@Freedom UK 11 рік шлюбу. Кажу чесно бажання комфорту виросло у нас в обох. тому вибір між готелем і палаткою у нас в обох піде в сторону готелю)) Щодо вибору між кращими умовами і йти за чоловіком в "шалаш", то зараз вибирала б кращі умови, бо тут вже не тільки ми а й дитина враховується.
Я от ніколи не любила "диких" умов, навіть в глибокій юності. А зараз тим більше. А з роками бажання комфорту зростає ще більше, це правда.
Вибачте за злісний офтоп. Та який там педагогічний прикорм. Хай би купила в супермаркеті пакет замороженої броколі і змолола би те пюре. Вибачте, то мене колись зачепило і ось зараз випливло.
Ну тут таке), може бути некомфортно в комфортних умовах психологічно. Про себе: з чоловіковими батьками не жила б навіть супер-комфортних умовах, краще вже шалаш, але без усіх лишніх. Відносно відпочинку - хочу в 5*готель, але плануємо цього літа таки вибратись з наметами))).
@Rodionochka був момент коли кілька місяців жили з моїми батьками, бо альтернатива «шалаш» була б орендована квартира, що відтянула б нам ремонт, чи прийшлось би лізти в більші борги. Не скажу що хочу повторювати, але досі вважаю що то буди виправдані міри. Щодо палатки як відпочинку, то вже кому що хочеться. Не тяне. Хоча мої батьки у свій час після готелів в певний момент поїздили кілька разів з палатками, але це швидше разові акції, ніж повернення до лона природи. Мама довго не витримала романтики комарів, походної гігієни, готування і т. п.
Freedom UK, я думаю, потреба в комфорті у більшості зростає порівняно з юністю, це природний розвиток подій. Може не зростати, якщо людина живе в дуже сильних обмеженнях, проте намагається переконати себе, що це норм, романтизує цю історію про "шалаш", замість діяти, щоб це змінити. Тому , коли про таке говорять чоловіки десь 30+, це вже не добрий маркер. В нас з чоловіком в обох зросли вимоги до побутового комфорту, щоправда, ми таки ще поки в шалаші (тісній для нашої сім'ї квартирі), але ніхто з нас не вважає, що так ок. З наметами відпочивати любила, люблю, і, думаю, завжди любитиму. Мені це не про побутові обмеження чи економію, а про близькість до природи, дуже ресурсне часопроведення для мене. І, створення комфорту в похідних умовах насправді теж можливе, є багато функціональних зручних речей, так що це не про те, щоб загнати себе в нестерпні страждання) Але може комусь це і так. В гарних готелях теж люблю відпочивати. До речі, на днях дивилась фільм, дотичний до цієї теми. Історія, де жінка, яка спершу, очевидно, погодилась на певний спосіб життя, усвідомлює, що це не її "релігія", а те, що нав'язано чоловіком. Онлайн-фестиваль швейцарського кіно, фільм "За вітром". Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Тут ще є нематеріальний момент. У людей може бути зовсім різний "поріг комфорту" (чи правильно буде дискомфорту?), коли вони відчувають що от так їм точно не альо. І він зовсім не залежить від майнового стану. Ну от до прикладу, в мого батька цей поріг дуже високий. В них досить просторий будинок, але все настільки бестолково організовано і всередині, і на подвір'ї, що викликає купу дрібних побутових незручностей там, де цього можна було б уникнути. Вони не гребуть гроші лопатою, але при таких самих чи несуттєво більших витратах все можна було організувати зовсім інакше. А дещо взагалі не потребує витрат: наприклад, з одної сторони вздовж заїзду вони навіщось посадили вишні і кущі бузку та жасмину. Звісно, це все розрослося і тепер вилазити з пасажирського місця дуже складно. Треба виходити перед воротами. Ніби дрібниця, але блін. А йому нормально. І я б подумала, що це хвороба їхнього покоління, спадок радянщини. Але в чоловіка є такий самий друг. Той взагалі купив будинок (коробку) на піку розквіту свого бізнесу, вгрохав в нього на той час купу грошей. І те саме: капець як все незручно і непродумано. А йому норм, він не заморочується. І до відпочинку ставиться так само, і до якихось великих покупок. В мого чоловіка цей поріг навпаки, низький. В безальтернативній ситуації він сціпить зуби і терпітиме мовчки: як треба - то треба. Але якщо є можливість кращого, то завжди вибере його. Пам'ятаю, на початках зустрічання мені було дуже незвично, бо він завжди вибирав місце на парковці супермаркета прямо біля входу і якщо ми кудись їхали, то паркувався максимально близько до місця призначення. Тато завжди ставав на перше-ліпше при в'їзді на парковку, а якщо кудись підвозив, то міг висадити за 200 метрів, бо йому там "незручно виїжджати, розвертатися і взагалі не факт, що там буде де стати"... Хоча, бачу, мій чоловік таки підсвідомо вплинув на нього, бо останній рік вони вже не тягають торби з базару через три вулиці до машини, а стають ближче. А може це вже похилий вік просто дає про себе знати і цей поріг комфорту-дискомфорту потрохи знижується.
Для мене це історія навіть не про стосунки, а загальний рівень розвитку людини і її цінності... мені поруч з такими просто емоційно важко. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
А як вам твердження про те, що хтось один у шлюбі більш "толковий" чи то "практичний", а хтось інший - ну, скажімо, більш творчий ? Я нещодавно потрапила в кілька розмов про це, і замислилась. Всі сходились на думці, що таки притягуються протилежності. "Толкові" одружуються з "безтолковими", щоб врівноважитись? Як у вас, хто у шлюбі ви?
я б сказала що так. Навіть якщо на початку здається що вони дуже схожі, з часом починаєш бачити суттєві відмінності. тут вже залежить від розуміння "толковий". Попередні стосунки показали, що мені роль "мами" для чоловіка дуже не зручна і вона мене заганяла в депресію (знаю пари, де це є тим, що і тримає їхні стосунки). З моїм чоловіком все по-іншому, і на початках здавалось що ми навіть думаємо однаково, зараз я бачу суттєві відмінності: я така що краще посиджу вдома, в чоловіка шило в одному місці і він би кудись їхав, будь-який кіпіш - він вже там (я за кіпіш раз в місяць, чоловік - та хоть що години ). По організованості - я в нього вчуся (не можу сказати що я не організована, але мені до чоловіка ще дуже далеко), а от по організації простору\прибирання - тут лише я, бо в нас є класифікація - це мої речі (чоловіків одяг і документи) і це речі невідомого походження (починаючи від мого одягу, закінчуючи спільним посудом от для прикладу, чоловік помив посуд, повитирав - але він його не складе на місце, навіть якщо складе, то це просто гора всього на купу. Логіку сортування тарілок пояснювала, але після декількох спроб я сказала що складання посуду в шкаф то мій обвязок. При тому він складає нам різні туристичні маршрути з найоптимальнішою стиковкою по транспорту і можливістю побачити найбільше за короткий час). Спочатку злило, зараз заспокоїлась і змирилась .
Я в нас безтолкова)))-відповідальна за легкість, спонтанність, "ітаксойдьот", веселощі і інші нікому не потрібні речі, а от чоловік - класичний дядько-ретроград з правильними(я надіюсь) чоловічими установками, а ще вічно очікує на чарівний пендель. Але при цьому я не вважаю, що ми протилежності, навпаки, ми - ментальні близнята з поправкою на темперамент. З власного спостереження за оточуючими, вважаю, що притягуються якраз "однаковості". Ті хто мають схожі дитячі психологічні травми, потребу в певному рівні комунікації, реакцію на труднощі і т.д.
"далекоглядність" виважені рішення турбота про всіх членів сім'ї вміння робити або організувати багато справ у домі, роботі, з дітьми тощо
@cjomcjomka в нашій сімї поділились, на тактика і стратега. Я тактик, чоловік стратег. Я планую найближчий час, чоловік далекоглядні плани. на мені орагнізація і делегація побутових справ, чи щодо дитини. Чоловік тут «йде за мною». А от грандіозніші плани (на що збираєм гроші, крупні витрати і т. п.) то я за чоловіком. Я люблю планувати поїздки, тому цей момент йде з чоловіком узгодження напрямку, а все решта вже я люблю спмостій планувати, розміщення, добирання і т.п.
Ми з чоловіком дуже подібні в цьому загалом, не зовсім без відмінностей, звісно, в кожного є свої сильніші і слабші сторони, сфери, якими більше хочеться опікуватись, але це вже нюанси поділу праці, а спрямованість, розуміння як і для чого ми то все робимо, дуже близьке. Сестра зі своїм чоловіком мені теж виглядають як "два чоботи - пара" в якомусь такому прикладному світогляді. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Ми обоє толкові нє, ну хто мене похвалить, як не сама себе якщо серйозно, то я і творча особистість, деколи аж занадто, але й раціональна, особливо якщо враховувати професійний момент. Але чисто психологічно - мій коханий набагато врівноваженіший за мене, він схильний прийняти рішення, все зваживши, а не емоційно. Але я помічаю, що якщо я кілька днів під ряд така емоційно-нестабільна, можу підвищити голос то моя жахлива риса, я з нею борюся то і в чоловіка теж такі "заскоки" проявлятися зрідка можуть. Як тільки я погоджуся як звично, все скоро приходить в норму. Тому таки в нас трохи протилежні характери) але то і добре, бо якби дві такі емоційні людини жили разом - то весь район на вухах стояв би)
Коли я почула про такий аспект, то мимоволі почала аналізувати знайомі пари. І звісно, що не можна сказати, що хтось один "шарить", а інший ні. Але мені якось одразу видно, кого може оточення назвати "безтолковим" Зрештою - оточення мусить щось казати і когось кимсь вважати, "а караван іде"
Я - безтолкова, літаю в небесах, фантазерка, мегаоптимістка, не зациклена на побуті, дуже легка на підйом, все вирішую на рівні емоцій і інтуїції. Чоловік - толковий, практичний, знає, що як правильно зробити, реаліст, приймає виважені рішення, грунтуючись на логіці і досвіді. Здається, ніби дві протилежності. Але в життєвих цінностях, пріорітетах, прагненнях ми дуже схожі. І я погоджуюся з @cjomcjomka, в моєму оточенні усі такі пари. Різні в ставленні до побуту і т.д., але з другого боку одинакові в масштабних речах. Для мене це гармонія. Хоч інколи здається, що з менш педантичним було би легше. Але це тільки здається.
В мене один суцільний WTH. Той хто придумав поділ на «толковий» і «безтолковий», той мудак. А як скажуть що в шлюбі один какашка, а другий цукерка, то теж будеш аналізувати оточуючі пари? Ну бо цілком собі думка. *Ні, я сьогодні добра*
оскільки мене всі респонденти зарахували до "безтолкових", то я потребувала десь поговорити про це. Тут за це грошей не беруть а скрізь в інших місцях беруть, то я вирішила хоч одне щось толкове зробити - зекономити
