Взагалі, криза - то круто. Якщо вдається з неї вибратися, звичайно В мене останні пів року були всіляко кризові. Тяжка криза в сім‘ї (як ми вигребли, поняття не маю), криза 40+ в чоловіка (є таке, точно є), криза в мене 30+ (прикольний етап, на межі трагедії і комедії), в дітей лише, здається, не було криз. В мене після того з‘явився чудовий рецепт для тих, хто хоче щось прокоментувати чи порадити: порийтеся у своїй шафі, я впевнена - там теж є що прибрати і викинути. А в мене після тих всіх ужасів нарешті з‘явилося якесь відчуття гармонії. Як там - віднайшла баланс. І найкраще, що ні діти, ні чоловік, ні керівники на роботі, ні вредна сусідка не можуть той баланс просто взяти і порушити. Не знаю, мені здається, це такий етап формування особистості. Якщо його проігнорувати, згладити, старатися не грузити нікого своїми потребами і змінами в собі, то або ти зникаєш, як особистість, або даєш людям зелений сигнал порушувати особисті кордони. Але може то залежить від характеру і обставин. Я не псіхолаг, я не вмію складати ряд очками чужих тараканів)) але завдяки тим всім кризам я зараз маю те, чого потребую: я працюю на улюбленій роботі, я виховую чудесних дітей, ми таки розклади з чоловіком свої стосунки по поличках і перестали морально вбивати одне одного, я вирощую квіти і дуже мало готую. А ще можу по-справжньому відчувати вдячність, навіть за дрібнички. Для мене криза була тяжка, але дуже важлива.
Рецепт називається «Холодильник бачите? Яйця в ньому бачите? То вперед!» Якщо серйозно, то духовку нарешті маю дуже класну. Бісквіт до чаю - 15 хвилин роботи. М‘яско, рибку до рису чи гречки - 10 хвилин роботи. Взагалі якісна риба дуже виручає. Овочі запекти - 15-20 хвилин, якщо чистити і маринувати. Чистити можуть діти. А щось важче роблю, коли є настрій. Вчора мала настрій зварити борщ. Два тижні тому мала настрій зробити на сніданок яйця Бенедикт))
І оце все - то тільки сніданок , а через годину другий .... І посудомийка, блендер і міксер не пережили карантину
І бажано, щоб була відсутня мама. Зауважила, що коли мене нема вдома, о диво, їжа зберігається, нема кому подати, але таке буває ну дуже рідко))
Я Вас цитую, але то тільки через об‘єм сніданку, решта - це не до Вас особисто Коли ми всі на роботах-навчаннях, ніхто нас по 7 разів на день не годує. Є в 8 ранку канапка, в 11 сніданок (каша чи яєчня), в 14 обід (зупка і друге), в 16 чай з випічкою (ці три прийоми їжі повноцінні, але не великими порціями і готую їх не я, бо я в той час зайнята) і вдома я можу зготувати легку вечерю типу гречка з салатом. Не бачу потреби в умовах карантину, коли я працюю не менше, ніж не в карантин, влаштовувати вдома ресторан. Вони не голодні і раціон включає все необхідне. А як хтось хоче просто жувати, то є яйця, тостер, в холодильнику завжди є фрукти, сир, масло - прошу дуже. Я ж не кажу, що я роблю правильно. Я дбаю про свій моральний стан, який готування дуже псує. І посуд в мене діти миють, бо посудомийки нема. Мені важливо не вкладати багато сил в ті речі, які для мене не на першому місці. Ми ж тут про кризи, а не про меню на тиждень. В двох темах скотилися до питання самореалізації (не люблю того слова) жінки: про зраду і про домашню економіку. І в обох червоною ниткою проходить «я мушу робити то для дітей і чоловіка, тому нема часу на щось для себе». Просто цікаво: скільки разів діти пожертвували своїми справами, щоб прибрати більше, ніж входить в їх обов‘язки? Або прибрати взагалі. Скільки разів чоловік без нагадувань і не по плану пішов магазин і закупив потрібні продукти? Або ж приніс квіти чи якусь дрібничку дружині просто так, без приводу (ну бо ДН чи якась річниця - то типу мінімум до виконання, як обов‘язок), щоб просто зробити трохи краще, ніж достатньо? Мені здається, це далеко не «щоденні» акції навіть в дуже міцних і щасливих сім’ях. Переважно робиться мінімум, а щось додаткове приємне - час від часу. І так я роблю з готуванням.
В книзі середнього віку, яка була (маю надію, вже була ) у мого чоловіка найважчим для мене була його глибока симпатія до іншої жінки. Я, звичайно, в своєму репертуарі - одразу запропонувала мирне розлучення, потім впала в дику істерику. А потім однієї ночі зрозуміла, що це ситуація, від якої я ніяк не могла захиститися. Впевнена в своїх фінансових можливостях, в повній самостійності у всіх сферах, я зрозуміла, що все, чого хочу - це щоби я знову цікавила його. І що змусити його цікавитися мною я не можу. Було нестерпно образливо, бо я в той період важко хворіла і виглядала та поводилася відповідно. Постійно з температурою, нудотою і непритомностями. Сама собі не подобалась, що вже говорити про когось іншого.. Не знаю, як прожила це, бо мені здавалося, що ні дня не витримаю, а витримала місяці. Звичайно, що залишки впевненості в собі у мене зменшилися до неможливості. Але напевно ми це пройшли. Я завжди думала, що фінансова захищеність, житло, зв'язки, вміння справлятися самостійно - це може дати спокій. Нєа. На кожну людину знайдеться життєвий урок. І це не ситуація, де хтось комусь щось винен, чи можна качати права. Отака повна безсилість і тупий біль. Можливо, мені це допомогло зрозуміти, наскільки люблю його і наскільки потребую його. Що не сприймаю його як свою власність, і готова відпустити, але це нестерпно боляче. Трохи задорого вийшло це знання, але тут вже не торгуються.
співчувати мені абсолютно нема чого По-перше, найімовірніше зради не було. По-друге, ситуація була дуже передбачувана, тому що закоханим у мене мій чоловік не був ніколи, а закохатись у когось колись точно мав би. Я розуміла це ще багато років тому, коли він "погоджувався" на мене і я знала неспівмірність наших почуттів. Ну але передбачати і уявляти - це одне. А прожити - зовсім інше. Оскільки "сім'я заради дітей" - то не наш варіант, то мусимо знайти краще рішення, певний формат щастя разом. А ще - в кожній ситуації я думаю не лише про вихід, а і про те, як не зробити гірше "на розгоні". Так от, "прекрасне" і дуже логічне продовження було би якби я захотіла "помститись" чи "компенсувати собі брак уваги" з чиєюсь сторонньою допомогою. Але напевно якась крапля розуму у мене все ж є, тому що цього я не зробила. Зосередилась на дітях, роботі і одужанні. Коли тупо не бачила жодних перспектив, намагалась відчути, як зробити хоч один "крок догори". Абстрактно. Просто крок в сторону покращення, а не погіршення. Ходила до церкви, і там мені було на диво порожньо. Жодних осяянь. І після півроку у вакуумі почала потроху відчувати ефект. Отже, ці кроки були справді "догори".
Хочу подякувати за ваші такі правдиві, відверті дописи. Можливо не завжди погоджуюсь, та дописи ваші читаю завжди з інтересом.
В цьому є сенс, я про клуби. Постійно дивувався розповідям колеги на роботі, як його родич (Австрія) щосуботи на протязі всього життя в суботу ходить в клюб. Не обовязково на силові види, але клюб то святе.
В мого першого чоловіка не було кризи середнього віку, але він теж закохався в іншу жінку. Це стало причиною нашого розлучення. Але ми і до того жили не дуже добре. Я тоді це сприйняла як останню краплю і подала на розлучення. Чи думала я про дитину? Я думала про дитину тоді, коли після розлучення запхнула свої образи на чоловіка куди подалі, не забороняла їм бачитися, всіляко підтримувала їхній зв'язок, ні слова поганого за майже 7 років не сказала на тата, дозволяла брати дитину на зустріч з тією жінкою. Мій син досі не знає всієї правди, хоч йому 8 років. Дякую колишньому, що є хорошим татом для нашого сина і у нас зараз нормальні відносини. Я пишаюся цим, бо рахую то великим досягненням, яке було варте багатьох моїх зусиль. Не знаю як би було, якби ми тоді не розлучилися. Думаю, що з часом таки б всерівно ми розійшлися. Я не пробачила зраду, а для мене це була "моральна" зрада і в моєму світогляді то гірше ніж секс на стороні. Але в мене ніхто й не просив тоді пробачення, а я тільки чула звинувачення в тому, що це все моя вина, бо я для нього "не така". Ну, але чого чекати від чоловіка чи то молодого хлопця в 26 років... @cjomcjomka можливо ви більше вкладаєте у ваші відносини, ніж ваш чоловік? Бо в мене оце стало причиною, я своєму чоловікові давала набагато більше в шлюбі, ніж він мені, більше старалася, ніж він. От і цінувала нашу сім'ю більше.
@Anty мій чоловік не закохався в іншу жінку, просто симпатія. Зрештою, на стосунки це не вплинуло. А щодо того, хто більше вкладає у шлюб - думаю, в моїй сім'ї нема такого, що хтось більше. Просто хтось пише на форумах, а хтось інший ні от і вся різниця.
з цієї точки зору - погоджуюсь. Але для мене симпатія - це не зрада, тому типу в "провини" чи "проблеми" не записую. Просто ще одна обставина.
А де межа між великою симпатією і закоханістю? Скажу за себе- не зраджувала і не планую, але симпатії маю. Навіть не приміряючи людину для себе, просто абстрактно- подобається. То ж норм в кодної живої людини. Об’єктів симпатії може бути декілька. А закоханість то вже щось конкретне. --- дописи об"єднано, Apr 6, 2021 --- Але для мене і закоханість нічого спільного з любов‘ю не має
