Я це усвідомлюю. Тут би було корисно на парні сеанси походити з мамою. Але вона вважає, що то я не права, не виконую заповідь Божу, "шануй бать свого і матір свою і буде тобі добре". А вона самосцілюється молитвою і може сцілити інших.... Мені легше морально і психічно коли її немає в моєму житті, нерви спокійніші. --- дописи об"єднано, Dec 19, 2019 --- Не знаю, ніби просто, я не уточняла.
Для початку походіть самі. Ви не можете ніяк відпустити маму, а в Вашому випадку треба, якщо Ви хочете "спокійного" життя Але вона має право так вважати. І має право робити так як їй добре! Тут основне Вам треба навчитися прийняти це) А це просто уникання від вирішення проблеми
Ви помиляєтесь. Відпустила в серпні на 100%. Та й річ зовсім не в тому. А в тому, що я вважаю, що треба зважати на один одного межі і не переходити їх.
Як на мене уникнення проблеми це доволі хороше вирішення. Бо коли двоє учасників мають протилежне бачення на ситуацію і думки не міняють, то й вирішення теж я не бачу. З останнього і перед останнього. Мама вирішила зясувати нашу серпневу сварку, після якої вона зїхала від мене до своїх останніх друзів. приїхала до мене в середині серпня ми посварились, після чого вона зібрала деякі речі і пішла з дому, нічого не сказавши, на дзвінки не відповідала. Так як вони з тато тато не працював, можна шказати жили за наш рахунок і тріпали мені нерви 3 місяці з грудня 2018 по березень 2019, тим що зберуть речі і поїдуть на Україну, переважно ввечері починали збиратись, так, щоб я навіть на робу не змогла піти, бо ж дитина, ще не в садку.... чолові у відрядженні. Я їй кілька разів подзвонила, вона не піднімала трубку. Та як це була субота і в пн на роботу, до якої я серйозно ставлюсь і маючи дитину про, яку я повинна піклуватись і яку не було з ким залишити, я написала смс "Ну ок. Ми тоді збираємо чемодани везу доню до Львова." Отримала смс, вміст оригінальний: "Привіт.Якщо ти мене потребуєш, то я подумаю чи мені приїхати чи не приїхати. Якщо я приїду, то тільки на тих умовах, що в хаті буде мир, спокій, повага один до одного і не буде приниження моєї честі та гідності. Якщо ні, то я маю куди подітися. З повагою твоя мама" Моя у відповідь:" Хай буде мир у всіх. Чекаємо до на тебе до 17.00. Чемодани в нас зібрані. " Від мами:" Сьогодні у мене вже є плани, а ви робіть те, що вважаєте за потрібне, я приїду завтра після обіду, якщо нічого не зміниться " тобто в неділю, коли магази закриті і купити їжу на ьрьох люденй на 3-4 дні неможливо. Моя : "Дякую, мамусю за допомогу. Але завтра нас після обіду не будк. Приходь в понеділок близько 18.00 по свої речі і речі свого чоловіка. З повагою." І все речі вона забрала. І тепер вона мені каже, що я її вигнала з дому і вона думала, що в мене бзік і він пройде і я буду вибачатись і просити її вернутись. А я просто втомилась від таких емоційних качель і хочу спокою. Тлму й уникаю ситуацій, які мій спокій порушують.
Капець. Це якийсь дитячий садок. @Basyanya, не уявляю як ви їх витримували стільки часу. Добрими намірами...
Ага недавно з татом говорила на цю тему. Він мені за 5 місяців перший раз подзвонив. Бо вони посварились і вона не бере трубки. Казав, щоб я маму назад забрала. На що я відповіла, що як він собі уявляє, що я не знаб де вона, та й якби знала, мені, що її в багажник погрузити. І скащаоа, що мені, те їхні ходження від мене вже на бридли і я не намірена нічого робити. На що він мені скащав, що я була не чемна і вони мене лякали. Я йому, що це по меншій мірі смішно лякати 33річну тьотку, тим, що вона залишить зі своєю дитиною, без допомоги батьків. І що я більше в їх цирку не виступаю. Пішла на пенсію. Не думаю, що він, щось зрозумів, чи я змогла до нього щось донести.
@Basyanya з тих текстів виглядає чисто, як моя мама. Скажу вам відверто: ваші дописи різні емоції викликають, не завжди прихильні до вас. Якби я не мала схожої ситуації з мамою, теж би писала, що перегинаєте палку. Але я розумію, як воно є насправді. Просто я про це не пишу і не говорю ніде, бо не люблю публічності в сімейних питаннях. Але дітей конкретно дистанціюю від спілкування з бабусею. Хоча моя періодами буває дуже і дуже нормальна, що в мене аж чер‘ячок совісті починає гризти всередині. Але це до чергової ситуації, коли світ відмовляється прийняти її думку як єдиноправильну.
Оооо. Так влучно. В наших стосунках якраз наближається такий етап. Вам трохи легше не заморочуватись. Мама дальше, дітей більше і чоловік поруч))))
то саме... Свідоме відсторонення. Часом я намагаюся замислитися про це - подумати, що можна було би змінити. Потім розумію, що нічого - і заспокоююсь на деякий час. А тоді знов думаю, що це якось неправильно - і по колу. В нас в стосунках з мамою був дуже дикий момент наприкінці літа. Сестра, мама, я і майнові питання. Описувати це цензурно я наразі не навчилася, але це було щось настільки тяжке і шокуюче, що я злягла з серцем. Типу ніж в спину і ультиматуми "найближчих людей" в і так дуже важкий життєвий момент. Щоправда ,в тому конфлікті був один дуже конструктивний момент. Я нарешті сказала: "Я забороняю мене ображати". Коли розмова відхилялась від предмету і на мене лилося море жахливих звинувачень, я казала це знову і знову, чітко і твердо. Відчуття мені сподобалось, хоч я би в будь-якому разі не хотіла повторити цей досвід. Приємно здивувало, що мій чоловік, з яким ми тоді вже зовсім віддалилися один від одного, різко став на мою сторону. Так наші стосунки почали відбудовуватись, а стосунки з мамою стали виглядати геть безнадійно. А зараз, коли я лікуюся... Мама це сприймає як цілком логічне, і що інакше і бути не могло. Ще один привід мене "списати", ще один доказ того, що я жахлива людина. Чекає, поки якісь психологи "навчать мене жити інакше". Шокується, що психотерапевтичну частину я виконую самостійно. Це гірко, але очікувано, нажаль. Тому тепер взагалі практично не спілкуємось. Мама всім розповідає, що я її зреклася. Та й таке...
@cjomcjomka як добре вам піде з першою книжкою, можна другу написати, аля якою мамомою не треба бути. Можу ще кілька перлів від своєї черканути)))
Та ні, я не тримаю зла на маму насправді. Я просто банально боюся, бо з тієї сторони можливий удар будь-якої сили, як виявилося. І так, я не можу змиритися з тим, що мама такої думки про мене. Я живу не зважаючи на це, але мені не все рівно.
дещо читала. Але нема кнопки, яку натиснеш - і стане спокійно. Я можу все логічно розуміти, все могти пояснити - і все ж переживати це час від часу. Ні в кого нема ідеальних стосунків з батьками. Але бувають адекватні стосунки, і для мене така адекватність - то чиста мрія. Дивлюся на чоловіка... в нього також були різні періоди стосунків з батьками, але в ситуації, коли є якісь несприятливі обставини всі одразу ставали заодно. Ну і те, що батьки його досі соціально активні, якісь звичайні нормальні люди - це теж надзвичайно цінно і для нього, і для мене. Хай він не багато радиться, і нечасто приїжджає в гості, і не дзвонить щодня... Але можна ж деколи парою слів синхронізуватись, спокійно пообідати разом і просто жити знаючи, що крім тебе в родині є і інші повносправні дорослі. У мене цього нема. Часом мені цього бракує.
Та я в принципі теж не тримаю зла на батьків. Просто від них віддалилась. Стараюсь з ними менше спілкуватись. Бо я виросла і не дозволяю з собою так поводитись. @ГаЛоЧкА маю дуже насичене життя, останні роки, але буде час то обов'язково гляну. Доречі моя мама з вигляду "одуваньчік, мілєйший человек", не схожа не токсичну. Та й мені не віриться, що наші стосунки зараз такі.
і в мене нема ідеальних стосунків з батьками..з мамою особливо.. я стільки всього наслухалась і дуже багато над тим працювала.. і продовжую працювати. Як на мене саме головне ПЕРЕСТАТИ чекати що мама зміниться.. Вона така яка є, і це її життя. доля.карма і тд.
Це мудро. Але тут залежить чи нема критичних ситуацій. Приміром, ми говоримо про людину зі зламаною ногою і кажемо що "вона не зміниться", але підсвідомо очікуємо, що нога в неї все ж загоїться. З моєю мамою ситуація дуже дивна. Вона реально дивно поводиться. І оскільки вона останні років 35 ніде не працювала і не працює, то я не можу отак зовсім відсторонитися від неї, адже можуть бути потреби в допомозі їй і це мій обов'язок. Я вже розглядала наші стосунки з точки зору співзалежності - і позбавилась від потреби в людині, яка би постійно мене ранила. А також знайшла, що все ж моя потреба в мамі - це все ж не лише потреба в її поганих рисах, якими я могла б виправдовувати якісь свої проблеми. Це теж було корисно. Мені шкода, що мама так рано старіє (62) і я винувачу себе в цьому. Думаю, якби вона була зайнята з внуками, спілкувалася з нами тісніше, - то трималась би значно краще. Але щойно я намагаюсь за стоп'ятсотим разом щось налагодити - починається зневажання мене при моїх же дітях, робіння спецом всього, що я просила не робити, потім якийсь дзвінок з оплакуванням моїх "бідолашних дітдомівських дітей" - і все, я припиняю це знову.
@cjomcjomka ви вже не вперше пишете, що ваша мама вважає вас "неправильною"...Мені то в голові не вкладається. Ви, судячи з дописів, геть не "падша" жінка, з освітою, реалізовуєтесь, виховуєте чудових дітей, соціально активні, ерудовані. Звідки у вашої мами таке переконання? Мені важко вам щось порадити, бо немаю в оточенні токсичних людей. Тому можу лиш вам поспівчувати.
