ох, наші чоловіки часом не роз'єднані при народженні брати?)))(Джиммі-Джиммі-Ача-Ача)Мені досі в голові не вкладається, що двометровий 40-річний дядько, який платить(!!!) гроші, не наважується зайвий раз потурбувати пана майстра з якимось питання. Або ще гірше - не наважується подзвонити і спитати майстра чи він часом не припух і чи збирається він(майстер) виходити на роботу після трьох днів незапланованого прогулу. Я чергувала дзен з сковородингом(яке прекрасне слово), не дуже допомагало. Напевно тому в нас такий сумнівний результат з тим ремонтом.
Наш вчора приїхав! Як то корисно написати тут часом приїхав, привіз кілька інструментів, чумоданчик, попив з чоловіком кави (з мого горнятка, ааа, йду в забила-м би!). Я сподіваюся, що скоро він повернеться і таки вкладе ту підлогу.
Ггг. Коли раніше їздили незнайомим містом, то спитати дорогу часом треба (Не завжди карти все враховують). Вгадайте з трьох раз, ХТО має спитати? Я колись зробила експеримент, сказала: "давай сам", то в результаті були німці і кружляли, поки сам не знайшов дорогу навмання "по азимуту". Тепер кажу, що погано зрозумію пояснення і може бути "зіпсований телефон", то ніби працює, якось знявся той "блок".
@Shapokliak, нема в мого запущеніше: сам не спитає дорогу, може псіханути, в поїхати геть, якщо я не встигла розрулити
"Я пішла к тєбє с прівєтом" або наніч-думальне. І говорильне. Час від часу в мене вселяється біс активізується якийсь режим "море по коліно", коли здається я можу все. Набираю купу справ: громадських, організаційних, планую нові проекти, десь льотаю цілими днями. Нічого не встигаю, але так мені дооообре. І от зазвичай саме в такий період мене паралельно "накриває" думками "а нахіба мені ЦЕЙ чоловік?". Так, так, то щось з гордині чи ще чогось. Бо починає здаватися, що я могла б бути кращою, жити краще. Бо так, як добре і підходить йому (вдома на дивані на вихідних, готувати борщ і "добре, що так є") мені не цікаво. Так, то типу жінка має надихати і штовхати вперед. Але я хочу теж бачити азарт. А мені часом здається, що чоловік як якір. Максимум - можна скинути на нього дітей поки я займаюся іншими кайфовими справами і я знайду їх точно там само, де залишила. Часом мені здається, що я б раділа якби мала чоловіка-вітрило. Без сенсу вітру дути на якір, нічого не зміниться. Вітрило ж може боротися, змагатися з вітром, коли полетиш -ніколи не знаєш яким буде вітрило поки ти повернешся. Вітрило може мінятися, а ще його направду можна надихнути і дивлячись як воно міняється, рухається хочеться дути ще і летіти з ним наввипередки. Лірика? Ну чому б і ні Недавно чоловік сказав "я люблю лежати і дивитися, як ти кудись збираєшся, перебираєш перед дзеркалом які туфлі одягнути". Я запитала: " а ти не хотів би теж встати з дивану, гарно вбратися і піти зі мною? Давай знайдемо щось цікаве?". "Мені і тут добре". А мені ні Мені здається, що там за порогом цілий світ. І справа не в тому, щоб їхати в Париж чи деінде. Справа в тому, щоб просто вийти за поріг і побачити життя, навіть в полі за будинком. Щоб хотілося ЖИТИ, а не лишатися на дивані і спостерігати як життя проноситься за вікном чи на екрані. В мене, певно, приступ графоманства. В себе на сторінці в ФБ серед іншого я написала, що "надихаю на зміни" і хто мене трохи знає, думаю, погодиться, що так, мені це часом вдається Але я реально не знаю чи можливо, а головне чи треба намагатися перекувати якір на вітрило? І наскільки здоровим є моє бажання бути вітром? Може, це просто чергова спроба втекти від чогось, від справжньої а не придуманої собі роботи?
Як кльово написано)! Гарне порівняння. @Akina, ото прочитала і думаю. Що якір, що вітрила життєво необхідні кораблю. Ні без одного, ні без іншого не буде його, нормального плавання, ну і сімейного життя також). Колись давно я якось не могла зрозуміти чому люди чинять якось не так як мені виглядало добре і головне - правильно саме в таких от обставинах. Чому вони інші, невже вони не розуміють що саме ось так треба чинити, ось так треба жити. А потім я почула про соціоніку краєм вуха, і мені стало зрозуміліше, а може я просто стала старша))). Ми усі різні, і нам для щастя насправді деколи треба зовсім протилежні речі, відчуття. Це не означає, що хтось «неправильний», просто інший. Ключове у сім’ї це любов. Не кохання, а саме любов. От якщо ти любиш цю людину, хочеш з нею бути довго, вона тобі дорога, то одна справа. Якщо тебе верне від неї, тебе дратують будь які дії, вчинки чи невчинки, то може й не варто то все ліпити до купи і мучитись. І справа зовсім не у вітрилі чи якорі. Просто не та людина. Мені здається, що від початку сімейного життя в один бік дивиться може відсотків 10, а може й менше. І не завжди ті, що дивляться в один бік, залишаються разом і є щасливі. Потім, лише з часом, я почала дивитись в той же бік, що й чоловік. Певно років за 5-7. Наразі б я вижимала на повну бажання чоловіка сидіти дома). Хай бавить, варить, ремонтує. А ти вдосконалюйся, літай. А потім запроси якось чоловіка теж на якийсь захід. І може йому набридне сидіти дома з дітьми (а то не може не набриднути), і йому стане цікаве щось твоє, з вітром у голові.
Я останнім часом взагалі переконалася, що це "надихання чоловіка" - це просто чиєсь переконання, в якому переконують жінок. Я за відповідальність кожного за своє життя і свій розвиток, звичайно, без пиляння з боку. І так зразу легко стає. Займатися собою, і буде жінці щастя. А чоловік нехай має право бути собою. Бо в кожного є свобода волі. І не можна на силу когось змінювати. А як не влаштовує, то таки прийдеться перевибирати ((
@Akina Мені так зразу згадався фільм blue valentine і головний герой. Може якраз щось з того почерпнеться? Він якраз гарно пояснював оцю штуку, як він відчуває себе
Не бачила, гляну --- дописи об"єднано, Nov 8, 2019 --- Та я не так щоб аж надихати хотіла. Просто часом хочу відчувати якийсь рух, якусь реакцію. Ініціативу часом. А то мені як в анекдоті часом хочеться палкою потикати і перевірити чи він взагалі там ще живий
Є ще така фішка: подумати, чому я вибрала саме такого чоловіка. Це не про любов і т.д., це про реальну вигоду, свідому чи частіше несвідому.
Не думаю. Але думаю, що можна допомогти якорю максимально розкритися, власне як якорю. Якір ж не дорівнює баласт. Ну і напевно варто для себе прояснити пару питань: він завжди таким був? Якщо так - то чому почав вас бісити саме зараз? Якщо - ні, то в чому причина змін? Чи відчуваєте, що вам без цього чоловіка буде краще, ніж з ним? Чи готові ви в принципі жити без чоловіків в сенсі подружжя, а не сексу 5-10-20 років і почуватися комфортно? І вже від цього танцювати. Ну мені так це все зі сторони виглядає.
люто плюсую. не можна надихнути людину, яка не хоче "надихатися") чесно, я думаю, що є питання бажання+пріоритетів. деколи дворічку не можна переконати, а тут мова про дорослу сформовану особистість. а ще мені видається, що вся оця теорія "надихання" - спроба перекласти геть усю відповідальність на жінку - мовляв чоловік нероба в сім'ї, та то жінка винна, бо ж не надихнула. тобто погана дружин в сім'ї - винна жінка, поганий чоловік - винна жінка, погані діти - винна жінка. та камон! разом з тим, ніхто не скасовує поняття розмови і комунікації, спокійної чи нє, як в моєму випадку гіперемоційної людини. є проблема - поговорили - прийшли до спільного знаменника. але якщо після цього і кількох схожих розмов віз і далі там - то значить людині не треба і все тут. і ніякі надихання не допоможуть)
@Akina, ну але подивись, якщо б ви двоє хотіли літати, то чи б не полетіли в різні сторони? Тобто не гарантія, що якби твій чоловік хотів проводити час не за диваном, то ваші інтереси би збігалися. Ну і з однієї сторони добре, що йому найкраще вдома. Може він стомлюється після робочого тижня, і диван - то значить відпочинок?)
По сучасних теоріях це і є а чоловік або «надихнеться» або «відвалиться» і звільнить місце для більш достойного Всю-не всю, але половина відповідальності таки жінчина - за вибір жити з таким чоловіком колись і за кожноденний вибір жити з таким чоловіком тепер. таким - не значить поганим Люди не міняються після кількох розмов, тільки якщо їм це дуже треба або життя дуже «притисне». Здорове бажання. Одружуючись, ви обоє закривали якісь свої «таракани»-потреби, зараз потреби змінилися і обом потрібно вибудовувати стосунки по новому, і таких етапів ще може бути багато. Як кажуть, «я знов тебе вибираю» Або не вибираю... я не закликаю «не вибирати», сама на етапі «мільйон першого шансу»
не треба. Спитаю таке - а ваш чоловік намагається вас перекувати? Розказує якою ви маєте бути, намагається всадити вас вдома? Якщо так, то чи подобається вам це? ну от... я вас розумію, але чи допускаєте ви, що таким, яким є ваш чоловік - це і є його життєвий енергетичний максимум? І вище він вже не скоче...Це не є добре чи погано, це факт. В мене колись був кавалер, дуже активний і всі його колишні пасії були такими ж активними - то в якихось громадських організаціях були, то якісь фестивалі організовували, постійно на якихось курсах-лекціях, багато подорожували, а я - "нє такая". І він мене постійно питав чому я так мало спілкуюсь, не тусуюсь ввечері по кавярнях з цікавими людьми і т.д. Врешті мені стало важко постійно виправдовуватись і мене переслідувало відчуття ніби я "недотягую" до очікувань. Ну врешті ми розійшлись. Це я до чого...Як думаєте - зможете прийняти те, що ваш чоловік буде таким завжди? Якщо так - то які плюси від цього очікувати? ПиСи Я пригадую як їхала з вами з лекції в автобусі і ви подзвонили чоловіку, щоб допоміг вам занести стійку додому. Так от, в мене є подруги з чоловіками- вітрилами, які б точно не дочекались такої допомоги, бо "я не вдома", "мені подзвонив Вася я вже біжу до нього", "це твої проблеми"...
Мені от оте "надихання" в моїй голові конфліктує іще з принципом "приймати людину такою як вона є". Бо те надихання іноді починає виглядати як запихування чоловіка в якісь рамки, які є в твоїй голові, без врахування особливостей тієї людини.
Ні, ні, я навіть не пробую "надихати" там типу щоб ремонт нарешті робив чи ще щось. Сиджу, чекаю "з моря погоди". Бойлер он через пів року таки з'явився ж Може, колись і двері, опалення і плінтуси будуть Але мені хочеться щоб хоч іноді хоч на якесь моє "а давай зробимо... чи поїдемо..." він відповів "а давай", а не "ууу, напевно іншим разом, через тиждень, місяць". Нє, є одне спільне заняття на яке він завжди згоден підписатися, ще й мене "агітує", але ж то теж переважно горизонтально-диванне заняття --- дописи об"єднано, Nov 8, 2019 --- Я знаю чому і то було не дуже здорове і обдумане рішення в нас обох. З того часу трохи води вже сплило і ми трохи змінилися Але якщо бути чесною, то раніше він був значно легший на підйом, а мене навіть діти не дуже до місця прив'язують, а була б машина, ооох, де б нас тільки не було
