Відповідь: Як я знайшла свою любов! А в мене зовсім не інтернетна історія.... Це було 15 липня 2006 року! Я була дружкою на весіллі! Після всіх стандарних церемоній ми з нареченими поїхали в Стрийський парк! В мене, як завжди, як не в людей порвались колготки... і я пішла в машину знімати їх! Ну і там наш шофер спілкувався з десятком інших шоферів! Я підійшла до шофера, попросила відкрити мені машину, і з ним до машини підійшов один з водіїв (як пізніше виявиться - мій майб. чоловік). Він сказав... вже й сама не пам"ятаю... здається якийсь комплімент! Але, факт той, що пішов він вести своє весілля вже з моїм номером телефону в кишені! (Скажу по секрету, що тоді на мене найбільше враження справила його машина) Передзвонив він мені через день, зустрілись через тиждень, бо я поїхала в село малину збирати Доречі, коли ми зустрілись то він був вже на іншій машині... Я думала, ото мені повезло!!!!!!!! Такий хлопець, має дві машини, свій бізнес, з інтелентної сім"ї, не одружений, не розлучений, без кримінального минулого! ВАУУУУУ Через два тижні наших побачень, я поїхала в Шацьк! (тепер думаю, що краще б не їхала). Мій знайомий (я тоді його ще так називала) вирішив мені зробити сюрприз, і на другому тижні мого відпочинку, він приїжджає до мене! Приїхав з другом, в 3 ночі, сказав що дорога була тяжка, що міліція зупиняла багато разів.. ми посиділи трохи, я пішла дальше спати, а вони шукати собі якесь місце, щоб пожити пару днів.......... .....зранку дзвоню... поза зоною........... і так до обіду! В обід дзвінок! Якась жінка, каже що коли до мене прийде міліція, то щоб я не переживала і говорила все як було (це була рідна сестра його друга, адвокат)... В мене шок! Що сталось??? Люди всюди говорять про якусь страшну аварію, що загинули два хлопці... якісь львівські... приїхали на калєрку і догулялись... в мене шок!!! Після обіду приїжджає міліція на базу (база ФМІ, всі один одного знаю), знайшли мене, розпитують, чи були тверезі, чого приїжджали... і кажуть, що в одного струс мозку і царапини, а в того, що мій - перелом основи черепа, і жити він явно не буде !!! Слава Богу, що знайшлись знайомі, які знали лікарів з Луцька, викликали їх на швидкій, забрали його.... от так я і з його батьками познайомилась... А потім місяць в Луцьк їздила в лікарню, тоді два місяці на Топольну бігала! Майже пів року вдома лежав! За цей час втратив все! І друзів (які зовсім і не друзями були), і бізнес, одну з машин розбив, іншу продав, щоб за лікування заплатити... Зато тепер мені каже, що здобув найголовніше - мене....... я а в свою чергу - ЙОГО!
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Virginia, дуже цікава історія! Дійсно з випробуванням! Але все добре. І ви знайшли свою любов!
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Це початок розповіді про наше знайомство - це творчість мого чоловіка з нашого сімейного архіву. Написане на моє палке прохання. Він у мене журналіст. Правда не закінчене. 1. Чай. …А почалося все з чаю. Вона, як завше, вже було швидко пробігла через кухню до кімнати подруги, але… на півдорозі спинилася. Він сидів за столом і розважливо, по-старечому повільно потягував з чашки гарячу рідину. “А який чай?”, – раптом запитала вона і широко посміхнулася йому, демонструючи свою бездоганну (просто гагарінську) посмішку. Він замислився і відповів: “Гарячий”. “А як називається?”, – не вгамовувалася вона. Він розгублено посміхнувся: “Не знаю… Коробка така фіолетова, а як зветься… не знаю”. “Я просто чаю не пью, от мені і цікаво!”, – і знову спалах чарівної усмішки. Говорили вони хвилин п’ять чи, може, десять. Зрештою, вона дочекалася подругу і пішла, весело попрощавшись, а він лишився на кухні сам, наодинці зі своїми думками і самотністю. Але і вона, і він вже напевно знали – відсьогодні їхнє життя змінилося назавжди. 2. Перший вечір. Потім було кілька днів, коли вони не бачили одне одного. І, здавалося, що усе так і йтиме далі… У нього – робота, в якій поки що не знаходив себе, чуже містечко і самотність; у неї – мрії та розгубленість, чужий клас і невдалий роман, який важко було і романом назвати. Та ось настав той день. Ні, не так – Той день. Він раніше здичив з роботи і влігся спати. Вона прийшла і принесла йому (власне, не йому, а до газети) свої твори. А він спав. Вона поговорила із господаркою, але та будити свого квартиранта (до якого, незважаючи на два десятки років різниці у віці, була небайдужа) будити не стала. Вона вже збиралася йти, але розговорилася із подругою (дочкою господарки) і затрималася. А він прокинувся і, протираючи очі, вийшов на вулицю. І дуже зрадів, побачивши її. Вони всілися на лавочку і говорили, говорили, говорили. Вона, з властивим їй запалом і гарячковістю, він – розважливо і спокійно. Вони розмовляли так, ніби придивлялися одне до одного, шукаючи відповіді на запитання, що хвилювали обох: “Хто ти? Що за людина? Ти справді не такий як усі, чи це лише твоя маска? Ти справді така наївна і чиста, як говориш, чи…” Вони розмовляли довго – про усе і ні про що. А час летів. Вона вже було зазбиралася на гульки із подругою, як раптом він згадав, що сьогодні останній день перед сесією і назавтра він поїде до Кременчука і, можливо, ніколи її вже не побачить. “А давайте гайнемо на дискотеку до будинку відпочинку!”, - вдавано весело й безтурботно запропонував він, подумки вже готуючись до відмови. “Давай”, - погодились дівчата, а головне – погодилась Вона. Вони спочатку пішли до крамнички і він купив дівчатам морозиво, собі взяв пляшку пива і вони пішли до парку. Все було весело і невимушено і складалося навдивовижу гарно. Аж тут… У паркові вони зустріли гурт хлопців. Ті були вже трохи напідпитку і радісно привітали дівчат: “Давайте до нас! Ану сфоткаємось!”. Дівчата приєднались до гурту, заклацав фотоапарат. А він зсередини потихеньку почав наливатися гнівом. “Бач яка! З виду тихоня, а до хлопців аж побігла. І про дискотеку забула, і про наші розмови. Зараз вони усі такі – швидкі!”. Ці думки летіли одна за одною і щодалі, то дужче виводили його з рівноваги. “Зараз доп’ю пиво і повернуся на квартиру та завалюся спати”. Але вона, здається, помітила його прихований гнів і заквапила подругу, яка вже б і рад лишитися. Вони таки пішли на дискотеку. Трохи постояли, трохи потанцювали. І ось перший повільний танець – і він запрошує її. Вона віддає подрузі куртку і вони одразу ТАК притискаються одне до одного, що забувать про все. Після танця вони підходять до подруги, тримаючисть за руки і – вже не відпускають їх впродовж вечора. Вже незабаром одинадцята і її чекатиме старенька і не дуже терпляча господарка. Але цей вечір такий особливий, що закінчувати його так швидко було б злочином. І вона телефонує до бабусі і відпрошується ще. Вона раніше ніколи не гуляла так довго, їй цієї весни лише виповнилося сімнадцять, але з ним вона почувалася так впевнено і безпечно. Вони танцювали і говорили, гуляли алеями парку і сміялися, а ніч була така чарівна, як буває лише у травні – ще не жарка, але й не надто прохолодна, тиха, і, водночас велична і урочиста. Вони з однаковим захопленням слухали співи солов’їв і кумкання жабок. І гуляли вже нічним містечком, яке тієї ночі належало лише їм. Вона видавалася йому такою незвичайною – цнотливою і водночас кокетливою, не по роках мудрою і за хвилину – абсотлютно нерозсудливою. Це притягувало його ще дужче. “А давай скупаємося?”, - прийшла йому в голову божевільна ідея. “Давай! Тільки… я без купальника”. “Я також. Все одно темно і нічого не видно – скупаємось у чому є”. “Я згодна”. І за якусь хвилину двоє закоханих вже спускались під місток до тихої Ворскли. 3. Парень. Переговорюючись, вони підійшли до води. На білому пляжному піску щось темніло. “Слухай, здається то людина. Може, комусь погано?”. Людина силувалася підвестися, але руки їй підломлювалися і вона падала обличчям у пісок. До води було якихось двадцять сантиметрів. “Так і втопитися може. Ех, пізно вже, коли ж ми покупаємося? Та не кидати ж його тут…”. Він підійшов до чоловіка і, взявши попід руки, спробував підвести. Той щось завурчав і засовав ногами. “П’яний, як чіп!”. Нарешті з чергової спроби вдалося хлопцю вдалося підняти пляжну “знахідку”. Чоловік був одягнений у самі штани, без сорочки і босий, спина та груди – у піску. “Вставай, дядько, додому пора”, - пожартував хлопець. Легенько підштовхуючи п’яного і підтримуючи за руку він хвилин п’ять виводив його на міст. “Де ти живеш, мужик?”. “Я-я-а-а не мужик-к”. “А хто ти?”. “Я – пар-р-е-е-нь”. “Ну, парень, де ж ти живеш?”. “За містком”. Вони повели його через міст. Справа то була нелегка і довга – що два кроки “парень” зупинявся і звертався до хлопця: “Підожди, не так швидко”, “Дай постояти, бо я… ослаб трошки”. – “Ти скільки випив?”. – “Та я… з двома… баби… випили… сорочку зняли.., а я… ослаб оце”. “Та ти таки ослаб добряче”. Усіма правдами й неправдами, а таки перейшли вони місток. “Ну, де ж твій дім” - “Двохетажка” - “Оця?” – “А де ж вічний вогонь?” – “???”. – “Я живу біля вічного вогню” – “Так це ж… з іншого боку мосту! Ну, знаєш, чоловіче”. Закінчилась пригода із “парнем” тим, що хлопець посадив його на лавочку автобусної зупинки і, побажавши доброго здоров’я, попрощався. І вони таки пішли купатися…
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Моя любов сама мене знайшла Якось ввірвалася до мене в кабінет, сказала декілька слів, я навіть не встигла добре роздивитися, хто?, що?, до чого? Начебто і по справах забігло коханнячко, а потім запросило мене на каву, щоб поговорити про ті самі справи...Ну... і так ми знайшлися
Відповідь: Як я знайшла свою любов! А я ніколи і нікому не розкажу, як ми познайомились, бо соромно...
Відповідь: Як я знайшла свою любов! А ми якраз вчора приїхали з місця нашого знайомства Отже, було все так: поїхала я зі своїм другом на фестиваль Івана Купала, яке щорічно організовує студентське братство в с. Нижнє Синьовидне. В поїзді підсіли до компанії, яку не знали, але їхали вони туди ж. В цій компанії був і мій суджений. Вже ввечері ми разом за руки стрибали через купайлівський вогонь і як каже легенда, усі пари, що через нього перестрибнули залишаються разом на все життя найцікавіше те, що друг, з яким я туди їхала також знайшов там свою половинку і позавчора вони одружились
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Я знайшла свою любов на форумі в чаті, в який народ заходить раз в рік) А от якось так вийшло..я зайшла, а там хтось є, думаю чудеса) Сказала привіт, він мені відповів, та й всьо...вийшла і забула про той чат =) Потім через день або через 2 дні, приєднується до мене якийсь лєвий контакт в аську...то був він, ми доовго переписувались (десь з жовтня до грудня), потім переписувались месками по телефонах...там вже пішла рамантіка...ех Потім ми нарешті почули один одного голоси по мобільниках)) І тринділи цілими днями.... А потім ми зустрілись (!). Спочатку він мені зовсім не сподобався, якийсь такий зкований..слова з нього не витягнеш...і вдітий був якось рагульсько...і подарунок приніс банальний (іграшку) Ну ми трохи полазили і пішли по домам...Ввечері я йому месками писала все що про нього думала...типу шо він мені не сподобався і т. п.... Але я сама не хотіла в це вірити...А потім мама мені сказала щоб ми пішли ще раз погуляли, там в кіно пішли або ще кудись... Ну я погодилась і запропонувала такий варіант йому. Того дня я про нього змінила думку в набагато кращу сторону...ми довгенько гуляли, і не надоїдало навіть) А поцьомались ми десь через 2 місяці перший раз. А тепер живемо дружно і щасливо)) Але нажаль поки окремо..
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Я звільнилась з роботи і пішла в магазин в моєму будинку на продавця, ну прийшла зміну приймати в дівчини, посиділа трохи, а ввечері приїхав її брат, вона нас познайомила, і після того він кожен день до мене приходив, а так як був в своєрідній "відпустці" (працював в іншому місті) то був в мене цілий день. А поїхавши в Карпати (тиждень як познайомились) там і стала я офіційно його дівчиною (за моєю ініціативою:xaxa
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Ми познайомились 8 років тому на англомовному таборі від УКУ. Відразу привернув увагу своєю схожістю на колишнього кавалєра моєї подруги. На таборі існувала почтова скринька через яку всі учасники могли листуватись. Кожного вечора після вечері нам роздавали листи. Вирішили ми з коліжанкою "попрікалуватись" над моїм вже тепер чоловіком і написали йому листа. Писала я, бо мені якось він не дуже подобався, а коліжанка боялась "попалитись". Я написала слова відомої пісні: "...Коли до губ твоїх лишається пів подиху, коли до губ твоїх лишається пів кроку..." і підписала "Твоя доля". (Ми прозустрічались аж три тижні поки коханий довідався, що той лист писала я) Як каже моя бабця "в житті як на довгій ниві". Ніколи б не подумала, що ми будемо разом. Називається - "Знайшлися".
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Я познайомилась з чоловіком у своєї коліжанки. Зайшла до неї в гості і в той час до неї приїхав її брат, це була наша перша зустріч. Після цього ми зустрілись аж через три роки і тоді вже почалась любов!
Відповідь: Як я знайшла свою любов! а ми з коханим зналися ціле життя ще коли я була зоовсім маленька і вголові було лише (моя мамумусічка,мій татусечко....:0) то він вже носив мене на руках.... і казав,що буду його жінка...хі-хі !!!от такий був кавалер.....та мені це було ,як гра...та й йому також,адже були ще малі... та потім,як я стала старша і розумніша.... все почалось...завжди він симпатизував мені...і от одного дня подивилась на нього і думаю...так це ж він!!!та,як порядочна дівчина чекала поки він зробить перший крок...а він довго з ним не вагавсяі....почалось....було так класно........ і так романтично,аже він старший від мене на 5 років і знав,як це все гарно робити...багато всього в нас вже з ним було ,і як в результаті вже півтора рокута я впевнена,що буде ще в нас набагато краще... і можливо вже зовсім не загорами та його сказана ще в в веселому дитинстві,та можливо пророча фраза,що "буду його дружиною" та на цей раз я вже сприйму її значно серйозніше ніж тоді.....ось так от.... ех так захотілось до нього...от зараз взьму і зателефоную...(хотілось юи поставити інакш смайлики,щоб краще виразити свої почття ще й ними,але нажаль нет глючить і не можу....
Відповідь: Як я знайшла свою любов! Знаходила і втрачала. Але ніколи не шукала. Вона сама падала на голову, як грім серед ясного неба, плутала всі життєві плани, примушувала по-новому дивитися на світ.
