якщо це одноразові акції- буває. Є шанс на "одужання". Якщо це система + постійно давить на болюче- це вид психологічного насильства і ставлення жінки перед вибором: я такий який є. І ти або граєш за моїми правилами, або це твої проблеми. І тоді вже вибір жінки - продовжувати це чи ні. Зваживши усі плюси і мінуси. І постаивти собі чесне запитання: мені краще з ним чи без нього. І від того і відштовхуватися.
Мене також "накриває" періодично, коли косяки чоловіка раз за разом, тоді як велика снігова куля, яка на ммене навалюється; і черствий він і такий і сякий і забув, що просила і наголошувала і тут оппа... виявляється то він до мене має претензії, то щось на його думку я начудила і його заділа боляче Але ж він німець, то проговорити не може, то хіба випадково маю взнати
Написала про маму в контексті співзалежності, ще про чоловіка напишу. Я росла в сім'ї, де тато мав великі проблеми зі здоров'ям, а від цього згодом - і з алкоголем. Звісно, що співзалежні були вже всі ми. І ми з сестрою всерйоз думали, що ніколи не вийдемо заміж - здавалось, що альтернатива всьому цьому може бути лише така. Коли я все ж круто все змінила і вийшла заміж, то на мене впала відповідальність - крім звичайної подружньої, ще і змінити шаблон сім'ї, яку я була "заточена" будувати - пари, узалежненої від хиб один одного. В довірливому спілкуванні з чоловіком з'ясувалося, що він також бачить за мету змінити шаблон зі своєї сім'ї. Основні цілі його змін були в стосунках з дітьми, і він цих цілей досяг. Зараз от з Дмитром вже стає дуже непросто, то доводиться апґрейдитись на ходу... Нажаль, мого тата вже нема, і проблеми сім'ї моїх батьків так і не розв'язалися. А от свекри не лише "терпіли" один одного, а з віком до них стала явно приходити мудрість у стосунках. І хоч ми не тісно з ними спілкуємось, але коли свекор почав дарувати свекрусі квіти, допомагати в побуті, говорити більше теплих слів - то це вплинуло і на мого чоловіка також. І тут, звісно, виявилось, що я абсолютно не пристосована до його змін на краще. В мене взагалі, всі рішення були якісь "радикальні": як в юності відмова від заміжжя, так в одруженому стані - постійна підсвідома готовність до розлучення. Ми в стосунках дійшли до труднощів, подолати які мені здавалося неможливим. Тим більше, що я захворіла. Це був момент, коли ми опинились в абсолютно нових для себе умовах та обставинах, шаблону яких ніколи не отримували від батьків. Момент, в якому все залежало лише від нас. Мені довелося визнати, що я не вмію отримувати від чоловіка ні допомогу, ні увагу, ні покровительство. Що я зовсім не довіряю людям. Що я фактично "наречена-утікачка", якою була 15 років тому. І ми почали з цим розбиратись. Це страшно і дуже часто хочеться кинути все нафіг, але ми не кидаємо. Ні, я ще не навчилася довіряти. Але вірю, що в мене получиться.
Я вважаю, що присвячувати своє життя як чоловіку, так і дітям - це помилка. Жінка Форда звичайно молодець, а скільки прикладів, коли жінка присвятила себе сім'ї, дути виросли, чоловік знайшов молодшу - і вона залишається сама. Моя думка - що жінка повинна реалізуватися сама як особистість, а не тільки бути тінню чоловіка.
І знову я сюди. Ситуації за 2020 рік: говоримо в компанії родичів, і тут з розмови чоловіка з родичами дізнаюся про його плани на лютий (купівлю дорогих речей) (я була не в курсі). Ввечері коли з чоловіком залишились самі вирішила обговорити цю ситуацію. В мене було 1 питання "чому я дізнаюся з розмови з родичами про твої плани?" Відповідь "я просто підтримував розмову". Закінчилось розмова тим що більше такого не повториться. Вчора ситуація повторилась: сидячи з батьками з кімнаті, чоловік заходить і пропонує батькам поїхати на вихідні за місто з нами. Я перепитала "з нами" це з ким ? Відповідь - "з тобою і сином". Супер і я знову не в курсі що я на вихідні кудись їду. Я не проти поїхати, але мене навіть ніхто не запитав, які в мене плани і т.д. Коли я почала розпитувати чому знову така ситуація склалася, відповідь мене вбила "можеш не їхати я сам поїду, ти знову робиш "з мухи слона"". Тепер мені скажіть: це дійсно я така принципова, чи я забагато вигадую...не розумію. Дякую за поради.
На мою думку - це є абсолютно ненормальна поведінка чоловіка. Тим більше, якщо було вже проговорено дане питання, чоловік зрозумів свій провтик і обрана певна модель поведінки. Так, це не критично, від того не вмирають і не розводяться. При чому це ненормально і у зворотному напрямку. Навряд, чи вашому чоловіку сподобалося б, якби ви самі за нього вирішували, що він має робити, з ким куди їде без його згоди, а він про це дізнається випадково і так, ніби між іншим... Говорити і ще раз говорити про це, зсилаючись власне на те, що йому б на вашому місці теж це не сподобалось, що чоловік і жінка це одне ціле, сім'я і вони мусять спільно вирішувати справи і будувати плани. Маю дома такого самого, то воюю з ним у цьому плані, бо теж доходить туго...
@smilechyk в мене теж такі схожі ситуації з чоловіком. Я взагалі дуже не люблю, коли чоловік починає назагал розповідати про якісь плани. Переважно після тих всі розмов плани так і залишаються планами і вже не реалізовуються. А я людина, яка любить дії, а не плани. Ну а почути про плани чоловіка вперше при "чужій компанії", то взагалі нонсенс. Однозначно спочатку плани мають обговорюватися в сім'ї. І я не вважаю, що це щось таке надскладне. Скоріш за все чоловік просто забув, що ви його просили. Тому то питання треба піднімати регулярно, поки не запам'ятає.
Можливо, ваш чоловік просто надає перевагу експромту, а ви - запланованим подіям. Тому такі непорозуміння. Мій чоловік теж "майстер експромту" і на початках було багато конфліктів через отакі несподіванки, поки не дійшли золотої середини. Це переважно стосувалося, що ми йдемо кудись/до когось або хтось до нас. Хоча, досі любить привести мені несподіваних гостей) П.С. Я б була непроти варіанту "я купив квитки в Стокгольм/Барсу/ на Балі, вилітаєм завтра вранці", але чомусь такого експромту ніразу не було... Видно, це так не працює))
Ви просто інша. Ви, напевно обдумуєте, обговорюєте а тоді озвучуєте. Ваш чоловік вирішує все експромтом. Він такий є. Просто прийміть це. Він це він. Він не може думати як Ви і діяти як Ви. Бо він не Ви якось так
Ви різні профілі особистості. Просто по тексту, в ньому є "заводила (рос.)", а Ви - "аналітик". Витратьте пару годин, РАЗОМ почитайте (чоловікові краще в картинках ), розберіться чому він такий "швидкий на рішення, які не виконує", а Ви така часом "повільна на рух та нудна". І, знову ж таки, на мою думку, чоловік сказав щось про покупки - можливо із-за бажання потішити свою гординю , а не робити Вам боляче. Почитайте, там є про профілі дуже корисна інформація про мотиви тих чи інших особистостей (або я можу скинути текст лекції про особливості, переваги-недоліки профілів). І це треба робити разом, бо 100% є ситуації, коли чоловік не розуміє Вас і думає "ліпше жінці нічого не казати, бо знову причепиться з питання що-де-коли-скільки-навіщо і винесе мозок".
Та 99%, що він не збирався робити їй боляче. Але боляче тому, що вона в такій ситуації почувається неважливою, без неї приймаються рішення, які мають на неї вплив, чи вимагають безпосередньої участі, її думки не питають. Тому, @smilechyk , я вас дуже розумію щодо цих переживань, вони цілком адекватні. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Я незнаю чи дуже схожа, але таки подібна ситуація з чоловіком у мене . В мене таке враження, що це просто гра на публіку - сказанути шось таааке.. чимось вимахнутися, а внутрішньо наміру робити це може і нема, тому і лишається нереалізоване, бо він і не збирався того робити. Просто «набирали бали». Я вже до того ставлюся спокійніше, рідко мене тепер можна цим зачепити , бо я знаю що зможу це обрубати якщо мені таке не Ок . Але чого він так робить то інша справа. І я тут (в свого чоловіка принаймні) бачу питання самооцінки. Тому тут домовлятися нема сенсу, бо він не зможе виконати ту домовленість, якщо та штука зароджується десь підсвідомо і служить для формування «статусу», або як сказав чоловік форумлянки - розмову підтримати. То треба шось лікувати всередині себе , щоб того позбутися, а такі штуки чоловікам туго даються Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
А було так, що він щось сказав на публіку і не зважаючи на Ваше небажання зробив? Може йому просто хочеться час від часу відчути себе "мужиком, який всьо рішає" Надіслано від мого CLT-L29, використовуючи Tapatalk
Ви не принципова. Ви відчуваєте дискомфорт і бажаєте усунути його, та не знаєте як. Це нормально. Можна змиритись і не перейматись, звісно. Напишу з точки зору людини, яка не мириться. Мій пост трішки взагалі, але може щось сподобається. Ми з моїм чоловіком частенько не розуміємо одне одного. Як фізик та лірик - дві розумні чудові людини, але з абсолютно різним типом мислення і світосприйняття. Ми разом майже два роки, і за цей час було дуууже багато непорозумінь. Я кажу одне, він розуміє по-своєму, вкладає в мої слова якийсь свій сенс, я починаю дратуватись і доказувати своє бачення, він замикається, я ще більше дратуюсь, фініш, сварка. Мій терпець урвався і я почала ретельно аналізувати наше спілкування і шукати способи його покращити. Почала аналізувати свою манеру спілкування. Відкрила для себе деякі нюанси. Я досить складна і суперечлива людина, бурхлива і емоційна. Я часто вивалюю на нього купу суперечливої інформації, в якій він губиться. Ще я звикла не дуже слідкувати за своїми словами, оскільки впевнена, що я така вся класна і це видно по моїм вчинкам, а слова це другорядне, подумаєш там, фігні наговорила. Що я іноді забуваю вимикати сінгл-режим, що в'ївся в мене за роки мого самотнього життя, коли я планувала і виконувала свої плани сама, ні з ким не радячись і не узгоджуючи нічого. Стосовно планів, ініціатив. У нас все це переважно моє. Я пропоную чоловікові - він погоджується, або не погоджується. Я завжди думала, що я така вся молодець, все узгоджую з ним, прислухаюсь до нього. Але один випадок показав мені, що не все так просто. Я вирішила з'їздити на один день до Львова, до церкви сходити, а потім на фестивалі погуляти трошки. Йому я не запропонувала поїхати зі мною. Подумала, що церква йому не цікава, а фестиваль може й цікавий, але не настільки, щоб заради нього пропускати робочий день (зворотня путь займала весь понеділок). І от я собі з'їздила. Він за мене був радий, що дружина відпочила. І лише через кілька місяців, коли ми почали більш говорити одне з одним і намагатись чути одне одного, він сказав, що він залюбки б з'їздив зі мною, але ж я не запропонувала. Звісно, можна б було це звести цю розмову до сварки, пригадавши моменти, коли він їздив за місто без мене і залишав мене саму. Але якщо у нас немає повного взаєморозуміння в спокійному диалозі, то під час сварки воно зникає зовсім. Тому спокійний діалог з чоловіком - це те, до чого я прагну в першу чергу. Я оце до чого пишу. Коли я почала розпитувати чому знову така ситуація склалася, відповідь мене вбила "можеш не їхати я сам поїду, ти знову робиш "з мухи слона"". На мою думку, є два варіанти - або він насправді не розуміє вас, не розуміє, чому вас це зачіпає, і замість того, щоб вникнути в подробиці вашої реакції, просто злиться і відмахується; або усвідомлено маніпулює, такі люди трапляються - які люблять побісити близьку людину, вивести її на емоції. Мені здається, що у вас по першому варіанту. Нещодавно мені трапився один списочок питань собі, для аналізу свого відношення до свого чоловіка. Перепрошую, що російською, треба його при нагоді перекласти. Він непоганий. І він не про те, щоб взяти відповідальність за всі косяки у подружньому житті на себе. Просто для того, щоб проаналізувати себе, бо оцінити себе неупереджено частенько дуже складно, проаналізувати свій спосіб доносити до чоловіка інформацію. Можливо, його можна скоректувати і мати з того користь для обох. Звісно, за умови, що чоловік теж іде назустріч. Питання тут: Re-Self Физика и метафизика кардинальных жизненных перемен Вопросы к себе про мужчин. Самодиагностика Вопросы подготовила Ольга Вахрушева в рамках беседы о разных скоростях движения партнеров и отношениях на длительной дистанции. 1. Чего я ожидаю от своего мужчины? 2. Это мои ожидания или чужие стереотипы из серии «он должен»? 3. Мой мужчина – он какой? 4. Как я хочу, чтобы он ко мне относился? 5. Готова ли я так же относиться к нему? Мужчина в первую очередь человек, такой же, как я, ему хочется, чтобы его принимали таким как есть, поддерживали в трудную минуту, радовались его успехам, были снисходительны к ошибкам. Способна я на такое отношение? Искренне? 6. В чем мы совпадаем? 7. В чем мы не совпадаем? Могу я с этим жить? 8. Готова ли я перестать тянуть одеяло на себя: я хочу, мне нужно, он должен. Могу ли почувствовать и услышать его потребности? 9. Могу ли я перестать всё контролировать и позволить ему быть свободным и делать вещи не так, как мне представляется правильным? 10. Как при этом действительно не париться и спокойно воспринимать иное развитие событий? 11. Мой контроль может восприниматься не как забота, а как отсутствие веры в его силы. Хотела бы я такого отношения к себе? 12. Мы не обязаны всё делать вместе. Есть ли у меня МОИ интересы, дела, друзья? 13. Есть ли у него ЕГО интересы, дела, друзья? Как я к этому отношусь? Здоровое ли это отношение, или что-то нужно менять? 14. Что из себя являет наша ОБЩАЯ жизнь? Куда мы идем? Есть ли общий стержень, правила и направление? 15. Как я себя веду во время его кризиса? То ли это, что ему нужно? Хотела бы я, чтобы он вел себя так же во время моего кризиса? 16. Как я говорю ему о своих желаниях и потребностях? Это конструктивно и понятно? 17. Умею ли я читать его мысли? А он мои? Может быть, лучше обсуждать возникающие вопросы? 18. Какие его дела, слова, поступки помогают мне чувствовать себя любимой и защищенной? Говорю ли я ему об этом? 19. Какие мои слова, дела, поступки помогают ему чувствовать себя любимым и нужным? Знаю ли я об этом? 20. Умею ли я его хвалить ПРАВИЛЬНО? (Мне так хорошо с тобой, потому что ты так классно это… делаешь) 21. Получаю ли я кайф от секса? Говорю ли я об этом? 22. Как спокойно относиться к смене традиционно женских – мужских ролей? 23. Как освободить своих близких от своих претензий и ожиданий? 24. Выполняю ли я все свои обещания? Если нет, почему не оставляю за ним этого права? 25. Знаю ли я, что мой мужчина чувствует и что переживает? 26. Понимаю ли я мужскую физиологию? 27. Готова ли я говорить о его страхах? 28. Готова ли я поддерживать его проекты и идеи? И насколько? 29. Что такое опора в моем понимании? Как он это понимает? 30. Готова ли я к тому, что жизненные ритмы, цели и методы их достижения на разных периодах жизни неотвратимо будут не совпадать? 31. Если отношения – это танец: двое танцуют; шаг вперед, шаг назад; он ведет, она ведет, – под одну ли музыку мы танцуем, в одном ли ритме, в едином танце? Щиро бажаю вам спокою і взаєморозуміння в подружньому житті!
