Що цікаво і неочікувано - виявилось, що мені бути самій з 4ма дітьми в багатьох аспектах легше, ніж бути заміжньою. Але в обітниці, яку я давала, не було слів "якщо". Зрештою, йому також напевно зі мною непросто. Не напевно, а точно...
мені самій завжди легше Але причина в цього сумна: я не навчилась будувати стосунки. Ну і моє базове відчуття безпеки порушене назавжди. Сама і зі зброєю - найкомфортніший варіант. Якби я була психотерапевтом, то порадила би кілька конкретних речей нам як парі. І я їх нам порадила, і ми їх робимо. Перша - це максимальна чесність, про все на світі. Я сказала йому все, а скільки почула про себе хоча, з нового лише одне - що несмачно готую, і дуже одноманітно. Хто б міг подумати. Ну і про мій вигляд то вже давно одне і те ж. Але в мене з самооцінкою все в порядку, ну і крім того я об'єктивно прекрасна і так само об'єктивно "вискочка". Друга річ, яку ми робимо за порадою мене як психотерапевта - це екологічний вихід емоцій. Ми знайшли свій формат, і він трохи нестандартний, але дуже працює для нас. Мені переважно гірко, і я шукаю п'ятий кут. Але я ж сильна жінка. Тому діти знають лише одне: батьки щось вирішують між собою і дуже сильно їх люблять - як тато, так і мама. І які б незгоди не були в нас, дітям приходять спільні спокійні рішення від керівного цілісного органу "батьки". Тут бажано мене похвалити, бо я не знаю, як це вдається. І на ще одній сесії з собою як з психотерапевтом, я змоделювала просту і ймовірну ситуацію: що чоловік, задовбавшись моїми спробами відновити стосунки, сам мене кине. Чи відчую я полегшення? Все всередині перевернулось. Кине мене? О, ні! Це ж я маю кинути Ясно, що то травма минулого і неодноразові кидання мене в стосунках. Мій чоловік за це не відповідає, що б між нами не сталося. - подумала я, і вчергове розклала речі з сумки до шаф...
Нагадали мені: Стівен Кові пише, що останнім часом оця мода на незалежність аж занадто всіх захопила. Так, воно потрібне, скажімо в певному віці нарешті стати на свої ноги. Але це не вершина і як наступний рівень складності, він називає вміння бути ефективно співзалежними. У ваших дописах мені постійно вчувається оте прагнення до якоїсь самостійності, незалежності. Таке враження, що у вашому несвідомому таки шось «живе», що постійно штовхає вас шукати ту незалежність в будь якій сфері життя, може навіть там, де не дуже треба і корисно. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Нажаль, мені без тої незалежності не вижити, і це довелося перевірити прямому сенсі. Це не прагнення, і доводити нічого. Я така є. Завдяки цьому я досі є. Переживши страшні події в своєму житті і побувавши на межі смерті, я дуже багато всього мусила переоцінити. І так, як ще не відійшла від шоку і від всіх тих подій. Шлюб в принципі не дуже мені підходить, в багатьох аспектах, особливо - частина довіри. Я думала, що впораюся з цим. Але уявити не могла, що захворію і що все це трапиться зі мною. Робота з психотерапевтом мене також не влаштовує, тому працюватиму сама. Тільки ще вирішу, над чим
Насправді я розумію, що затягую це все. Що сталось, те сталось. В минулому. Вижила, живи далі. В шлюбі чи ні - треба прийняти рішення і чинити згідно з ним, зібрати себе в кулак і хоч якийсь час прожити не розриваючись між протилежностями. Як воно просто і красиво на письмі, і як нестерпно у житті.
Мені це не підходить. Я ні з ким про це не говорю і не збираюся, викласти два відсотки своїх почуттів на форумі - це ок. Але відкриватися комусь - точно ні. Я не виговорююсь друзям, і просто хочу лишити це тут
@cjomcjomka але спеціаліст допоможе подивитися на все з іншої точки зору. Самі Ви можете роками топтатися на місці, а з професіоналом це буде в рази швидше. На власному досвіді переконалася. Ось почніть роботу над довірою саме з довіри професіоналам.
Мій досвід був інакший. Я переконалася, що допомогти собі зможу лише сама. І я вже багато собі допомогла і багато себе захистила. Психотерапія для мене можлива, але лише самостійно. Для себе я єдиний надійний фахівець.
Ми ходимо до церкви сім'єю. І це теж викликає у мене глибокий спротив, як і всі спільні справи. Але я відчуваю, що це може допомогти лишитися разом. Вчора боялася, що він мене кине, сьогодні вже не боюся це дуже спростило би мені вибір. В чому я молодець - я вірна і я не п'ю. Те і інше є перемогою над величезними спокусами. Але я прекрасно знаю, що і з сексом і з алкоголем гальм нема, тому просто не йду на дорогу, з якої не зможу звернути. Тому шукаю легальні джерела ресурсу, і знаходжу їх.
@cjomcjomka Юля, ти маєш право передумати ю, а потім ще три рази передумати. Щодо допису, який сало хто бачить. Нам зовсім-зовсім зручно. *Я ще все не дочитала*
Ну ти точно не знаєш чи дали би тобі вмерти. Я не пропоную перевіряти якщо що. І да повертання грошей - це ідіотизм. Як і прагнння міфічної самостійності-незалежності і «я їм покажу і докажу, і вони мене полюблять». Вони або люблять або не люблять. К.ва, готуєш ти одноманітно. Щось мені підказує, що в твоїх «претензіях» нічого побутового не було. Тебе так феєрично зводять з розуму, що форум тут безсилий. І так, я би тікала без тапок (але з квартирою). І він або одумається або ні (ні). Обітниці дозволяють самоусуватися з нищівних для тебе ситуацій. Так що на них кивати не треба. @cjomcjomka
а от нажаль перевірила. Якби це не було настільки в прямому сенсі, мене би так не плющило. форум в принципі безсилий, рішень я тут не шукаю. Так, ілюзія несамотності Місце, де колись було добре. я не виправдовуюсь ними. Просто зважаю.
внутрішньо ридаю. Знаю це, і завжди всім говорю. І вже довгими-довгими періодами тримаюсь, а тоді знов пелена перед очима, і здається - от зароблю, от навчуся, от видам книгу, от отримаю нагороду... Мені не хочеться нікого звинувачувати і не хочеться качати права. Хочеться просто, щоб все закінчилось. Безвідповідальне таке бажання, але сил зовсім немає. З уточненням: щоб все закінчилось, але всі були живі, здорові і без боргів.
Ну права можна і покачати. Бажано в грубій формі. Це якщо, знову ж таки, не сподіватись, що воно якось поможе. Нормальне бажання. Навіть якщо безвідповідальне. Ти маєш право бути безвідповідальною. Давно пора. Ридати внутрішньо не треба. Треба зовнішньо.
від того старію і втрачаю сили. Користі жодної. Я виплакалась таке враження що на все життя, і більше не збираюсь.
А що з всього має бути користь? Ну не збираєшся, то не збираєшся. Від внутрішніх ридань теж не молодіють. Сили теж часом корисно втрачати. Тоді людина починає покладатись на Бога (з чого треба було почати), бо розуміє, що сама не стягне. Якщо що то половину порад я собі даю. Виконую, звісно, рідко. Ну але раптом нам обом поможе.
я щойно з повного дна. Мені ще нема що втрачати, якщо про сили. це буває рідко. Як відморожене почуття "мені це було колись так сильно боляче". я не жертва і не виправдовуюсь типу "я невдаха, тому що мені не дали щось там реалізувати". Мене ніхто не примушував лишатись
