Подружки теж можуть накрутити ого-го! Особисто я ні з ким, навіть з батьками не обговорюю стосунків. Для чого? Самі розберемося, краще з ним поговорю про наболіле.
Я що треба казати в такому випадку? Теж починати верещати "не твоя псяча справа, треба було і затрималася"? По-моєму, цілком нормальним є спокійно пояснити причину затримки, не бачу тут ніяких виправдань і маленьких дівчаток. Дуже зручна позиція. Можна виправдати що завгодно. Он дівчата вище писали, що буянять через інші причини. Не тому, що їх чоловіки плакси і дозволяють жінкам так поводитися.
Чкщо він спокійно питає, то можна і пояснити. А якщо починає відразу з крику - я б не відповідала взагалі
Я не вірю, що буває так ідеально щоб без крику. І категорично не погоджуюся, що сварка на високих тонах це прояв незрілості. Все дуже залежить від деталей. Іноді це необхідність. Власне стосунки треба будувати так, щоб був клапан для спуску пари. І щоб знали де в половинки той клапан. Ми не можемо весь час бути ідеальним, люблячим, терплячим і розуміючим партнером. То страшний тиск. Просто коли зайве виходить стає легко бути доброю, хорошою і розуміючою від душі, а не тому що так треба. Мова йде не про щодень. Щоденні сварки то напевно тривожний дзвіночок. Хоча я допускаю існування пар з таким гарячим темпераментом що по іншому з ним не впоратися.
Не виправдати а шукати причину. Що Я роблю не так, що він зі мною так себе поводить? Ну або можна нічого не робити. Душитись далі сльозами від образи. Ну то й що, що кричить? Он на ДП всі пишуть, що всі кричать
З власного досвіду, коли в ході обговорення чи суперечки я підвищую тон, а чоловік у відповідь демонстративно мовчить - мене це виводить з себе так, що часом тумблер падає так, що я можу перестати себе контролювати взагалі. При тому, коли він спокійно відповідає або й просто питає, для чого я підвищую тон, адже він поряд і добре мене чує, вистачає трьох його слів, щоб привести мене до тями. Другий метод якраз і привів до того, що я задумалась, що з моєю поведінкою щось не так і треба з цим щось робити. А пояснюється все просто - в нас в мозку в періоди небезпеки або гніву працює в основному "рептильний" мозок, який не здатний на адекватну реакцію, а тільки на прояви поведінки для самозахисту. Щоб включився сегмент мозку, який відповідає за контроль над своїми емоціями і, відповідно, може трансформувати безконтрольну емоцію, що накриває хвилею, в ефективну комунікацію, потрібно дати нашій "рептилії" відчуття безпеки. А, як вище сказала @Haidee такі реакції, як чи включати демонстративний ігнор - вони спокою (читай - відчуття безпеки для рептильного мозку) в діалог точно не додадуть. Перевірено власним досвідом.
Ну а що б Ви робили? Сиділи поруч і вдавали, що нічого не відбувається? В нас було багато аналогічних ситуацій. І мій чоловік теж любить почати з "де то можна пів години лізати і чого то я маю тут чекати". Я завжди для початку пояснюю. Продовжує кричати, кажу закрити рот або йти покричати на вулицю. Останнього разу через наші гаркання розплакалася менша мала на задньому сидіння, відразу обоє знизили тон. Це я до теми ідеальності, якої не буває. Але йпрст, я не вважаю себе винною в тому, що мій чоловік має егоїстичний характер і з пелюшок навчений, що його інтереси вище за інтереси інших членів сім'ї. І за ці купу років в шлюбі я вже пробувала і помовчати, і повідгаркуватися, і пожаліти себе, але чоловіка то ніяк не змінило. Він не любить, коли йому створюють навіть мінімальний дискомфорт. А я не люблю, коли на мене підвищують голос. Я не вважаю, що то я йому дозволяю так поводитися. То є виключно його вибір. Моє завдання - зробити так, щоб не почуватися жертвою від тої поведінки.
Ось це мені дуже знайомо. Після пологів у мене, взагалі-то спокійної і мирної, почали здавати нерви, вперше в житті я так поводила себе з чоловіком, зривалася на крик. Він демонстративно мовчав. Мене ще більше те дратувало, я починала грюкати дверима, щось кидати, кричати. Але я розуміла що це ненормальна для мене поведінка, тому просила його не ігнорувати мене, а допомогти - як тільки я починаю підвищувати голос - взяти за руки, сказати кілька лагідних слів, чи просто обійняти. Щоб я стихла і замовкла, і мені б не було потім соромно за свою поведінку перед собою, перед дитиною. Щоб я не поламала щось цінне, не розбила. Бо під гарячу руку летіло все. Але не пригадую, щоб він хоч раз так зробив. *** Для себе зробила висновок такий - не хочу ніякого крику в домі, ніякого шуму, щоб все вирішувалось спокійно. Я від природи вразлива і чутлива, з часом це посилилось. Тому емоційні мелодрами воліла б дивитись тільки в кіно, а не в своєму житті.
Так а хто сказав, що без крику - це ідеально? Просто не всім той крик потрібен Комусь стає легше, коли викричиться. Мені стає гірше, приміром. Я коли кричу, то почуваюсь ідіоткою. Тому користуюсь криком тільки у випадках, коли на свій дурний вигляд можна забити (діти і дорога, діти і безпека, "маршрутка почекай мене"). Крик, на мою думку, - ознака не "зрілості - незрілості". Це темперамент, характер. От в мене Віруся кричить. Все - тільки криком. Ми з хлопцями їй пояснюємо, що не можемо з нею розмовляти, поки не втишиться. Обійняти і погладити можемо, а обговорити - нічого не зможемо, доки не заспокоїться.
Проілюструю свої словесні потуги картинкою В людини є 2 найсильніші емоції: гнів і страх. Коли людина відчуває котрусь з них, працює тільки "рептилія". Її задача - вижити. ВОна буде приймати рішення, виходячи з тваринних інстинктів. І поведінка буде відповідна (Втеча, агресія, крик, плач або ще 100500 можливих інстинктивних реакцій). За емоційний інтелект відповідає кора головного мозку - неокортекс. Він працює ТІЛЬКИ в стані спокою. Тобто маніпулювати, "тримати себе в руках", поважати почуття іншого може тільки людина, яка в даний момент знаходиться в стані відносної рівноваги. Будь-який зовнішній подразник спочатку проходить через рептильний мозок, де оцінюється, чи не несе подія небезпеки (я кричу, чоловік відповідає криком - Моя "рептилія" імпульс далі не пропускає (в цей момент єдина емоція ГНІВ), починається скандал) Якщо ж рептилія "дала добро" на проходження імпульсу далі, в лімбічну систему, лімбічна система оцінить подію відносно до мого досвіду (я кричу, чоловік спокійно відповідає. Моїй рептилії безпечно, вона віддає імпульс лімбічній системі) Та, в свою чергу, відчуває з одного боку безпеку (на мене не кричать) з іншого - здивування (чому він так відреагував, а не почав кричати?), і для обробки цієї цікавої інформації передає "пас" неокортексу. А за зовнішню реакцію відповідає неокортекс. Якщо в стресовій чи конфліктній ситуації пам"ятати про це, то шанси, що ми відреагуємо на подразник, як людина мисляча, а не як тварина, суттєво зростають. Звичайно, що це дуже спрощена картинка того, що я хотіла сказати. Глибина і варіації просто безмежні.
В мене колись була коліжанка, яка мені і всім іншим коліжанкам розповідала практично все про свого хлопця. Там були практично подробиці, і таке, що я реально дивувалася, чого вона з ним. А вона з ним то сходилися, то розходилася, а мені ( та й думаю іншим ) було некомфортно з ним бути в одному приміщенні після тих розповідей. Не знаю чи то була правда, чи ні. В результаті вони таки розійшлися, вона вийшла заміж за іншого, про нього теж розказувала, не таке страшне, але я б таке нікому не казала б) З тою подругою ми посварилися, так що взагалі не спілкуємся. Вона ще мені висказала, що от вона мені все розповідала про себе, про свою сестру і інших, а я приховала, що сестра мого чоловіка розлучилася) І придумала власні висновки щодо мене і мого чоловіка. Бо я ж то мало що розповідала) Я була в шоці від того! Ще й з іншими мене обговорювали. Тому є такі люди, яким навіть нічого не треба розповідати, вони все придумають самі Але я б подробицями не ділилися, можу шось загальне сказати. Можу сказати, що от посварилася з чоловіком, але чому як, і навіщо - це наші сімейні справи. Бо якби я під впливом емоцій розповіла всі свої думки на той момент, то потім би відчувала себе виною перед чоловіком. Це було б негарно і нечесно. Я б наприклад не хотіла, щоб чоловік комусь розповідав про мене шось погане. Але я знаю, що він не розповідає) Тому, якщо жалітися, то я б переводила на жарт. Ну або справді, щоб то не виглядало, як обговорення поза очі. От навіть, як тут на ДП з'являється новий учасник з якоюсь проблемою. То частина його\її підтримають, а частина скаже, що сам винен, накинуться і загризуть То я так образно, ні на нікого не натякаю, бо і сама можу тут всякі поради давати, слухаючи тільки одну сторону. Думаю багато отих , що тут з'явилися, написали шось - потім зникають, бо жаліють, що розповіли. Але це форум, тут не всі всіх знають. А в реальному житті вже ж не зникнеш, не зміниш нік після детальних неприємних розповідей. Я за те, що якщо вже аж так сильно накрило емоціями, то перечикати, поговорити з собою). В мене раз було, що посварилася з чоловіком на вулиці через якусь дрібницю ( здається мені було погано, а він сказав, щоб я йшла додому і він сам погуляє з малою. Я образилася чого то він мене додому відправляє, я ж то гуляти вийшла, навіть якщо погано.Образилася, розвернулася і пішла. Вдома написала йому гнівне повідомлення на ФБ. Він прийшов додому, почитав і ще довго сміявся. Я теж потім сміялася з того.) Якщо хочеться виговоритися, так щоб потім не буде наслідків - можна написати , проговорити в дзеркало, в своїх думках. Бо потім, як заспокоїшся, то розумієш, що воно того не вартувало.
Не всім. Абсолютно. Допис про те, що стосунки де між чоловіком і дружиною існує з’ясування на високих тонах не є автоматично не правильними, не добрими і не зрілими як писали тут раніше. Якщо він приносить користь , а не накопичення образ. Ми кричимо доволі рідко. Але після того як викричимося можемо лягти , обнятись і посміятися. Мені морально так легше ніж мовчати, консервувати, а потім інтелегентно все вияснити. Так теж не зле. Але коли скинути емоції відчувається навіть фізична легкість. Є уйма крикотерапій. Спеціальні кімнати, психологи клієнтів в ліс возять щоб викричатись. Ще є надзвичайно цікава теорія про спів. Як він впливає на моральний, емоційний, фізичний стан людини. КАК ПЕНИЕ ВЛИЯЕТ НА ЗДОРОВЬЕ 1 .Пение сообщает телу «правильные» вибрации, что поднимает наш жизненный тонус; 2 .Во время пения в мозгу человека вырабатываются особые химические вещества, которые помогают нам ощутить покой и радость; 3. Как упоминалось выше, улучшается кровообращение, что благотворно влияет на голосовые связки, миндалины и многочисленные лимфоузлы, а значит, значительно повышает местный иммунитет (проще говоря, мы реже простужаемся); 4 . Улучшение кровоснабжения при пении ведет к активизации деятельности головного мозга: он начинает работать интенсивнее, улучшается память, легче воспринимается любая информация; 5. Внимание, девушки! улучшение кровоснабжения головы в целом омолаживает организм, улучшается состояние кожи; 6. Пение очень полезно при заболеваниях лёгких, так как не только заменяет дыхательную гимнастику, но и способствует развитию грудной клетки, правильному дыханию, что значительно уменьшает число обострений; 7. При регулярных занятиях в хоре в организме повышается уровень иммуноглобулина-А и гидрокортизона, которые являются признаками хорошего иммунитета; 8. В настоящее время разработаны методики, лечащие от заикания посредством пения и помогающие улучшить дикцию; 9. Пение применяется даже при борьбе с лишним весом: порой чрезмерно полным людям предлагают при возникновении чувства голода вместо перекуса спеть две-три песни. Именно поэтому специалисты рекомендуют петь хотя бы 5 минут в сутки, приравнивая пение к физическим упражнениям. Я співати голосно, на повні груди не вмію. А викричатись можу. Мета і ефект майже ті самі. Для мене
Діагнози пішли... Крик це може бути багато чого. Як ознакою незрілості, так і ознакою страшно якої зрілості. Залежить хто, на кого і чому кричить. А ще може бути ознакою безсилля. Не в сенсі «я вся така амеба, що не можу бути цивілізованою бла бла бла", а просто уже все датчик на нулі, а тут якийсь подразник, і все - море розійдись. Це краще ніж бути терплячою і цивілізованою, а потім тихенько вийти у віконечко, чи в дурдом. А якщо це дурна звичка, або захисний безумовний механізм (людина кричить то їй страшно) принесений з батьківського дому і тепер чоловік чи дружина це має розгрібати, то варто хоч пояснити, що він не своє розгрібає, і вибач , але от прям вже я нічого з цим зробити не можу, але над цим працюю. Якщо чоловік крикун з цих причин, то теж варто поблажливіше ставитися.
Я і так знаю "Панять, прастіть, хваліть, "не пиляти" і чекати" (проблема лише в тому, що під непилянням він розуміє щось типу "зніміть з мене всі обов"язки, я тут буду лише зі своїми проблемами розбиратися, а потім, моооже через рік-другий і згадаю, що вам хліба треба було"... Коли там яка перша криза "середнього віку"? В 30 з копійками? Може, то воно, бо дуже вже тою поведінкою почав мені підлітка якогось нагадувати... Я не впевнена, що хочу розлучення, але я точно хочу якоїсь визначеності. Ну і "розвивати себе" як дружину і як самотню маму двох дітей - то для мене геть різні напрями розвитку і способу життя. То дві різні найкращі версії і дві різні стратегії. От я й хочу якось для себе визначитися - куди копати-розвивати-планувати Як би то дивно не звучало, але я думаю в процесі говоріння Можу 100 разів думати про щось в голові, але варто один раз розказати - і сама вже починаю бачити ситуацію з іншого боку. Якщо при тому ще й якесь "наводяще" питання гарне трапиться від того кому розказую -тоді взагалі чудово все по поличках в голові мені сортується. О, був період коли я співала щоб не кричати і не хотіти роздерти всіх (і Влада, і чоловіка), трохи помагало і здорово розряджало обстановку
ще молитися вголос помагає. Діти знають, що як тато почав вголос "Отче наш...", то пора закруглятись з ганебною плведінкою.
А ще, по темі - жалітися чи обговорювати чоловіка з ким-завгодно. Дуже не раджу. Ні з родиною, ні з колежанками. Деколи допомагає виписатися, але так, щоб ніхто того не прочитав. Реально допомагає спустити пару і оцінити ситуацію так ніби збоку.
ой...я себе так само поводжу. А муж або мовчить, що мене заводить ще більше, я тоді доколупуюся в стилі "дай відповідь негайно", "чому ти мовчиш?!!!", " що, нема що сказати мені?!" й т.д. . Або навіть якщо говорить спокійно, але таким тоном, як до важкохворої людини, то також бісить. Я правда, випущу пар й дуже швидко відходжу, якщо реально неправа, йду миритися й визнаю, що перегнула десь палку. Але коли в мене є якісь залізні аргументи й так дійсно краще, а він мене НЕ ЧУЄ, то інакшого способу як підвищити тон я не можу в той момент знайти. Ще результативно писати свої аргументи в письмовому вигляді
Пишу-стираю-пишу-стираю. Навряд чи буде якась визначеність з боку чоловіка. Але чисто з практичної точки зору, різниця не велика для вас. Ну хтось рано чи пізно має заробити дітям на хліб (читай одяг-школа-гурток-мінімальний відпочинок). В мене тут подруг ніби нема (ну з читаючих тему))), то можна трошки пожалітися на чоловіка в плані фінансів і всього матеріального я йому претензій виставити не маю за що. Але він одружувався, коли вже мав надійну матеріальну подушку і тепер може не напрягаючись працювати і не думати, що дітям їсти завтра. А по характеру дуже схожий до вашого. "Мені ж так добре, то чого тебе щось не влаштовує? Не квап мене. Не вказуй мені. Я то зроблю, але коли я захочу. Ти собі придумала, що тобі то треба вже". Ну і таке інше. І навіть тут на форумі мені колись давали поради "лягти на диван" і скинути на нього якісь обов'язки. І люди не вірять, що то не запрацює в нашій сім'ї. Якщо я втомлюся і заб'ю на все, то діти в мене будуть в найближчій школі за пропискою (далеко не в хорошій), про гуртки вони забудуть, про походи в театр-кіно- до друзів теж. Їсти ми будемо булочки і може часом чоловік з гаража привезе картоплю. Бо йому то є ок. Він не бачить цінності в тих речах, де я її бачу для себе і дітей. Він спершу буде робити те, що йому приносить задоволення, ну а раааптом залишиться вільна годинка, то може підвезти мене чи дитину по справах чи купити молоко в магазині під хатою. Тому я не можу дозволити собі лягти на диван в питаннях виховання і побуту. І припускаю, що є такі чоловіки, при яких в фінансових питаннях не долежишся ні до чого доброго.
Особисто для мене є кардинальна різниця в ситуаціях. Одне діло, коли люди сперечаються і підвищують голос, "щоб їх почули" і зовсім інше, коли починається відразу з крику. Вона виправдовується, а він кричить ще більше. Їй потрібна була каша. А він чекав. Тобто йому пофік, що ЇЙ потрібно. Йому важливо лиш те, що ВІН чекав.
може в нього приступ anxiety. Чого в нього приступ починається від чекання в машині, я дуже добре розумію. В мене зразу таке відчуття що мені 5 років і мене покинули назавжди. Починаєш панікувати на рівні спинного мозку. Ну але ж це соромно дорослому чоловіку казати, що він себе почуває 5-тирічним дітлахом. То він просто кричить, бо йому страшно. І в цей час йому стає соромно, бо він розуміє, що йому не 5 і вона не його мама, але на цьому місці зупинити потік вже важко. Це як варіант. Я не знаю чого кричить конкретний чоловік конкретної форумлянки. Є і просто самодури, і просто погані звички і ще мільйон варіантів.
