Відповідь: Ми і наші мами. О, я напишу лише один випадок, перший день після виписки з роддому. І мама і свекруха живуть відносно поряд.....Вирішили вони прийти допомогти дитину покупати перший раз. Мама мія. що то творилось на кухні....Я, чоловік, свекруха, мама....всі бігають ,метушаться....кожен щось намагається " помудрувати"... сашка верещить, вода то холодна то гаряча...врешті ми з чоловіком їх обох вигнали і спокійно покупали дитину.Відтоді найбільша їхня допомога, це прийти, забрати малого на 3 години гуляти, а я тим часо зроблю все що мені потрібно і відпочину, а товктись в моїй квартирі всім накупу- дякую, не треба.
Відповідь: Ми і наші мами. Дійсно, напевно тільки шкодить. Тільки нас виписали з пологового як прийшла з роботи моя мама ну і свекруха зі свекром прийшли до малого. Скільки я порад наслухалася і повчань. То не так тримаю, то не так годую, не так накрила, там він викрутися. Під кінець мої нерви здали! Я разок другий гаркнула на них і вони сиділи тихенько як мишки в кімнаті ) Тому думаю допомога Вам аж ніяк не потрібна. Хоча маю таких знайомих, які без мами собі ради взагалі немогли дати, та й по сьогоднішній день, що нашим діткам вже майже п три рочки, вони досі говорять, що без мами як без рук. Як на мене то це життя без мами має вже закінчитись давно!
Відповідь: Ми і наші мами. Почитала Каті й Таню - дежа вю. В мене теж було ідентично. Кількома словами то можна так окреслити - мама і свекруха ГЛУШАТЬ інтуїцію молодої мами. До речі, слухати їх не варто з двох причин: - часи змінюються, а в їхні часи все було дуже неприродньо - вони насправді вже нічого не пам*ятають (знаю, бо випитувала й відповідей не було, та й сама мало що пам*ятаю вже з першого року дитини, а Даркові тільки 6, то уявіть, наскільки менше пам*ятають вони).
Відповідь: Ми і наші мами. мамині повчання дістають мене найбільше тепер.......... просто жах..... не те їсти дала, не так одягнула,чому дозволяю дитині бігати по квартирі голясиком - то не є добре, чому взагалі так багато їй дозволяю... чому чоловіку дала на обід борщ,а не плов (якби дала плов, то питання звучало б не так,а "чому дала плов,а не борщ")..... чому не досолила салат, чому пересолила пюре...................... ох............. коли я вже матиму свій куточок,а мама приходитиме до мене вгості....
Відповідь: Ми і наші мами. Поки мама робить ремонт в хаті мешкає з нами і я зрозуміла що в неї просто манія щодо мого брата. Я в шоці, я з мамою не мешкаю вже 11 років, тому раніше цього не помічала. Малому вже 29й рік, а мама щодня!!! рано на 9 бігала до нього готувати сніданок і щовечора несла вечерю, бо він хворий (хоча лікарняне сама йому зробила за гроші). Це виявляється у всьому і мене страшенно дратує. Дзвонить йому щоб так-то вбрався, тільки десь підем відразу ой, треба йому то-то і то купити. А найбільше мене розізлило коли мені вагітній чоловік привіз з Києва мої улюблені тістечка, в літаку старався щоб не подусити, я рано відкриваю холодильник а їх нема. Мама Ромчику віднесла щоб мав до чаю. І так само з суницями, і іншими речима. Тільки що відразу - ой я пару цукорок візьму. Я раз зірвалася так мама в сльози і давай мені вичитувати яка я невдячна, що вона мені ще все скаже що думає. Ночував брат в нас, бо в нього зламався замок в хаті і не хотіли їхати в 12й ночі ті що відкривають, так мама зробила нам трагедію що він не може спати на дивані, бо там вузько і ще він недай-Боже їй захворіє. Цікаво чим. А я от з малим була одна в хаті хвора з температурою 39,5, чоловік в відрядженні, мене трусить так що я в дублянці спала, малому 9 місяців, так до мене мама навіть не подзвонили спитати як я, чи може шось треба. Найцікавіше те, що це вже всі помічають, навіть сусіди і мене питають!!! Я маму звичайно люблю, але я вже незнаю як з цим боротися.
Відповідь: Ми і наші мами. Співчуваю... Я через це взагалі не готувала. Окрім виняткових ситуацій. Мій Роман аж переживав, як ми будемо окремо жити, бо я варити їсти не вмію. Яким же було його здивування вже з перших днів життя на власному помешканні.
Відповідь: Ми і наші мами. Зорянко, ну зовсім як про мою свекруху і її меншого сина(Нє, все-таки ще веселіше...) Я спочатку пробувалидесь-колись натякнути, що дітей тре любити однаково ітд, але лишилася того ровера. То її втрата. Але Твої почуття дуже добре розумію... І не розумію, яктак можна? (а вони дуже подібні характерами? бо мої мають характери однакові, тому певно і така любов)
Відповідь: Ми і наші мами. я свою маму теж дуже люблю, але жити разом нам дуже важко, остані роки ми не живемо разом, але коли вона приїжджає, то я згадую, який непростий в неї характер... вона мені допомагає, але тим що їй здається мені потрібно, але в більшості випадків наші потреби різні... я їй кажу щоб пішла зі мною в садок подивилася, поговорила з вихователями(про то я описувала в іншій темі), шоб помогла мені прийняти рішення.... а вона все відкладає, сьогодні я себе погано почуваю, взавтра я йду до зубного, післязавтра не хочу.... я кажу "мамо ти витратиш 10 хв." вона каже шо піде коли ВОНА захоче... а мене то страшенно дратує, бо я її рідко про шось прошу... Коли я прийшла з ротдому, то мама місяць мені помагала, але чи то була поміч???? всі бігали без толку... дитина плаче а вони з чоловіком сваряться, чи то він голодний чи то його животик болить і ніхто нічого не робить... Далі була сама і часто хотіла щоб хтось поміг... думала от вони живуть з батьками то мами їм помагають... моя мама любить командувати, а виконувати те що кажуть інші то не для неї, хоча я її не суджу, бо маю характер схожий, до того ж вона для мене зробить все, якщо мені це дійсно буде треба...
Відповідь: Ми і наші мами. От я тепер собі обіцяю що не буду мати улюбленців серед дітей. Буду любити однаково, бо маю гіркий досвід
А я за таким молодшим сином заміжня... Було-було. :xaxa: Часом виставляли претензії, чого не допомагаю на кухні. Ну, помагала, але ж я все робила не так, та й в принципі з моєю мамою тісно в кухні. Тому я багато роблю так, як моя бабця, і кухня в мене до маминої не дуже схожа. А бувало таке, що вертався чоловік з роботи й мама зразу: "а чого чоловікові їсти не даєш?" Ну, а він мені сказав, що ще не голодний і їсти буде за 1,5 години, то я відповідно й розраховую час, аби на ту годину подати гаряче. От за той час я би кілька разів вислухала, що мій чоловік голодний сидить. Я одного разу не витримала й сказала, що то мій чоловік і я собі його сама припильную, тим більше, що я не питаю, чи її припильнований і до того, як вона чоловіка свого трактує, не пхаюся... Мама мене більше після того не мучила тим, повністю лишила на мою відповідальність. За що я їй щиро була вдячна!
Відповідь: Мамо, мамо... На довшу мету дешевше купити. Навряд чи зараз легко знайти помешкання, де не треба підписувати річний винайм. У нас знайомий ледве знайшов, і то в Китай-місті, як на мене, то це не надто файний район. Та й чого би мало не вийти? Он з мамою не балакають, то Андрій змінився, і відносини в сім'ї також. Розсадника конфліктів нема між ними, то й все налагоджується поступово. Отак би жили окремо й не мали чужих проблем на плечах, як зараз.
Я ТЕЖ ТАКОЇ ДУМКИ!!! Я не знаю, чому, але останнім часом мені дуже важко спілкуватись зі своєю мамою, ну, просто, вкрай важко. Я знаю, що вона робить все для нас, інколи робить те, чого не просиш, але вона все одно робить, бо так буде краще (це вона так думає). А мені краще було б, якби вона не вдавалася до крайнощів і жила для себе, любила себе і допомагала би нам тільки тоді, коли попросимо. А нашому "братику" уже і 36 минуло, так мама і досі його на тиждень залишити в хаті не може, бо "вдруг, він чайник забуде виключити", "я не можу Руслана лишити, як він там?"!!. Я від цього колись була просто в шоці! А тепер вже не звертаю уваги. Найобразливіше те, що він цього не цінує, а навпаки, ставиться до мами гірше, ніж до служниці! Ось так.
Тут тема про маму, в мене вже її немає 16 років, але є свекруха, мама мого чоловіка, то вона така сама як і Марусина мама, по відношенню до свого сина, як почитаю її дописи то точно так. Все син їй винен, бо вона його родила (краще б не родила це її цитата), виховала, дала освіту, що він не каліка і все, все, все вона! А він такий-сякий (нецензурщина) нічого їй не робить, не допомагає (хоча це неправда, бо є навпаки) завів сім"ю, зробив двоє дітей. Ну як він так міг з нею поступити питається. Чоловік старається якомога менше з нею говорити, а вона каже що то я його налаштувала проти неї. Він деколи каже що хоче виїхати зі Львова щоб тільки подалі від неї бути, бо недасть нам жити у всіх значеннях цього слова Це саме говорить мама мого коханого, йому прикро, але він не показує (він так думає, що то не видно що в нього в душі). Квартиру яку вона отримала, то тільки її і вона віддасть чужим людям аби лиш вона з ними доживала віку, а син з жінкою і дітьми хай собі як хоче, і нехай обов"язково вже і негайно виписується з кваритири! Та нам і не треба її квартири, так і то теж зле.
Відповідь: Ми і наші мами. А в мене тато за маму Я з років 15 жила з татом, а мама живе з нами час від часу. Тому з татом мені набагато легше знайти спільну мову. Тато зі мною був у всі найважливіші моменти мого життя починаючи з випускного, оцінював усіх моїх кавалерів, сидів зі мною в лікарні коли мене оперували, і навіть коли мала народитись моя доця, я перше подзвонила татові - чоловік був поза зоною, а більше ніхто вночі не брав трубку а родити мала зі мною сестра, то тато її їздив будити а потім всю ніч просидів у приймальній Зараз мені легше поділитись чимось з татом, він мене розуміє.
Відповідь: Ми і наші мами. Аналогічно, і неодноразово про те наголошую...кумедно... але коли я мовчки вислуховую її "повчання" мою маму це ще більш заводить... і пішло-поїхало- тобі мама не потрібна, тобі ніхто не потрібен.... писи вчора коли мама спитала з ким їду на море, відповіла - з хлопцем- а вона- йой, мені аж серце впало, ггг, а як моралі читати - виходь заміж кожного дня... я так на неї подивилась, типу не зрозуміла- мама- та ні.. вже піднялось, гггггг
Відповідь: Ми і наші мами. В мене із мамою доволі непогані стосунки. Вона людина досить авторитарна, але, на щастя, не втручається в моє життя, дарма що ми живемо під одним дахом (хоча все одно трошки виховує, але далеко не так, як колись). З нею я впевнена, що як у мене будуть діти, вона не втручатиметься у їх виховання і доглядання, хіба що щось буде радити, а не наполягати на своєму. А от із чоловіковою мамою мені складніше, дарма що вона живе в іншому місті. Вона хороша людина, але все плекає надію на те, що онуків на виховання ми дамо їй, дарма що я казала прямим текстом, що дітей ми робитимемо для себе, а не для когось. Часом дістає, коли вона каже, що першу дитину вона вкраде собі, а решту ми собі будемо виховувати Знаю, що це на рівні жартів, але чути таке все одно неприємно.
