Відповідь: Гіперактивність? Un.Known, а скільки Вашому синові рочків?? А в мене не получається ображатися, бо вона не розуміє що я образилась, хіба коли я починаю ніби-то плакати то вона мене жаліє, але теж не усвідомлюючи причини. А тому я не знаю як її наказувати за провини і непослух. Пробувала ставити в куток- відразу плаче і стояти в ному не хоче, тому я тепер її деколи лякаю тим що поставлю в куток....
Відповідь: Гіперактивність? Чотири. Я не ображаюсь мовчки, я йому кажу, що я з ним не буду бавитись, бо він (і далі перелік). Дуже добре встати і залишити дитину саму. В цьому випадку (щодо себе) добре казати те "НЕ", котре б не мало вживатись щодо дитини, аби вона відчула різницю між "мама бавиться" і "мама НЕ бавиться".
Відповідь: Гіперактивність? Абсолютно правильний підхід. Найбільше запам'ятовується дитиною те, що емоційно "яскраво зафарбовано". Коли ми кричимо на дитину, б'ємо, емоційно сваримо, то це дитина сприймає, хоч і негативно, але як увагу до себе - "виставу". Покарання повинне бути відчутним для дитини, але не за рахунок ваших емоцій. Те, що Мартин "затримується", згадує - велике ваше досягнення! Це з точки зору фізіології. Справа в тому, що при гіперактивності недостатньо працює відділ аналізу своїх вчинків. І якщо ви змогли зробити так, щоб він задумався... Це ого-го!
Відповідь: Гіперактивність? Ми теж намагаємось дотримуватися правил. І справді, якщо дитину зацікавити, з нею бавитися то все супер. АЛЕ якщо мені треба робити щось що Левко не ноче, то капець! Наприклад, він собі вирішив, що треба йти на двір. Ми не поїли, не одяглися, а його від дверей не відтягнеш. Спочатку прошу-вмовляю-пояснюю а тоді просто через плач забираю і одягаю... Більше почала хвалити - то він аж цвіте від щастя
Відповідь: Гіперактивність? Переходимо до другого кроку. Але спочатку скажіть, чи знайома вам така ситуація? Чи вдається вам сказати так, щоб дитина вас почула?
Відповідь: Гіперактивність? Коли говорю - а вона не чує то стаю на коліна, беру її плечі в свої руки і тоді чітко говорю що я від неї хочу, але то теж не завжди спрацьовує......
Відповідь: Гіперактивність? Я стараюсь домовитись. Тобто не кажу, що МЕНІ потрібно, але що МИ разом ПОТІМ зробимо.
Відповідь: Гіперактивність? Напевно я якось не правильно пояснюю раз не можу результату добитись. Вчора треба було тата зачекати поки він розмовляв 10 хвилин біля дороги. То забавкою було бігати туди сюди через дорогу. При чому коли я пояснила що небезпечно бігати то почалось ще більш активне бігання. Ні те що вона машинкам заважає їздити, ні те що пожалій маму, бо їй важко з тобою туди сюди бігати, нічого не допомогло. За цей тиждень старалась контролювати свої емоції. Правда вдавалось лише до вчорашнього дня дуже добре. Ліпили з масси для ліплення, вчились переливати воду з відерок в ванній, допомагати мені прибирати(супер розуміє вже "викинь будьласка" і йде викидає у смітник). Трошки починає розуміти слово "дякую", правда це виходить скорше як "каку". Але всі ігри надалі спрямовані на активний рух і біг. Півтори години злазити і залазити на стемянку і вилазити мені на спину коли я пилосошу для того щоб з"їхати як з гірки Надзвичайно важко заспокоїтись і не сваритись. Коли починає плакати не можливо тоді вийти з кімнати бо просто так плаче що заходиться
Відповідь: Гіперактивність? В нас теж переважно нічого не чує, так якби це зовсім не до нього!. Але якщо щось говориш те що його цікавить, то слух дуже добрий! Un.Known мені також говорили, що через деякий час треба вчитись домовлятися з дитиною, укладати угоди, але це ще не скоро треба щоб ще трошки підріс. Ви вже старші і Вам трошки легше!
Відповідь: Гіперактивність? Дякую за усі ваші розповіді. Багато чого ви робите дуже добре (намагаєтесь домовитись, присідаєте до дитини, намагаєтесь уникати частки НЕ...) Деякі дітки ще дуже маленькі, щоб добре розуміти усі наші слова. Навіть ця програма рекомендується для дітей, мовленнєвий розвиток яких вже досягнув рівня дворічної дитини. Тому, якщо щось буде не зовсім вдаватися для маленьких, не сумуйте - просто беріть на озброєння все, про що ми говоримо тут і коли прийде час все це застосувати, ви відчуєте і будете вже готовими. Діти краще, ніж слова, відчувають вашу розгубленість чи впевненість. Отже, тема нашого другого кроку - ЕФЕКТИВНІ ВКАЗІВКИ. *** за матеріалами Є.Суковського Спробуйте цього тижня просити щось дитину, застосовуючи наступні правила: - чітко формулюємо прохання. Перед тим, як щось сказати дитині, подумайте і конкретно визначтесь з тим, що ви маєте на увазі і сформулюйте це масимально стисло і зрозуміло - наприклад: "Помий руки"замість "скільки тебе можна просити, чому у тебе досі руки брудні..." або "Постав босоніжки на лавку" замість "знов порозкидав взуття, коли це все закінчиться..." і т.д. - просимо просто, директивно, нейтральним тоном Не говоріть "Чому б нам не позбирати іграшки?" - у формі запитання; або "Час обідати, помий руки, добре?" - перепитування дитини, яка може й не погодитись. А кажемо: "Позбирай кубики у коробку"і т.д. - складну вказівку розбиваємо на 2-3 частини Не давайте багато команд одночасно - наприклад: "Нам вже пора додому, забирай свої речі, всім кажи па-па і злізай з гойдалки" Все це розбиваємо по частинах і просимо виконати по порядку. - забезпечуємо ефективне слухання: - присядьте до дитини чи візьміть її на руки так, щоб ваші обличчя були на одному рівні - не вище і не нижче; - забезпечте контакт очі в очі - впевнено дивіться у очки дитині, якщо вона крутить головою, обережно притримайте її долонями; - прибираємо або обмежуємо відволікаючі чинники - вимикаємо телевізор, повертаємо до себе від оточуючих, у магазині стаємо так, щоб обличчя дитинки було повернуте до стіни (ви, звісно, ж перед нею). Чим менше буде відволікаючих речей, тим більша ймовірність бути почутим. - якщо дитина старша і може, просимо дитину повторити вказівку, якщо ні, після сказаного чекаємо кілька секунд, щоб дитина встигла "осмислити" те, що ви її попросили. - даємо вказівки безпосередньо перед виконанням Не просимо: "ввечері поскладай свої речі на місця", а "Поклади штанці на поличку". Старшим дітям визначаємо час, за який вони повинні це зробити: "Склади сумку у школу. Маєш на це 5 хвилин" Пам'ятайте про подяку і похвалу! Якщо дитина зробить щось краще. ніж вона робила до цього - варто це відмітити! Теж продовжуємо щодня приділяти хоч кілька хвилин своєї спокійної доброзичливої уваги дитині під час гри. У листочок на стіні записуємо виділене жирним шрифтом. Пам'ятайте - ми рухаємось повільними, але впевненими кроками, тому не розстроюйтесь, якщо не все буде вдаватись одразу. Успіху!
Відповідь: Гіперактивність? Коли ми кажемо діткам "не роби так-то і так", то все-рівно, дитина сприймає це як програму дій. Необхідна альтернатива.Треба спробувати переключити: "давай побігаємо хто швидше он до того стовпа" (звичайно ж, не через дорогу) або "ти біжи до того дерева і назад, а я тебе спіймаю і покручу (чи підкину)". Щодо калюжки - не "не йди у калюжі", а "давай пострибаємо навколо калюжки і заглянемо, що у ній відбивається - небо, дерева, а тут навіть чиєсь задоволене личко!!!". Перед чимось небезпечним треба сформувати алгоритм поведінки. Наприклад, перед дорогою "Стоп-стоп - рука мамі". Перед резеткою "бух! стоп! ТОК!!!" Біля газової плитки "Ш-Ш-Ш!!! ГАЗ!Назад!!!". Люк - "боком-боком - перешльоп!" і т.д. Це набагато ефективніше від "Не лізь" і "Не можна" Тобто, намагаємось говорити дитині як треба робити і уникати описуати словами небажану поведінку (навіть зі словом НЕ)
Відповідь: Гіперактивність? В мене дочка 3,5 років. Все що тут описано стосується її в повному обсязі. Хочу поділитись своїм досвідом. Нам у стосунках помогло те, що ми навчились домовлятись, я погоджуюсь на її умови (якщо вони прийнятні і безпечні), вона - на мої, ніколи не порушую обіцянок. Відношення - лише як до дорослої, до особистості. І розмови, які тривають практично цілий день, до хрипоти в голосі. Результат зявився недавно, практично не має істерик, хоча може помогло і те, що живемо в бабусі на селі, а там простір, є де моїй кізочці побрикати.
Відповідь: Гіперактивність? Чи можемо ми продовжувати наші кроки? Напишіть, що вдавалось, що не дуже, можливо, варто ще почекати
Відповідь: Гіперактивність? З альтернативою дійсно працює. Тут тільки тре терпіння багато... А от з вказівками тєжко. Може мій ще замалий просто. Але як йому пояснити не знаю. От кажу : "складаємо іграшки і йдемо додому." А чого йти додому? .......
Відповідь: Гіперактивність? "Складемо іграшки і йдемо додому, бо на нас там чекає ведмедик (котик, песик)". Конкретизуйте. Опишіть те, що він добре знає. Нам допомагає. Я - за.
Відповідь: Гіперактивність? З альтернативою, та й з усім іншим важко лише на початку, а потім, коли це ввійде у звичку для вас і для дитини, все стане автоматично. Знаю з власного досвіду У вашій вказівці вже є одне порушення нашого правила - кажіть щось одне: "склади іграшки", а вже потім - "йдемо додому". Звичайно, коли дитина маленька, ще дуже важко сказати так, щоб вона це зрозуміла, але пробуйте. Наприклад, кажете "склади іграшки" і даєте їй (дитині) відерце чи сумку для цих іграшок (але з дотриманням інших правил вказівки - на одному рівні, очі в очі та ін.). Якщо не діє, можете зацікавити - "а хто першим зайде у хатинку?" (іграшка у сумку) чи щось таке, а можете просто допомогти дитині скласти. І обов'язково хвалите за будь-який послух!(крок 1) А от з "ідемо додому" є теж цікавий прийом. Він спрацьовує, коли дитині треба закінчити якесь дуже цікаве для неї заняття (зійти з гойдалки, піти з прогулянки...). Різко перервати це заняття є трагедією для дитини. Покажіть, що це скоро станеться, але ще є деякий (визначений) час. Кажемо, наприклад: "Розгойдаю тебе сильно ще раз і тоді сходимо з гойдалки". Або "Зробимо ще 5 пасочок і йдемо додому" (це не вказівка, а повідомлення). Якщо забрати з гірки, то "Я загинаю пальчики на руці, коли всі сховаються - ми йдемо з гірки". Відповідно, кожний спуск - це пальчик. Дуже важливо дотриматися сказаного! Якщо спочатку це може не подіяти (буде плач чи небажання), треба м'яко, але наполегливо забрати дитину. краще відволікти, в крайньому випадку просто взяти на руки і забрати. Така реакція буде лише на початку, а вже потім все піде як по маслу. Взаєморозуміння вам з дітками!
Відповідь: Гіперактивність? З вказівками мені не важко. Діє "Склади іграшки, допоможи прибрати чм поскладати, викинь у смітник, кинь у прання". Але дуже важко все таки моментально придумати щось щоб не було прохання "не роби". Часом правда виходить. Наприклад: "Я не можу сама переходити через дорогу, дай мені ручку" чи "я теж хочу бігти поряд з тобою, дай мені будьласка ручку". Важко відірвати від того що їй подобається і чим вона з захопленням займається. Наприклад розкручується чи швидко починає махати головою і в такий момент не можливо подивитись в очі і щось попросити. А просто сказаного не чує
Відповідь: Гіперактивність? Все нове у нашій звичній поведінці приживається довго... Пам'ятаю, як колись мені сказали, що потрібно говорити не "самий кращий, а найкращий", тобто "саме" - це не українське. То хоч я це вже знала, але перевчалась довго. От так ляпну, а потім вже згадаю То й із вказівками чи з альтернативами не все так просто. Спочатку "вискакують" звичні фрази, бо ми до них звикли. але хороший показник - те, що ви це помічаєте!Після цього можете собі сформулювати так, як ви б хотіли сказати і з часом вже буде виходити правильноТа й дітки будуть ставати старшими і краще будуть розуміти слова. Запевняю - буде легше. Коли ваша донечка розкручується чи махає головою, думаю, просити її в цей час нічого не потрібно. Зачекайте, поки їй пройде і тоді щось попросіть. А якщо щось термінове - обійміть міцно, трохи погойдайте і скажіть спокійно "Зупинись" чи інше, що хотіли сказати. Пояснювати у цей час не обов'язково - наприклад "бо це небезпечно" чи "можеш вдаритись" - це скажіть тоді, коли дитина вже спокійніша і може вас почути.
Відповідь: Гіперактивність? В нас просто жах! Вже ніби потрохи почали пристосовуватись, знаходити спільну мову і мої малі похворіли через це і не їздили в Джерело на співбесіду. За час хвороби діти стали просто не виносимі, вредні і от закінчились вихідні я з ними вдома сама, що я з ними буду робити не знаю, як це все морально витримати!!!
Відповідь: Гіперактивність? Розумію......Для мене завжди найважчий день це понеділок. Тому що в вихідні завжди допомагає чоловік і це набагато легше. Вчора був вихідний і я сьогодні просто не могла гуляти з дитиною як завжди по максимуму, бо хатню роботу теж робити треба. Сиджу мало не плачу. Я відчуваю що якщо не зміню обстановку найближчим часом то просто поїду мозгами. Зміна обстановки час від часу це самий класний метод відпочити. Може просто прогуляйтесь, попросіть чоловіка дві годинки посидіти з дітьми. А мені найкраще допомагає десь поїхати. Наприклад в Карпати(бо з малою іншого ще не пробувала). По ідеї нічого не міняється в поведінці дитини але зміна обстановки і відсутність хатньої роботи трошки полегшує життя і надає трошки сил та терпіння
