Справа якраз в тому, що в стані постійної «тимчасової» втоми ми намагаємося щось вирішувати на перспективу. Результат відповідний. Можна спробувати, як каже @Mansikat , зосередитися на моменті тут і зараз, зробити його позитивним, і тоді перспектива буде видаватися більш веселою.
речі можна не прасувати взагалі. Я не прасую більше 10-ти років. Мені стає легше (ніби) коли діти підростають. Мені дуже багато допомагає чоловік, я їжджу тільки машиною, і все одно я нічого не встигаю, вдома армагедець і мені хочеться допомоги, на ручки і в Португалію. всьо, можна мене втішати )))
Справа в тому, що ніхто насправді не знає, в чому справа декому підходять ці метафізичні речі і це класно. Інша людина може бути людиною дії і їй не принесе ніякого задоволення споглядання прекрасного моменту ліплення дитиною фігурок з пластиліну. Ми різні і то файно. От щодо мене - в мене взагалі не стоїть питання щось кинути. Я коли заходжу в клас чи в аудиторію; коли зранку в суботу готую проектор для роботи; коли бачу, як одна дитина танцює на сцені, інша - класно грає на фортепіано, ще одна чудесно співає англійською, а та, що танцює балет - паралельно лускає математичні задачки на два роки вперед - я тоді щаслива. От в мене третій день вихідний і мене вже криє - я тут пишу)) пишу, бо мені дуже тяжко без допомоги. Фізично тяжко, тяжко спланувати час, тяжко часом правильно розподілити гроші на це все. І ясно, що в кількості дітей тут теж справа. На трьох дітей навіть няня не хоче йти працювати, та й послуги їх коштують, як шкура мами рідної. І це є мій темний бік багатодітності. В ситуації вище мені особисто не ясно, що саме втомлює дописувачку. І треба розуміти, що діти надто різні. Маючи своїх трьох, я шокуюся, скільки ще різних варіантів дитячої і підліткової виносомозковості доступні. І для деяких дітей кинути гурток, школу, репетитора в цьому віці - це майже вирок. Так, батьки дуууже часто помиляються, коли заганяють себе і дитину. Але це не завжди і не точно.
Це нормально. Не нормально, що такий стан присутній, але нормально, що він виникає в принципі . Я по собі зловила депресію. Не я, чоловік. А скільки в депресію входиш - стільки і виходиш. Причому, депресія моя була спричинена (окрім фінансово-побутової складової) перенасищенням інформації. Я вже місяці 3-4 без вайберу, ФБ, і телефон в мене кнопочний . Чекаю коли прибуде новий смартфон - але то і Пасху може він допливе. Тим не менш, 2 місяці з цього терміну я була без телефону взагалі. І - мені стало однозначно легше. Всілякі пошуки інформації (від лайфхаків, лікувань, порівнянь цін, пошуків товарів, цін, маршрутів, основ виховань до безкінечності та порожніх розмов, суперечок та інших впєчатлєній в соцмережах). Зараз інакші пріорітети. Зараз - усвідомлення того, що я ховалась від реальності в телефоні, десь так . Але це - мій відволікаючий фактор. Можливо - у Вас щось подіьн є. Пріорітети. Оточення. Любити себе. Пріорітети - в нас з чоловіком склалась така ситуація, що моя робота - це порядок в будинку. Предметний порядок, емоційний, дитячий і т.д. І хоч мене пориває "на кар`єру", і буквально в понеділок я відмовилась від однієї пропозиції - зрештою, зараз не до неї, і вона не мій рятівний жилет. Хоча, поговорити з дорослими людьми по робочим питанням хочеться . Ми це усвідомили і я приймаю. Моя проблема - що довго в голові моїй зростав стереотип, що я маю бути партнером в сімї і заробляти, забезпечувати, "вирішувати важливі справи" (по-перше, це цікавіше, ніж вміст дитячих памперсів і вирішення спорів на різні дитячі теми "а чому, а чого, а він мене биє, а коли". Також це цікавіше, ніж драяти ліноліум-холодильник-стіну-акваріум черепахи-посуд від ядрьонного спиртового синього маркеру. Пять хвилин я попрацювала в тиші на другому поверсі - і згодом півтори години на першому поверсі мала прибирання... ). Але - сімя моя робота, і тут пахать та пахать, а не нити. До речі, "Не ний" - мені теж допомагає. Допомагає більше, ніж порівняння своїх обставин з ще гіршими, правда. Мені хочеться - краще, тому спостеріганням гіршого мені не завжди допомагає. Ну і так, усвідомлення цінності себе-своєї сімї-своїх обставин грає теж важливу роль. Згадала, що колись часто чула фразу, що чим старші діти - тим легше, бо *старші виховують та доглядають молодших*. Це - не для нас. Я бачу безкраї горизонти де ще маю, мушу вкладати зусилля в вихованні. Але на каву-вишивання-почитати час теж є. І взагалі, цієї вагітності (поки що ) в мене чудовий сон: лягаю-засинаю-відпочила. Так от, тепер я чую фразу, що *до досягнення дитиною 10річного віку про себе можна забути*. І тут теж - на вибір. І про дитину, і про себе можна памятати і робити всім добре та гармонійно. До речі, про оточення. Я трошки його змінила. Мені не вистачало однодумців в питаннях *втраченої карєри* , *сучасної літератури* і тому подібне, зато було забагато дівчат та жінок, які хотіли чи мають великі сімї. Я велику сімю не хотіла, та її маю і люблю. І попри все стереотипне павутиння в голові - мої діти заплановані і всі очікувані . А, була на минулому тижні у тітки: їй 62 роки, має 4 дітей, всі дуже невлаштовані...розводи, алкоголізм, бідося... То вона казала так: "Якщо вже наважились на 4 дитину - то краще народіть і 5 - тоді дають льготи." - формула успіху Роботка в мене теж є - але це маленький бізнес, сімейний, з залученням дітей та чоловіка . Таких бізнесочків навіть два, чи три... Вигулюватись та цінувати проведений цей час. Поїздки, самостійний шопінг, романтичні вечори (години, хвилини ), гості. Головне, не перенасичуватись подіями. Хоча... Просто при перенасиченні виникає почуття того, що ти втікаєш від дітей, а не відпочиваєш. Так само і при гіперконтролі - відпочити важко. А ще я прочитала книгу англійською мовою. Розуміла я слова на 80% і дуже собою пишаюсь. Памятаєте? "Люби ближнього свого, як самого себе". Для мене було начебто одкровення, що я часто до ближніх - відношусь краше ніж до себе. А виявляється, спершу себе треба полюбити п.с. третій день пишу цей пост . Ось такі вони, будні. До речі, я так розумію, - вихідних в нас нема, правда же? --- дописи об"єднано, Feb 13, 2020 --- Після народження 2ї дитини... чи 3ї... Забула. Як раз порада з посиденьок про цінування 5 хвилинок *щастя* за день - мене дуже рятувала. І ще мені допомагає, коли наступає туга-відчай свого положення - це подумати про проблему чи ситуацію глобально, зі сторони, в проекції на щось інше... А не поринати в безодню печалі та безвиході. І не нийте
А мені ні одне ні інше не допомагає, ніколи. Я вважаю, що постійне свідоме не_поринання може стати блоком. А заблоковані емоції можуть прийти за роки з тої сторони, з якої навіть не очікує людина. Тому, на мою думку, краще знайти якийсь формат екологічного суму, просумувати, вибудувати цю грань і відійти від неї.
Я цю безодню розглядаю дещо в духовному аспекті. Печаль, ниття затягує. І якщо нема душевних сил, нема розуміння своїх координат - то грань, напевно, важко знайти. Чи навіть подумати про грань. Часто люди поринають в печаль та живуть в ній довго, порсаючих в наслідках такого стану. Навіть звикають. Я чому говорю за безодню печалі , за депресію. Тому що я думала, що мій стан - нормальний. Та, тяжко, але типу ок. Виявилось, є вихід. Пожалітися я вважаю певною потребою, як і сльози. Але якщо це хаос в голові, напівістеричні плачі, розпач в душі - тут важко знайти лайт формат. Говорити про проблему чи переживання - треба. Нити - не обовязково
Вже стає ясно Мене вчора ставили в приклад як людину, яка все встигає От що значить, правильна презентація Але я дійсно встигаю все ВАЖЛИВЕ для мене. Ще купила книгу «Витончене мистецтво забивати на все». Старші діти сказали, що я й сама могла б таку написати , що то ідеальна книжка і забрали читати Отак і живемо
І ото витрачай після такого 5 хвилин свого часу, щоб написати пораду А ще там має бути «Art to be...». Ну нічо, для багатодітних і так сайдьот. Та нема межі там. Я от вчора написала, а сьогодні вже думаю: «Для чого?». Все одно самій розбиратися. А декому це здається ниттям, напевно. Всі хочуть гарні картинки і позитивні емоції. Ниття буде слухати хіба психолог за великі гроші до речі, нарешті психологія і оті всі трєнєри ума стали на путь істинний (не всі, звичайно). Тепер менше концентруються на тому, як поводитися, щоб мати то і сьо, а на тому, як використати ті сильні сторони, які вже в людини є. Таке я люблю.
Не склалось щось у Вас з прихованою рекламою Ну і так, макіяж і фотограф - то тооочно перше, що потрібно забігано-загубленій мамі. Воно лікує прямо як примочки з соди, чи що там ще радять у передачах "гуру" типу Малишевої. Вибачте, не стрималася, небагатодітна мама в стані "капець як я задовбалася під кінець 2 тижня карантину і жменьки дитячих хвороб" Піду очі намалюю, воно ж все лікує
@Gavanna знаєте що? Це з одного боку смішно, а з другого дратує. Вчора ви прийшли написати, як то все тяжко-важко, часу нема, всьо луччее дєтям, репетитори-гуртки кидати шкода, заспокійливе п‘ється, а через 20 годин вже все ок - піду пофоткаюся-намалююся, життя налагодилося! Вже не шкода гуртки кидати? Я розумію, що всі ці примітивні штуки таки додають трохи клієнтів, але в нормальних людей відчуття, що ви скористалися незаконно їх увагою. Якщо ми всі тут дружньо помилилися і ви так легко знайшли рішення свої вчорашньої проблеми, ну то файно - гарних вам курсів.
Ні. Просто не розумію, все що тут відбувається. А кидати гуртки я не буду, так як на одному залишилось 3-місяці з 24місяців навчання, назви не буду вказувати. А то знов щось не так , ой а місяці можна? А від репетиторів вирішили відмовитись.
вже дуже мало клієнтів додають насправді реклама - це мистецтво, а не подібне ляпання. Хоча, краще б ми помилялися.
А я зрозуміла певну межу. Наприклад, зламалась посудомийка. І ниттям буде: "йооой, та все ламається, та що ж я зроблю, а ще цього не вистачало...". Тільки від цього проблема не вирішується. А без ниття - викликали майстра та все. Нема коштів - назбирали, а тим часом тиждень чи місяць помити посуд руками. Але дивлюсь, що поради та їх актуальність ще залежать від чемодану кожної з нас. Чемодану власних емоційних переживань. І певного часу. Той же зламаний ніготь для однієї буде неприємністю, яку виправить на манікюрі або взагалі просто дочекається, коли відросте ніготь. А для іншої - може стати останньої краплею щоб розревітися із-за навалених обовязків, гонитви між домом-роботою-лікарнею... Ще чого я за ниття говорю - бо в моєму випадку, ниття ще маскувало мою лінь . Ми з чоловіком то все копирсали в моїй голові - і один з таких моментів теж виловили
Сьогодні купили коляску, близиться час першої прогулянки з немовлям, і тут я замислилась... А як це буде виглядати з усіма? Діти: 7, 4, 2 роки та немовля в колясці. І ще одна справа - прогулянка по району з обмеженим рухом авто, ліс тощо. А як в магазин за морозивом/хлібом чи на пошту? Чи найближчий місяць-два-шість забути про шопінг, давати список чоловікові та мати спокій на прогулянці в парку? Я згадала, що певний час гуляла з трьома: малий в слінгу, середнього на триколісному велосипеді штовхаю, старшого (що вчиться на двоколісному ганяти) - періодично теж підштовхую
Пошта (і укр і нова) має кур'єрів, які за потреби приносять все додому Я не багатодітна, тому на пошту (часом в якості розваги) ходжу але з такою кількістю малих дітей без крайньої-прекрайньої потреби за межі подвір'я нікуди б сама не рипалася. Кому треба ті подвиги? А хліб чоловік купить чи сусідка.
Може мене закидають помідорами, але на пошту/по хліб можна сходити з двома меншими, а старших вдома самих залишити.
Я б своїх не лишила. Бо двері відчиняються зсередини, і всяке може статися. Я ходила з усіма. Петрик в слінгу, Ядвіга у візку, старші ногами. Але ніяких велосипедів-самокатів, бо вулиця на якій ми живемо, без тротуарів, і контролювати оце все я не мала сили. Ми дуже багато ходили всі разом.
Для того, щоб знати, як це буде, потрібно спробувати. Потихеньку, перший-другий раз, а там і звикнете. Бажаю здоров'ячка і спокою.
Кожні наступні пологи потребують більш обережного відновлення. В перший місяць я би навіть в парк особливо не ходила з такими малими дітьми. Більше лежати, більше підв'язуватись, більше всякі спеціальні дихальні вправи для відновлення. Шопінг з плануванням - це взагалі обов'язкова штука для багатодітних, як на мене. А вихід в магазин як розвага - така собі розвага після пологів. Оці всі "правильні відновлення" - це якраз для активних матерів, тому що, не відновившись, неможливо потім бути активною. З немовлям та дворічкою я брала слінг+візок, п'ятирічка був на самокаті. Але у нас широкі тротуари, добра оглядовість, і найстарший в мене з тих слухняніших дітей.
