я витратила дуже багато ресурсу, намагаючись знайти логічне пояснення. Його не було, але я починала шукати з нуля щоразу після народження нової дитини Я не вписуюся в мамину картину світу, це так. Але я є ніхто щоб цю картину судити чи виправляти. Просто я припускаю, що її переконання мають зміст для неї. А для неї мої переконання не існують, це лише хиби та хвороба. Якось так, напевно. От власне, я не чекаю, що вона "виправиться", максимум мрій - трохи адекватного ставлення до мене. А вона постійно чекає, що нарешті в мене будуть якісь "життєві випробування" і я виправлюся. На її думку, я дуже зухвала і зарозуміла, бо в мене дуже просте життя і все дається дуже легко і саме собою. А відколи я заміжня, так і взагалі - все за мене вирішує і робить чоловік і я як сир в маслі качаюсь, все маю і ні за що не відповідаю. Звідки такі судження - навіть не питайте. Я не лізу всередину, але воно назовні, у кожній дії, в кожній фразі. Звісно, що це входить в конфлікт з реальністю та створює незручності
а це ваш комплекс? Притча про стомлену жінку, яка змусить задуматись кожну Жінку! | ОТОЖ надибала цікаву притчу..
власне, що ні. Але коли те, в чому я впевнена, обертає догори ногами людина, яка мені важлива (мама важлива для всіх, що не кажи) - це створює сильний дискомфорт. Люди - соціальні істоти. Ми зважаємо на реакції оточуючих. А особливо - матері, які мають дати багато впевненості у повсякденні своїм дітям, як я щодня. Ми потребуємо реакцій та фідбеку від близьких. Близькі - наше дзеркало. Поки розберешся, котре дзеркало рівне, котре - криве - купу часу і сил можна стратити... І такі "вибиваючі землю з-під ніг" реакції дуже спантеличують.
тому я не все розказую рідним. так простіше для мене. я знаю що буде критика. тому що в них інші погляди .. і що. все життя жити під критику. так і життя пройде..
уникати можна всього, що мені боляче. Але власне, що це підкреслюється та акцентується. Пояснення не діють, я не вірю, що мама це забуває. Все щоразу починається спочатку. А якщо я жорстко поставлю межу - то починається пошук способів зробити все це тихенько. Наприклад, якщо я заборонила розповіді про дідамороза, то мама шукала способи зробити це так, щоб я не чула. Для прикладу, як "некримінальним способом" робити дикі речі, розповідаю такий епізод. Листопад-місяць, о 17 вже ніч. Дмитрик тренується на айкідо о 20:00. Того дня у нас була домовленість, що його підвезуть знайомі і я зустріну його на зупинці. Падав дощ, я з Лідкою в слінгу біжу на зупинку, дзвоню до Дмитрика - він не бере телефон. Я дзвоню до своєї знайомої. Та зі здивуванням відповідає, що Дмитрика забрала з айкідо бабуся і вони десь пішли. Я вибачаюся, дзвоню до мами і до Дмитрика, обоє не беруть телефонів. З мамою домовленості про це не було, і взагалі на той час ми не не розмовляли мінімум тиждень. Вони з Дмитриком поговорили про щось, про що просили мені не казати, і мама провела його додому і не зайшла до нас привітатися. Мама сподівалася, що все це буде непомічене. А коли зрозуміла, що це помічене, то як завжди подзвонила і сказала "вибач, але я не думала, що ти будеш хвилюватися" Звісно, можна казати, що це "нічого страшного", але повірте, це шок. І ні, я не вважаю за нормальні будь-які стосунки з дитиною в обхід батьків. --- дописи об"єднано, Dec 24, 2019 --- я взагалі нічого не розповідаю. І тому мама вигадує. Вигадала, приміром, що я не хотіла народжувати Сергійчика і думала про переривання вагітності. Тому і не казала про вагітність до 19 тижнів. Що Віруся і Лідія - неплановані діти, тому я так легковажно ставлюся до них. І ще багато всього.
та звісно. я б сварилась за таке. шкода що так. це 100 процентно від "нічогонероблення" вибачте. тре мамі хобі.
нажаль я не можу це на себе взяти. Крім того, мама стверджує, що в неї дуже насичене життя , і якщо приходить до мене в гості, то це година в яку вона півгодини розмовляє по телефону, і потім дуже поспішає йти. Якщо прийти до неї - то це теж треба домовлятись дуже заздалегідь. Я питала, в чому причина - "я зайнята" або "я ж тебе не допитуюсь" - і більше я не питаюсь.
я почала писати тому, що мені дуже відгукнулася всяка ця дічь (вибачте), яку переживала та описувала @Basyanya . Коли сам не маєш такого досвіду стосунків - здається, йой, та що за дурниці, як таке може бути А коли маєш... уф, дуже співчуваю.
мені ваша мама нагадує свекруху) з єдиною відмінністю що свекруха ще працює. а решта дуже схоже.. розумію.. тільки не розумію що заставляє старших жінок робити таке по відношенню до рідних дітей. пригадую дідо-баба теж моїй мамі влаштовували трешове життя. отака дивина передається з покоління в покоління. з чим то пов)язано?
Це дуже відгукується. Моя бабця, хоч і була соціально активною, також півжиття прожила одна. І її також не пускала в своє життя моя мама. Хоч і зовсім іншою була ситуація, але брєду там було не менше. І це теж шаблон, якому треба покласти край. Я не хочу нести це далі. Мене через це особливо лякають психоневрологічні захворювання, я не хочу стати ще однією "бабусею несповна розуму".
Мені здається, що з шаблонами, які були в сім'ях, плюс власні "таракана" в голові. Не бажання думати, чи роблю я правильно і працювати над собою. Ми довго жили з маменими батьками(в їх житлі), які були ворогами і причиною всіх бід. Тепер, я баба номер 2 і причина всіх бід в житті батьків.
Ого... в мене геть зовсім інші враження про вас(з ваших дописів).Я часом дивуюсь звідки у вас стільки енергії, що ви крутитесь як та білочка в колесі, і виконуєте просто нереальну(для мене) кількість завдань, ще й без допомоги. Про шаблони...В моєї мами з моєю бабою(її мамою) були дуже складні відносини, гримання дверима, сварки, неговоріння тижнями, якісь такі інфантильні образи в обох, звинувачення хто кому життя зламав.Теж обидві прожили більшу частину життя без чоловіка. У мене з мамою геть інші стосунки. І в мене немає цьому пояснення. Просто по іншому, і все.
Не маю такого досвіду але,дівчата, я дуже співчуваю, правда. Я людина, для якої дуже важливі здорові стосунки з рідними рідні-це лише рідні для мене(брат і мама), інші- родичі, чони просто родина але не моя сім'я просто зі страхом таке уявляю. Ні, в нас також є якісь часом розбіжності в поглядах на певні речі але ми завжди розмовляємо, часом і сперечаємось але завжди доходимо до спільного. Інакше, як? Навіщо? Але, мені таке знайомо,якраз від родичів. Мамині сестри якось так подібно уживаються зі своїми дітьми і так, на нашу маму, вони кажуть,що вона від них відродилася. Нащо я відповідаю завжди "Дякувати Богу")). Часом, моя сестра,коли розказувала про їх "діалоги"- це на мою голову не лізе. І я б точно не терпіла нічого подібного тому, мої тітки мене "оминають" кругами в своїх дурнуватих балачках)). Скажу, що це невиправно. Важко але факт, що дистанція- це вихід в таких ситуаціях. Дітей з такими залишати, то взагалі табу.
О, мене теж часто наповнювали роздуми про те, що якби не деякі вчинки і поведінка моєї мами, то я б могла бути кращою, щасливішою, більш успішною і спокійною. І приходило воно все так часто вночі , що регулярно мучилася безсонням і просто плакала в ліжку. Незнаю скільки то тривало, але віднедавна здається, що трохи виплакала то з себе, трохи мені легше тепер пускати мимо критику і різкі мамині фрази. Тепер частіше задумуюся в яких умовах вона виростала і що зробило її саме такою - трохи помагає. Бо як вище писали - людина не зміниться, але розуміючи «природу» її поглядів мені легше сприймати то не на свою адресу , часом мені її шкода, вона таки жила в інший час і тоді були інші виклики. Вона чудово справлялася з господарством і давала лад речам, а от зі стосунками (будь якими) якось не дуже. Так воно все залишилось і досі. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
якщо "теж" мається на увазі - що щось таке прочиталось у мене, то мушу прояснити. Зараз буде вихваляння: я виросла і стала набагато кращою, ніж могла уявити себе. Дуже радію своїм досягненням, дуже задоволена собою. Я би себе і любила, і дружила Не маю образ на маму, що вона щось мені не так зробила, і я виросла гіршою. Насправді у мене зовсім нема цього. Я хіба що стала краще, коли робила щось всупереч. Мені нашкодило хіба що постійне вважання мене "не такою". От це я згадую з болем. Коли я була якраз зовсім в порядку, мама часто дивилась на мене з жахом... А дзеркальні нейрони ж не обманеш... і жах потрапляв всередину мене. Для мене те, що сталось зі мною зараз - це капець і відсутність логіки. Для мами ж це логічні наслідки мого "неправильного" життя... Мені шкода, що зараз бракує розуміння. Бо зараз воно мені було би дуже до речі. Але нема - то нема.
Ну і ще такий момент. Як би там не було, але зовсім різні ситуації - коли є батьки (мама), які себе забезпечують, соціально активні, мають мінімальну впевненість в завтрашньому дні - і коли ні. Багато моїх однолітків мають працюючих батьків. Для мене це щось таке нереальне... Мені було 15, коли тато став пенсіонером. Мама, звісно, не працювала. Відтоді я почуваюся "єдиною дорослою", розуміючи, що фінансово спертись нема на кого. Я відсторонилась не лише тому, що у вихованні було багато чого, з чим я не погоджувалась. А і для того, щоб зняти з сім'ї тягар свого забезпечення. Так і працюю, від 15. Так сама з нуля будую в голові якісь уявлення про суспільство, бізнес, роботу, колективи, стосунки... Мені щойно виповнилося 22, коли тата не стало. Відтоді я відчуваю, що наді мною нема покоління. Не йдеться про те, щоб просити в батьків (мами) гроші. Хоча, блін, може і нормально було би мати опцію часом позичити хоч трохи... навіть ніколи не думала про це, от чесно, пишу і припускаю вперше. Але оце відчуття, що мама - людина без доходу, без збережень, без роботи... воно впливає, що не кажи. Я відчуваю відповідальність за неї - і це логічно, хай і неправильно. А за маму, звісно, бути відповідальною набагато важче, ніж за дітей. Я не звинувачую батьків(маму) ні в чому. Просто мені і зараз важкувато бути "єдиною дорослою" серед своїх кровних родичів. І напевно, тому я і не вмію довіряти та спиратися на когось. Я просто не знаю, як це. Відповідно, нормальним людям важко зі мною - вони варті довіри, а я не вмію. А що станеться з людиною, якій можна довіряти, якщо не довіряти їй - роками, десятиліттями? Правильно. Вона почне потроху сунути в сторону "людини, якій довіряти не варто". От що я робила весь цей час. От з чого тепер виплутуюся. Трохи виговорилась.
молодша сестра. Так, в останні 5 років вона доросла, живе в іншому місті і я нерідко звертаюсь до неї у професійній сфері.
