а звідки ви знаєте про її поведінку? син живе з батьком? ну і я чогось звісно не розумію. Ви знайомі менше року, неодружені - не біжіть поперед поїзда, рано ще про дитину думати. Вийдіть заміж для початку, поживіть, подивіться чи колишня така відьма, чи таки вона щось знає.
Менше року - це наші відносини. А знайомі ми більше. Тому знаю я про його життя не лише від нього самого. Знаю про її поведінку від купи людей, в тому числі від його рідних і друзів. Звісно, що коли ми просто спілкувались, до відносин, я теж трималась думки, що колишня щось знає, бо я знаю чоловіків, у них частенько жінки винні. Але коли роздивилась який він, подивилась як поводить себе вона, навіть в простих ситуаціях, типу гроші отримати для сина - це капєц. Я ще здуру цікавилась спочатку його колишнім життям, але після того як він і його мама (з нею у нас хороші відносини) мені розказали кілька моментів, я пожалкувала, що це взнала)) Бо в мою картину світу то не вкладається взагалі, що так можна себе поводити. Я ж кажу, у мене інтелігентні люди кругом. Не дикуни. Син живе з нею.
Певно, я потребую безкоштовного колективного розуму психотерапевта Несподіване відкриття минулого місяця - у мене низька самооцінка, АЛЕ виключно у сфері стосунків з чоловіком. Ніде й нікому (ні батькам, ні друзям, ні випадковим перехожим, певно, навіть і дітям) я категорично не дозволяю так сісти мені на шию і створювати такий дискомфорт, як дозволяю йому. Загалом я свою самооцінку підтягнула витягнула з-під плінтуса, де вона була років до 17 самостійно, досить давно, сама себе гризу надзвичайно рідко через якусь "недосконалість" в інших сферах ,а тут, опа, "ямка" знайшлася До спеціалістів зараз не піду. Але чим далі, тим сильніше наростає внутрішній протест і певність, що я доросла і самодостатня жінка і мені не цікаві і не потрібні стосунки на такому рівні, як вони є зараз. Я не дівчинка, тому "хлопчики 15-річні" мене ну от взагалі вже ні крапельки не надихають і не радують. Коротше, розкажіть ви мені щось цікаве, я тут полежу, послухаю не впевнена, що то правильна тема, але щось я іншої відповідної отак сходу не придумала
В чому вона проявляється? То собі на листочку напишіть, а потім потроху викреслюйте ті пункти. То тяжко, але дієво
що ти хочеш? Від нього. В якому місці він тобі сів на шию і створює дискомфорт? Якщо все порахувати, то тобі з ним легше, чи без нього?
Мені легше з СОБОЮ. От як корисно сплавити Влада на 2 дні і в тишині, що виникає під час денного сну Яськи, нарешті починаю, здається, себе чути І викопувати. @Retaret от щойно зрозуміла, що десь так майже і роблю. Тільки без листочка Цікаве відчуття - знаходити почергово оті всі "баги" в голові і зрозуміти, що це ж неправда. Що я нормальна. І я ж щось знала, читала навіть на ту тему раніше, але проростати воно почало тільки зараз. Якось аж дзвенить мені від того "Я є" в голові. І я себе легітимізую потихеньку всю і повністю. Побачимо що з того вийде. І що я хочу від чоловіка теж починаю потихеньку формулювати.
Вітаю. Мені потрібен був для цього рік чи 1,5 в психолога. Потім спроба вийти на роботу, звільнення, курси, ще раз курси, робота. Для мене потрібна була ця галочка, що інші нещнайомі люди теж можуть критично оцінити і сказати - Надя, ти крута. І хоч я тепер можу розплакатися від спогадів виживших в Гулазі, але загалом не так то і легко мені розказати, що щось там не так якби я мала зробити. Я зрозуміла, що погоджуюся виключно на партнерство, а не на рабство і підстилку. І вимагаю того ж від іншої особи. І вимагаю цілком голосно, бо знаю, що справедливо. Щоб бути з такою фантастичною жінкою, як я, треба бути достойним чоловіком і батьком для дітей. Мій чоловік це може, бо відчуває, що інакше життя йому комфортного не буде, а свій комфорт і відсутність змін він дуже високо цінує.
@Akina Я ось розібрала логічний ряд, який призвів до маніпуляцій. Може, буде цікаво Офтоп, бо я в стосунках - то антиприклад, всі трюки виконані професійними каскадерами тощо. Оскільки я дуже сильно люблю свого чоловіка і мені важлива його думка, то настав момент, коли я стала багато що за його схвалення "купляти". Це було неправильно, і завело нас в глухий кут. Тепер я вмію ділити те, на що я вплив маю і на що впливу не маю. І не б'юся до стіни головою прагнучи щоб він саме так відреагував. Нічого не доводжу. І залишаюся цінною. І як бути цінною самій - мені дуже швидко вирішилось. Але як знов бути разом і залишитись цінною - ось тут виявилося багато роботи. Чи погано те, що він важливий для мене? Ні Чи погано те, що мені його думка найважливіша зі всіх оточуючих? Теж ні. Чи погано те, що вона може впливати на мою думку і викривляти сприйняття? Так Тому тепер я зупиняюсь на "останньому хорошому" і не йду тим логічним рядом далі. Якщо він каже мені щось, що суперечить мені, і зачіпає я кажу "мені це важливо, але я думаю інакше". Обов'язково вголос. Мені важливо, я визнаю це. Я думаю інакше. Я не можу вплинути на те, що ти думаєш і вважаєш. А роблю я все одно так, як вважаю за потрібне. Дурних протистоянь з цього вийшло на диво небагато. Нормальна людська логіка працює завжди, і коли забрати "мету - сподобатись", а залишити мету робити свою справу і знати собі своє - то все цілком зрівноважується. Нескоро, непросто. Не завжди разом. Але якось в процесі. З часом почали перепитуватись один одного, чи точно ми так вважаємо, коли наші слова діаметрально протиречиві. Вийшло багато цікавого.
Теж хотіла Вам сказати, що добре ,що ви самі до того дійшли. По темі, якщо хочете - напишіть мені в пп, скину Вам контакти хорошої жінки-психолога, вона і онлайн консультує і безкоштовні вебінари проводить, і просто почитати її власні пости у ФБ -це часом так до болю близько, що аж мурашки по шкірі.. І скажу Вам , що недавно була на тренінгу в класного психолога, він за спеціальністю клінічний психолог, тобто працює,часом і з серйозними проблемами. Його слова - у стосунках між людьми 95% має значення самооцінка людини, усе решта 5%. Я то ніби і знала, але мене воно переконало вже повністю. Плюс він сказав, що у мене сильно розвинена інтуіція, і варто цим користуватись, бо це потужний інструмент. Загалом, у мене склалось враження, що я вийшла звідти трохи іншою людиною. Навіть знайома мене почала питати, що я робила, що перестала сутулитись, значить то трохи помітно оточуючим. Він, до речі, у Львові теж проводить і безкоштовні тренінги на різні теми десь раз у місяць.)) І ще хотіла сказати, що то не ви така, і винні у тій самооцінці, а, як на мою думку, і в моєму випадку десь так є, це ті обставини:діти чи дитина, відсутність соціалізації якісної, відсутність можливості якісно заробити на свої потреби, домашнє вічне господарство і т.д. і т.п. І ще певно страх.. свідомий чи несвідомий навіть.. Якщо поставити чоловіка в такі умови, то думаю , що самооцінка у нього буде ще гірша, або і взагалі капець настане тому всьому.. Ми ж усі знаємо, як чоловіки спиваються, ламаються і так далі у важких життєвих обставинах.. Це не про всіх, але , думаю, всі розуміють про що я. І додам, що мій чоловік теж мені недавно сказав у розмові, що може, то не "вони" - то, може ти змінилась. Мені аж дивно було таке почути, бо ми про таке не говоримо.. Одним словом, у мене тепер в голові постійно крутиться слова з пісні "I,m not afraid anymore..." І так, як писала, форумлянка Надя , показ самій собі, що я класна, при чому конкретними фактами і думкою оточуючих теж підтримує самооцінку. От недавно я пішла на тестування з англійської, бо хотіла дізнатись свій рівень. І була приємно вражена, що мій письмовий рівень без абсолютної підготовки до тестування оцінили на Pre-intermediate, а вербальний на Intermediate strong. Оскільки тестуванея проходило повністю на англ мові і бесіда була з носієм мови, де я могла більш-менш вільно підтримувати розмову 5-8 хв. І це для мене хороший результат, бо я вчилась вдома, без курсів та репетиторів. Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
і ще один момент про самооцінку і маніпуляції Тут правильно говорять, що досягнення і їх видимість зі сторони допомагають цінувати себе більше. Допомагають, але не заміняють роботи саме з залежністю від суджень близької людини. В когось - від мами, в когось - від чоловіка. В когось навіть від інтернет-оточення, хоча то вже інша історія. Я думала, що просто відсічу це все від себе - і воно вирішиться. Але виявилось, що можна бути повністю незалежною фінансово, спокійно забезпечувати себе, професійно рости, можна навіть жити окремо, але при цьому не бути менш залежною емоційно. Це як неправильний кровотік. Поки якась патологічна судина функціонує, можна скільки завгодно зміцнювати всі інші судини, але результату не буде. Що більше досягнень - то більш болюче знецінення. При цьому механізм знецінення навіть вдосконалювати не потрібно - знецінюють так само, а, результату більше. Люкс! Це ще одне пояснення того, чому робити будь-що потрібно лише з внутрішньої мотивації. А не "я захищу дисертацію - і вони в мене повірять", "я схудну - і він мене захоче" тощо. Знаю, що ви це давно знаєте, тому ховаю під кат. --- дописи об"єднано, Aug 2, 2019 --- І навіть більше. Працювати з залежністю варто в разі розлучення, на мою думку. Бо людину зі свого життя забрати легше, ніж забрати зі свого життя залежність від неї. але звідси ж випливає і дзеркальне - хороше: Можна бути разом і не вампірити один одного. Якщо потреба бути разом справді є, і вона не лише в тому, щоб взаємно поїдати ресурс. З психотерапевтом все це пропрацьовується швидше, але є свої мінуси - гроші і чужа людина, яка умовно "лізе" в життя. Самостійно можна все це проробити також, і без ніяких особливих наставництв. Щось таке як соло-пологи: можливо, неоднозначно, не всім потрібно.
Так, тому для мене певним шоком і був діагноз "низька самооцінка", бо мааайже в усіх інших сферах я в себе вірю часом навіть забагато Найцікавіше, що я знаю навіть те, що подобаюся чоловікам при чому без жодних особливих зусиль типу макіяжів-міні-нарощених вій, навіть трохи "крутити" на свою користь їх умію. Сторонніх. А свого власного чоловіка ні То якийсь абсолютно алогічний збій програми в моїй голові стався
може, це симптом, а не діагноз? я би сказала, що на це добре допомагає мати коханця Але не допомагає. --- дописи об"єднано, Aug 2, 2019 --- Збій інтерпритації. Те, що чоловік на щось там умовно не ведеться - не значить, що Ви "не подобаєтесь". Але саме так Вам здається. Ви бачите, що іншим чоловікам подобаєтесь - і думаєте, що "те, що не подобалось, вже минуло". Потім ситуація з власним чоловіком - і знов не ведеться. "Оп'ять поламалось" - думаєте Ви, але прикол в тому, що воно не ламалось. Тому шукаючи причину в тому, що поламалось в "його невподобанні", ви її просто не знайдете. Бо причини такої нема, і оце "неподобання" - це поведінка, не реакція. Він чомусь так поводиться, але до Вашої умовно-абсолютної привабливості це не має стосунку. Звісно, це все не професійний аналіз, але просто розвиваю паралель, бо вона Вам відгукнулась
Ну в моєму випадку то було трохи як діагноз, бо озвучила то першою не я а стороння людина звернула мою увагу. Але я за слова не чіпляюся, то однозначно болячка, а як вже там її детально звати, то таке Ще цікавіше. Я знаю, що я подобаюся що я в його очах гарна, бажана, розумна і талановита (в оцьому вищепереліченому я не сумніваюся ні разу)... алеее не цінна і не достойна кращого (кращого ставлення, кращих умов... ). І от це мене вибиває начисто. Про коханця це була б ідея, але не для мене, бо з патологічною нелюбов'ю до подвійних сенсів, недосказаності та інтриг ніц з того доброго не вийде
@Akina я ото читаю і думаю, чи то Ви себе недооцінюєте, чи чоловіка свого))). Не зрозуміло поки нічого толком. пи.си. про коханця, то дуже х^*нова думка, насправді. В момент емоцій воно може видатись за фант але потім, я б себе зненавиділа...і яка там вже самооцінка
Ну от я з цим і прийшла. @Akina напиши анамнез, а то люди всліпу стріляють. А по темі - я далі голосую за депресію. Він ж не тільки тобі не хоче робити, він і собі не хоче. І грім уже був. І не помогло. Висновок в мене буде не оптимістичний. Ти нічого з ним не зробиш, поки він сам з собою не захоче щось робити. Ти співзалежна від його депресії. Можна лікувати себе, але це тяжко, бо є ще діти і побут. Співчуваю.
мені отут відчулось, що це з категорії "в кожного своє бачення", але не об'єктивної оцінки почуттів. Для прикладу, ти свій цінний перстеник протираєш щодня шматочкою, миєш теплою водичкою і носиш раз в місяць, а він свій носить щодня до старого одягу, не зважає на подряпини, які з'являються на ньому від роботи. Ти дбайливіше ставишся, але чи означає це те, що він свій любить менше? Він може просто не вміти поводитись із своєю цінністю інакше, може боятись виказати, як йому це важливо. Може він не має ресурсу, когось балувати і леліяти - таке робиться від надлишку любові, а може він ніколи її не мав не те, щоб в надлишку, а і просто вдосталь. Я розумію, що по факту тобі від цього не легше, і це насправді дуже суттєва розбіжність для людей, які є парою. Ти можеш бачити і співчувати, що щось в нього "поламане", але не можеш його полагодити.
