@Akina мене в цьому плані життя дуже жорстко і гірко навчило- "Найкраща подружка- подушка". Але, то я так вирішила, більше ні ні. То все рівень поваги і довіри взаємної. Якщо на всі 100% є ,тоді можна, але, якщо раптом станеться якась не передбачувана ситуація з тим всім, тоді розуміти, що так має бути і ніхто нікому не повинен. Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
@Akina, чоловіки приходять і ідуть, подруги на все життя) Ніколи в деталях не ділилася, я взагалі така, що краще змовчу. Був у нас важкий період, коли ми були на грані розлучення, і я була в такому стані, що мене прорвало. Розказала подрузі і мамі, який фіговий в мене чоловік. Після того він змінився, та і я на той час була, ще гірша за нього. Але всеодно, вони сприймають його таким, як я його описала, як би його тепер не хвалила. Мені дуже соромно, бо ж сама то заварила. Тепер такого більше не роблю. Але була б рада якби було куди інколи спустити всі емоції. Зараз це папір і ручка) Надіслано від мого F5122, використовуючи Tapatalk
Якщо ти відчуваєш, що «зраджуєш», то не винось. Але якщо ти відчуваєш, що як не винесеш, то ви розлучитесь, тоді краще кришку відкрити і пару випустити. Про проблеми точно не варто в деталях розказувати родичам, бо ви помиритесь, а вони вже не забудуть. Ну і скільки кому чого можна розказати дуже залежить від слухача.
Я в деталях не дуже маю, що розповідати))) Ну але ,як тре ( він страшенно образив, бо забув , що нині...щось там, чи в черговий раз його мегаальтруїзм довів мене до сказу) , то розповідаю, але точно не всім підряд. Ну і маю подружку, з котрою вже 24 роки " разом" , то і я їй і вона мені можем повісти все. Ну і трохи " молодших" подруг маю, то при потребі можу їм пожалітись. Відчуття " сор із ізби" до мене не приходить, я їм довіряю.
Ну от я теж десь близько, і нині мене теж мало не "прорвало". Від недосипу я трохи неадекват - мало тут в темі дурного не понаписувала Потім в ПП хотіла трохи меншу порцію дурного написати. А потім взагалі передумала, витерла все і якось трохи відлягло мені. Не знаю чи надовго правда Ні, то й мови немає, попри (надіюся тимчасову) незвчну мені територіальну близькість родичів я наразі мужньо "посміхаюся і махаю" на всі запитання. Я швидше не від того, що не довіряю... Бо не можу уявити як наявність якоїсь інформації в моїх подруг може реально навіть при найпесимістичніших розкладах в майбутньому зашкодити мені чи йому. А від того, що справді не хочу щоб вони думали погано про мого чоловіка, ну і ще тому, що не хочу "грузити" голови не дуже потрібними їм проблемами. В мене ще "прекрасніше" відчуття - що ми вже досить давно розлучені, просто ніяк не усвідомимо то до кінця, "числимося" чоловіком і дружиною по-інерції якось І я все ніяк не вирішу в яку сторону то все має рухатися -пробувати "одружуватися" заново, чи документувати те, що і так є За 3 міс я вже трохи втомилася сидіти і просто чекати що з того вийде. Мені часом здається, що Яська мучиться з тими зубами вже 3 міс безрезультатно бо я власні "зуби" ніяк не відрощу
Начиталась я про ваші, дівчата, крики і образи. І хочу висловити свою думку, що ніхто вам нічого не винен. Така поведінка є ознакою незрілості особи. І крик, і образа - це хиба навіть не характери чи виховання, а психологічна проблема, яка долається роботою над собою.
Щодо того, щоб жалітися чи критикувати чоловіка подругам... Наприкінці минулого року я собі ввела такий "маркер", що авторитет чоловіка маю оберігати. (Не авторитарність, якщо раптом хтось так сприйняв ) Це більше стосується відносин в сімї між батьками та дітьми, але... Я вважаю, що перед подругами то не зовсім треба. Можу розповісти про досвід як було-що стало; про якусь загальну тему над чим зараз працюємо чи з яким питанням стикнулись. Але без конкретики, без образ. Всю конкретику, зауваження, побажання, сльози-соплі я направляю "віновніку торжества" - чоловікові . І шукаю підходящі місця-час для цього, наодинці. Дійсно, як тут писали вище, - ми змінюємось. І наговоривши колись комусь... З однієї сторони, від іншої людської думки не варто сильно перейматись, а з іншої - деяких озвучених "діагнозів" можна було б уникнути. Я от згадала, скільком я понарозповідала за тоді ще "європеїзованого гопника зі Львова", який приїхав до мене в Суми просто поспілкуватись і начудив всякого-різного (бо я не зрозуміла, чого це я маю з ним бачитись та спілкуватись , ми всього раз бачились у спільній тусовці і в нього тоді була дівчина). А пройшло півтора року, 3-4 побачення і відбулось весілля . І виявився нормальний хлоп. Ну, спочатку виявився нормальний хлоп - а потім весілля . Тільки я з тою масою ліпших подружок вже років декілька не спілкуюсь, "знання" їм не оновлювала
П.п.с. щодо "сору з хати...". Небезпекою часто є не те, як сприймуть та запамятають подруги-друзі, а небезпечним може бути посіяний сумнів від подруги. Ось буває дружині погано-накипіло-виговорилась. І ніби ок. А у відповідь подруга спитає чи резюмує: "От такий-сякий негідник чоловік!", "А він же може не змінитись/ ще гірше зробить?...", "Ой, я б він такого би пішла!". І дружина ніби подібні питання сама в своїй голові прокручувала, тільки якщо власні сумніви підживляться "зі сторони", отримають підтримку - то тут вже сумнів вкорінятиметься ого-як. Переросте в впевненність. Іноді ілюзорну. Нащо?
Такі подруги для мене- не подруги в корні. Я знаю таких "подруг", що в часи криз в сім'ї допомагали речі пакувати. Якщо вже є схильність дослухатися до такого, тоді краще не ділитись.
Ще раз впевнююся, які чудові люди мене оточують Бо попри моє час від часу хникання, жодна такого мені не сказала (може подумала, може, я б то поміж слів "прочитала" але от так сказати - не скажуть). І я б теж не сказала. Мене завжди пошкодують, може, щось перепитають-уточнять, якусь історію з життя розкажуть чи власними лайфхаками поділяться чи ще щось. Але не судитимуть і не радитимуть от прямо так тупо "в лоб". Хоч я така вредна, що, може, варто, пошукати когось хто б почав мені доводити, що мій чоловік безнадійний і остання сволота - мені б різко захотілося почати і їй, і собі, і всім решта доказувати що вони не праві Свекруха моя саме так час від часу свого сина "любить", ну але її компанія в цьому варіанті не підходить - трохи різні в нас рівні для такого спілкування
Мої подруги такого не порадять. Я не те, щоб дуже жалілася на чоловіка (та й і так всі всіх знають купу років, в тому числі і мухи кожного чоловіка і кожної подруги), але часом буває, що висловлюю свою "задовбаність" деякими вибриками мужа. Мої подруги хіба вчергове зроблять перелік всіх достоїнств чоловіка, тому їм жалітися бєзпалєзно))) ну я така сама по відношенню до їх сімей. Але то ще справа в складності ситуації. Одна справа розказати подрузі про "ніколи посуд не миє", а інша про агресію, зраду, п'янку і т.п. Я б особисто не хотіла бути якось вплутана в такі речі в чужій сім'ї, навіть якщо це близька подруга. При потребі можна підтримати морально чи навіть матеріально, але давати якісь оцінки - справа невдячна. Тому треба не тільки про себе, а ще й про подругу думати, перед тим, як на емоціях шукати в ній союзника проти чоловіка.
У наших стосунках з чоловіком ще до одруження був період, терміном майже в рік, уоли ми розійшлись. І в причині нашого розходження і в поведінці після того мій чоловік показав себе з ненайкращої сторони і всі подруги мої були про це в курсі і думки про нього відповідної. Та ми зійшлись і з того часу я сама собі дала слово не обговорювати наше особисте життя ні з ким, бо це було моє рішення повернутись до цієї людини і вийти за нього заміж. Добре це чи погано, плакатись нікому не буду. Тепер всі вважають мого чоловіка практично ідеальним сімянином. Та й в принципі, це так і є. А плачусь часами, як ну дууже треба подрузі, яка живе за кордоном. Дуже зручно - вона вміє добре порадити + не спілується ні з ким з мого кола знайомств, тож можливість поширення пліток виключена. Ну й я не тільки про погане говорю, часом й хвастанутимь мужом можу) Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
@Akina я не в курсі, чого ви там чекаєте 3 місяці, тому можу бути необ'єктивна. Але в мене чуття, що чоловік ваш не зовсім розуміє, чого ви хочете в результаті дочекатися. В нього, здається, зовсім інше бачення отого-во всього під назвою "наша з Вікою сім'я". Я так пишу, бо запхати свою сім'ю в пристойні рамки теми "мистецтва..." мені так і не вийшло. То ви може якось спитайте чоловіка так між іншим, чого він від вас чекає. І вже тоді вирішуйте, чи можете такий вклад в сім'ю зробити. Може в вас якраз вийде чудова неідеальна сім'я, де жінка взагалі не сильна в мистецтві, а чоловік має право лажати більше, ніж чоловік жінки мистецької Все написане не сприймати за поради, а виключно за мої особисті хворобливі роздуми дружини, яка на чоловіка жалітися не любить, а роздерти його дуже хоче
А чому Ви виправдовуєтесь? Не ведіть себе, як маленька дівчинка, яку всі, кому її поведінка здалась неправильною, можуть висварити, повчати. Підніміть свою самоцінність в СВОЄМУ сприйнятті себе. Він себе так поводить з Вами, бо Ви це дозволяєте. Він Вам сам про це сказав, чи Ви собі дофантазували про це? Ви йому говорили про те, що Вам болить? Ви повинні в першу чергу сама для себе усвідомити, що з Вами так не можна. І коли буде внутрішня впевненість, спокійно, але твердо донести це до чоловіка. Можливо навіть не один раз
Ми з кумою завжди жаліємось на чоловіків , плюс сусідка, отак по телефону, наприклад, я хвора, а він навіть чаю не зробив, аяяй, я спекла торт , всім смачний а він сказав на так собі, ну і все чим не задоволена жінка, поговорили, пожаліли одна одну, вирішили що підем на каву без них, сказали що все буде добре, і всім легше. Ми знаєм чоловіків з різної сторони, і наше незадоволення, це наша сторона медалі, в чоловіків інша. І ніколи ніхто нікому не сказав він такий сякий розводься, хоч я б точно того не терпіла, в них своя сімя, свої мухи-таракани, розберуться.
Практично нічого не розповідаю. І не тому, що не довіряю. А щоб не примножувати негативну енергію. Бо от налажав чоловік, чи посварились. Вже може б давно забула, про що вся ситуація, але крутиш собі її в голові, бо ж треба пожалітись подрузі, розказати і отой негатив поки крутиться всередині множиться і їсть тебе. Спочатку дуже важконе розповідати. З часом стає легко відпускати. І ще. Оця негативна енергія перешкоджає чоловікові в якихось досягненнях. Стосовно того, що Ви пишете про розлучення. А що воно Вам дасть? В даний момент. Що зміниться в Вашому житті? Ну і про такі речі варто говорити тоді, коли на 100% впевнені, що хочете цього. А не так, щоб полякати чоловіка І ще. Розвивайте себе. Безвідносно до чоловіка, ситуації в сім'ї, обставин і т.д. Досягніть найкращої версії себе, а там і чоловік підтягнеться
Стосовно розповідань про чоловіка - у мене одне правило для всіх розповідань. Розповідаю те, що можу сказати людині в очі. І не важливо, про кого і кому. Тоді ні "сміття з хати" не страшно винести, ні пліток розпустити - нічого. А взагалі так, про стосунки не люблю розповідати.
Аналогічно. Взяла собі за правило говорити про третю особу лише те, що можу/планую сказати їй особисто. Ну, або якісь дрібні проблеми (як в анекдоті:купив 1 яйце, 10 лимонів )
