Ну та власне, що не просили лишатись і не примушували. І другий шанс давати не просили теж. Ну не другий, а тисячу другий. І ту першу тисячу і один теж не просили. І не цінують. Ніколи не чула від тебе жартів.
Ну цікаво ви трактуєте психотерапевта- то не те саме, що просто виливати душу, хоча довіра до терапевта таки потрібна, то правда. Але хід процесу залежить від виду терапії. Те, що деякі люди є більш зарадні і можуть дати собі раду з важкими моментами , то так, і це мені схоже до КПТ. А от скажімо психоаналіз якраз допомагає витягнути з підсвідомості ті «ненормальні» установки, які не дають людині спокійно жити. І це така сфера, де тямущість і самозарадність не допоможуть (на довгострокову перспективу). Але люди на то вчилися, є до того всього певні техніки помічні. Ну і це не на кілька разів прийти. Ще є варіант духовності, але по моєму він ще довший. І для того треба дууже доброго духівника, щоб навчив молитися, розпізнавати де і коли я справді бачу Бога, і тоді, коли є добрий зв’язок з Ним, то можна багато що виговорювати і слухати відповіді. Я насправді вірю в те, що Бог може зцілювати , якщо давати Йому достатньо простору. Але це теж довга дорога... Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
А я вірю, що сама можу вийти з будь-яких станів. І головне - я вірю, що зі мною все в порядку. Мені подобаються мої установки, мій характер і моє наповнення. Я багато спілкуюсь з психотерапевтами, бо співпрацюємо в різних проектах. Знаю про види терапії, способи роботи, впливу і залучення. Перекладаю книгу з психотерапії. Маю досвід консультації і спілкування тому мої висновки є обґрунтовані. Іншим їх не нав'язую. --- дописи об"єднано, Nov 23, 2020 --- я живе свідчення цього, і мій шлях до народження Вірусі довжиною у 5 років є моїм особистим доказом.
Підписуюсь. Питання де знайти хорошого спеціаліста - раз. Де знайти гроші на нього - два. А так то повністю згідна, що в деяких місцях самозарадитись не вийде. Це як апендицит сам собі не виріжеш, навіть якщо дуже хочеться і треба, і ще точно знаєш де він є. А з головою ще часто сам не знаєш де що є, і що треба лікувати, і взагалі.
є таке. Але (знайду джерело, покажу - бо це висновок якогось офіційного дослідження) - всі нормальні люди в суспільстві мають ознаки психічних девіацій. І я свої люблю та не дозволю комусь більше ніколи казати, що щось зі мною не так і треба мене "підрівняти". Тому я для себе - знаю. Лікувати мене не треба. Вірю, що психотерапевти помічні, пишу про це класний цікавий блог під чужим авторством Але не потребую їхньої допомоги зараз. Як потребуватиму - знайду спосіб, і гроші, і навіть час.
А з ким/чим тоді щось ненормально, раз всі хороші і установки в усіх учасників хороші, а жити тошно? Про спілкування і переклади - це вже трохи смішно. Я перекладала книжку з кібербезпеки. Я що тепер фахівець з цього питання? Ні звичайно. Слова нові вивчила багато, та й вже. А свого лікаря щоб знайти це треба довго іноді шукати. Мені майстер з шугарингу тільки третій підійшов. А то діло нехитре.
Тут інша аналогія. Мені психотерапія ближча до акушерства. Тому вірю, що в цьому зріла людина може бути "акушером" свого духовного народження. я поки не в ресурсі розбиратись. Знаю лише, що зі мною все гаразд. Вперше в житті це знаю точно.
Я не вважаю, що заява про розлучення чи її забирання є свідченням того, що я якась не така. І міркувати про це маю право тут. І плакати маю право тут, бо поки що не маю можливості поплакати в житті. Звісно, як мені пишуть в пп на фейсбуку "фу, нашо то розповідати, всі по 10 разів таке пережили, і ще важче, і нічо" Ну і нехай. Я теж колись це переживу і забуду, і буду думати, що все було просто і нормально. Тоді почитаю це, згадаю і похвалю себе, що знайшла сили зробити правильно.
А що заважає «все закінчити»? Інколи ситуація « ледь не вмерла» дається не для того, щоб ще більше натягнути віжки «контролю і відповідальності», а щоб відпустити їх, можливо, передати в інші руки, фізичні чи духовні
якщо це досвід, то дякую за нього Якщо просто думка - теж дякую, але теоретизувати я теж можу багато. Я не маю куди щось передати. на це теж потрібні сили. Ясно, що закінчу і не буду вічно в невизначеності. --- дописи об"єднано, Nov 23, 2020 --- хвороба це якраз досвід втрати контролю. Нікому не побажаю такого досвіду і його наслідків. Висновки може для себе робити лише той, хто це пережив. В мене для цих висновків лише одне життя, чи скільки там його лишилось... Тепер особливо ціную кожен рік, і не хочу провести їх в шкодуванні про щось там.
Напевно ви тут пишете не тому, що маєте право, а тому , що є потреба внутрішня. Потреба виговоритися. Але здається, ви дуже рішуче налаштовані не давати собі тої можливості. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Ситуація така, про яку можна розповісти один раз. І це не той раз. Нажаль, виговоритись "вокруг да около" теж не допомагає, навпаки - більше болить. Писала тут, не зривалася на дітях, не заїдала стрес, не робила ще чогось. В кожного свій спосіб трохи полегшити проживання. Писала незрозуміло, писала для себе, дивилася збоку, переосмислювала. Що ж, був і такий етап в житті. Дякую всім, хто був зі мною сьогодні
Пам’ятаєте таке? «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.» І далі я можу наклацати тексту і щодо Кові (щодо незалежності ... до речі, як раз його книгу читаю і там пишеться про розвиток людини в системі: спочатку залежність-незалежність-взаємозалежність), і про довіру (мені чоловік каже, що я йому не довіряю, хоча я просто відстоюю власну думку... А коли я часто через зусилля приймаю його думку - я чомусь опиняюсь в виграші: емоційному, духовному, матеріальному. Інколи одразу, в основному - треба чекати), і про наслідки самостійного психоаналізу, і про плоди тієї церкви куди не хочеться йти, і про дітей яким ніби все ок (не ок); і про стан жінки-матері чотирьох дітей, з усім колосальним навантаженням відносно дітей та себе і наскільки важлива роль батька, його увага, його любов; наскільки важливий авторитет батька в сім`і, який підтримує мама і навпаки; і про роботу жінки - які питання вона вирішує і до яких проблем призводить; і про, і за... Мені дуже схоже, що @cjomcjomka в пастці. Із-за обману, самообману, збою у лівій півкулі, ворожому оточенні чи ще щось там в безкінечному списку. І хочеться якось зарадити, але я ж не була в їі системі координат і взагалі мої знання обмежені. Очевидно, що душа страждає, очевидно, що порадник потрібен. І він не на форумі. І він - для всієї сім`і. Нема нічого неможливого. Як цього літа говорили моєму чоловікові: «Її треба любити, тішити і вислуховувати, а також слухати, вибачте, брєдні - і повернеться та, яку взяв за жінку». Мені теж говорили за мою поведінку по відношенню до чоловіка - і це про довіру, а не про самостійність, незалежність та контроль, яких я досягала та спустошувалась. Кожна з нас зможе жити без чоловіка (пропустимо випадки клінічних ідіотів) і будь-якою кількістю дітей. Тільки ж щастя не в цьому. З ким спілкується Ваш чоловік, хто для нього авторитети, чи є в оточенні добрі приклади багатодітних сімей?... риторично. Весь допис риторичний
Я не в пастці, і про мене точно нема чого переживати. Ну але тут то офтоп, в кожному разі. Порадників мені точно не треба. Але що ж, прийшла на форум, тому не нарікаю. Батька моїх дітей обговорювати не буду. Шкода, що хтось за мене хвилювався, - це зовсім не варте. Не всім, хто пише дурниці в інтернеті, потрібен психолог. В мене тверда і активна життєва позиція, і я знаю, що мені робити. Але в моменти, в які інші люди йдуть чогось випити чи їдять шоколадку, - я пишу щось таке, або (що гірше) з кимось переписуюсь Дякую. Ви всі мудрі і чудові
Орман, я вас люблю. Просто все сказали, що в мене на язику вертілося. Юлю, бажаю вам знайти той шлях, який приведе до миру і спокою.
та чого ж...плачте, як хочеться. Ніхто не в силі вам того заборонити. Хіба ви самі, але краще не треба. Плачте, кричіть у Всесвіт чи на когось(іноді треба), топайте ногою, капризуйте, вимагайте уваги до себе, делегуйте обов'язки, нав'яжіть комусь вирішення ваших проблем(хоч якихось), ходіть по хаті з неголеними ногами і розмазаним макіяжем, скажіть йому, що немаєте грошей, а вам треба нове пальто, спріться на нього всі п'ятеро, всією вагою і відпочиньте нарешті. Отак написала і сама ж для себе почитала. Треба собі частіше це все нагадувати. Якщо щось здається непосильним, змусьте себе, а раптом сподобається і втягнетесь))
@Dominika скажу нелогічну річ, але Ви точно зрозумієте Щоби плакати потрібен ресурс. У мене його нема. Тому я не буду шукати вхід у безвихідну ситуацію. Ноги не голю, макіяж не роблю в повсякденному житті - нема що розмазати Я розумію прекрасно, що Ви мали на увазі і що все це глибше. Але не буду примушувати себе робити те, в що не вірю. щиро вдячна, що не зневажаєте за дописи. Повторюсь: я не "безпорадніша за всіх тут", що пишу. Можливо, самотніша. Але я така сама доросла відповідальна людина, і навіть трохи вмію читати - і читаю книги чесне слово. Я виберусь, а потім не хочу робити вигляд, що в мене "завжди все було гаразд". Хотіла би забути біль цього етапу, але завжди пам'ятати те, чого він навчив мене.
А навіть навпаки, погоджуюсь Треба мати велику силу і сміливість не те, що тут писати, а навіть комусь одному розказати чому ти нещасливий. Впевнена що більшості жінок є багато що написати чи розказати, але вони того не роблять, кожна зі своїх причин.
