів. А з приводу ПРАВДИ, як такої, то погоджуюсь, що часом правду сама людина не хоче знати, щоб не боліло і тому не треба з тою правдою лізти без мила
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. так, я зі своєю дитиною так само говорю. але мені ще важко вкласти в голові і в емоціях реальну ситуацію, коли б з"явилася в моїй сім"ї ще одна дитина, не народжена мною. я не можу передбачити, як саме я би говорила, і що б відчувала, хоча налаштовуюся на краще. я просто розумію, що ви однозначно не робите різниці, звідки взялася у вас дитина, і ваша доня для вас рідна - і це мене захоплює. буду намагатися навчитися такого ж. таке ж відчуття не приходить саме
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. "таке ж відчуття не приходить саме" Саме. Прийшло саме Дашеньці було декілка тижнів. Мені здавалося, що приклади я її до грудей - прибуло би молоко. Я й зараз вважаю її ще грудною Вона маленька ще Коли я лишаю її бабусі на 2 години, то біжу за нею і жартую "Віддавайте дитя, молоко прибуло") Направду, Я різниці не знаю. Я не нарождувала, але уявити собі почуття ліпше, сильніше, чистіше від того, що відчуваю до дітей просто не можу. А з сином в мене якийсь космічний зв"язок. Я відчула його народження. В мене є запис в щоденнику, датований датою його народження. Я проснулась тоді з криком і плачем, ніби з мене живцем зідрали шкіру Де моє дитя, мій син, який тільки що, уві сні був (БУВ!!!!) на моіх руках?" Матвій народився в 6.50 того дня. Обійняти мою дитину я змогла лише через 5 місяців
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. трохи офф - а варто було спробувати!!! думаю, у Вас би вдалось!!! (знаю про такі випадки!)