тобто діти поводились як діти. Я не маю що сказати. В нас церква дуже "дитяча". і в мене вираз обличчя - мої діти ангели. Поки вони нікого не чіпають (а вони не чіпають), і говорять тихіше за священника - то все решта всі решта переживуть. Так я проводжу виховні бесіди до після і під час Служби. Але діти є діти, і Бог хоче щоб вони до нього приходили, і як хтось цього не розуміє - це не мої проблеми. --- дописи об"єднано, Sep 17, 2017 --- я роблю такий блаженний погляд, що вонипочинають дивитись на когось іншого. Насправді відколи Михайлик почав заходити в церкву я не маю коли дивитися кому що не подобається. Я всю увагу приділяю йому, бо він в нас хлопець дуже бадьорий і допитливий.
Якось при такому дитина перекинула свічку і те все почало горіти досить високим полум'ям. Добре, що резервуар з свяченою водою був збоку. То все швидко погасили, але були і такі, що тікали.
дякую. То день такий якийсь Ідентична думка і в мене. Не ангели, але все ок і під захистом. Просто сьогодні важко мені все важко. І до церкви з особливими проханнями, і сил ні на що. А тут воно і чатує
в нас в церкві я не дозволяю дітям нічого самим робити з свічками, але є церкви де свічки зразу в таких лампадках і дитина може дати собі раду спокійно.
Який жах! Ніколи не роблю зауваження в церкві. Тим більше - дітям. Вважаю, що не маю на це жодного морального права. У дітей є мама, є родичі. То їх особиста справа. Та й не було таких випадків, щоб чиясь дитина відверто казилась і ходила на голові. Ну соваються, ну ходять. Батьки на них шикають час від часу. Та й по всьому. @cjomcjomka , плюньте на тих горе-вихователів. Закрийтесь від них уявними товстезними дверима з великим англійським замком. А до Бога - вікно душі навстіж. Хай вже пробачить кривизну їхнього характеру.
Ото ті лампадки. Перекинули розтоплену, той віск потік по решті свічок. Стовб вогню був високий. Сама подія зайняла до хвилини часу, то в моменті загасили. Перелякалась не стільки вогню , а щоб люди в паніці не задавили дитину. Ми стояли неподалік свічок, якраз напрям до виходу.
Щось не знаю, зараз вийде плакальний пост. Взяла баба сьогодні старшу (4) до церкви. Привела назад за півгодини зі словами, що вона якась неадекватна і дика. Бо не стоїть, не сидить рівненько "як всі діти", кричить, співає, смикає хоругву, теліпає ногами, скаче, крутиться, зачіпає людей... Мені так образливо, особливо оте "а інші діти". До чого тут інші?
Викиньте з голови, ну, не виправдала дитина бабиних сподівань, це іі проблеми, що в неі такі сподівань. Пропустіть це крізь вуха, я знаю, що це дуже образливо, але іх ще стільки буде, тих образ. Мені здається, що старші люди гірші, ніж діти, інколи взагалі не думають, що говорять.
Не ображайтесь, мій Михайло (4 роки) сьогодні виступав по повній. Лягав за сповідальницею на килимок, хотів скористатись вогнегасником, вішався на столик... Отець з сповідалтниці виходив його розважати, вервечку йому подарував. Не помогло. Інших дітей в церкві не було взагалі. Бабам важко з дітьми в церкві. Вони собі придумують якісь правила , яких діти не можуть дотриматися. Не зважайте. А оте рівняти до Галинки і Маринки - це взагалі в них святе діло.
Мій малий точно так само робить, улюблена розвага, але то не тільки в церкві, повалятись на підлозі то просто мастхев і то прямо посередині, так щоб все бачити))) Тому баба його до церкви не бере, а тільки "чемну" внучку
Чесно, я взагалі не розумію, для чого таких малих дітей вести на Службу Божу? Вони і так не дуже розуміють, для чого так довго перебувати в церкві. Зайти, помолитися, запалити свічку, того достатньо для дітей молодшого шкільного віку. Недаремно, в першому класі урок триває 30-35 хв, бо діти просто не можуть всидіти на одному місці, а для декого, і того часу забагато.
Є служби спеціально для дітей, вони тривають не більше години. А батьки теж тоді не мають на службу йти, чи залишати дітей самих вдома?
А куди їх дівати? Як на мене, дитина з малечку має ходити до церкви. Бо так роблять її батьки, старші брати і сестри. Для мене піти в неділю усім разом до церкви - то щось таке, що не обговорюється. Тим більше, що їздимо до церкви в центр, потім ще гуляємо, п’ємо каву чи обідаємо. Коли доня була менша, то деколи їздили по черзі з чоловіком. Він на 9, я на 11. Мені таке зовсім не подобалось. І про поведінку дітей. Деколи дорослі ведуть себе ще гірше). І якщо дитина не верещить без перестанку всю службу, то все решта можна якось перетерпіти). Згадалось, як кожної неділі біля нас вставав один старший пан, а потім косо дивився всю службу. Питання - навіщо ставати поруч? Попереду менше різних подразників. Але він вперто стояв впритул до нас. Вижив нас з нашого місця). Тепер встаємо у іншому місці. Та от віднедавна біля нас починає тусуватися одна молода сім’я з дитиною в люльці, яка спить. А моя мала деколи може щось крикнути. Мені незручно, що збудить ту мацьопу. І ото знову треба буде шукати таке місце, де на тебе не дивитимуться як на ворога).
Ну, не знаю, якщо впевнені, що дитина менш-більш нормально відбуде Службу Божу, то так, але йти і гонити, смикати, робити зауваження, чи є толк? Хіба заради галочки. Ну і діти різні, кожен, собі вирішує сам. І я написала, що достатньо зайти, помолитися, запалити свічку, а не, взагалі не йти до церкви, чи залишати самих дітей вдома. Не читайте між рядків.
Це все дуже і дуже залежить від оточення. Якщо для батьків є нормою брати участь в Літургії, то природньо, що і діти там будуть. Я маю з чим порівняти з того часу, як моя старша почала вчитися в католицькій школі. На їх Служби Божі вона йде з радістю, а з нами в неділю нудиться і ниє. То є 100% наша прогалина, як батьків. Чоловік виховувався близько до церкви, але з тим, що "діти мають бути чемні і не питати забагато". Я ж виховувалася в класичному "треба йти до церкви, бо всі так роблять і шо люди кажуть". Тому я не маю ресурсу їм щиро пояснити і піти щонеділі до Причастя. А випихати їх самих і через спротив вести теж не хочу. Дуже тішуся, що старша вже багато розуміє і я їй не соромлюся сказати, що не розумію якихось речей, що відбуваються під час Служби. В школі вони беруть активну участь: читають Апостола по черзі, тримають свічки, обговорюють Євангеліє, причащаються звісно. І не є їм там нудно чи тяжко. Я вже до речі давно хотіла тут спитати, де є парафії УГКЦ не дуже людні. То не мусить бути дитяча Служба, але може є маленькі церкви, де можна стояти вільніше і не дихати в спину комусь. Я сама погано переношу скупчення людей (то не лише про Церкву, я наприклад в кінотеатрі чи тц теж некомфортно почуваюся) і після Служби як лимон витиснутий, а діти тим більше. В нас дуже багато людей вже на 9 ранку (це є звісно добре), спереду пробувала з ними бути - теж проблемно, бо навіть в туалет як хтось хоче, то протискатися треба. З того всього менші взагалі відмовляються далі перших дверей заходити.
Кому достатньо? Зайти - то зайти, а Служба Божа в неділю та свята - то зовсім інше. Тут напевно треба йти від того, чим насправді є Літургія для кожного. Для мене то є така щотижнева важлива молитва, яку не можна пропустити. Якщо живий та здоровий. Причастя, благословення на тиждень, зустріч з ангелом-охоронцем). Може не дуже доречне порівняння, але з дітьми і їздити відпочивати не є зручно. Достатньо їх просто вивести в парк, чи просто на подвір’я. --- дописи об"єднано, Feb 17, 2019 --- Для нас свого часу ідеально підходило стояти на подвір‘і церкви. Але зараз ходимо до такої, де на вулиці нема колонок, тому стоїмо всередині. І теж страшенно не комфортно мені в тисняві. Відволікає дууууже оте плече в плече.
Та стоїмо з квітня по жовтень. Але то для дітей власне стояння або гра в піску (якого є досить, бо подвір'я будується). А я власне хочу, щоб діти по-трошки починали перейматися тим, що відбувається. Старша вже і на вулиці може хвилин 15 постояти і послухати, але далі її відволікають молодші, чи інші діти, чи просто можливість піти побавитися. Чесно, голос священника і хору в колонках не зовсім те, що присутність в Церкві.
я останньо теж думаю як пояснювати малій куди і чого ми йдемо. Стараюся йти до церкви і в неділю і в кожне свято на тижні. Коли більше людей в церкві, то вона хоч коло мене більше стоїть, а коли вільно, то може почати ганяти. На тижні, як було Трьох Святителів, почала собі стрибати по клітинках плитки на підлозі. Я на неї намагаюся не кричати і не штурхати, але "хай собі робить шо хоче, бо то дитина і їй нудно" то не моє. Стараюся шось пояснити по ходу служби, заохочую поспівати, беру книжечку про ангелика чи "Отче наш" зі собою, її то на пару хвилин забавляє. Ще мушу мати печенько чи цукерочку, то теж трошки відволікається. Як пояснювати саму службу наразі не придумала. Мене колись тягли до церкви, бо так треба. До більш свідомого уявлення про Бога і всі речі духовні приходила і досі приходжу з допомогою різних отців, книжок, еколекцій, духівника. І дитині своїй хочу дати більше того розуміння з дитинства, а не просто тягання до церкви задля годиться. Надворі не люблю стояти з однієї причини - від середини служби подвір'я перетворюється на велику ігрову зону для дітей - всі ганяють, в т.ч. на самокатах і всяких ровериках (а воно всьо торохтить по бруківочці страшно), репетують само собою. В результаті слухати шось стає нереально. Добре, що батьки самі хочуть йти і дітей брати, але оті всі шумні розважальні елементи зі собою, то занадто як на мене.
Малим дітям достатньо. Haidee, дуже влучно описала, перебування дітей в церкві. --- дописи об"єднано, Feb 17, 2019 --- Про що і йде мова.
