Примітивне письмо і не тільки.. розумію.. але всі ми люди тільки в кожного різні ситуації ,тому лише рада за тих інтелігентів які оперативно все вирішують і не розводять якісь убогі розмови на форумі
Дякую всім за коментарі. Шкода, що життя не таке чітке і не все в ньому відбувається, як по шаблону . Ваші коментарі мене трохи врозумили і надзвичайно підтримали. Тепліше стає на душі , коли тебе вислухають , проникнуться твоєю ситуацією і намагатимуться дати слушну пораду
Інтелігенти мають часами ще гірші проблеми Ви можете ображатися, я написала не дуже толерантно. Просто я маю таку думку, що в шлюб треба вступати людям, які в першу чергу поважають себе. Воно так рідко виходить, бо одружуються різні люди і за різних обставин. Але поки ви не почнете займатися собою, щоб навіть в думках не виникало дурних ідей про відкуплення подарунками, чоловік так само не буде вас поважати. Класична картина: я сі женив, а дурні баби най си самі розбирают. Тілько мами не рухати. Писи: в хаті свекрів криками і істериками ви доб'єтеся абсолютно нічого. Але з того, що при дитині курять і горілку п'ють, можна собі уявити погляди старшого покоління і ситуацію взагалі. З курінням, то навіть мій золотий свекор-дідусь за 7 з лишнім років відколи є діти, так і не привчився курити подалі. Я як попугай кожного разу маю нагадувати відійти на пару метрів.
На На вашому прикладі про золотого свекра бачу, що не все так безнадійно у мене і нормальні люди теж не досконалі.А про горілку було сказано , щоб спровокувати і подражнити мене,бо алкоголіків нема.Холодний розум мені в поміч.
@REdRose ви прислухайтеся до дівчат. Проблема відносин з свекрухою другорядна, першочергова- ставлення чоловіка до вас. Ну і ви правильно написали про холодний розум. У вашій ситуації емоції треба вимкнути, на поверхневі подразники ( напр. що там дзямає свекруха) взагалі уваги не звертати. Спробуйте об’єктивно, наскільки можливо, оцінити чи чоловік зможе вас підтримати і за яких обставин. В чоловіка є ґрунтовні підстави вважати вас істеричкою?
І 100% в тому заслуга не лише вашого чоловіка. Бо щось передує істерикам, щось за ними слідує. Для мене те, що слідує важливіше ніж те, що передує. Мій чоловік має підстави вважати мене панікеркою і неврастенічкою. Але не вважає. Бо процес вияснений, на молекули розкладений. Я маю підстави вважати його махнутим на всю голову. В нього пару разів на рік нападає мовчанка на тиждень-два. В той період він вдома максимально не контактний. В мого тата і його жінки то викликає шквал різних емоцій. Я ж знаю що це таке і спокійно даю йому можливість харитись на цілий світ без вийнятків, бо по іншому він пар не спускає. То здорова складова нездорових моментів у стосунках. Біда коли її нема
хто почистив писанину? Мій допис тепер тут, як пук в повітряАле я все пам'ятаю і про ножиці(бррр... свідомо не згадувала про це )
Так у мене такі появились проблеми я так гамувала душевний біль в надії ,що полегшає , але тільки гірше натворила.(P S. Поцарапала себе ножицями.Стерпіти стільки негативу і любити себе за це? Видалила , бо обговорювати це треба не тут. Тому вибачайте
Гамуйте в молитві. Щиро раджу. Якщо не варіант- психолог в поміч. Поки не пізно. Те, що Ви на даний момент вважаєте за усвідомлення-омана. До наступної суперечки і буде повтор.
Життя молодої родини з батьками це зло. Хай буде важко, але варто жити окремо. І часом якою б ідеальною дружиною не була невістка, є такі свекрухи, що ангела доведуть до нервових зривів та істерики. Маю знайомі родини, де невістки реально голодали бо від них забирали харчі, чоловік бив, бо "посміла сказати до мамці", свекрухи реально виплітали таке, що зі здоровим глуздом не в"яжеться (причому часом була свідком тих розмов). Від того також страждали діти. Для однієї родини закінчилось розлученням. Інші почали жити окремо і потроху життя налагоджується. То болюча досить тема, бо бачила, як погано моїм подругам. Тому дуже раджу, хай не заможно, хай тісно, але йдіть жити окремо. Свекруха жити разом не дасть.
--- дописи об"єднано, Jan 15, 2019 --- Не можу читати без сліз.. Колись нізащо б не повірила в такі історії...Що таке може відбуватись в теперішньому світі ,коли люди цивілізованіші ,культурніші
Як колись, так і тепер були і є чесні і добрі, так і злі і підступні. Така людська природа. В кожного свої цінності.
Найнемудріше що приходилось читати... Уявіть на секунду: він даруює брюлік на один карат, але до кінця життя за це гнобить і принижує? Чи це вихід? і не по темі: були в мене "коліжанки" які докоряли за те, що чоловік жодного "дорогоцінного" подарунку не зробив за те що я народила дітей. Питання: чи то я лише для нього народжувала? Ще один приклад: моя кума подала на розлучення лише через те, що з свекрухою жити було пеклом. Сказала що або йде з дітьми сама, або всі разом (3є діток). Лише тоді виставились всі крапки над і. Живуть окремо і щасливо. Знаю про що говорю, бо навіть з рідною мамою більше 1.5м в одній хаті не прожила. Не змогла. З чоловіком, при окремому проживанні вдень посварилися - вночі помирилися. І подразників менше. І вже "не така істеричка і неврастенічка". Повірте, я знаю про що говорю.
Мене ніхто й не питав ніколи чи чоловік мені дарував щось «за дітей». До речі, сама практика мені подобається, але це діло хазяйське, хто як хоче так і робить. Ми жили разом з свекром сім років. Ну таке собі задоволення.
і мене такого не питали. Але після народження четвертої дитини я сама собі надумала, що має бути подарунок. Я взагалі після четвертого разу себе подарунками задаровувала -- брекети, права))). але от ще в пологовому мені засіло в голові, що має бути дорогий подарунок . То фігня, що за мої декретні той подарунок мав купитись) Але ж гроші у нас спільні... Який купити подарунок я не знала. Це не сукня -- бо це банально. Сукні я собі купую і подарунокм не вважаю. Коштовності я не люблю, в телефоні потреби немає, на нову машину чи квартиру грошей немає. Вирішила купити собі, ну щоб чоловік подарував, косуху шкіряну. Через тиждень після пологів ми вже в центрі ходили по всіх магазинам, вибирали. КУртки підходящої не було, зате були 70% знижки у червні на шуби. О! Купе мені чоловік у подарунок шубу, вирішила я. Сподобалось дві в одному магазині. Фасони майже однакові -- пряма, нижче коліна, з поясом, без капішонів. Одна коричнева норкова. У іншої норковий лише комірець-стійка. Все решта -- мутончик. Але кремова, світла, аж світиться. І мені набагато більше пасує за ту норкову. І втричі дешевша. І так мені подобається!!! І стою я така -- в коричневій шубі наче вийшла заміж за багатого і нелюбимого (бо перед сусідками повимахуватись хочеться норкою (на щастя, коліжданки і колеги в мене такі, що перед ними вимахуватись не треба)), але мені значно більша подобається і пасує та світла шубка із цегейки -- в ній наче одружена із бідним, але таким коханим)Дякувати Богу, понти в той момент не перемогли і купила я собі ту світлу шубу. Ну чо -- теж шуба, теж не дешева, але ж не норка))) Тепер жруга серія історії. Вдягала я ту шубу на всі поважні зустрічі: як дачу купувала, як в податкову фопа ходила оформляти, як маф орендувала... Ну бо то ж поважно. Шуба, тьху ти. І от минулого року, в січні, йшла я ну зустріч з Президентом в палац Потоцьких. Він тоді був із генерал-губернатором Канади Жюлі Паєтт. Я довго обирала дрес код. Хоча на такі зустрічі немає дрес-коду, там джинси, що хочеш. Але то я чисто для себе хотіла. І зі всім я вгадала: і сукня, і хендмейдні прикраси, і зачіска, і макіяж -- все, як для мене, було досить стримано і доречно. Ну і звичайно шуба. Я ж до президента йду) І тут приїжджає ця Жюлі. Ця прекрасна, тендітна, стильна генерал-губернаторка Жюлі. Сукня, як у мене (я вгадала із прикидом))) І... чорна балонова курточка. Просто курточка. Ніяких шуб, пальт і хутряних комірів. І така в мене в той момент сталась переоцінка цінностей, особливо в питанні шуби. За чим ми гонимось? На що ми витрачаємо гроші і навіщо? Особливо в час війни (я свою шубу, правда, купила акурат до війни, тобто вже якісь заворушки і жертви були, але ніхто не думав, що то будле така довготривала війна.. Тепер як бачу отих краль в шубах, аж мене бісить. Зате по іншому дивлюсь на тих, хто іздить у маршрутках в шубі. Раніше як казали: на шубу заробила, а на таксі шкода. А тепер, навіть по своїм знайомим бачу -- просто доношують ту шубу, як я, довбивають її по маршруткам, бо тепла все ж таки і зручна та шуба. Але ті, хто у теперішній час -- час війни, купує шубу -- для мене це діагноз. Ні, я розумію, купують дорогі машини, квартири, їздять відпочивати -- це життя. Але шуба -- це вже клініка). Ху, виписалась -- вже давно хотіла про шубу написати --- дописи об"єднано, Jan 16, 2019 --- Щойно на фото побачила, що Жюлі була в штанах. Я вже не буду редагувати, щоб не думали, що забріхуюсь. Вона стояла за трибуною, і так мені здалось. Принаймні верх її туніки був такий самий простий і строгий, як моя сукня
