Шоколадочка, читала раніше Вашу ситуацію. Як Ви зараз? Як з чоловіком склалось? Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Привіт. Дякую, що цікавитесь. У мене все чудово, бувають складнощі ( побутові, фінансові....), але я щаслива, що саме так усе пішло. Я зараз в декретній відпустці маю чудового 6міс малюка, працюю онлайн, але мало, бо це дуже складно зараз поєднати ( на базові потреби вистачає). З чоловіком ми розійшлися там не було чого зберігати (він будує нові відносини і нещодавно у нього родилася ще одна дитина.... він не змінився, але то на мою думку). Зараз він проводить більше часу з дітьми ніж це було коли ми жили разом ( можливо відчуття провини, але це мої міркування), фінансово допомагає хоча я б на ті кошти не вижила без особистого заробітку, приймає участь у вихованні доньки. Я цю всю ситуацію розцінюю, як досвід і я в цей період дуже змінилася та розвинулася. Я доволі позитивно на все дивлюся, але тут не обійшлося без допомоги психолога, та психологічної групи в яку я ходила. Я дуже рада що в свій час тут була можливість виговоритися, і мене хтось підтримував це було дуже цінно для мене. Дякую дівчата що ви є))!
не можна всіх міряти однаково. Всі ми різні. Комусь одне буде добре те що іншому- смерть. Я всім завжди раджу у складних ситуаціях -робіть як підказує вам ваше серце. І це завжди єдино правильне рішення, як на мене... Рада що у ще однієї світлої жінки все склалося на краще... Будуть попереду ще не одні щасливі моменти. Треба вірити і чекати. І все прийде. У Бога на кожного з нас свої плани. Я б без своїх дітей не винесла б життя. то точно.
@bobryha А чи дійсно потрібно вам це, щоб він був з вами заради дітей? Не тримайте його, хоче піти - хай іде, але він має знати чітко, шо ви за ним бігти не будете. Захоче повернутися, буде проситися - воля ваша, якщо будете готові прийняти. Але це дуже важкий і складний шлях. Тримайтеся.
@bobryha вибачте , але не можу змовчати. Я розумію, що це звучить цинічно і навіть аморально з точки зору християнства, але будьте обережні, щоб у свому прагненні врятувати сім'ю ви не забули про себе.Насправді, нікому не потрібні наші жертви. Читаючи ваше повідомлення, процитоване в попередньому дописі, я згадала себе, 15 років тому, мені теж було 30, щоправда , в нас проблеми були не зі зрадою, а більше з алкоголем. Я дала йому останній шанс, так , він виправився....я розумію, що якби я тоді його вигнала, він би став пропащою людиною, а так-діти мають батька, є ілюзія хорошої сім'і)... в нього є робота, не надзвичайна, але та, яка йому подобається, він водій-далекобійник, має можливість бачити світ... а що я? всі ці роки я жила його потребами, його інтересами, його колом спілкування. А зараз мені 45 і що є в мене? нічого... я трохи відійшла від теми. Так от, навіть якщо зараз ваш спам'ятається і повернеться в сім'ю, то через пару років в нього нагряне криза середнього віку і що тоді? Вам вже буде теж за 40 , а це далеко не те саме, що за 30. Тому, попри все, не бійтеся бути трохи егоїсткою, бо високі слова і правильні фрази- то добре, але життя для того ,щоб жити .
Дякую за ваш допис. Так опамятався, так вернувся. Чесно, розумію що то Божа заслуга, скільки людей молилось за нього , за нашу сім‘ю. Але тепер мене накрило. В міру своїх можливостей він старається, але мені всього мало. Сама не розумію що він має зробити щоб мене попустило. І що я маю робити щоб не розгубити себе в цій ситуаціі...
@bobryha, схоже, що він одумався, але Ви його не простили. Це таке щось глибинне, що не дасть спокою в сім`і. Я теж не знаю що б таке влучне порадити, хоч з практики, хоч в теорії... Та погоджуюсь з @maty, що здоровий егоїзм (є і в християнстві поняття гідність (не гордість, тому все ок)) мусить бути. Можливо, пора переключитись на молитви щодо виходу з цією кризи, конкретно у Вас.
Він вже зробив, що міг...далі- питання часу. Втрачена довіра- то як розбите горнятко. склеїти можна, але сліди залишаться. Ви писали раніше ну от,маєте простір для роботи над собою, дітей має тато виховувати також, подумайте, що б ви насправді хотіли, шукайте можливість працювати, навіть , якщо він достатньо заробляє. Ви ж напевно не мрієте все життя бути домогосподаркою
100% з вами погоджуюся. це розумієш, коли вже бі 40+. Що нічого не варте , щоб загубити себе. Свої мрії та прагнення. Хіба вам просто "в кайф" розчинитися " в проблемах і житті інших. Але діти виростають, а стартові позиції в 40+ не ті, що навіть в 30. Часу залишається менше. І якщо думається, що от хай діти виростуть, хай чоловік там на ноги стане в бізнесі чи ще в чомусь, а я почекаю, то потім ви хіба собі грамоту на стінку за це повісите. За терпіння і мужність.
На жаль, Ви як про мене написали...40+, все життя для сім‘ї, постійне незадоволення собою, діти відлітають у власне життя, не має бажання ні вчитись чогось, ні йти працювати. Отака служанка для всіх- зранку зробити всім сніданок, вигуляти собаку, закинути прання, прибрати, попрасувати вчорашнє, що висохло, обід, когось кудась завезти, привезти, купити продукти, закинути посуд в посудомийку, попити каву, приготувати вечерю....і нию, нию, нию, що в той час, коли могла щось поміняти в життті, я таки дала задню і залишилась там, де зараз є... Я розумію, що на це треба сміливість і, можливо чиясь підтримка, але на це треба наважуватись, як тільки є шанс, потім його не буде(
не в контексті зради чоловіка, а загалом... що у вашому розумінні у 45 "мати щось"? Ви про кар'єрні досягнення чи загалом про власні інтереси? Мені сорок буде, постою послухаю. Ну і отак згрубша, думаю, що будь-якої людини настає вік, коли вона вважає, що могло би все скластись цікавіше.
Я от наведу приклад своєї мами. Людина все життя пропрацювала керівником відділу кадрів величезного підприємства, на одному місці до пенсії, користувалась повагою у колег, була завжди активною. Рано розлучилась, і на жаль, через дуже невдалі спроби налагодити особисте життя, свого часу кинулась того ровера. Багато і часто ходила в гості, мала гарні веселі компанії(деколи аж занадто), щороку на морі відпочивала, театри, книги. Чесно, я маму бачила рідко. І от зараз, в 65, я бачу, що мама шкодує, що щось склалось не так, не тільке особисте, "а от я була дурна там-то і там-то", "а от треба було б отак робити..." і т.д. Я не знаю, що я буду думати в 65, бо навіть зараз, в 39, моє життя і на половину не така активне як у неї)))
Безвідносно до теми зради. Мені здається, що у віці плюс-мінус 40 років і далі, кожен шкодує про щось незроблене. Дівчата, що робили кар'єру - що занадто багато часу приділяли роботі, а ті, хто обрав домашнє господарство - що не зробили кар'єру... В мене є працюючі подруги і домогосподарки, ми всі час від часу хочемо помінятись місцями. Оглядаючись назад, іноді так собі думаю, що якби свого часу подбала про пасивний дохід і займалась хобі замість роботи, то нічого б не втратила в якості життя
Йти за відчуттями серця. Багато нав‘язаних стереотипів заважають нам відчувати щастя, радість від моменту. Думки, які часто є чужими, розділяють наші бажання на «так хочу», «так має бути»...а ще, «що подумають інші». Почуйте себе! На світі можна жить без еталонів, по-різному дивитися на світ: широкими очима, з-під долоні, крізь пальці, у кватирку, з-за воріт. Від того світ не зміниться ні трохи, а все залежить від людських зіниць: в широких відіб’ється вся епоха, у звужених - збіговисько дрібниць. Л. Костенко
я залюбки відповім, але то вже буде надто офтоп. Дівчата нам треба шукати відповідну тему , щоб про це говорити, бо насправді для мене, наприклад. то було б дуже доречно і навіть необхідно.
у кожного своє. Для когось це питання кар\єри як такої, для когось- можливість просто хоч реалізувати свої бажання вирощувати 30 сортів лілій на власній ділянці. Але не виростиш, бо є завжди інші потреби і витраи, ніж на чергову квітку. Для когось- це можливість займатися тим, чого прагнула. Безліч жінок , які не пов'язалися в домашніх клопотах в 20 років , до цього часу мали вже якийсь рух, якісь перспективи. Але далі або потреби дітей перекривали можливість своїх або необхідність слідувати весь час за чоловіком. Бо зараз йому треба в бізнесі розвиватися, завтра - отримати призначення в новому місті післязавтра - соплі витерти в депресії. І діти - там малі, які потребують особливого догляду і несадочкові, там - стопятсот гурків у школі і "яка ти мать", якщо не оплачується три репетитора і сто гуртків, там - родичі, які кажуть, що "не час думати про себе, бо ти ж мать." І хтось іде на неулюблену роботу, щоб заробляти просто гроші, бо треба, а хтось - навпаки не має можливості навіть зайнятися онлайн якимось крусами для себе чи ніших, бо цього хочеться самій. Для когось - це і матеріальне питання. Коли в 40 років бачить, що , в принципі, сама по собі ти нічого то не маєш. Це або батьківське, або чоловікове, або спільне. А для когось - це дійсно питання кар'єри чи бодай хорошої роботи, відповідно до спеціальності. В 40 і 20 років геть інші стартові позиції для того ж лікаря чи юриста. Ти або до тог вже чогось досяг, або "суши весла". Максимум - третій юрисконсульт на п'ятому підприємсві або асистент лікаря. І то ще подумають. А якщо у жінки від 25 до 40 років час йшов на виховання 3 діток, без нянь, бабусь і все на ній - то навряд чи за ці 15 років вона мала можливість повноцінно працювати і реалізовуватися. п.с. якщо для жінки нормально себе відчувати щасливою просто між банячками і розвивалками дітей, жити в залежності від матеріального положення чи бажань чоловіка і не мати ніяких власних хотілок чи планів- це теж нормально . Кожному своє --- дописи об"єднано, Jun 10, 2020 --- то трішки інше, ніж просто криза середнього віку і переосмислення.
