Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Зараз я живу сама мама приїжджає в гості раз на рік в цей час я просто незнаю де іі посадити що смачненьке приготувати . Але то рідна мама. Жила я і в свекрухи. Недовго. 2 місяці (вона синочка нехотіла відпускати до мене жити). Це було пекло. Недосі я постійно готувала їсти то ще кожен ранок коли я виходила з кімнати вона починала стогнати що вона немогла цілу ніч спати що їй недавали. (незалежно від того чи ми теє чи ні). Кождного дня перед тим як йти спати вона з синочком закривались в її кімнаті і довго про щось шепталися. Це так було обідно. Тепер я знову живу сама . Це просто благодать.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Думаю життя з батьками не є так погано, якщо батьки класні. У мене свекруха золотце, тому проблем нема. І їсти приготовить, і поприбирає, мені нічого не дає робити Навіть не уявляю собі з її сторони подібні вислови чи ще щось. Живемо не з нею, але якщо так - запросто. Але погоджуюсь - найкраще жити окремо.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? на днях приходить мій коханий і приносить 2 пачки манки - подарунок для внука від діда. це щоб малий (4 міс.) не голодував! взагалі - то дід купив внукові 10 пачок манки. до нового року хватить, а потім ще куплю! чоловік тільки 2 взяв. не уявляю ситуації, якби свекор почав контролювати, чи їсть дитина манку!
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Чи можливе життя з батьками після одруження? Можливе. Але все одно, навіть якщо вони просто супер (не має значення, мама чи свекруха), навіть якщо вони по великому рахунку аніскілечки не втручаються у ваше життя (як їм здається), все одно, по можливості, краще жити окремо. Спільне життя з батьками - це підлаштовуватись під "сімейні традиції" того з подружжя, з чиїми батьками ви живете, замість того, щоб брати найкраще з дитинства і формувати власні традиції (з врахуванням, що можливо щось з батьківського вже по часу пережило себе). Спільне життя з батьками - це час від часу слухати історії "як ми були такі як ви, ми вже мали....", "ми думали про....". Але не подумайте, ніяких докорів з їхньої сторони, просто розповідь (при цьому згадати, які тоді були часи у плані ціни/зарплата завжди забувається). Спільне життя з батьками - це частина "зруйнованих" ваших сімейних планів. Замість поїздки на вихідні десь в Карпати чи в Шацьк, прийдеться їхати на дачу, бо мама насадила там "арахісу". Так ми сміємося з тої бульби, яку виростила минулого року свекруха. При тому їй сотні разів повторялося, що не варта та бульба тої праці і коштів (пів літа їздити, обробляти, кропити жуків). Пояснюємо, що два-три мішки на зиму купити взагалі не в напряг. Мовчанка, про то, що в голові - тіьки здогадуюсь. По своїх батьках знаю, що такий підхід до свправи з картоплею вважається лінивством і "невмінням шанувати гроші". І найбанальніша причина, щоб жити окремо від всіх поки ще нема дітей - можна голому ходити по квартирі. Життя з батьками має і переваги - мама може наварити їсти, коли ти затримуєшся довше на роботі. Інколи з нею можна залишити дитину. В деяких сімях бабця забирає дітей зі садочка або взагалі сидить з ними (якщо вона вже на пенсії). Але, якими б не були переваги, проблеми з вечерею і садочком вирішити легше, ніж жити постійно в якомусь психологічному дискомфорті. Тому краще жити окремо.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? 100%! Живемо у чоловіка (тобто з свекрухою). Теж сама готує і т.д. Але, дівчата, я вже так хочу сама щось зробити! Не вдається, бо в квартирі ще живе бабця чоловіка, яка теж готує собі і дядько, який робить те саме... Мені просто не залишається місця і часу, щоб влізти між ними і щось нам зробити! При цьому постійно вдічуваю себе чимось зобов'язаною, бо за мене все роблять... Чоловікові по барабану, а я божеволію потроху З моєю мамою те саме. Мрію про окрему квартиру!!!
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Лесюня, якщо то все роблять з любовю і без вимовлянь, то насолоджуйся!!! Не всім так везе!!!
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Але коли ти і окремо живеш...свекруха намагаеться залізти до тебе в холодильник...чи мій синочок не голодує...бо хто ж краще нагодує синочка ,ніж мама!!.. ТАк що..окремо чи разом...все залежить від нас і від батьків. Є такі які не пхаються...а є такі які запхали свої ниточки в чоловіка і смикають....
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Чи можливе життя з батьками після одруження? - Тільки не з моїми! Жили 6 років з чоловіковими. Приєднуюсь до слів Єви, що Ось.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Зорянівонько, наскільки я зрозуміла, там бабця чоловіка і дядько готують кожен для себе, а не для Лесюні і її чоловіка (для них готує свекруха). А Лесюня не має місця на кухні, щоб приготувати собі і чоловікові. Як на мене - це не насолода, а каторга. По свому досвіду знаю, що жінка хоче мати своє гніздечко, його облаштовувати. А кухня - то "святая-святих". Жінці хочеться готувати маленьку кастрюльку борщу, якісь делікатеси собі, чоловікові, дитині, а не варити баняк зупи на 20 літрів чи наліпити 200 вареників на всю "араву" , якщо продукти в холодильнику спільні на всіх. Якщо квартира схожа на гуртожиток і кожна сімя готує собі окремо - пропадає настрій щось видумувати-вигадувати на кухні бо тобі "над душею" стоїть свекруха чи хтось з родичів і чекає, коли ти позвільняєш камфорки на газі.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Можливе... Ось моя мама прожила у свекрів, і я, будучи дитиною, думала, що то норма... Тільки зараз почала бачити, скільки у такому співмешканні "нюансів": яка би золота не була моя бабця, а мамина свекруха, все одно мама - не її дитина... Щодо мене, то, до свекрухи додому мене віником не загониш, але навіть зі своїми батьками би жити не хотіла (та і не живу уже 9 літ), хоча з ними мені (та і чоловіку) і комфортно, і добре, і спільна мова знаходиться практично завжди - такі от у мене золоті батьки (але чим я далі, тим ми одне для одного "золотіші") У них своя сім*я, у нас - своя А от що, якщо хтось із батьків залишився сам-самісінький (розлучений\а, вдівець\вдова)? Хочеться їм більше уваги приділяти, не хочеться залишати самих... та і не кожен із таких батьків свою дитину відпустить... Що тоді "правильно"?
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? з моїми батьками суперово,а от з чоловіковими батькми тяжко, хоть яка свекруха чи свекор би небули завжди будуть лізти в сімю!!!!!!!
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Приділяти батькам увагу і жити з ними під одним дахом - різні речі. Ніхто не говорить про те, що не потрібно батьків відвідувати і бачитися з ними раз в півроку - норма. Навпаки. Тим більше, якщо мама чи тато живуть самі. Можна і потрібно, якщо є така потреба та можливість, інколи і допомогти матеріально. Нічого страшного, якщо мама буде приїжджати час від часу в гості, до внуків, або внуків ви привозитимете в гості до мами. І те, що не кожен з батьків "свою дитину відпустить", як на мене егоїзм з боку батьків. "Своя дитина" -"не своя дитина", це неправильний підхід, бо "своїми дітьми" для батьків мають стати обоє з подружжя. Якщо "дитина" створила сімю, в неї є чоловік/дружина, діти і обовязки в першу чергу перед ними. І ультиматуми типу: якщо ви житимете зі мною, ти мене не любиш і не поважаєш, а я тебе народила і виховала - вже свідчать про те, що мама завжди вважатиме себе важливішою в житті сина, ніж дружина, стосунки в такій сімї завжди будуть напружені. Бувають випадки, коли батьки по старості чи хворобі прикуті до ліжка і потребують постійного догляду. Тоді питання співжиття і догляду за ними - це питання моралі і совісті дітей. Але в контексті даної теми ця ситуація не обговорюється.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? До речі цікава тема. Наскільки знаю (правда з фільмів), в західних країнах для таких випадків існують будинки престарілих та платні хоспіси. І американці, скажімо, не обтяжують себе доглядом за старшою хворою людиною, яка потребує уваги 24/7. У нас троха інакше. Думаю, багато хто з нас знає про випадки, коли люди живуть роками і доглядають за недієздатними/хворими батьками, бабусями/дідусями, присвячаючи весь вільний час, купу сил та енергії (і мені здається, що це дуже морально виснажує). Цікаві думки з цього првиоду. І щоб не офтопити. Життя з батьками можливе як тимчасове рішення. Наприклад, якшо у вас ремонт, дозбируєте грошей на власне житло, потребуєте допомоги з дитиною. Особисто я, ніколи б не жила з батьками, ні зі своїми, ні з свекрами. Вихована я досить самостійною і завжди прагнула незалежності, для себе і своєї сім"ї. Бачу, як постійно жаліється моя подруга, яка зі своїм свекром навіть не вітається. Ражду їм зняти квартиру, нехай далеко від центру, нехай це трошки їстиме бюджет, але це своя територія і своя родина. Жити постійно в психологічному напруженні - то і до Кульпара недалеко. А якшо ще й діти... Навіть якшо батьки хороші, мудрі, носа не сують, все одно конфлікт поколінь ніхто не відімняв. Найкраща любов до батьків - то любов на відстані (не в одній хаті), імхо.
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Місяць тому трапилася у нас дома біда... У дідуся інсульт, після повторного залишилася паралізована права сторона... За якийсь час, перевели з реанімації в неврологію (так, здається?) - відразу погіршився догляд... Тато забрав свого батька додому, облаштував все необхідне (ліжка-візочки і тд). Ще коли дідусь лежав у реанімації - приїжджав до нього 2-3 рази на день. Зараз не лише доглядає (миє-годує-прибирає), але і постійно з ним займається (зарядки, логопеди, ліки). Я не можу навіть уявити, щоб тато то комусь довірив\шкодував часу і тд - достатньо на тата раз глянути, щоб зрозуміти його почуття. Так, морально виснажує, так, важко... Але ж любить людина батька, вдячна за все в тому житті йому... Не знаю, чи я повністю його розумію.. Здається,що розумію.. Дуже важливо ще і те, що дідусь при пам*яті... Та і він сам вдячний підопічний... Не хочеться навіть уявляти, що мені доведеться так за батьками ходити, але не можу уявити, що при потребі не зроблю все, аби їм було легше, комфортніше, аби вони не відчували себе непотрібними....
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? привіт!!!!!! хочу поділитись своїм життєвим досвідом!!! я вважаю,що після одруження молоді мають жити ОКРЕМо від батьків. моя історія тільки піддтверджує цю істину-за останні 7років,де я тільки не жила:і в дядьки у Москві,і в тітки у Львові-жила як квартирантка,купляла продукти,допомагала у всьому,тільки за квартиру не платила (жила 4-ри роки в неї),і от зустріла свого теперішнього чоловіка,і тоді перед нами постав вибір: де жити далі-в його батьків,у моїх чи знімати квартиру.... і ми вирішили жити в мене і зробити там ремонт-перед народженням дитинки... тільки я не врахувала те,що я з мамою,як доросла не жила (я в 19 років пішла з дому-хотіла самостійною бути),та й спільний побут дає своє....отже,скажу,чесно-я і в страшнім сні не могла уявити,що мені буде так важко жити в своїй власній квартирі зі своєю рідною мамою....це не життя,а існування...окрім мами в нашій квартирі живе ще й старенька бабця,моя молодша сестра зі своїм сином і ми-це просто комуналка якась-кожен окремо собі готує їсти,зранку в туалет черги (вибачте за такі подробиці),коли засинає мій малюк,то у сестри синуля вже прокидається і навпаки.... гору посуду миємо по черзі,а от з прибиранням ніяк не домовимось-моя мала не хоче нічого робити-за неї робить все моя мама,бо вона молодша і лишилась без чоловіка,а мама не вездесуща-все не встигає,нервується,злиться на всіх,отож ми постійно як на пороховій бочці....і таких ньюансів,що заважають нам разом гарно жити дужеее багатоооо!!!!!! бабця лягає спати рано і мама також-тому всі решта змушені говорити пошепки і сидіти по своїх кімнатах,нігті я малюю на балконі чи коли мами нема вдома,бо вона не переносить різькі запахи,друзі до нас не приходять,бо нема куди.... а ще якщо щось в хаті ламається або треба замінити,бо старе-все робить мій чоловік за власні кошти-і ніхто це не цінує,і не береже....а саме головне,що ми самі по собі-ніхто з рідних нам не помагає-немає чим та й ми не просимо...як говориться в такій ситуації-не можете допомогти,тоді хоч не заважайте,але це не про нашу сім"ю нажаль!!! ось такий сумний досвід я маю.... тільки ми з чоловіком вже не маємо сили це далі терпіти та й хочеться мати власні сімейні традиції,свій побут,тому підшукуємо собі квартирку (будемо знімати) і швиденько переїзджаємо туди!!!!! не можу вже дочекатись того моменту,коли переїду на квартиру-буду стрибати аж до стелі від радості!!!!!!!!!!!!
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? підтримую...а шоб не було вам так сумно скажу,що я в схожій ситуації-тільки живу із свекром і дідом(його тестем) і всіх тра гледіти. а ше варити+подавати їсти,прибирати,прати,посміхатися вислуховувати і не дай Боже перечити чи виявляти поганий настрій,з радістю приймати їхніх гостей...продовжувати не хочу....але вже неодноразово подумувала про розлучення,бо постійно між мною і чоловіком сварки через наш побут і його родину.я "тікаю" час від часу на місяць до батьків у інше місто і там відпочиваю,бо як хтось тут вище зазначив "так і до Кульпа недалеко"...але надіюся шо ситуація зміниться....дуже надіюся,і якшо це станеться обов'язково всім похвалюся а наразі підводжу підсумок-СІМ'Я МАЄ ЖИТИ ОКРЕМО ВІД ВСІХ.на то вона і має назву сім'я,а не клан чи каста
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? olenkastar,дякую за підтримку!!! правду відразу казав мені чоловік-давай знімати квартиру,а я-ну,що ти,це ж моя мама,мій дім,все-таки за квартиру платити не потрібно,та й головне,що я думала,що мама мені буде допомагати....марно сподівалась... та як то кажуть-все,що не робиться,то на краще!!!!!! кожна ситуація в житті нас чомусь вчить,а якщо ще ми й вихід з неї знаходимо,тоді ми стаємо сильнішими!!! я обов"язково поділюся з вами думками відносно того,як мені-нам живеться на зьоймній квартирі,коли переїдемо!!!! і ще,olenkastar,в кожній ситуації завжди знайдеться вихід,який вас влаштує-на все потрібен час!!! наберіться терпіння та сили-все у вас буде гаразд!!!!! :radist:
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Дякую-дякуюта я тут вже до всього по-філософськи почала ставитися.перше переймалася,а ше з вагітністю чуттєвість подвоюється.а тепер,прокинувся материнський інстинкт.для мене на першому місці-донька моя,її самопочуття і здоров'я.для себе вирішила -псіхами горю не зарадиш,а нерви собі підпорчу,значить залишається що? ігнорування усіх окрім дитини і чоловіка.якщо вони мене дістають-я собі уявляю їх в якійсь гадкій ситуації(виливаю їм відро помий на голову чи домальовую в умі рожка,вуса...- вже не пам'ятаю де я про то прочитала,але помагає)-нерви проходять,стає навіть смішно
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Можливо, я здамся білою вороною, але ....Ми живемо з чоловіковими батьками вже 5 років. Ці люди - золоті. Свекруху я називаю другою мамою, свекра - татом. Звичайно, буває різне, бувають і суперечки - дискусії (особливо свекор любить сперечатися з чоловіком моїм - своїм сином), різні погляди на ров'язання однієї проблеми. У мене, і у чоловіка, і , думаю, в батьків, буває бажання (образно кажучи) походити по хаті в трусах чи бажання нікого не бачити і не говорити ні з ким,просто поганий настрій, але це швидко минає, і коли батьки їдуть, буває до родичів на день-два, то в хаті без них стає якось порожньо, і невістка, не повірите, чекає свекрів додому ) . Вони допомагають усіляко, радять, іноді ця опіка буває аж занадто і стає від неї тісно, але люблю я їх не за допомогу, а за те, що вони гарні порядні люди, які поєднують в собі життєвий досвід і сучасні погляди на життя, гарно виховали сина - мені чоловіка , за те, що безмежно люблять своїх внуків, пробачають нам, коли ми не так щось робимо, і ще багато-багато всього... І ще - я знаю, що колись теж буду свекрухою чи тещою ) і завжди кажу собі: дай Боже, щоб я була адекватною другою мамою )
Відповідь: Чи можливе життя з батьками після одруження? Ми живемо окремо від батьків. Я дуже тим тішуся, що є така можливість, бо знаючи свій характер не знаю чи якась би свекруха чи свекор витерпіли би менедесь після університету ми з чоловіком почали жити разом, і я зрозуміла, що в побуті я деспот....попробуй мені щось не вгодити, чи покласти не туда де воно має бути...моя мама каже, що то я буду комусь супер-подарок за тьощу
