Позитивне батьківство або дисципліна без покарань

о, в мене потрійна порція піськодуп
Колись думала дати їм "виговоритись" - десь за більш ніж півгодини не витримала, сказала - здаюсь

 

Нічого собі немає - в мене чоловік перший супротивник....

 

у нас вже і дупця, і дупка, і дупИща, і ПанПісюнОвич... здуріти можна.
Я все ще засікаю час, і якщо самостійно мине, розповім тут

 

@Akina Ваш трохи молодший, мій із садочку не носив і від інших(навіть старших) не набирався. А набирався із ґаджета(я навіть два рази була післана на туди). Ми "урок" засвоїли, висновки зробили, джерело ліквідували. Я ніяк не показувала роздратованості, спокійно пояснила, що це відноситься до категорії "дуже погано"(він розрізняв).
Тепер школа і приносить час до часу вже посерйозніше(типу, середнього пальця). Я питаю, що це означає(чи словечко якесь)? Пояснити не знає, бо незнає)). Тому, пояснюю, щоб не використовував жестів і слів, значення яких не знає, бо це може бути дуже погане слово(жест), за який може бути у відповідь дуже боляче.
В таких випадках або зовсім ігнорити, або спокійно,серйозно пояснювати.

Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk

 

Як маєте 20 вільних хвилин, раджу послухати.
ПРОПОВІДЬ ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 27-01-2019 р. Б.
Так, там є певна ідеалізація мамів, але порада до виховання дітей дуже слушна.

 

Вибачаюся що російською, але таке гарне покрокове зі схемками (все як я люблю ). Раптом ще комусь знадобиться - як перестати кричати на дітей
Екатерина Сигитова

 

Досі триває?

 

періодами, але - так.
На вулиці і в компанії того не говорять. А виговорити десь хочуть Тому дістається все мені

 

Раз я вже сюди заглянула, то розкажіть мені як не кричати на старшу дитину яка відкручує голову меншій?
Влад ставиться до Ясі мало не як до ляльки - то руки їй кудись в неприроду позу пробує повернути, то паперу в рота напхати (то коли вона сама його жує, братик так "помагає" - "ну їй же подобається"). І то я їх самих не лишаю довше як на 30 сек. Тільки відвернуся - знов незрозуміло що твориться. В мене позитивно не сильно виходить - спочатку кричу (бо лякаюся), потім перевіряю чи все ціле, пробую Владу пояснити "так не можна, їй боляче і т.д", Влад рже як кінь, перепитуючи "і що, і що з того?", в підсумку я не витримую, напихаю йому рот папером, він ображається, я питаю "тобі сподобалося?" - "ні" - "ну от їй теж неприємно". Зо 3 таких демонстрації і деякі види "забав" все ж таки припинив. А як позитивно? Бо наперед я навіть не можу уявити і проговорити йому все що НЕ МОЖНА робити з малими дітьми, а фантазія в нього ого і все що не заборонено - дозволено. Ну і те що на собі випробував - не буде їй робити (ну там голками пальці колоти, у вогонь пхати чи під машину надврі штовхати), а за ногу по підлозі сунути - чому б і ні (він же на собі не перевіряв як то "приємно" пузом чи обличчям по паласу проїхатися). То з дивану її стягнути в 4 міс, то відро на голову одягати, то ще щось. Тішить, що Яся теж "не промах" вже ричить на нього і відбивається, але ж до того часу поки вона більш-менш повноцінно зможе давати йому відпір і кричати що їй не подобається ще ого скільки часу мине...

 

В мене теж далеко не завжди на таке є сили, але практикую так: в момент "нападу" підхожу до них, старшого обіймаю, цілую, і тим, фактично лагідно розбороняю (згортаю за ноги і руки, якими він розмахує чи копається) - в нього зразу знижується рівень "задиристості" і лагідно кажу, що маленькому так боляче і щоб він цього не робив, бо ми так ніколи не робимо, і взагалі не сварю, його попускає дуже. Ну, але, зрозуміло, що це потім повторюється, працюємо на перспективу.

нагадала про одне з моїх дитячих фото - я і моя молодша сестра з кошиком на голові, одягненим мною) се ля ві.

до речі, я тут нещодавно прочитала таку думку, що мама не повинна так, ну, скажемо, модерувати, всі дитячі конфлікти, а дати можливість самим провзаємодіяти (точніше, то було подано не як "дати дітям можливість", а таки з акцентом "мама не повинна, а вони і самі розберуться"). Я наразі втягуюсь в майже всі, і мене то дуууже втомлює, бо це мільйон разів за день. І от я так сильно задумалась над вищезгаданим поглядом, цікаво було б тут обговорити.

 

Доволі часто так роблю. Ще всередині бурлить почуття справедливості, але намагаюся стриматися. Реально краще - вони швидше миряться. Бо інакше і я ще роздратуюся і мушу слухати оцево «а я, а вона». Як прибігає котрась одна - пожалію. Як прибігають двоє з жалінням одне на одного, то кажу: « так, неприємно, коли дражнять/б’ють/дратують...», але не намагаюся знайти хто правий, а хто винен.
Якщо бачу конфлікт з самого початку - намагаюся присікти з першого негативного слова/вчинку. Кажу «не роби так», а іншому «не приємно, коли тобі так роблять» і відразу оцього іншого намагаюсь переключити на щось інше.
П.с. То я зараз така розумна. А часто мене так бісить, що вони сваряться, що я додатково починаю на них гарчати»

 

Так, як ви пишете дівчата, то реально робити, коли обоє старші, а коли одне геть безпомічне лежить і жалісно кричить-плаче, то перша реакція насварити-накричати, бо злість бурлить, як можна навмисне біль такій малечі причиняти. В нас до слова, рідко такі трафанки трапляються, але бувало. Раз вкусив пальця і так добряче вкусив, слід був довго, а плакав малюк вперше так - довго заспокоювала. І то я з ними разом в ліжку лежала. Раз пальці пхав в очі і давив, то він так закривав йому очі, щоб зробити сюрприз. Може спеціально на руку лягти, придавити, або тримати, поки менший не запищить. Хоч загалом він дуже гарно його "пильнує", спокійно їх залишаю вдвох. Такі випадки скоріше рідкість і робить таке, зазвичай, коли я з ними, а не коли я десь відійшла, але я аж киплю, коли таке відбувається. Хоч намагаюся зразу опанувати себе і спокійно пояснити, але перші секунди - точно не позитивні.

Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk

 

Звичайно, це вже для однакових вагових категорій.

 

Оооо, так, для Влада то зазвичай якраз розвага - спочатку від скуки придумати що б такого з Ясею вчверити, потім веселитися як вона пищить

але справедливості заради - до реальних сліз і травм доходить рідко і він коли "перестарався" теж лякається трохи

, потім бавитися зі мною в "а чого не можна пхати їй пальці в очі?".
Мама моя тут взагалі Влада мало не в садисти збиралася записувати (бо він, бачте, кицьку разок копнув і на Яську сів), я й раніше вважала, що то цілком "нормальні замашки", а вчора ще й випадково натрапила на відео щось типу "baby and siblings" і зрозуміла, що то в нього то ще цілком добродушні розваги Мама приїде - їй продемонструю. А ще, доречі, видала Владу знайдені в кладовці мої старі ляльки - через раз тепер експерименти ставить над ними (ну типу порзчесувати, "зарядку" їм зробити), то вже Ясі трохии менше тої "турботи" дістається

 

О, мій так тоді настрашився, як вкусив за пальця Кирила, що більше його треба було заспокоювати. Це якраз чи не єдиний раз, коли я спокійна була, бо ж треба було вияснити, що саме він йому зробив) І не залякати, щоб в майбутньому не боявся розказувати. Вже потім тихо розплакалася - випустила емоції.
І Данило хоч і сміється спочатку, бо ж весело, потім іде цьомати-вибачатися. Але й мале то сміється після першого писку)

Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk

 

Як навчити дитину 2.5 роки, що є речі, які їй брати не можна. Я вже сил не маю, говорю-говорю, пояснюю, а толку нуль. Вдома все що шкода або небезпечне поскладали в зоні недосяжності і то бувають проколи. І вона знає, що робить погано, бо як "засічем", то вона таким винним голосочком каже "ой-йой-йой" і хитає головою.
А в садку щодня вислуховую, що вона щось не те хапнула, не туди полізла. Сьогодні, наприклад, взяла йоржик в туалеті і втікала з ним.

 

@TASJA ніяк, нормальна поведінка в 2.5. Моєму 3, і точно те саме. В мене деколи просто сльози течуть від безсилля. Ну як? Як то можна такі бздури робити? П-О-С-Т-І-Й-Н-О. В садку нічого не кажуть, але вдома він таке виробляє. Вчора вмивався ганчіркою для туалета, вилив йогурт на диван (спеціально, я бачила), бере з холодильника ліки і відкриває собі, ножиці втіхаря дістає і ріже все що в досяжності, на ровері спеціально бере і виїжджає з двору на дорогу, як чує, що машина їде і позаду їде за машиною. А мені кричить: обережно, всім стояти, машина! Я вже мовчу про розтерті на килимі фрукти, печиво, розлиту воду в карсіті і т.д. і отаке кожного дня, навіть не так, кожної миті, як тільки я відвертаюсь. Дитині спокійно пояснювати, колись набридне капостити. А собі - заспокійливе, дихання там, молитва, кому що йде.

 

Дівчата потребую поради: живемо вже 10 років зі свекрухою і старша дочка повністю копіює її стиль життя/звички і т.п. Свекруха моя страшна бруднуля, в неї всюди бардак, речі не мають свого місця, вона щодня шукає свої ключі, телефон, одяг... Я з тим змушена була змиритись бо мені давно натякнули що я в гостях, спочатку були спроби навести трохи порядок, але марно, мій порядок через півгодини ставав бардаком... тут ще можна багато писати((. Ну звичайно що свою дитину я старалась навчити все ж любові до порядку, показувала приклад, але все даремно, вона повністю копіює її поведінку. Щодня я їй розказую що треба за собою прибрати/поставити ключі на місце/покладати одяг, але намарно. Я десь розумію що це нормально копіювати поведінку дорослого, але чому копіювати поведінку баби а не мою
? Тому в нас постійні сварки і конфлікти, я просто розумію що моє терпіння лопає.
На щастя ми скоро переїжджаємо на свою квартиру, алея думаю чи є в мене шанс перевиховати в ній ці якості які мене доводять до сказу вже 10 років, може є якась література щоб почитати? Просто бачу що втрачаю нормальні відносини зі своєю дитиною