Правильно починає. Не запускайте ті речі. Гляньте якесь кінко, попийте чаю і поговоріть про що-небудь. Про тупе відео з фейсбук, якщо нема про що більше. Читайте книжку, зрештою, спершись на чоловіка, а не в іншому кінці кухні. Хай він собі тикає в компі, то нічого. Психотерапія ні до чого, я це розумію як час для підтримки зв‘язку. Всякого різного: емоційного, духовного, інтелектуального, фізичного. Бо рветься, зараза, при чому тихо і непомітно.
В нас так і виглядає. Але часто ми просто обоє відключаємося коли дітей вкладаємо. Кіно вчора аж 20хв подивились.
Тебе це хвилює? Ні. Наталю це хвилює? Швидше так, ніж ні. Мене це хвилює? Вже ні. Мій варіант - не доводити до «вже». Ну і там пам‘ятаємо, що всі люди різні, сім‘ї різні, цінності різні і далі по списку. Але, якщо жінку починає десь щось хвилювати, треба хвилю осідлати
Як відрізняється «ні» від «вже ні»? Ні, мене не хвилює прямо зараз, а коли хвилює, то я дуже активно виясняю (читати істерично). А потім чи то дійсно помагає, чи мені переходить, але якось не піднімається питання «приділення уваги».
В мене простий "хлопський" метод - підходжу до чоловіка і кажу голосно і дивлячись в очі - "Приділи мені увагу". Можуть бути варіанти(мої)продовження фрази - зараз, через 20 хв, через годину, анонс, так би мовити. Якщо не хоче-не може, ну то нічого страшного. Аби не часто дуже. Якщо Меркурій ретроградний, можу трішки поображатись, але то більше для куражу...
Ні - це коли нема причин для хвилювання. Вже ні - це коли після мільйона спроб щось виправити розумієш, що виправляти вже нема чого на даний момент. Тому ситуація йде в скриньку «те, що від мене не залежить» і перестає хвилювати. Що я й пропоную. Але перед активним виясненням можна спробувати повиявляти якусь увагу і подивитися на інтенсивність реакції. Може чоловік просто тупить. А може в дружини просто пмс.
Якщо вернутись до того, з чого я починала , з тої вказівки , то я чуюся так наче маю щось робити, але не роблю ( бо не зовсім знаю-розумію що і як) і в результаті недоотримую чогось цінного взамін. І так, мені якось бракує , щоб чоловік був більше залучений в мій світ, особливо емоційний. Може я і забагато хочу, але як то з`ясувати ? Коли з’явилася перша дитина, то вечори на кухні з чаєм були чимсь дуже звичним і очікуваним, але я тоді мала ще другу освіту і особливо наприкінці її , коли треба було багато читати-писати ітп , ці вечори просто щезли і більше не повернулися в наступні три роки. Тобто оте посидіння тепер буває, але воно значно рідше і вже вимагає деколи зусиль , щоб його організувати. Тобто мені йдеться про те, щоб була розмова, не просто робити своє , спершись на чоловіка. І щоб це було і від бажання і від потреби обох. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Ви не можете змусити чоловіка бажати чогось чи не бажати. Хочете розмов задушевних? - Заводьте розмови задушевні. Чоловік підтягнеться або ні. Якщо підтягнеться - буде Вам щастя. Не підтягнеться - почніть з фільмів і мемів з Пінтересту чи ФБ, порегочете разом, то й розмерзнетесь обоє. Про секс писати?
А мені навпаки, значно типовіше звучить формулювання "заплануйте час для двох", ніж "час для чоловіка". Не зовсім розумію суті проблеми: вона в тому, що, виходячи з такого формулювання, наче є якийсь примус, наче ви обслуговуєте потреби чоловіка по аналогії з дітьми, побутом, попри свою втому і якісь особисті інтереси? Мені не чується в цій рекомендації нічого поганого, по-перше, я її розумію, як час для стосунків, по-друге, за тим таки варто дбати, бо дуже легко в щоденній рутинній втомі вибирати щовечора зависнути кожен в своєму інтернеті, і вчасно не помітити, що зв'язок втрачається. --- дописи об"єднано, 28 Квітень 2020 --- Нічого не забагато. Саме так! Точно не варто чекати, щоб чоловік сам сказав, що пора би вам запланувати вечір обговорення ваших емоційних переживань. Беріть і кажіть. Можна навіть з уточненнями (я зазвичай так роблю), якої вам від нього хочеться участі: просто вас послухати, просто обійняти, пожаліти, подискутувати або (ну а раптом) навіть конструктивного обговорення)))
От я б сказала, що якась така штука періодами і в мене буває, ото зараз певно якраз період загострення. Йой, чуюся вже як в тому анекдоті - хочу щоб чоловік купив мені квіти, але просити його про це не буду, бо я не хочу, щоб він купував мені квіти тому, що я його про це попросила))) Загалом ваші посили , дівчата, я зрозуміла, дякую. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
я думаю в тій вказівці малося на увазі "приділити час чоловікові" це вся Ваша увага в цей час йому бо час для двох то таке, в час для двох один кіно дивиться, другий в ванній кисне - обоє провели час добре, без дітей, без паралельного варіння борщу. послухати його, розпитати про день, про роботу, піти вдвох кудись. якось так
... ось тому мені ближча концепція «одного тіла» в християнстві, ніж поради-настанови психологів . Тонкіше треба то все регулювати, а не оголошувати: «Так! Зараз за регламентом час для тебе, чоловіче. Починаєм!». Хоча, напевно, це для жінок, у яких день розписаний і вона вся така занята... Тільки нащо такій дружині чоловік і сім’я, якщо треба іх вписувати в графік?)) Чи то типу для «сучасних» поради психолога? А взагалі, я більше користі бачу в тому, щоби всі поради психологів, духовне на ставлення чоловік та жінка отримували разом та одночасно. А то ми як собі то накрутимо, як про квіти, що краще порад не чути
ви пересмикуєте. Я от вся така зайнята - дітьми в основному, і господарством. і так, мені треба зусиллям бажання виділяти (читайте вставати) час для чоловіка, бо інакше я просто ляжу з дітьми і просплю до ранку. ну і якщо жінка має (о ужас!) якісь заняття для душі і тіла поза сім'єю, то це не кримінал (навіть навпаки). Але пріоритети мають бути розставлені, звісно.
Ну дивіться. Це не ваша справа, нащо комусь сім‘я. Якщо щось не вписується у ваш світогляд, то не привід для кпинів чи вішання ярликів. І «домашня несучасна» дружина не гарантія щасливого шлюбу.
Емм, нащо жінці зарядка якщо її треба вписувати в графік і заняття з дітьми і ще тисяча речей якщо їх треба вписувати в графік? . Навіть якщо час для чоловіка не на першому місці в пріоритеті на даний момент, а в пріоритеті піти на каву з подружкою чи виспатися це не значить що людині не потрібна сім'я. І так, я загалом навіть до дитини (якщо вона не новонароджена і немає екстреної ситуації) не готова кидати всі свої плани і заняття та бігти за першим проханням. До чоловіка зазвичай аналогічно. Як на мене це нормально домовлятися і шукати взаємозручний час та спосіб спілкування і часом планувати його.
Отож. Тому я дуже акуратно відношусь до сімейних психологів, та і взагалі... Це суто моє суб’єктивне, ясна річ, та якщо проблема в душі, у відсутності тих же батьківських настанов (коректних) і так далі - психолог то може виявити і поради надати - та тільки душа не завжди слухається мозку з його знаннями... А ще я зловила думку, що більшість отаких проблем в сім`і - від егоїзму. Причому егоїзм проявляється не тільки у зверхньому та споживчому с відношенні, а ті ж обрАзи, позиція жертви - це теж прояв гордині та егоїзму, якщо почати розмірковувати глибше. Ось цей принцип «більше віддаєш - більше отримуєш» наштовхується на перешкоду власного самолюбства *а чого це я маю* та на сумніви *а чи достойних той об’єкт, щоб йому щось давати* --- дописи об"єднано, 2 Травень 2020 --- Ой, а ще чоловік вчора мені зробив мені комплімент. А я його слова сприйняла так, що п`ять хвилин ревіла від відчуття несправедливості, бо звернула увагу на якісь інші його слова... Але то, певно, гормони, бо потім прийшлось комплімент перефразовувати і мене заспокоювати
Не лише від егоїзму. Загалом люди різні. І насиченість життя різними подіями у них різна, і потреби різні, і темпераменти різні, та й періоди у житті різні. Так, колись воно йде "саме собою" і хочеться і можеться більше часу проводити разом. А в якісь періоди, може, варто навіть через "нехочу"/"ліньки" запланувати виділити час для того, що важливе. І я взагалі це інакше сприймаю. Якщо жінка виділяє, планує час на чоловіка це ж чудово бо вона розуміє, що будь-яка сфера якій приділяється менше часу може "просісти". А записати в календарі "в п'ятницю о 19 ми знаходимо дітям няню і йдемо вдвох в кіно" чи "10 числа діти їдуть до бабусі, а ми на вікенд в горах" - це взагалі ідеально. Але отакі штуки потребують планування. Як і дрібніші. Бо загалом простіше ж дітей лишити чоловіку і самій в кіно піти а ще простіше всім разом в хаті сидіти і займатися звичною рутиною (що теж непогано іноді якщо всім учасникам так ок ). Ясно, що все не сплануєш, і, звісно, часто спонтанні штуки можуть бути дуже вдалими і радісними, але я не бачу ніяких жахів у самому факті планування. А ще геть не розумію до чого тут психологи як на мене, багато людей приходить до планування тієї чи іншої сфери просто тому що їм так зручніше, а не тому, що це порадив психолог. Я от останньо для себе трохи переглянула ставлення до планування загалом. Тепер це для мене швидше не про "тиск і зобов'язання" а часто про нові можливості. Дивне питання. Я б питала інакше тоді відповідь очевидніша "Для чого проводити більше часу разом?", "Чому для мене зараз важливо приділити більше уваги саме стосункам з чоловіком/новонародженій дитині/собі/своїй роботі..." Не маю/мушу, а хочу. "Чому я мушу приділяти час чоловікові" звучить геть інакше ніж "чому я хочу це робити?". Але ой, це, певно теж з розряду "психологічних непотрібних заморочок"
Ви якось подаєте ту тему як "якщо само собою час чоловіку не тягне приділяти, то це ознака, що проблема в душі, і жодні зовнішні настанови цьому не зарадять". Просто чиїсь директивні настанови, звісно, не зарадять, (і, до слова, роль доброго психолога не полягає в тому, щоб давати настанови) та якщо людина сама усвідомлює важливість для неї стосунків з чоловіком, то вона може взяти собі за настанову якимись способами цю сферу плекати, а особливо, якщо помічає, що там вже бур'яном поростає. Настанова - в даному випадку, це просто підказка, орієнтир, щоб не збитися зі шляху, так, нехай вона штучна, але це такий собі "навігатор" - іноді ми ясно бачимо стежку, знаємо дорогу і нам не треба навігатора, а іноді заходимо в дебрі, де треба підказки, куди рухатись, нагадування, куди ми від самого початку цієї дороги хотіли йти. Звичайно, інша сторона питання - сприймати це гіперболізовано, "я маю/мушу, бо якщо ні, то я якась не така/я все втрачу", це розвиває тривожність, почуття провини, можливо, про такі відтінки говорила @Retaret. Насправді треба здоровий підхід, зі всього доброго можна зробити фетиш і довести до абсурду.
Так і думаю. І в більшості сімей, де добрі стосунки (кохання в них ), приділяти один одному увагу - це достатньо звична потреба, яка задовольняється двосторонньо без нагадувань. В процесі спільної життєдіяльності, так би мовити. Зрозуміло, що це можливо за певних умов, враховуючи різні фактори: як шлюб почався, які звички набули за спільне життя, чи живе подружжя своїм власним життям окремо від шлюбу, чи є таємниці-образи-«несбывшихся мечты и надежды» etc. І якщо виникають перепони в спілкуванні - то психологи, ясна річ, певні пласти проблем допомагають вирішити. Я глибоко переконана, в тому числі власним досвідом, що вирвати проблему з корінням може тільки робота на духовному рівні і тільки спільно. Хай воно звучить директивно Психологів я, з однієї сторони образити не хочу (принаймні, в певних сферах - це помічна професія), а з іншої - в сімейних питаннях, на мою думку, часто психологи на досить початковому чи поверхневому рівні. І моя думка, ясна річ, не заснована на особистому аналізі практики тисяч спеціалістів. Ті ж психологи черпають інформацію з духовних джерел П.с. А взагалі, перечитую я свій допис - і щось толкової основної думки в себе не можу знайти . Щось хочу донести до публіки світле-вічне-радісне, а не дуже то й вдало формулюю.
