Мистецтво бути дружиною (3)

@Натуля ну або простимулювати так, щоб це не повторились. Мій чоловік навіть по інтонації вимовляння його іменівже розуміє, де допустив помилку...

шкарпетки не підняв, ліжко не застелив, чи хотів влягтись в одязі в ліжко, тут навіть з погляду. Решка поки тренуємо

.

 

Або навпаки. Я терпіти не можу акваріуми і рибки. Я би вже охочіше щурика вдома тримала, але не риб.
@Akina, ви все вірно робите. Ви превентивно зняли з себе всі обов’язки відносно акваріуму, приволік - бався, а нє- поздихають та й викинете. Кидайте в мене хоч тапками, хоч помідорами.
Але вас той акваріум нервує. І рибок вам шкода. А має бути пофіг. По іншому не дійде. Хай вчить сина мити акваріум, хай миє разом з сином, його проблеми.
Якщо що- маю 2 собаки і кота. Але обов’язки по догляду за ними зі мною розділяють усі члени родини. Відповідальність взагалі дуже круто перекладати на когось. То вміння не за один день відточується.
Моя вам порада - забути, не бачити, не обговорювати, не думати і не знати за той злощасний акваріум

 

Знаєте, я читаю цей форум більше 10-ти років. В цій темі було немало гарячих дискусій. Багато форумлянок сюди звертались за порадами. І їм радили, радили, радили. А потім багато хто з цих жінок розлучались і успішно влаштовували нове краще життя.
Звичайно, що перші роки у всіх бувають притирки, непорозуміння, налагоджують побут, ділять обов"язки. ПІсля народження дітей знову ділять. І похитрувати і потренувати і розкласти по поличках тут точно не зашкодить .
Але коли жінка періодично повертається сюди в тему з одними і тими ж проблемами то зрозуміло, що хитрощами і виховуваннями просто так вже нічого не вирішиться.
Плюс, більшість з нас посиденьок, знайомі між собою в офлайні і маємо певні уявлення одна про одну. І особисто за деяких мені "душа болить". Бо нормальні, класні, розумні, красиві жінки маються біля недолугих хлопів і вишукують способи, що вони мають ще зробити, щоб чоловіки стали чоловіками

 

Дівчата, ви мене вбиваєте.... простимулювати чоловіка, щоб він пильнував те, що сам, з доброї волі приніс до хати ? Ігноруючи заперечення дружини? То є його річ і доля цих риб в його руках.
Одне діло помогти, інше діло замінити

 

А спілкування, обговорення є? Не закиди, сарказми, відмовки, "я так і знала", обвинувачення, а саме спілкування?
Просто якщо створена сім'я, то має бути *несіть бремена (тягарі) один одного*, навіть якщо не хочеться і дістало.
Я не розумію, як Ви себе ведете в сім'ї, але я проти позиції "провчити чоловіка, хай знає як тупити".
Оце чоловіче *не забив цвяха, хоч я йому казала рік тому*, до речі, не залежить від рівня доходу .
Знаєте і Ви, і чоловік?

"Любовд довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! "
В шлюбі ми же зростаємо, разом, і іноді треба допомогти зростати або/та прийняти допомогу в тих чи інших питаннях

 

Не зовсім в тему, але до того, що доросла адекватна людина сама несе відповідальність за свої дії/не дії, але, на жаль, це може негативно позначатись на іншому з пари.
Чоловік дуже мало надає значення своєму зовнішньому вигляду. Може вийти з дому в пом'ятому, порваному, брудному... Мене раніше це страшно злило і я сама купувала, зашивала, все брудне підзбирувала і відразу прала... Тепер через раз це роблю, але злити мене ця ситуація не перестала. Купила новий светр - за другим разом порвав... Приніс Миколай нові джинси - перший раз одягнув - пропалив кислотою (не випадково, просто вирішив у них розкрутити якийсь акумулятор чи щось таке). Їдемо до батьків в гості - кажу одягни чисту сорочку - нє, візьме ту, що на кріслі, бо чисту треба із шафи витягати(!). Йшли на хрестини - то сварка чуть не переросла в скандал, бо я просила одягнутись в класичний одяг, а він хотів джинси і кросівки. То джинси одягнув і з трудом погодився на черевики. Але я була винна, бо: чому все має бути, як ти хочеш, чому я маю тебе слухати, не керуй мною, чого ти мені вказуєш.
Та є в цьому нюанс - чоловікові батьки і рідня відказували на іншу невістку (дружину чоловікового брата), що та не дивиться за чоловіком і не пильнує, як він одягається. (Тут ніхто чомусь не подумав, чи ми змалечку дитину правильно вчили, чи подавали йому власний позитивний приклад!)
І я майже впевнена, що й про мене так говорять, що я не дбаю про чоловіка. Та й мені самій неприємно, що чоловік так неохайно виглядає. І чужі люди, мабуть, думають, що жінка винна, бо чоловік виглядає як небудь. Але як можна на це вплинути, якщо він сам того не хоче?

 

Можна. Істерикою, услужливістю, шантажем. Можна порозмовляти. Може навіть і одяг якийсь чистий брати буде інколи.

Я , коли чоловік мене запрошує в ресторан, і вимагає, щоб я гарно виглядала - плаття, каблуки, макіяж і тп, а сам - джинси, футболка, кеди - просто відмовляюся йти. Ну не собачка, щоб мене виводи в світ показати, чи як?
А в решті випадків - як хоче, так хай вдягається.

 

Я від початку самоусунулася від складання чоловікової валізи на відпочинок, вибору що йому вдягнути на забаву чи слідкуванням за охайністю. В брудному і порваному не ходить, але в пом'ятій футболці може вийти. Сама не пропоную нічого. Дасть мені попрасувати - прасую, ні - то хай йде як вважає за потрібне. Він дорослий чоловік, відповідальний за своє життя і свій зовнішній вигляд зокрема, а не ще одна дитина в сім'ї. І ні, мене не парить, якщо я у коктейльній сукні, а він у джинсах)
Якщо ж вас реально дратує ситуація, то інакшого виходу, ніж самій щовечора готувати йому одяг як дитині немає. Наготуйте на тиждень, розвішайте по вішаках і хай бере щодня по порядку. Навряд чи вдасться перевчити дорослого хлопа...

 

@Mansikat ну, можна сказати, десь з болота я і підійшла нині вранці. Сказала, що мене не влаштовує така кількість плісняви в хаті. Паралельно потім вдень Владу розказала (так щоб і чоловік чув), що, певно, ми риб комусь віддамо, бо в нас їм не дуже якось комфортно живеться (Ну раз то "Влад вирішує" їх долю).
Сину взагалі по-барабану на тих риб, він тваринами ніякими не цікавиться від слова зовсім, тому віддадуть-здохнуть - то і ладно, він і не помітить
Коротше до вечора якось невзначай таки риби отримали неждане тимчасове щастя, вони досі в шоці

@Freedom UK ні, "я ж казала" і наїзди то вже давно не моя історія. Максимум - в особливо нервових випадках скажу то собі в голові, а назовні хіба очі закочу Але щодня і так все вирішую і розрулюю, тому будь-який додатковий напряг (як от ідея з рибками) мене нервує зазвичай ще на стадії проекту. Тому так, я максимальну кількість разів чітко і голосно йому повторюю "це не мій обов'язок, хочеш - САМ будеш бавитися, я наперед знімаю з себе будь-яку відповідальність".
Коротше, натренуюся на рибках, може, колись і вчасну оплату комунальних та всякі інші напряжні побутові обов'язки потихеньку з себе "перепишу". Мрії-мрії

 

Просто дуже - дуже - дуже підтримую, обнімаю і цьомаю.
Не можна "обьять нєобятноє".
Не завжди вдасться надихнути того, хто категорично не піддається.
Не у всьому винна жінка.
Сім'я - союз двох дорослих свідомих людей, і відповідальні обоє в однаковій мірі (В цих межах лише можна домовлятися про компроміси і компенсатори, тобто хто і на скільки розумний і заробляє, а хто і на скільки красивий і берегиня. Чи навпаки. У всіх може бути по різному, але має бути добре ОБОМ).
Щиро бажаю досягнути гармонії, якщо це можливо.

 

Тут не погоджуюсь. Є такі люди, яким байдуже до їх зовнішнього вигляду. В мене такий менший син. Йому реально всерівно. Хоч я намагаюсь дати тому лад. Старший не такий, а батьки і приклад у сім‘і однаковий.

 

@Akina, Ви, певно, вже дуже втомились від тої своєї ситуації..

@Online, ось практично маю (мала?) таку саму історію, тільки на місці Вашого чоловіка - я .

Це я приїздила на Пасху до родини чоловіка в кросівках та в спортивному (тому що: в мене двоє малих дітей і мені так зручно за ними ганяти та їх доглядати . При цьому в родині теж є мами з дітьми, та це не завадило їм бути в вишиванках тощо). Це в мене були скандали і поїздки в Форум у сльозах (моїх ), бо я вдягла щось не за дрес кодом, бо не маю. Це мене чоловік періодично оцінював мовчки спантеличеним чи навіть розчарованим поглядом і інколи зазначав, що мій одяг не попрасовано. З його одягом, до речі, все ок, я слідкую.
І якщо коротко, то поняття охайності, певного стилю, святкового одягу, недільного одягу і т.д. чоловікові пояснили та виховали його батьки. В мене такого не було. Я була вдягнена - і на тому все. Іноді чула фразу: "вчепиться в одні штани та кофту і ходить тиждень". За кимось одяг доношувала. А потім в класі 8му з Італії рідна тітка прислала гуманітарку - і "проблема" з одягом для мене була "вирішена" на років 3-4. При цьому вже батьки добре заробляли, мама собі шила одяг в ательє, щоб вади своєї фігури їй скореговували одягом. А мені було достатньо, що є щось практичне, стиль життя був відповідний. Вже на 1му курсі мені стало трохи дискомфортно, бо зі мною навчались різні доньки-онуки службовців, суддів і підприємців і вони одягнені були ліпше, при тому, що я теж донька службовця і підприємця, тільки пам'ятаю, що ходила на дискотеку раз в два місяці, бо соромно було просити 50грн. На вхід . А у інших і наглості, і розуміння що дівчат треба красиво та різноманітно одягати вистачало.
От і я виливаю своє . З мамою ми то все нещодавно виговорили, вона вибачилась (я без звинувачень, просто роздумами ділилась).
Так от, шлюб. В цьому році я дійшла до теми жіночності, красивого одягу. Бо якось на внутрішню гармонію то теж впливає. Дійшла до того разом з чоловіком і з ним дійшла, що чоловік має одягати жінку, особливо, коли я не заробляю . Тут нас спіткала фінансова проблема. Розуміння з'явилось, а гардеробу - не дуже. Зате залишилось і трііішечки придбалось те, що мені пасує. І зручно, ясна річ . Але пасує, сукні, красиво, нове, якісне - тепер в пріоритеті.
І ще. Коли я встигла попрацювати в офісі до будови, то придбала одяг і собі, і трохи чоловікові. С тих пір ми хіба йому купляли при потребі куртку чи зимове взуття, туфлі... Тобто, не було такого, що він шопінгує, а я - нє. Мої потреби якось покривались віддачами одягу, подарунками від родичів. Просто чи пасувало то мені їхнє... А альтернативи не дуже, то носила. Нормальний одяг , просто не мій. Щось синє, щось краджене, щось подароване (с) . Чоловік носить охайно одяг, на відміну від мене. А ще в нього не протікало місяцями молоко і на його одяг не пісяли і не плювали маленькі діти . Роками

І повертаючись до Вашого чоловіка . Можливо, він не навчений, можливо, йому так зручно. Профілі особистості - поцікавтесь разом хто ви і знайдіть ключі один до одного. Скоріш за все, комфорт і стабільність для нього важливіші, ніж відповідність події. І це не тому, що він Вас не поважає і т.п. Він просто такий. Якшо він зрозуміє (тут не треба ним керувати і вказувати, а пояснити - і це саме важке ) необхідність вдягатися відповідно (соціальним стандартам, власному тілу чи що) - він це стане старатись робити. А з часом просто буде робити, навіть не задумуючись.
Чоловік наді мною проводив роботу, бесіди, що певний одяг мене прикрашає, робить впевненішою, коли ми разом відповідно вдягнені - це важливо, тому що.... і ще масу всього. Що хай зараз ми не можемо оновити гардероб мій, та я маю йому говорити про свої потреби, що купити - і з часом він мені це забезпечить. Але я дівчинка. Хлопцям там інші параметри важливі. Може, те, що завдяки його легким рухам у виборі одягу Ви будете почувати себе краще, захищеною тощо.

 

@Freedom UK
У вас із цим дійсно все як мистецтво вдалось))) Попробую теж так логічно переконувати. І оце найважче - пояснити так, щоб зрозумів.
Тут ще серйозна проблема - нащо брати брудне і порване, коли можна взяти ціле і чисте(((.
@Rodionochka
В даній ситуації батьки якраз і не вчили дитину цьому і самі не дуже переймались своїм виглядом, але тоді у них не було можливості ( багато дітей, завжди в роботі... ) Але дорослий мужчина в 40 років вже й сам мав би розуміти що і як має бути.

 

Нє-а. Щоб зрозуміти, треба над цим замислитись. А чого це йому думати про таке? Одяг та й одяг. А ще й Ви його спрягаєте, влазите в його зону комфорту - в нього ще більша відраза починається . А порване.... Зато людина хороша
Насправді, все можна виправити. Ні. Вірніше, вдосконалити. Він ще й Вам буде робити поради що вдягнути

Згадався мені один момент, через який ми пройшли. Відвертість. Чи є таємниці чи щось нерозказане між чоловіком та жінкою? Якщо ми одне ціле - то таємниці тільки розколять і віддаляють. А потім з'являються союзи розумних жінок та лентюхів-чоловіків. Я чому про бесіди в п'ятий раз пишу . Нас це спасає. Один наш друг розповідав, що інколи після роботи вдома повечеряє, дочекається жінку, як та вкладе дітей спати - і сідають спілкуються. Іноді, каже, вже засинає від втоми, але старається вислухати і зрозуміти. І, знаєте, в них дуже гармонійні відносини. Ось прям видно зі сторони. Без лицемірства. І діти то все відображають. І зараз в них нове тримісячне дитинчатко , - я за нею не помічаю оцієї морально-психічної втоми, незадоволення... От щось в тому є. Мені не просто було і є говорити про свої потреби, але чоловік таки добивається цього. І мені стає легше. Помітила, а ще і зрозуміла оцінки в свою сторону, що якщо я тримаю в собі свої переживання - виглядаю зверхньою, зарозумілою, хоча насправді відчуваю себе ганебно і самооцінка на нулі в той момент. А бесіда дає мені ось тут гармонізацію. Так що пару раз на тиждень - психотерапія за чаєм. Нам же жити разом до кінця, то пора знаходити спільну мову. Спільну душу .

 

@Freedom UK у вас явно той рідкісний тип чоловіків, що і за свій зовнішній вигляд дбає і життєві бесіди з дружиною веде. Прокрутила в голові всі знайомі сім"ї - знаю аж одного чоловіка який сам купляє і доглядає за своїм одягом. В решті випадків за зовнішнім виглядом чоловіків наглядають жінки. Мій чоловік роками ходить в одному светрі. Там вже рукав торочиться, а він і далі його носить. І йому не всерівно як він виглядає але при тому речі до дир заношує.
Про бесіди. Я особисто не раз пробувала озвучувати чоловіку свої потреби. При чому навчилась говорити у формі "я повідомлень". Так, так, він все чув, все розумів. Рівно на час розмови. А далі кожен живе по своєму.
І знаю випадок де дружина намагалась донести чоловіку про свої переживання, а у відповідь "інтернету поначитувалась?" Чи готові чоловіки слухати, чути, розуміти і давати? По-моєму, більшість - ні ("що ти від мене хочеш, я не хочу говорити, я втомився і хочу дивитись телевізор")

Моя мама все життя намагалась привчити мене одразу після прокидання застеляти ліжко. Нууу, мені вже так трохи за 30, але я досі не привчилась

 

Чому це для Вас не важливо?
Я, наприклад, некрасиво зашиваю і не шию, а також стараюсь уникати шиття. Та коли стається необхідність - наважуюсь та стараюсь зашити дирки. Щось складніше - до майстра або мами . І вважаю досягненням для себе, що попідшивала брюки . Хоча для багатьох моїх знайомих - це взагалі легенька забава.

І чоловік не сильно був таким, ми просто працюємо, і поштовх - з душі. А не з логіки, традицій чи егоїстичних міркувань, які теж присутні, але зараз в значно меншій мірі.
Якби не було духовного єднання - та послав би він подалі мене з моїми переживаннями або закритістю, як і я послала би його з його якостями та говорливістю
Тільки духовне єднання - це не дві картини над головами під час вінчання. Це робота, це психологія, молитви, прощення... І любов, вцілому. Незалежно від років шлюбу. Бо окрім просто "мені треба", є обставини хвороб, фінансових труднощів, проблем з родичами і т.д. - і там оголюється та загострюються маса недомовлених позицій , зазвичай.

 

А я взагалі зрозуміла, що мені цілком комфортно якийсь час жити в бардаку. А потмі набридає і я вилизую все до блиску. Уточню, що комфортно в бардаку який я сама створюю. А от коли ще додаються діти і чоловік то вже

 

До задушевних розмов мій муж не дуже надається... точніше дуже не надається, тому з цим напрямком туго...
Але мене та ситуація реально напрягає. І я сильно злюся через те, що дорослому мужчині треба регулярно нагадувати, що треба змінювати труси/шкарпетки, що не гарно одягати брудне, порване чи таке, що геть не підходить до ситуації.
Спроби затягнути на закупи одягу/взуття дуже часто зазнають провалу, та ще й з бурчанням! Час від часу купувала сама, але тепер не хочу, бо не завжди вгадую з розмірами, чи не подобається чоловіку річ, тому виходить, що це просто викинуті на вітер гроші.
Зовсім забити на ситуацію не можу і не хочу, бо ж рідна людина - і мені не байдуже, як виглядає.

 

та й жінки, думаю, теж не всі в захваті від психологічного розтину. Я так точно ні))) Я, коли мені часом хочеться(а це дуже-дуже-дуже рідко) поколупатись, витягти, роздивитись у мікроскоп, виокремити збудник, поставити діагноз, питаю себе - чи хотіла б , щоб те саме стосовно мене робив мій чоловік. Відповідь здебільшого негативна. Тому я пошкодую свої нерви, його нерви і йду робити щось більш приємне. Ну і мій невеликий висновок з того всього - 75%(ну це образно) проблем у родині успішно вирішуються їх повним ігноруванням.