@Orman та то не постійні компанії. Ті діти, що дражнили, то разові. І то , тоді як старша дражнила, ми відійшли в інший кінець площі, де їздили на велосипеді, бо мала геть сплакалася, а та коза все намагалася коло неї проїхати і ше шось ляпнути. То я тоді вже до тої дитини гавкнула трохи, і то її навіть не дуже відлякало, і всеодно вона ще пробувала потім заїхати до нас на іншому боці, то я її мусила гнати геть. Ми взагалі постійної компанії не маємо. З постійних в нас є двоюрідна сестричка Яся , на пів року старша. Вони дуже любляться, але натури теж дуже різні: моя мала "однолюб", вона за Ясю кістьми ляже, а от Яся легко заводить дружбу з будь ким, їй не важливо з ким, вона швидко переключається. А моя тоді кисне - Яся бавиться з кимсь іншим, Яся сказала їй шось неприємне. Не знаю що робити з тим високим статусом Ясі в її голові, бо Яся таки часто приводить її почуття (якось книжно звучить). Взагалі на майданчику коло дому моя мала під настрій може і сама познайомитися з кимсь і побавитися гарно . Себе я теж пригадую досить плаксивою дитиною, і то власне, що просто глибоко все переживала, та і досі трохи того ще є - не вмію пропускати мимо себе. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
От ше мала написати - заспокоїти якось толком не дається , ніби і хоче, але нічого не слухає , деколи і притулитися не дається. Або часом починає ше більше плакати від жалю. А може то мені треба посилати подалі всіх дорослих, які так часто втирають нам обом, що Яся ж он не плаче і взагалі завжди така активна і смілива, а моя все в сльозах. Бо та зріаняйлівка вже мені на голову тисне, а я не вмію жорстко обламати. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Посилати не треба. З дорослими теж говорити неефективно, бо там вже старі таракани в головах. Я робила так: якщо бачила, що мала зараз розплачеться через якусь ситуацію з дітьми, то ставала біля неї, а дітям дуже спокійно говорила, що Терезці така поведінка/слова неприємні, бо вони взагалі не можуть бути приємні, але дехто ще й дуже переживає через таке. А малій казала, що треба або відійти і вже біля мене заспокоїтися і розказати, що ж так сильно засмутило, або, якщо ще не дуже сльозки тиснуть, то говорити тим дітям, що «мені неприємно», «я так не буду гратися», «ви говорите неправду» і т.п. Ну тобто старатися витягнути з дитини ті переживання і не боятися говорити вслух, якщо хтось тобі робить погано. З мого досвіду, сторонні діти зазвичай дуже добре сприймають такі пояснення. Звісно, це все має говоритися без наїздів і менторського тону. Просто переважно діти таки виховуються в великих колективах змалку, а там трохи є отого «сильні і слабаки». То їм навіть цікаво почути думку, що бути спокійним - нормально. Ну а дитині пояснювати, що часом так є - інші говорять неприємні речі чи відверту брехню, але ти знаєш, як є насправді, тому правда на твоєму боці. Ну скажу, що зараз мала вже значно рідше плаче (їй 5 і 8 міс). Як їй хтось якусь дурницю ляпне, то з таким кам‘яним виразом відповідає: «Та нє, то неправда». Старша її дразнить чимось, то теж навчилася «хто обзивається - сам так називається», «а ти на себе дивилася?» або ще краще «Юстя, йди гуляй» а взагалі їй краще самій з собою або коли знаходить ще когось такого ж тихого. Ну коротко моя порада - вбити дитині в голову, що вона прекрасна така, як вона є. Стосовно заспокоєння, то я так і не навчилася нормально заспокоювати. Частіше даю можливість виплакати ту порцію сліз, крізь які дитина нічого не чує, тоді вже щось говорю.
Дівчата, потребую поради. Малий дуже вразливий + перфекціоніст+ з загостреним почуттям справедливості. Все це виливається в сльози, часто на рівному місці. Не реве голосно, не істерить. Просто повні очі сліз або, якщо сильно розстроєний, - ховається і тихо плаче в куточку. Він вже великий, стидається таких проявів і хоче якось їх долати. Але зробити нічого не може. За його словами, він це не може контролювати і йому важко заспокоїтись. Різні "глибоко дихати і рахувати до 10" не діють. Чи можна якось мінімізувати тонкосльозість? Я інтуїтивно розумію, що це ще незріла дитяча психіка. Намагаюся не допускати психічних перевантажень. Лягає в один і той самий час плюс-мінус півгодини, телевізор-планшет без фанатизму, фізуха присутня, ходить на спорт, загартований.
@Haidee візьму на замітку ваш сценарій . Я теж якось пояснювала, що інша дитина говорить неправду і треба слухати не її а маму з татом. А вже нині сама собі подумала, що десь глибоко всередині я сама напевно ще не прийняла тої її вразливості і делікатності , тому часом замість боронити дитину, хочу сама боротися з тим плачем , а то не те Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Стараюсь не срываться на крик, но иногда доводит, сдерживаюсь. Иногда ребенок просто не может сказать, что хочет, а иногда это просто манипуляция. Во всяком случае всегда нужно разобраться в чем причина таких истерик. Есть конечно кризисы разных возрастов. У меня дочка сейчас по любому поводу кричит, чуть что не по ее. По возможности переключаю ее внимание на что-то другое.
Нагадалося подібне: "кожен раз як зірвуся на дитину , стає дуже соромно, але потім згадую, що є такі види, які взагалі з'їдають своє потомство і мене попускає" Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Принесу думки з іншої теми, де прочитала "не ний", тим більше давно воно муляє. От мене найбільше власне дратує і вибиває з рівноваги не дитяча істерика чи крик, а саме ниття. Я знаю, що це мої таргани і я ловлю отой момент роздратування всередині себе,але нагора все одно в підсумку видаю частіше свою стереотипну реакцію "не ний!", а не слова підтримки. Як ви даєте раду з отим "я не мооожу писати, в мене все одно негааарно виходить" , "ти нікоооли мені нічого смачного не готуєш" ,і по колу? Мене вистачає на 2-3 рази сказати щось підбадьорливе, потім я чесно зізнаюся, що вже не витримую ниття. В "хороші дні" можу перевести все у фарс (з Владом добре працює) "так, я ніколи тобі нічого не купую, ти найбідніша дитина у світі, в тебе взагалі немає іграшок, ти граєшся дерев'яними палками, прибитими до стелі..." і т.д. В результаті його "розциклює" і починає сміятися. Але в погані дні я таки гарчу "не ний", ну ще пою водою і відправляю спати (або "з глаз долой"), розуміючи, що щось тут трохи все одно не правильно. Як ви розрулюєте ниття? Ну і ще, в грі "купи слона" Влад має всі шанси виграти, бо в різних інтерпретаціях нити про одне і те ж може реально годину
маааааама в мене тааааак негарно виииииийшло.... як співчувати? Особливо якщо вийшло гарно, і даю 99%, що вона (Варвара 8 р.) це розуміє.
Загалом в мене теж так. Тільки діти вже більші, і загальна кількість ниття зменшилася. Можу зняти відео і показати збоку - тоді ниття закінчується, або переходить в істерику і теж закінчується . Ще часто середній син (з дуже гострим язиком) може «потролити» нитика, і ниття перетворюється на «відомсти брату» Це все, коли вже ресурс «співчуття» в мене закінчився.
@Havronia о, дякую, значить я не одна Бо чомусь про капризи дитячі, істерики, махання кулаками... пишуть-жаліються мами і поради дають психологи, а от ниття якось поза увагою зазвичай. А мене якраз воно чи не найбільше втомлює. Вже часами починала думати, що то у мене такий "ексклюзивний" випадок
ниття - це третя сестричка. Це так само прояв незадоволення, фрустрації, тільки іншої інтенсивності. І підхід оптимальний3 такий самий - спершу показати, що мама розуміє горесті дитини.Чудово розумію, скільки це вимагає терпіння, теж маю дитину, яка багато ниє, і теж дуже часто просто кажу "не ний" і звісно, що це не працює, але маю і позитивний досвід розрулювання ниття: після того, як я кажу, що розумію, що не хотів/хотів би/розчарований/, син підтверджує це (тон з ниючого змінюється на сумний), я описую реальний стан справ і зазвичай за цим від нього іде цілком адекватне бачення ситуації, сам скаже щось конструктивне, або послухає моє. Це коротко етапи, в процесі можуть бути повтори по декілька раз, а також по кілька підходів з одним і тим же. І, думаю, що після такого співчуття доречно вже і перевести на жарт, я іноді ще починаю сама активно приєднуватись фантазувати до "як я хотіла би" і це теж добре розряджає. Те, що ми щось розуміємо, і те, що хочемо, щоб нас пожаліли - різні речі. В даному випадку, може, вона хотіла, щоб вийшло по іншому? не так собі уявляла? їй не сподобався результат, вона собі подумала, що мамі чи татові не сподобається?...ну з чимось же вона прийшла жалітися. Я це на себе приміряю, коли я нию, а мене підбадьорюють, запевняють, що я молодець, дають поради, щось з розряду "ну так візьми і зроби отак", я тоді відчуваю, що мене не розуміють, і ці заспокоєння і поради лише дратують, і, власне, я і сама ж їх знаю.
Я тоді пропоную переробити/переписати ще раз так, щоб було краще, чи як хотілось. В 99% випадків - все стає вже навіть дуже і не погано)). Але малий-лінтюх, можливо для більш перфекціоністичної натури таке не спрацює.
