Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) А за громаду навіть не говоріть - я то як ніхто знаю і відчуваю, то взагалі тема окремої розмови... :eek: Наша, наприклад, тримається в даний час в основному лише завдяки священнику-діаспорцю(українець, роджений в Німеччині по війні) та...двом "чужим" німцям, які просто мають за дружин українок. А всі наші щирі українці пересварені-переобиджені, одне на одного вовком дивляться переважно. Ми, українці, не можемо собі ради дати в малій громаді на кілька десятків чоловік, не те що державу будувати. З таким народом Україні і ворогів не треба. :D
Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) От і я себе питаю: чому українці такі? Чому конче треба заздрити один одному?:confused: I без цього життя нелегке, так ні, треба ще напакостити і свому ближньому, щоб йому теж несолодко було.. Не розумію цього..
Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) чиста правда.браття українці дочці і пальцем не поворухнули,навіть заваджали
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) Я теж сюди як приїхала, то мало-хто тягнувся допомогти. Коли питала, де роботу шукати, то всі відповідали, що не знають, що і своїм дітям шукають роботу, а нема. Тепер стараюся допомогти усім новоприбулим, кого лиш знаю. Парадокс такий, що від тих, кому допомагаєш, вдячности жодної не дочекаєшся, ще винною зроблять, якщо робота не сподобається. Якби мені роботу знайшли 2 тижні після приїзду, я би тішилася, а тут носом крутять. Дивина! Але мене то не знеохочує.
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) І добре робите, Лілю! А те, що люди бувають невдячиними - теж маю такий досвід у Чехії. І найгірше потім було не те, що люди не вдячні, а те, що наклепи множилися. Просто полюбляють наші українці отак: подаси їм палець, то руку відкусять. А якщо не відкусять, то обливають потім брудом. Неприємно від цього всього робилося.. Зараз вже допомагати перестала, оскільки ні часу, ні нервів не вистачало когось в чомусь переконувати. Не розуміють просто люди, що вони на чужині зараз, і що тут інші правила гри, ніж ті, до котрих вони звикли вдома. Бо в Україні, на превеликий жаль, здебільшого керуються таким принципом: якщо не обдурив, не вкрав - виходить, обікрав свою сім´ю..
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) Треба допомагати, але не забагато, бо сприймуть, як належне! І тобі обідно буде. А в міру - якраз!
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) Що я ще помітила. Коли людині допоможеш нераз в чомусь малому, то вона така ВДЯЧНА, що самому аж незручно, бо не було там аж так багато. А коли від себе відриваєш, то так, ніби ти їм зобов"язаний! І ще ворогом залишаєшся...
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) Ой, дівчата, які ви всі молодці! Як з вами прікольно!!! :D Шкода, що в мене якоїсь мари плюсики попропадали, а то так би вам всім і карму зараз попіднімав...
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) В нас, наприклад, на близько 20.000 студентів універу українців - майже 40 чоловік. Не мало, не багато. З них відсили 5-теро беруть таку-сяку епізодичну участь в житті громади. Решта - нуль з хвостиком, хоча регулярно отримують запрошення поштою на різні свята, релігійні і світські.
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) А також випадок енциклопедичний: два працівники, два українця, на одному поверсі, колеги по роботі, кожен має кабінет, двері навпроти буквально - не розмовляють, не спілкуються. Ну що тут скажеш?!
Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) Я не заперечую що ми такi, але це не тiльки ми. Мiй чоловiк каже що армяни такi самi у них немає "свiй до свого по своє" там одразу завидки, iтд... Але нам вiд цього не легше , правда ж.
Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) Шреку, то Ви про старих емігрантів, чи про нових? Бо старі дуже заздрісні, що ми на все готове приїхали і лісів не корчували, як вони! :D А ще їм невтямки, як то ми за якихось 5-10 років допрацьовуємося до того, на що вони ціле життя працювали! Як їм пояснити, що ми жили в такій державі, де йшла боротьба за виживання і вже можемо вижити в будь-яких умовах, не те, що в багатій країні, в якій всього можна досягнути своєю працею!
Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) Всі однакові! Повірте мені! Заздрість - річ інтернаціональна! :D А ще особливо зараз, час такий...
Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...) От собі думаю: а може, це залишок радянської ментальності (тобто, часів, коли в магазинах нічого не було і все так важко було "діставати",тим більше на поїхати відпочити куди за кордон і т.д.), раз такі риси притаманні і іншим народам колишнього СРСР?
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) моя суб"єктивна думка - справа не в українцях. адже виїжджають звичайні люди. процент серед них альтруїстів такий же, як і в Україні. мені от колишні українки-співробітниці надзвонюють аж з інших штатів. є коліжанки, які посидять з дитиною, і я посиджу, як треба... кооперація тотальна, особливо, коли нема ні в кого батьків тут. зразу після приїзду сюди, а це було майже сім років тому, мені теж здавалося, що всі якісь затуркані тим виживанням тут, поради нема в кого спитати. а потім прийшло розуміння, що більшість навкруг - нелегали, кращої роботи, ніж прибирання, вони запропонувати не могли, як потрапити в коледж чи університет і дістати фінансову підтримку держави не знали... і т.д. зараз уже часи змінилися. і в місцевому коледжі та університетах повно українців. найбільше вчиться на факультеті медсестер. допомагають одне одному в тестуванні, обмінюються книжками, шпаргалками , тобто, через кілька років в одному з найпрогресивніших в світі медичних центрів, яким є Клівленд, більшість медсестер будуть двомовними.
Відповідь: Українці в діяспорі (плюси та мінуси) Привіт! Не знаю де тут вітаються, поки що тут новенька на форумі. Я з Монреалю.
