Відповідь: Я у відчаї... шось в мене аж голова запаморочилась від першої історії:8: я думала в мене чоловік скажений ревниць, але тут бачу ше цікавіша історія. Якшо я правильно зрозуміла поглиблення стосунків з вашим другом почалось в той момент коли ви з вашим хлопцем перебували у розірваних стосунках?! Тоді я не розумію за шо ви себе винуватою відчуваєте:confused: На рахунок того шо ви плакали бо він вас образив. Ну я думаю тут кожна друга дівчина плакала через свого хлопця чи чоловіка і не стільки через сам факт образи, скільки через те шо ну любимо ми себе пожаліти ну покрайній мірі хороший засіб зняття стресу! :xaxa: Знаю шо то таке розчинитись в коханому, чесно скажу не варто, пробувала :feminist: нічого доброго з того не вийшло всеодно розійшлись і кажу навіть шо дуже добре шо так сталось! Сісти поговорит, гмммм, добра штука, тільки знову ж таки знаю як то страшно говорити, голос дрижить, руки холодні, в голову всяка фігня стріляє Чимось відволіктись?! гммм.... тоже можна, але чи насправді відволічитесь, сумніваюсь. не буду нічого радити, поради несправедлива річ. Я в свій час людину відпустила, рік ми не зустрічались по дорослішали, порозумнішали, негатив остив і зара ми взагалі одружились і ніхто про погане не згадує Тому мені здається шо саем краще зара це перепочити одне від одного, але це моя суб"єктивна думка :rolleyes: А взагалі кажуть: "шо не робиться, робиться на краще"
Відповідь: Я у відчаї... Мар"яночка, як то кажуть, якби знав би, де впав би... Все ніби просто виглядає, але водночас купа НЕПОТРІБНИХ нюансів. Ще розкажу ту саму історію з погляду відчуттів і свого світогляду в цілому. Так, смішно звучить трохи що наші труднощі почалися з моменту коли я вперше заплакала з його вини. Але з іншого боку так і було. Я по свому характеру така, що стосунки з хлопцями в мене будуються так, що їм з самого початку зрозуміло: зі мною треба ніжно і з любов"ю, всі початкові стадії "не такого" ставлення обрубуються в корені, всіма можливими засобами, окрім насилля і істерик. Крім того відношення до бажань хлопця і його потреб, в мене демократичне, одним словом - до своєї спідниці я його не прив"язую, бо мені стає нецікаво, якшо він сам навіть намагається до неї прив"язатись. Ну і після року кохання і абсолютно безхмарних стосунків його гавкання на тему "чому це твій друг з києва приїхав до тебе САМЕ в день твого дня народження щоб тебе привітати", були для мене ну дуже болюче сприйнятими, бо насправді нічого поганого під тим що друг привітав мене я не бачила. Ну це вже в мінус пішла моя розбалуваність і вседозволеність. Зараз я то добре розумію а тоді дійсно так боляче було. І дарма. Далі після цього наша спільна поїздка на відпочинок на якій сталась вкрай неприємна подія, тут уже дійсно було за що ображатись а він з переляку (це я теж не зразу зрозуміла), не знав як відреагувати щоб владнати це. Далі треба врахувати такий фактор, як те що він в той час був дуже занятим підготовкою до відкриття своєї власної справи і відповідно утворилась сприятливий грунт до того щоб я собі почала думати що його ставлення до мене змінилось, і не в кращу сторону, бо він став менше часу мені приділяти. Мені тоді було так дивно, ніби я переселилась на іншу планету. І тут ше збоку хлопець який встиг втертися в довіру і впринципі непоганий такий хлопець, але йому було сказано мною що я маю коханого, і люблю тільки його. Ну по сценарію на таку дію є протидія і той дуже активно намагався завоювати мене...... Приблизно отак все і виглядало. І виходячи з того я відчуваю вину більше за то шо допустила все до того, що вийшло в результаті. Все таки я тоді занадто багато думала про свої ображені почуття а не про наші відносини. А він, коли ми говорили про це все, сам визнав свою долю вини, і впринципі в наших відносинах ніколи не було прийнято когось в чомусь звинувачувати, а якщо хтось з нас висказував своє незадоволення то в більше в формі зауваження чи прохання, і я дуже тішуся з того! Поняття розчинитись в коханому... Воно було і є але виражалось по іншому, швидше в моїй душі я відчувала що розчиняюсь в ньому а в поведінці це виражалось не так щоб аж дослівно, але він відчував мою любов, хоча й деколи з елементами якоїсь інтриги (я її створювала деколи штучно, але нам обом було цікавіше так ) А потім.... Таке враження що я втратила все. Може тому що недостатньо дбайливо ставилась до того що в мене було. Порожнеча в душі і бажання зникнути. Цей хлопець, який поклонник мені пропонував одружитись. Це дико і незвично звучить але він для себе побачив в мені щось таке чого не хотів втратити і саме те що в мене є хлопець штовхнула його на таку пропозицію. Я відмовила йому. І він нібито випадково, але це просто смішно в таке вірити,позвонив до мого хлопця, бо як пояснював мені потім "переживав за мене". Вони після того зустрілись, і той другий видав душероздираючий монолог, про те як він мене любить і яка я для нього. Мій то все вислухав і звичайно був в шоці, в нас з ним теж відбулась довга розмова а після того наші відносини стали я їх можу назвати "ніякі". Я знаю шо він і скучав за мною, знаю шо почуття є але він намагався то в собі вбити. І спостерігання за цим просто вбивали мене. Але я не просто спостерігала, я намагалась виправити: тобто розказати як я його люблю(що до того я не робила з такою інтенсивністю, бо дійсно занадто), всіма способами доказати ту свою любов. Але знову по закону протидії: чим більше я ставала активнішою тим менша була його позитивна реакція на то. Я страшно злякалась його втратити, перший раз в житті я злякалась когось втратити. Раніше все було навпаки. І тим страхом я підписала для себе довгі муки, сльози, стрес, і ніякого позитивного результату. І лише заставивши себе зменшити той страх, а позбутись до кінця мені так і не вдалося його й досі, я почала помічати просвіток, його дії, його спроби, активність від нього. Я більше ні в якому разі не починаю розмови на ту наболілу тему, я заборонила собі жаліти себе і наші зіпсовані тою інакше не скажеш - фігньою, світлі і чисті відносини, звинувачувати себе, когось, вертатись в минуле. Спочатку мені це не вдавалось взагалі, і ніяк. Можливо я ще занадто молода. Може, справа в тому що перший раз все залежало від мене і я не хотіла щоб все закінчувалось ні так як є, ні взагалі. Моя беспечність з якою я раніше жила, пропала. Може то добре для життєвого досвіду і житейської мудрості, але мені деколи тоскливо від того що маючи все, ми то спільними зусиллями зруйнували, а тепер складаємо... То є добре, бо якшо складемо то воно зміцніє, і буде вже не таке як раніше а інакше, уже випробуване і наше. А чим то є зле, я думати зараз не хочу, і не буду. Нарахунок перепочити, може якраз то нас і врятувало, ми не бачимся щоб аж дуже часто зараз, бо в нього така робота шо він то в києві то закордоном і для мене то тяжко, але так зараз є. Зате як він приїхав останнього разу то спершу дуже довго і уважно роздивлявся моє обличчя, а тоді поцілував. Мовчки. Може для вас то смішно а мені тоді було дуже і дуже приємно.... і гірко ...
Відповідь: Я у відчаї... Зате як він приїхав останнього разу то спершу дуже довго і уважно роздивлявся моє обличчя, а тоді поцілував. Мовчки. Може для вас то смішно а мені тоді було дуже і дуже приємно.... і гірко ...[/QUOTE] Це абсолютно не смішно це дуже гарно і сама знаю шо ці секунди самі найприємніші і хочеться їх запам"ятати на все життя! З того всього я зрозуміла, що вашому хлопцю теж дууууже тяжко! Я знаю по свому чоловікові шо він дуже вже себе накручує навіть через дурничку, чоловіки теж такі вразливі як і ми тільки приховують це, якшо нам допустимо поплакати то їм но-но. Ну з ваши другом вам напевно прийдеться зовсім перестати спілкуватись, бо для вашого хлопця то постійний подрзник, а нових друзів мабуть тре буде вашому підсовувати поступово шоб він до них привикав, бо теж сидіти вдома і ні з ким не спілкуватись :ninja: то не вийде, чоловіки всюди нас оточують. Я у випадку посиленої ревності постійно йому говорю: "ти самий найкращий, тебе найбільше люблю і т.д. і т.п." незнаю чи повністю помагає, але тимчасово заспокоює. Ну і хочемо ми того чи ні, а наші роботи дуже впливають на стосунки, тому шо якшо шось зле на роботі плюс в стосунках ото вже депресія тоді жити не дає! тим більше при нинішній погоді
Відповідь: Я у відчаї... Ревність це невпевненість в своїх силах і звичайнісінький собі егоїзм. А я он свого ніколи не переконувала що він кращий, бо він прекрасно знав що я могла собі набагато кращого знайти тому і сцени ревнощів не влаштовував. Він завжди знав що я його дуже сильно люблю і віддала йому дуже багато. Він просто ніколи не задумувався над тим що одного сонячного дня його вибрикам прийде кінець. Але це вже друга історія. Я раджу нікого не переконувати в тому що він кращий від інших, бо це їм вбиває дурниці в голову. Сказати відверто і прямо, так я подобаюсь іншим мужчинам і я буду спілкуватись з іншими мужчинами, чи то по-роботі чи просто по-товариські, АЛЕ люблю я тебе і вибрала я бути з тобою. Прошу мені довіряти і більше сцен ревності не влаштовувати. А роботу і стосунки треба вміти розмежовувати. Одне одному не повинно заваджати. Коли заваджає то це вже залежність, а залежність ще нікого дo нічого доброго не привела. Послухайте стару цьотку і задумайтесь. Я ось тут все помаленько проходжу і Крим, і Рим і скоро мідні труби будуть :D
Відповідь: Я у відчаї... Мій чоловік, каже , що він ревнивий, але не до стовпів. Я хожу на каву з друзями, спілкуюся з колегами по роботі, і абсолбтно ніяких проблем. Як вже писали тут дівчата, ми можем спокійно обговорювати гарні ніжки, і широкі плечі, навіть сама, можу показувати чоловіку, о дивися, яка кубіта! Я вважаю, що як чоловік(хлопець) ревнує безпідставно-просто не довіряє! І з цим жити важко знаю з власного досвіду. Крім того чолвік(хлопець) повинен розуміти, що якщо ви з ним, то інші Вам не потрібні!!! І ще дуже мудра фраза, як злодій хоче вкрасти, то вкраде, хоч руки зав"яжи, і як людина хоче зрадити, то зрадить, навіть на вулицю не виходячи.
Відповідь: Я у відчаї... Це абсолютно не смішно це дуже гарно і сама знаю шо ці секунди самі найприємніші і хочеться їх запам"ятати на все життя! >дякую...:shy: Ну з ваши другом вам напевно прийдеться зовсім перестати спілкуватись, бо для вашого хлопця то постійний подрзник, >я це зробила в першу чергу !!! а нових друзів мабуть тре буде вашому підсовувати поступово шоб він до них привикав, бо теж сидіти вдома і ні з ким не спілкуватисьто не вийде, чоловіки всюди нас оточують. >ні ну в нас все не настільки запущено що прямо ні з ким і нікуди, просто після того випадку він почав мені витикати шо треба і що не треба але думаю це поправимо інакше.... кому таке потрібно?....
Відповідь: Я у відчаї... Ви знаєте дівчата, може я і не дуже сильно по темі, але я ось що подумала: Часто жінки скаржаться, ну знов та робота, зовсім не маєш часу на мене, не приділяєш мені увагу...але якщо так подумати - для кого ж вони стараються сидячи на роботах, працюючи інколи зранку до ночі або навпаки? Звичайно що для нас дівчат та жінок від самої дрібнички подарованих троянд до найбільшої купівля квартири, влаштування і забезпечення сімї. Думаєте, їм би інколи не хотілося не йти на роботу у вихідні чи ввечері, а побути разом з нами, чи як ще називають придділити нам увагу? Кожен з них старається для нас, подумайте самі скільки грошей потрібно чоловіку середньостатистичному, для того щоб прожити одному, якщо так глянути то сума буде не надто великою. Давайте заглянем трохи собі всередину і будемо чесні самі перед собою ми трохи егоїстично себе інколи поводим, коли думаєм, що вони наші чоловіки не приділяють нам зовсім уваги, плачемося через це своїм коліжанкам чи на форумі десь або постійно нагадуєм їм про це. А вони ж хочуть як найкраще і для нас і для власних дітей. Замість того, щоб проявити терпіння ми злимося, інколи робим якісь дурниці, які потім стають нічим не виправдані.. Дівчата давайте будем проявляти трохи більше терпіння коли наші чоловіки затримуються на роботах, все ж таки вони найкраще, що в нас є (крім діточок), давайте вчитися промовчати все ж таки інколи, коли так хочеться сказати шось йому, бо він спізнився, натомість видавити ту посмішку і сказати: Привіт коханий, мий руки і пішли вечеряти і тоді і сім'ї в нас будуть міцніші і жінок чоловіки більше будуть любити за їхню мудрість і терпіння і впевнена, що зявиться більше тепла та уваги у вашому домі
Відповідь: Я у відчаї... Ревність це невпевненість в своїх силах і звичайнісінький собі егоїзм. Ну шось я не вірю шо ви ніколи ні до кого хоча б на кілька хвилин не ревнували свого чоловіка :ninja: А я он свого ніколи не переконувала що він кращий, бо він прекрасно знав що я могла собі набагато кращого знайти тому і сцени ревнощів не влаштовував. Він завжди знав що я його дуже сильно люблю і віддала йому дуже багато. Я теж знаю шо мене чоловік дуже любить. але коли він мене хвалить чи каже шо я сама сама то я отримую дуже велике задоволення :radist: і від того дурниці мені в голову не лізуть. І рахую шо і чоловікові тре говорити шо він кращий. Знати одне, а чути зовсім інше. Взагалі пррємних слів тре говорити багато, життя надто коротке шоб мовчати...
Відповідь: Я у відчаї... Звичайно що автор ревнувала і я ревнувала і кожна жінка чи дівчина хоч колись за життя ревнувала, але я погоджуюся, що ревність це є просто невпевненість в своїх силах, нехай навіть якщо ревність була меттєва. Подумайте, які думки вас охоплюють коли ви ревнуєте? Крім якоїсь злості, виникають думки типу хм, чим вона краща за мене, або що він в ній знайшов, чим вона його таким приваблює..а це і є одночасна невпевненість з такими думками у собі. Інколи жінки боються визнати, що та чи інша жінка є розумною, гарною, сформованою особистістю, натомість починають поливати їх брудом перед чоловіками, це також своєрідна ревність і велика невпевненість у собі.
Відповідь: Я у відчаї... я напевно виключення, або мені забули додати ген ревності. Ніколи не ревнувала, надіюся не буду
Відповідь: Я у відчаї... Шоб не робити тут бардаку я пропоную про ревність поговорити в іншому місці. А NoName хочу побажати тільки одного: терпіння, терпіння і терпіння! Я думаю шо час розставить все на свої місця. Побільше оптимізму і приємних слів і думаю все буде добре! В решті решт життя не закінчується, воно постійно продовжується! Все шо не станеться побачите буде накраще
Відповідь: Я у відчаї... Здивую вас, але ніколи. Навіть зараз якщо подумаю про те що він може бути в обіймах іншою бажаю йому лише щастя. Аби йому було з тим добре. Мій чоловік вимагав щоб всі його хвалили коли не було за що, і жаліли щоб він міг лягти на ліжко і лежати пролежнем. Я цього не робила. Коли було за що, я хвалила. Я йому говорила набагато більше теплих слів ніж він мені. І що... а ніц.Часами хочеться просто помовчати. Я не люблю щоб мене хвалили. Я люблю коли мене розуміють без зайвих слів і напускних ти сама, сама в мене. Ніхто і не сказав що треба мовчати. У вас виходять одні крайності або мовчати або що він найкращий. Він не найкращий але він добрий, уважний і ще там щось він особливий для вас, бо він ваш.
Відповідь: Я у відчаї... У вас виходять одні крайності або мовчати або що він найкращий. Він не найкращий але він добрий, уважний і ще там щось він особливий для вас, бо він ваш.[/QUOTE] І де ви в мене знайшли "одні крайності". Хіба я десь говорила (увага приводжу приклад) шо якшо він прийде п"яний в третій годині ночі і стукне вас по голові за те шо ви вчора розмовляли з симпатичним співробітником, любий ти шо ти ж в мене лапочка, я люблю тільки тебе :cowboy: Коли я свого чоловіка хвалю то роблю це тільки тоді коли він цього дійсно заслуговує, а ше й тому шо він старається тоді повторити це ще раз шоб мені догодити і я це ціную. А жаліти, я його не жалію, хоч та вони люблять понити які вони бідні і нещасні. Але ж зара мова не про те. Вот мені цікаво таке, хоча зара мені тут скажуть: "ні, ні в нас такого не було ніколи в житті і не буде, бо ми ж зовсім не ревниві....." наприклад, ви наглим чином спеціально, чи не спеціально, кокетує з іншим чоловіком (тільки давайте без моральних ноток, шо так не можна:no при вашому чоловікові, або постійно говорите йому який молодець наш адмін Тарас сьоня мені то поміг, завтра мені то поміг і т.д, а він ніяк не реагує, вас не задіне шо він не ревнує?! Чи така сама історія буде по відношенню до вас???, чоловік буде говорити про якусь Тамару .... ??? Зара знову ж таки почую про довіруууу.... бла бла бла.... Хтось там казав шо раз він зі мною значить я найкраща... буває, спочатку найкраща, а потім може ви борщ добре варите, а Тамара в ліжку ну просто богиня, але вас лишити вже звик, а до Тамари йти теж нема бажання. Хоча знову я не проте... І от шо саме цікаво на цьому форумі я тут читаю стільки дописів про те, які ми все ж таки жінки чуйні, уважні не ревниві і працьовиті, але чомусь стільки розлучень. То напевно через то шо чоловіки в нас не ідеальні :feminist: або..... Хоча знову це зовсім інша історія.....
Відповідь: Я у відчаї... Коли люди починають зустрічатися, то звичайно ідеалізують кохану людину і хочуть для неї бути ідеалом, стараються, грають "ролю". Як тільки об"єкт кохання стає не дуже "ідеальним", "оступається", на їхню думку, то тоді і вони стосовно себе дозволяють понизити планку. І так до тих пір, поки не стають самі собою, справжні. "Жертва" намагається затримати цей процес, свято вірячи, що саме вона є причиною поганого настрою, емоційних зривів, сварок. Насправді її часто провокують на поступки, які дають право на поганий настрій, покричати, зірватися тощо. Це я до того, що Ваш хлопець використав ситуацію, щоб стати самим собою, і або Ви обираєте роль жертви, готові принижуватись перед собою, ним, іншими, постійно оправдовувати його, або розривайте, як би боляче це не було, ці нерівні стосунки. В мене є знайома, яка живе з чоловіком 15 років, терпить його придирки, а інколи і ховає за тонаком синяки, тільки через те, що коли вони 2 роки зустрічались, він був ідеальним (квіти, цукерки, сюсі-пусі). Вона свято вірить, що це вона щось не так зробила чи сказала, чи не так на когось подивилась, і цим його роздратувала. Саме цікаве те, що вона свято вірить, що от-от їхні відносини стануть такими, як в цей "квітково-цукерковий" період. А сама стала затюкана, всього боїться, добирає слова і вічно хвалить свого чоловіка...
Відповідь: Я у відчаї... Ніколи нерозуміла таких жінок, на вулиці 21 століття, для чого жити за таким сценарієм. Яка ж це любов, коли нема поваги один до одного. Ради чого і кого терпіти знущання над собою. Поки молода, здорова можна спокійно розійтися і познайомитися з іншим чоловіком. Якщо тільки доходить до піднімання руки на жінку чи чоловіка в сімї, це вже не нормальні відносини, а думки типу та пройде, в нас же ж таке кохання було це звичайна ілюзія.
Відповідь: Я у відчаї... Дякую Богу що зуміла вчасно зупинитись. Якщо жінка обирає бути жертвою то це її вибір але діти не повинні страждати. Вони потім виростуть такими самими деспотами або жертвами. Діти дивляться на ці стосунки і вірять що так правильно і так має бути. А це далеко не правильно.
Відповідь: Я у відчаї... а я от ніяк вже роками того страху не можу позбутись... вже чергові стосунки закінчились значною мірою через мої страхи, які хоч і не виказую, але помітні для хлопця на підсвідомому рівні... "нема нічого гіршого ніж запізніле перше коханя, бо саме воно сприймається як єдине і останнє" (с, Іздрик)... а в мене і на друге кохання таке перйшло... Нойнейм, а ви ще на форумі буваєте? як ваша історія закінчилась? поділіться й інші, хто надто розчияється в стосунках.. не знаю, що вже з собою робити (гори літератури, переконування самої себе не допомагають вжа... діагноз )
Відповідь: Я у відчаї... допоможіть.... я так далі не витримую... чому???:umbrage: чому мені так важко привернути увагу хлопців які мені симпатизують.... Чому постійно думки, що я чимось гірша за інших дівчат... мене як паралізує коли з людьми знайомлюсь.... я насправді не така, яка поводжусь при знайомстві... як мені це надоїло я постійно сама( маю наувазі без коханої людини) ну чому так тяжко сподобатись комусь..... порадьте бо я вже немаю ніяких надій... розчарована в край я навіть спати не можу, так себе картаю...
Відповідь: Я у відчаї... Колись у мене було щось подібне, я теж порівнювала себе з іншими дівчатами і здавалося, багато в чому їм програю. І з хлопцями через це важко було (точніше, майже ніяк). А потім розслабилася. Якось почала сама собі подобатись і перестала колупатись в собі, вивчаючи під мікроскопом свої комплекси. І вам раджу не зациклюватися на цій проблемі, бо підсвідомо ви самі себе програмуєте на поведінку, якої намагаєтесь уникнути. До речі, часто буває так, що чим більше намагаєшся сподобатись людині, тим менше це вдається. Ви ж не стараєтесь сподобатись своїм друзям, рідним, бо вони вже знають, яка ви є. От і спробуйте уявити, що симпатичного вам хлопця ви вже знаєте сто років і вам не треба думати, як себе з ним поводити.
