Йой, дітям треба щось там 100500. Я довго вчилася відбиватися від бажання купити щось для дітей (зауваж, не для себе, певно того худла страшенно) до того - дай мені чоловіченьку гроші на то, що ти казав дітям тре.
я думаю, що в мене проблема не з розміром порцій (я ж зараз важу свої звичні порції, думаю, що 100-130 г спагетті з тунцем - то не є свинська порція (принаймні для мене точно не є). В мене проблема в тому, щоб вчасно зупинитися в процесі "істрєблєнія" всього доступного під руками "асортименту". Бо ж після спагеті хочеться морозива, а потім ще (300 грамову) апельсинку, а потім ще канапочок (хай і з корисних складників). А якби в холодильнику ще було тірамісу (умовно), щотамще я люблю... - то ше би був не кінець. Установка на знищення всього доступного. От зараз на роботі, в тумбочці закінчились перекуси (ябка, банани). І відчуття голоду нема, і бажання бігти в магазин за смачненьким - теж. --- дописи об"єднано, Mar 11, 2019 --- це і є те, до чого я хочу прийти. Але поки що ця мета здається якоюсь такою далекою і недосяжною конкретно для мене
Я практично ніколи не купую щось лише Владу (хіба таке, що інші не люблять\не їдять), тим більше ніколи не зроблю то в ущерб собі - типу дитині м"яско, а я і голою кашею переб"юся. Нєа, я себе теж люблю. Зазвичай просто "вписую" в денне меню оте його побажання - якісь фрукти-ягоди влітку, йогурт, сир. Ну і він не зловживає в принципі, тобто то не "купи Барні" - з тим мене совість не мучить. А от коли я в конкретний день не можу купити дитині звичайну, нормальну їжу типу сиру кисломолочного, я йому то спокійно аргументую: "давай іншим разом, не сьогодні, сьогодні у нас борщ тому ми купуємо буряк і т.д", але всередині мене при тому реально рве на шматки... Знаю, що то просто товсті таргани в моїй голові, але страх того, що і мої діти потім матимуть тих же тарганів мене часом реально затьмарює...
Стосовно ультрашкідливого і ультракорисного - дівчата, ви ж круті і дорослі. Невже та вся фудблогошосьтам має таку владу? Я не кажу, що треба бути таким валянком як я, в якого навіть сторінки в ІГ нема Але фільтруйте, вони ж всі роблять гроші на ваших емоціях. Стосовно заїдання страху лишитись голодною - дуже відгукується, сильно болить Дитинство було давно, але були випадки і вже в дорослому віці, коли грошей на печиво нема, а на руках грудне немовля і їсти під час налагодження лактації хочеться страшенно. Відкладання грошей працює. Навіть коли я просто рахувала ту суму і усвідомлювала, що вона бездумно витрачається. Навіть при тому, що мене ці гроші в разі чого зовсім не врятують. Просто добре, що вони лишаються. Мені, наприклад, велику частину проїзду в ГТ вони покривають. Закидаю на карту Привату - і розраховуюсь в трамваях і тролейбусах
Я так розумію, то мене стосується)). За Ваші заключення я не відповідаю, Вам видніше, чого такі висновки зробили про щосьтам в когось заочно.
я це чудово розумію, але таке бажання виключно від обмежень. Я взагалі не люблю слова "дієта". Тому що якщо довший час себе в чомусь обмежуєш, рано чи пізно буде зрив. @Zaychenya, я свою фігуру зліпила після народження першої дитини, й десь тоді почала активно цікавитися темою здорового харчування в принципі, до того - моя вага й вигляд - це виключно результат дієт, які мене виснажували. Але основне - десь глибоко в підсвідомості я все одно себе ще не любила, бо розглядаючи себе прискіпливо в дзеркало ве одно десь там відзначала, що от - а щоки то ніде не ділися, й цей підбородок мені не дуже подобається, й ах, на животі ще в палець товщиною щось таке наче сальце виглядає...А бедра, а ноги!....Ну так, вже стрункіші, але ж не такі як у ...й далі той, на кого я на то й момент рівнялася. Тобто я все одно собі не подобалася. Й страшенно завжди себе картала за лишню шоколадку чи щось калорійне - я вічно ті калорії рахувала. Й ось ця тривога постійно, самобичування за переїдання весь час гнітили мене. До слова, чоловік ніколи мені не казав, що я якась там не така чи мені треба схуднути, він мене любив й сприймав такою, як я є. Це ж очевидні речі!... А я себе не дуже любила. А коли я поступово почала змінювати ставлення сама до себе, радіти, що в мене взагалі ноги-руки є, а хтось не має, щ оя здорова, нічого мені не бракує і взагалі - я хороша, я почала сама собі частіше посміхатися в дзеркало, ну й паралельно багато читала й аналізувала. Я завжди знаю, що можу з"їсти будь-що, що захочу, й ця їжа піде мені на користь, бо я так її сприймаю, нехай навіть це той самий кілограм морозива. Я собі даю таку внутрішню установку й просто не гризу себе, що от, все пропало, й морозиво образно кажучи залишиться на боках.
цілком схоже на правду. парадокс (напевне) але в мого чоловіка, наприклад, дитинство було більш голодне (в рази я б сказала) ніж у мене. Але в нього нема таких складних відносин з їжею, як у мене. Хто може пояснити, чому так?
Думаю, що воно залежить не так від самого факту недоїдання, як від індивідуального сприйняття (і в дитинстві, і зараз) людиною тих обмежень, характеру, оточення і т.д.
В мого чоловіка теж не мед в дитинстві був. Абсолютно без зазрєнія совісті топче шоколаду всю, якщо він її в той момент хоче. Він себе любить і таким.
В мого: сестра вихитровувала все і йому лишались в кращому випадку "крихти". Тепер він і від своєї дитини останнє від'їсть.
Так. Але схудла швидше. В тебе є бажання довести щось. Навіть самій собі. Логічно завершити почате. В декого немає того, що зветься силою волі. Тому і їсться та цукерочка із підсвідомим страхом, що вона десь там "причіпиться" до бедра чи живота. І вона таки чіпляється. Тому кожен має вибрати те, що для нього стане мотивацією: кохання, здоров'я, фантастичнокрасиве плаття з вирізом до ж.. пупка ))) і тд і тп. Ну і щось робити для цього.
ні, це було не до Вас. І так, можливо, я поспішила з висновками. Щодо з'їдання більшої кількості, або знищення запасів. Одного я була на лекції психолога, яка розповідала про відчуття при стисканні щелеп. Що ці відчутя допомагають "зціпивши зуби" пройти складний період. Деколи їжа - це потреба стискати щелепи. В себе я це чітко побачила, коли стала пару годин на день носити ортодонтичну капу. І менше їсти. Точніше - менше хотіти постійно щось жувати. Капа - це не рекомендація, звісно. Але я би думала в сторону масажу голови-шиї-щелеп. Крім роботи над наслідками обмежень в попередньому досвіді.
Мій як тільки став заробляти не лише на хліб, став закуповувати цукерки-шоколадки в асортименті не менше як кілограм на раз. Каже, в дитинстві не наївся. Тепер вже спокійніше , але в хаті має бути енна к-сть солодкого, тобто, якщо залишилось 2-3 шоколадки, то вже алярм, терміново треба сходити в Рошен... Багато не їсть, 2-3 цукерки в день до кави, але запас в шафі МУСИТЬ бути. В мене солодке в дитинстві було, але важкі голодні студентські 90і (ще й мала дитина на руках) наклали відбиток на харчову поведінку, бо в той час в дійсності "харчами не перебиралось", що дісталося, те й з'їли, і потім, коли стало " можна все" , з'явилось все в магазинах і стало доступне по грошах, ми стали "доганяти", та й поступово я добралася до 76 при рості 165. Допомогла все ж система -60, схудла до 64, і найголовніше, виробилась дисципліна харчування і якесь усвідомлення, що не треба з'їсти все зараз (я з'їм це завтра зранку), усвідомлення, що саме цей чайок з печеньком я не аж так хочу. Немає більше безглуздих перекусів, їжі на один прийом банально "не влазить" більше норми. Але зате якщо свято, вечірка, гості - то спокійно "відпускаю" ситуацію і не карта себе, бо абсолютно впевнена, що завтра все стане на своє місце. І так і стається. І за це ще більше себе поважаю.
Оооо, як цікаво, дякую за таку думку. Актуально, мені, бо певний час вранці навіть прокидалася з болем в щелепах - так сильно стискала їх навіть уві сні. То, певно, треба йти пачку жуйок купувати щоб щелепи потішити
100%. Мені в дитинстві їсти певні продукти забороняли, бо зайва вага, можливо алергія і т.д. От вірите, я навіть манку дуже люблю, бо мені її їсти забороняли І так, теж не заспокоюся, поки не знищу запаси смаколиків, які лежать в зоні доступу. Заїдаю нерви, стрес. І або сама собі забороняю щось їсти, або зриваюся на вседозволеність. Колись писала в цій темці: Пройшло майже 2 роки, вже не +7, а +19, робота все та ж, проблеми все ті ж... Я абсолютно всеядна, не відчуваю, що хочу з'їсти в даний момент і так, зупинитися, коли вже сита - не можу. Навіть якщо орієнтуватися на смаколик чи "корисну" їжу, то оберу за принципом ціни\доступності, а не хочу\не хочу. Наприклад: можу хотіти шоколаду, тістечок, шматок торту, але оберу дешевше печиво. Відкладати гроші - не завжди варіант. Їсти потрібно все одно, бюджет не резиновий, питання тільки в тому, що купити на ці гроші і чим харчуватися. Наприклад: з'їсти на перекус шматочок сиру чи напхатися вафельками.
з жуйками свої приколи, шлунковий сік, все таке. От зараз маю практикум. Стрес такий, що просто мішком по башці. Йду покладу на себе Лідді і буду масажувати шию і щелепи В шафці є халва, в холодильнику вареники і салат з капусти. Я вечеряла, тож не голодна. Завтра розповім, що з того вийшло
Ну зараз ми більше схожі в своїх смаках. Він навчив мене любити м‘ясні страви. Від мене навчився не любити жирне і смажене (в нього мама готує все таке дуже «щедро» помащене, засмажене на чорно, з зажарками і т.п. Я як до них приїжджаю, напад гастриту забезпечений, бо я вдома супи не зажарюю, смажу мало, розігріваю і багато всього готую на воді. То пару років тому муж мені сказав, що від маминих страв відчуває важкість в шлунку. Мабуть, це зміна харчових звичок? Раніше ж йому все підходило в маминих стравах) Я кардинально змінювалася хіба в тому, що адаптовувала свій раціон до хворого шлунка. Тобто поступово виключала такі продукти як магазинний майонез, наприклад. Бо навчилась в момент, коли хочеться салату з майонезом, згадати, як за кілька годин буде боліти, і зупинитись, обрати щось інше замість того салату, який мені може принести дискомфорт. Тобто не було такого, щоб мене кидало в крайнощі (типу зараз я сироїд, через місяць - нє, я веган, ще через місяць - треба їсти червоне м‘ясо кілограмами. --- дописи об"єднано, Mar 11, 2019 --- От власне, що мій теж топче , якщо хоче. Мнямкаючи від задоволення. А якщо йому не хочеться - та шоколадка може прямо на очах тиждень лежати, і йому не тягнеться рука то «підчистити». Я теж так хочу. Хочу, якщо вже топчу, не картати себе і не думати, скільки грамів наїла. Хочу не боятися тримати в хаті солодке.
варіантів багато, це не у всіх безслідно проходить. А є люди, які спокійніше ставляться до дискомфорту тілесного. Як варіант: чоловік, коли з'явилась можливість їсти досита - їв досита, без оглядки на фігуру і сусідського Івана, в якого талія на 4 см менша. Розумієте куди я хилю? Не закільцьовував проблему на новий виток, тому перейшло. того ви й наїстися не можете, бо їсте не те що хочете, і постійно є почуття незадоволення. дивіться - це все в голові. Ви ж не написали напхатися сиром, чи напхатися вафлями, і не шматочок сиру чи шматочок вафлі. Перший варіант, що б ви не їли не добрий, бо напихатися не треба нічим. В другому варіанті нічого страшного не станеться якщо ви шматочок вафлі з'їсте, чи шматок сиру - це взагалі в дозі "шматок" не дуже принципова різниця. Якщо в голодні - їжте те що хочете, в тому об'ємі в якому хочете, а якщо не голодні, то не їжте нічого, яким би маленьким чи корисним воно не було - ви ж не голодні. В цьому і є суть того всього бідолашного інтуїтивного харчування. Проблема в тому що ми їмо не тільки коли хочемо їсти, а коли хочемо спати, на ручки, спокою ...
