Це жах! Співчуваю. Я навпаки вдячна, коли в класі кажуть, що в когось воші. Два рази нас обминуло, на третій і в нас були. То Варвара якусь таку розмову заводила «хто винен», то я їй пояснила, що ніхто не винен. І точно не діти. А то так виходить, що той хто приніс мовчить, а той хто совісний і сказав - у всьому винен.
Ми практикували так : Спочатку в садку був випадок, то я подзвонила до виховательки, сказала, і вона повідомила всіх батьків індивідуально, не вказуючи на того,хто знайшов. Я не думаю, що ми знайшли перші, просто багато батьків не повідомляють, бо встидаються і бояться розголосу. В школі - то сказала голові БК, то вона вже в групі повідомила батьків, без вказання джерела. Але в нас ця мама розумна і адекватна, в іншому випадку я би не ризикнула, повідомила би класного керівника. Воші може зловити кожен, і гігієна тут не ключова, вчасно повідомляти колектив дуже важливо, але для захисту інтересів дитини краще зберегти приватність, саме через окремих неадекватних батьків .
Я так і зробила. Вона написала в групі вайбер. Але мені сказала "Ми(школа) знаємо, що в школі є". Я їй сказала, що бажано б було таки повідомляти батьків про таке. Добре, що я відразу побачила в мене хлопець, волосся коротке і то треба ж зробити порядок. Мамам, тим, що спілкуємось також сказала але в нас загалом, з тим все ОК було, батьки адекватні.
От маєш гарний настрій і тобі його звичайно спортять. Як набридло, що кожен хоче ту жінку, а особливо мамочку, а особливо молоденьку, під ніготь загнати. Ну що за люди! Вдягнулася сьогодні зранку, гарно малу вдягнула, зачесала, взяли куплені раніше рафаелки і пішли у садок знайомитися. Так щоб вести, то в четвер піде на пару годин. Та директорка замахана, на батьків скаржиться. Сидиш киваєш. В групі вихователька одна замотана, не хоче ні підійти до тої дитини, ні їй яке добре слово сказати, ні ті цукерки від дитини взяти - "Та не до того, та в нас тут таке"... Та подякуй тій дитині та й по всьому! І апогей - поки заповнюю анкету сама з малою в коридорі, вривається у коридор нянічка і мені в спину "Ви дивіться за дитиною! Тут двері! Ви нащо її так пускаєте?" І оте рагульське бу-бу-бу в спину єсссно здаля сердито. Я спочатку просто сказала, що так, буду вважати. Ні, треба ще бу-бу-букнути! Тут я не витримала. Я тобі що, пацанка яка??? Ти тут мене будеш нізащо вичитувати???? Нічого ж не сталося! Кажу, Ви знаєте я анкету заповнюю, а на затилку ще очей не виросло. Ну, блін, ну що за така манера вказівки відпускати незнайомій людині. Сама в садочку головна. Ну кожен хоче покерувати, опустити, самоствердитися за чужий рахунок. Не знаю.., подивлюся я на ту няню. Звичайно передати малою їй ті нещасні цукерки бажання відпало. Побачу, побачу... вона не на ту напала. Маю досвід, буде мені по струнці ще ходити і бігти на коридор щоб привітати зранку. Я розумію, що садок державний, але ж ми люди! А поруч дрібні діти! Невже я так забагато хочу? Привітатися, глянути новій дитині у очі, погладити її, ще щось таке приємне сказати. Це ж не треба багато часу! Якось розстроїлася я, коротше. Ну і по-мєлочі. Бісить, як перед мною хтось речі кладе на касову стрічку за метр від попереднього покупця. Шо ти його боїшся? Продукти між собою не посваряться! І ти стоїш така з повною корзиною і думаєш чи тулити ті речі до того морозива, чи може таки підсунуть?
Чи то сюди, чи може в жилєтку? Але я зараз дуже зла, тому таки сюди. Десь тижні два тому в чоловіка почав ламати комп. Має одного чоловіка, який йому його збирав, обслуговував. Чоловік той, м’яко кажучи мутнорилий, з тих хітреньких. Розповідає моєму чоловікові різні казочки, бо бачить, що він не дуже в тому шарить. А я взагалі не пхаюсь. Не можу ж я всім займатись. Одним словом, повіз його чоловік комп на ремонт. Той там щось почарував і взяв 800 з копійками. У вівторок комп’ютер починає знову лагати. Вмикається, але дуже довго думає, і знову щось там не працює. Знову везе чоловік той комп. І виявляється, що був якийсь???? скачок напруги і все згоріло. У нас стоять усі відсікачі. Все решта не відчуло того скачку, а комп бідненький, після ручок майстра, чомусь згорів. Одним словом, за версією того «майстра» згоріло все: вінчестер не відновлюється(((((((. Мене аж трусить від тої думки. І от він щось там замінює, бере не малі гроші. Привозимо той комп додому, вмикаємо - мерехтить екран. Втулив ліву відеокарту. Чоловік на тому компі працює постійно. Дзвонить майстру, він зраненька приізжає. О, дійсно гімняна відеокарта! Міняє її на нашу стару. І все люкс. Чоловік іде по стравах, звільняється, вмикає комп, а він і далі не працює. Напхав туди купу якогось гімна, взяв нормальні гроші, втрачено купу інформації і часу. Я просто відчуваю як він дурить. А чоловік знову до нього повіз комп, щоб переробляв. Йому шкода грошей. Я б поїхала і прибила б. Ну як так???? Ну якщо ти бачив два тижні тому, що вже смерть йому скоро, ну то скажи!!! Я навіть не хочу думати, що там згоріло разом з тим вінчестером. Бо мене реально трусить і руки чухаються до того майстра.
Я б певно рознесла того майста, і ще й би всі гроші віддав. Дивує деколи, як люди можуть на не знанні інших наживатись. То капець просто! Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Зла і не добра на невихованих людей (чи то вихованих за радянськими правилами), особливо тих, які свою "культуру" демонструють закордоном. Вже не перший раз стикаюсь з цим, але чим далі тим "веселіше". Поселився в нашому будинку один росіянин (п.с. будинок не в Україні) і почались різні приколи. То пралка не прибрана після прання (якщо чесно я не знаю що та людина робила, коли я відкрила пралку - весь барабан синій, я ледь його відмила), час від часу при вході в будинок пакети з сміттям стояли (смітники за 4 метри від входу). В суботу приходимо, біля будинки купа поліції, власники кооперативу і відразу розяснювальна розмова до нас, бо ми вихідці з пострадянського союзу і нас треба вчити культури. Винуватця жителі будинку вирахували і наказали (скоріше всього виселили), але неприємний осад після розмови з поліцією залишився. Там було багато гріхів за ним, за 2 місяці так людям показав свою культуру, що ті зловили його на гарячому і викликали поліцію. На жаль знайдеться якесь неадекватне і люди починають всю його націю судити за тою особиною. Добре що в нас гарні стосунки з сусідами і вони поліцію запевнили що за рік ніяких порушень за нами не спостерігали, один навіть здивувався що ми українського походження.
Не треба себе асоціювати з росіянами. Це зовсім інший народ, інша країна, інша культура. Люди, які весь час говорять про всіх вихідців з СНД "наші" - спричиняють до того, що деякі іноземці досі нас не розрізняють. Хоча вже давненько з тим не стикалася, ситуація явно краща, ніж ще років 10 тому. Єдиний виняток: один бельгієць питав, чи українська і російська мова - це одне і теж (привіт російськомовним українцям). Якщо іноземцям весь час підкреслювати, що ми не адіннарот, то їм не прийде в голову пред'являти вам претензії за якогось лівого чувака з іншої країни.
.Бельгієць? А в Миколаєві люди відпочивали і діти між собою не порозумілись(україномовний і росмов. суржик), мама переклала з укр. на російську сину, а він питає "А на каком язике он розговор-т?" - На украинском. -А ми тогда на каком? А Ви кажете бельгієць.
На жаль нас більшість іноземців асоціює з росіянами, точніше в них логіка така: ви виховані в одній ідеології, тому поведінка має бути схожа. Коли я вперше поїхала закордон, то довго всім пояснювала що Україна це окрема незалежна країна, з власною мовою, законами. Більшість іноземців (а це люди з 30 різних країн світу були) знали Україну лише через Шевченка (але як художника) і Чорнобиль, з Чорнобилем було не однозначно, бо дехто стверджував що це все ж таки Росія. повірте, і за те що наші чудять стає не менше встидно. Обідно, що наші закордоном можуть принести "гарну славу". В якій галузі не зустрічалась з іноземцями, які мали справу з українцями, всі мають якісь негативні спогади. Я не розумію чому ми не можемо жити чесно. Чому нам завжди треба якось схитрити, здурити, вкрасти?!
Ну не знаааю, скільки років вже живу в іншій країні і не було в мене такого порівняння. Питання про те чи українська і російська це одне і те ж були звичайно. Але в мене відповідь однакова - та так так само як французька і італійська. Про поведінку зрівняйлівки не було ніколи, звийчайно, що мало знають про Україну, але те що Чорнобиль це не в Росії, то всі знали. Працюю в великій міжнародній компанії, багато колег іноземців, та постійні відрядження, тому не можу сказати, що коло спілкування в мене обмежене.
Що злить - постійне натякання на те, що "хтось же тобі допомагає". Вже неодноразово. "Навіщо берете з собою дитину на батьківські збори? Як це нема з ким лишити? Ну тоді хай той, хто вам допомагає, прийде на збори замість Вас" Або - просять, щоб "той, хто мені допомагає", купив щось до школи, чи поміг поприбирати, чи дізнався щось для нас. От дивні люди. Так само лікарі. Я ж не розслідую їхній штатний розклад, хоч мені і неправдоподібно виглядають робочі зміни 11-14 і 14-16. Єдиний, хто мені може допомогти - принаймні, побігати за ladybug в коридорі біля кабінету лікаря, - працює повний день. А в кабінеті одне і те ж питання: "а чому Ви не лишили дитину вдома?" при тім, що процедура недовга чи взагалі просто документи заповнити і рецепти виписати. Але ж ні, всі нормальні люди лишають. Коли ми збиралися в поїздку за кордон з дітьми, також було багато запитань - кого з батьків беремо з собою. Чи, може, няню? А спершу знайомі взагалі вітали нас з відпочинком від дітей, бо ж не можемо ми вдвох взяти їх чотирьох і поїхати у відпустку! Коротше, дістало трохи.
Тааа, оцінка моїх можливостей чужими людьми, які по замовчуванню вважають, що ще є якась допомога, - це дістає.
Для протоколу і рівноваги в світі: мені ніхто такого нічого не каже. Но на батьківські збори ми не ходимо. Ні я, ні чоловік. Ми кожен день в школі, якщо вчителька хоче щось сказати - прощу дуже. І є вайбер класний (не в мене, в чоловіка) - для розмови з БК. Дитину з школи я забираю разом з усіма іншими дітьми своїми. Всі нас знають-впізнають, усміхаються. Ми заходимо в школу. Сьогодні мама трьох дітей трохи витріщалася (буває). Про «купіть щось до школи» - ага щаз. Антикорупційне законодавство подарую. Про лікарів, то взагалі. Ми ходимо всією компанією інколи. Ніхто дурне не питає. Мені це реально очевидно - раз мама йде з дитиною (дітьми), то значить їй ніхто не помагає (принаймі в цей день - я про себе). Це ж яка має бути логіка, щоб завернути «лишіть з тим, хто вам помагає»? Я до чого люди - уроди, але не всі. --- дописи об"єднано, Sep 11, 2019 --- Чому? Що ніхто не оцінює вагон проробленої роботи? Мені, чесно кажучи, байдуже. Хай собі думають, що хочуть.
Мені теж здебільшого байдуже. Але зараз я хворію і мені болить. Тому зараз болить все, і навіть оцей брєд. "Чого ви так свою бабцю ховаєте, що навіть ніхто не бачить як вона приходить?" А "купити до школи" то не на побори, то приміром купити якийсь сік і паперові горнята, гроші віддадуть. Просто просити мене, бо я ж не працюю на їхню думку. А допомагають точно, бо ж четверо дітей, інакше неможливо
@Hermi, я не фанат отого "змінити ставлення", але в цій конкрентій ситуації, спробуйте такизмінити власне ставлення) Найперше, ви не відповідальні за кожного українського шахрая, який когось надурив. І тим більше, за якихось російських/білоруських/молдовських дебоширів. По-друге, з нами поводяться так, як ми дозволяємо з собою поводитися. І я зараз маю на увазі не українців загалом, а конкретно ті ваші ситуації. От вас не обурює поведінка власників житла, ставлення інших іноземців конкретно до себе? Бо мені зі сторони то все дико виглядає. Ну тобто, людина з якою ти співпрацюєш каже: "О, ти українка? Я одного разу мав справу з українцем! Він в мене годинник вкрав!" Якось це по мудацьки, ні? А ситуація з росіянином взагалі якась дика. Ви, перебуваючи в країні легально, живете в хостелі/знімаєте апартмент. Одного прекрасного дня власники, яким ви платите гроші, збирають мешканців і строять як піонерів, бо якийсь лівий пасажир порушує правила проживання. Він ніяк не пов'язаний з іншими: ні родинними зв'язками, ні порукою, ні суборендою. Громадянин зовсім іншої держави. Тому що всі вихідці з СРСР, який розвалився 28 років тому. Який ви особисто не застали або застали зовсім малою дитиною. Не виникає когнітивного дисонансу від абсурдності ситуації? Ну і про "нарід не той". Капець як дратує ця мантра. Рагулі є в кожній нації. І всюди їх плюс-мінус однаково. Ті ж поляки на заробітках в Англії теж вміють вчудити. Але поляки себе несуть, навіть якщо працюють простими роботягами. А українцям чомусь вічно невдобно перед доном педро. Йой, яка ганьба на весь світ: українці неправильно проголосували! Йой, якісь рагулі набухалися, спозорили всіх українців перед іноземцями! Йой, якийсь Микола вкрав інструмент, тепер вони думають що ми всі такі! Та ніхто нічо не думає. В них таких історій купа про чехів, поляків, турків, греків і т.д. А от віктимна поведінка тягне за собою відповідне ставлення. Вибачте, щось я розписалася.
ото мені пригадалося. Сиділи колись давно в одному ресторанчику в центрі і була ще компанія іноземців. Офіціант викликала їм таксі, таксі не було, вона дзвонила їм ще раз, там, напевно казали щось типу "нема вільних машин,", а вона їм "дівчаааатааа! ви щоооо! це інозеееемціііі!"
напевно і тому сюди написала. можливо, але чомусь саме з таким враженням стикаюсь найчастіше. Останнім часом брала участь в організації конференцій, і стільки цікавого про наших наслухалась (мене чомусь малознайомі люди ідентифікують як полячку, тому можна відкрито жалітись на все, що не з Польщею повязане). Здається приїжджає еліта, а поведінка... Інколи пробуєш шукати відповіді. Чомусь, якщо є фуршетний стіл між секціями конференції, то наші завжди до свого столика стягують максимум провізії. Якщо представники інших країн беруть каву+тістечко, наші - все що можуть захопити. +мене часто запитують, а чому ваші науковці беруть стільки ручок\блокнотиків? І якось після таких зауважень зі сторони колег-іноземців, я почала ідентифікувати з натовпу наших. Ми справді так поводимось. підчас першої довготривалої поїздки в мене був казус з колегою, він завжди старався за мене заплатити. А потім він пояснив - ну ви ж бідна нація, ти молодий науковець, напевно не доїдаєш (я тоді важила 45 кг), а мені заплатити за твій скромний обід не проблема. Коли вже здружились, він пояснив чому в нього враження про українців як бідну націю, бо більшість науковців з України зі зустрічі стараються взяти сувеніри, чи то блокноти, чи то ручки (малось на увазі не 1, а так щоб з запасом) а я говорю про іншу ганьбу, коли приїжджають наші студенти тупі як валянки, починають спочатку втирати що тут викладають не за їхніми правилами, забагато вимагають від них, потім пробують дати взятку, а потім ще до того повного щастя погрожують викладачам. З ними правда швидко розправились, ту не панякаються, але чи запросити наступного студента у університеті задумались (мова про гранти на навчання). Коли приходить хороший спеціаліст і компанія вирішує давати йому меншу зарплату лише через те що він українець і бо вони вже з українцями мали справу і ледь розхлебали ті проблеми, які він наробив. В таких випадках мені стає обідно.
@Hermi я вас розумію, осад від таких думок залишається. Але якось дивно, що приїжджає еліта і так себе поводить. Дратує страшенно, коли їду з коляскою в автобусі, а в місці спеціально відведеному хтось стоїть і не думає поступатись. І так це українці. Чи коли хтось з валізками стоїть біля білетомату, який поряд з місцем на коляски і не пройде, і це зазвичай теж українці. Якось дідусь однієї дівчинки на майданчику, сказав що ми тут 2ий клас. Потім в дома це обговорювали, і я себе 2м класом не відчуваю. А вважаю, який клас пртїхав, таким і тут є.
