Відповідь: Вырастет из сына свин...? Он у мене ще той гунсвуд. Заким тато виховував маму по-телефону яка вона неорганізована, наша помічниця Юліана взяла спрей до натирання меблів і обризкала ним всю постіль в нас на ліжку і в дитячому ліжечку. Чоловік каже, ну я не знаю в кого вона вдалась. Навіть я такий в дитинстві не був :D:D:D Напевно в маму.
Відповідь: Вырастет из сына свин...? Нагадало бородатий анекдот. Влаштували міжнародний конкурс "Навчи мавпу говорити". Американцю, французові і росіянину видали по мавпі і комплект фруктів. Через місяць питають, чи вдалося. Американець: ні, годував бананами, ананасами - не хоче говорити. Фрацуз: ні, годував бананами, ананасами - не хоче говорити. Росіянин: ТАК! -А чим годували? - бананами, ананасами... Мавпа за голову схопилася: "бреше! ой, бреше..."
Дитяча істерика. Стратегія подолання Якщо гілка з такою тематикою вже є - прошу модераторів об"єднати. Я по пошуку детального обговорення даної тематики не знайшла. Дитяча істерика... Напевно кожна перша мама хоч раз у житті стикалась з дитячою істерикою. Причини є різні і методи "боротьби" також радять різні. Давайте ділитись досвідом в кого як виходить Чому піднімаю дану тему? Вчора ми з синочком ходили на Форумівку ГВ. Все було гарно: спочатку кормили голубів, потім бавились, а потім.... плач і як показала практика я виявилась цілковито не готовою до такої ситуації. Рівень моєї розгубленості не покращував ситуацію В нас це третя така ситуація: перша - на прогулянці старший хлопчик мамі зробив "катуляння по асфальту", ми спочатку спостерігали, а потім вирішили повторити допомогло забрати з "місця події"; вдруге - в Парку культури. Я пояснюю сильним галасом і енергетикою атракціонів (всетаки люди "викидають" навколо енергію збудження та адреналіну). Вийшли за територію - дитина одразу заспокоїлась; третє - вчора, досить банально. Дитина хотіла бавитись в клумбі з камінців. Відверто скажу, що забава для дитини цікава, бо камінці різні за структурою і кольором, але адміністратор зробив нам зауваження і пригрозив штрафом, тому "не можна". Чесно - чому "не можна" не могла зрозуміти навіть я. Що півторарічна дитина зробить якимось камінцям??? Але ця заборона викликала кучу протесту і заспокоїлась дитина лише коли забрали з місця "провокації". Потім весь вечір чудово бавився. Піднімаю цю тему, оскільки роздумуючи ввечері зрозуміла, що я абсолютно не готова до подолання такої ситуації, а це недопустимо давайте ділитись досвідом, бо напевно не одна я така "зелена" :ninja:
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Як на мене - то легше запобігти істериці, ніж потім її втихомирювати. Марко теж за деякий час зацікавився тими камінчиками, тому я його швиденько згребла і повела на майданчик (зацікавила іншим, перевела увагу). Так, довелося піти з форумівки. Але спокійна дитина - важливіше
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Ksani, приблизно те саме. Як перемістились на сходи Ратуші стали значно спокійнішими. Ми татка чекали тому піти зовсім не підходило, ми пішли гуляти навколишніми вулицями. Шкода лише, що я трошки запізно зорієнтувалась що можна і так чекати. в прицнипі я теж більше схиляюсь до тактики "легше запобігти - ніж заспокоювати", тому коли бачу "потенційну загрозу" сталась відволікти і тікати. а я, бовдур, раз пришла - значить треба бути...
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Є, звичайно. Вырастет из сына свин...?(якщо Ви не про медичний аспект виходу з істерики...) Я пропоную використовувати не лише пед-прикорм, а й пед-"Не можна!" Істерика?.. Кока істерика? Не можна, бо камінці не для цього покладені. Не можна рвати (цю) квіточку, бо її посадили для зростання, а не на продаж. І т.д...
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання не треба рвати квіточку бо вона жива і їй боляче в нас працює. мабуть сидіти, провокувати і казати при цьому "не можна" з мого боку було досить не розумно. ми якось у вихованні рідко вживаємо "не можна" оскільки тоді буде не можна практично все. все, що є цікавим для дитини може бути для неї небезпечним, а робити клітку з огородженням і короткий поводок я не планую. я завжди намагаюсь пояснити "не варто того робити оскільки..." думаю, що правильним є пояснення причини-наслідку даних дій
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання а вчорашня ситуація є явно моїм проколом, недосвідченістю, розгубленістю дивлячись з "сьогодні" я вже бачу як можна було вчинити інакше... але це вже на майбутнє...
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Минулого року ми пішли на день міста погуляти, то малий таку істерику зробив, що швиденько тікали додому, не могли його ніяк заспокоїти. Він заспокоївся сам, як ми почали до нашого будинку підходити. Напевно, перелякався великої кількості людей і шуму.
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Підняте питання, як і тема є складною і в той же час не новою у сфері виховання дитини. На істеричну поведінку дитини впливають безліч факторів, а не лише ті обставини, які виникли у цей день, цей час. Те, що дитині дійсно потрібно пояснити чому саме сказано "Не можна!" - це без обговорень, інакше дитина буде завжди стриймати будь-який вислів заборони "у штики". Також не виключений факт відповідної реакції дитини, коли вона відкрито бачить, що інші діти роблять що завгодно і на це жодної реакції дорослих, то чому б і мені (дитині) не робити те ж саме?! Колективізм - це сила, це безкінечне поле дій для наслідування, імітації, пошуку свого "Я" тощо. Одного разу був свідком цікавої позиції батьків. Це відбувалось у парку "Високий замок". Гуляли молоді пари з дітьми, бавились у пісочниці... за щось їм зробили зауваження... реакція - сльози, істерика, катуляння по землі (( Одні батьки довго вмолювали первістка заспокоїтись, на що він ще дужче реагував відмовою. А інші, вибрали інакшу тактику - вони спочатку зробили зауваження, а пізніше сказали: - "Ну ми пішли звідси. Якщо тобі подобається так себе вести, то залишайся тут і надалі!" Реакція дитини була миттєвою, мов ковш прохолодної води - піднявся, обтрусився від пилу і побіг доганяти батьків простягаючи їм свою руку... Все можливе. Не слід не приймати до уваги вплив негативної енергетики на дитячий організм, не говорячи вже про дорослих. Можливо хтось і врік ненавмисно... Можливо зацікавить: Стаття "Неврози у дітей та дорослих", "Дитячі вікові кризи", "Схильність до істерики", "Реактивні стани".
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Ха, а не всі дітки біжать за батьками. Мій, наприклад, біжить в іншу сторону. І шо ж робить? всюди дороги машини, собаки... не піти за ним не можливо...
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання У нас "не можна!" тільки те, що загрожує життю - пхати пальці в розетку і т.п. Ще плюc "чужі речі", чужого ми теж не беремо. Камінці не підпадають ні під п.1, ані під п.2.
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Як!? Камінці на міській клумбі Ваші? Вам можна їх перемішувати?
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Ми також намагаємося поменше говорити дитині "не можна", бо діти в принципі важко реагують на заборони. В квартирі ми всі потенційно небезпечні речі забрали, тобто дитина має доступ до всього без ризику для свого здоров"я і при цьому шкоди великої не наробить. Якщо ж дійсно щось не можна чіпати, то намагаюся зрозуміло то пояснити: чому не можна рвати квіти, бити кицьку тощо. А взагалі у всіх своє поняття про "не можна". Вчора в Арсені зчепилася з якоють літньою пані, якій не сподобалося, що моя дитина гралася ключиками від шафок. Вона чомусь вирішила, що малий ті шафки може зламати (дитині 1,4 роки!!!), почала голосно на мене кричати, що я така-сяка, дитина суспільне майно псує...І це при тому, що навіть охоронці чи адміністрація жодного слова не говорили, а дитина собі просто мирно й чемно шафки за людьми закривала. Звичайно що я ніц малому не сказала, бо то йому завжди можна було...у всіх магазинах, де є шафки.
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання А то все Ваші магазини? Згоден, що "можна все" у своїй кімнаті зі своїми іграшками. За порогом "своє" закінчуєцця. Починається суспільне і чуже, використання яких має свої тонкощі: суспільним квітником можна милуватися (наприклад), в магазинну скриньку можна заховати СВОЮ іграшку, але не перетворювати скриньку на іграшку. Я ТАК думаю.
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання А що в цьому поганого? Якщо дитина то не попсує, то чому їй не можна торкатися чужих іграшок, наприклад? Бо ми як в дворі в пісочницю виходимо, то я бачу наслідки такого виховання батьків: діти кожне в своєму куточку сідають, кожне знає свої іграшки і іншим дітям навіть торкнутися їх не дає. "Не можна" ламати чужі речі, не можна їх присвоювати, але чому не гратися разом "твоїми та моїми" речима?
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Моя думка така: якщо адміністрація цього не забороняє і якщо я бачу, що моя дитина своїми діями жодної шкоди їм не заподіє, то я не буду забороняти їй мирно гратися. Якщо дитині забороняти все, що знаходиться за порогом хати, вона виросте зашуганою та врешті-решт перестане з хати виходити, бо лише там їй щось можна...Я кажу: я реально бачу наслідки батьківських заборон на дітях в дворі: вони стають агресивними та жадібними!!!
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Ремінь! Якщо серйозно, то істерика проявляється при наявності "глядачів". Є можливість - залишіть дитину саму, покричить, поплаче, заспокоїться, сама вийде з кімнати. ПЕРЕВІРЕНО НА ВЛАСНОМУ ДОСВІДІ!!! Ні в якому разі не задовольняти забаганки!!! НІ В ЯКОМУ! Якщо на людях - тільки ремінь (образно, звісно. Можна долонею).
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Без дозволу не можна Треба спершу поспитатись дозволу, а тоді якщо дозволять можна брати і бавитись. Принаймні я свою так вчу. А те що діти не хочуть іграшками ділитись, це не виховання, це період такий в них. Бо свої речі дуже часто не дає навіть та дитина, яка в інших з бійкою чужі іграшки забирає. І пояснити дитині що "та дай дівчинці/хлопчику, побавиться і віддасть, потрібно ділитись" в певному віці дуже важко, майже не реально, реально хіба на істерику нарватись. Десь читала порівняння, що для дитини віддати свої пасочки, це все рівно що дорослій людині дати першому-ліпшому на своєму автомобілі прокататись.
Відповідь: Дитяча істерика. Стратегія подолання Не про істерику, швидше про "не можна". Дуж двояке поняття. Мене виховували в жорстких "не можна". Я можу тепер говорити про результати. Плюси - для батьків (дитина не завдає жодних клопотів бо чітко знає, що не добре на їх думку робити), дитина слухається потім у школі (бо вчителі таки кажуть це "не можна" і я знала як на нього реагувати). Чи зашорилось творче сприйняття світу? Можливо.. Я раніше писала багато і малювала.. З часом цього в моєму житті ставало все менше. хоч я про це і не шкодую. Постала в умовах конкуренції усюди моральність слова "можна" і "чуже". Тобто я надто добре зараз розумію, що мій керівник приміром на роботі займає "чуже" місце і його "не можна" самій займати, підсиджуючи, плетучи інтриги, чи намагаючись якимось способом прибрати. Не мені Вам говорити, що в компаніях вдоста людей які підуть по головам - яке "не можна", яке "чуже"? Будь-якими способами зробити то своїм - конкуренція.. І скажете це не з дитинства? ІМХО, з нього. Двоякі висновки? Також - так, але в моєму випадку відіграє воно роль. Якщо директор (власник) надає цю посаду іншій людині, я не маю права на неї посягати..хоч для мене така позиція в житті ...не вигідна. Інакше не навчили, і вже не можу.
