Мене дуже втомлює безпорадність моєї мами. І розумію, що це такий період непростий - коли власні діти ще не дорослі, а мама вже ситуативно старенька. То не по поради, то поплакати без сліз хоч в онлайні.
Всьо, я витримала всього 2 міс З 16 років не жила в маминій квартирі довше 3 днів підряд, і от через 15 років знов довелося. Хоч "де-юре" квартира на 1/3 моя, але все одно мене гнітить оте життя в МАМИНІЙ квартирі. Я дихала, старалася не дуже сваритися (типу я ж "в гостях"), але сьогодні ми таки посварилися. Ну як посварилися - Яська спала в мене на руках, Влад стрибав і молов дурниці (як звикло), мама ляснула його чи то по дупі чи то по губах. Влад - в рьов, Яська проснулася і теж після того ревіти, я взлостилася і гаркнула щось типу "обоє розуміні - один кричить, інша руками розмахує", мама "обідЄлась" і десь пішла з хати. Чесно - я не знаю скільки я ще того витримаю. Бо зараз я теж добряче "дьоргана", мама цілий день вдома, я цілий день вдома, Влад в садок не ходить. Я б втекла на кілька годин з хати хоч кудись на роботу, але мама з Яською довше години не погоджується лишатися "руки болять її носити, з шприца годувати не буду і т.д" Мама на роботу теж ніде не йде і не сильно шукає має пенсію по здоров"ю, час від часу "закидає", що от через нас ще й комунальних більше платити, і так на продукти не вистачає... Я їй тих грошей наразі не можу дати (чоловік там з одної болячки в інше г*но потрапляє). То мій тато підкидав "на морозиво", то свекруха - звісно, якісь продукти я теж купляла. Але їмо ми з нею досить різне і в підсумку у 50% все одно вариться дві різних страви (бо з каш мама розуміє лише рис і гречку, а вівсянка, пшенична і т.д. не підходять, супи наші теж не альо їй, а мені часом забагато її смаженого на день грінки-оладки-смажена картопля). Влад її датує, бо шумить, кицьку ганяє і заважає за ноутом релаксувати. Мене починає подьоргувати від вічнопрацюючого фоном телевізора з "екстрасенсами", "містичною Україною" та іншою фігньою, від миття котячих мисок разом з людькими (хоч, може, власники тварин мене зараз і зафукають ), від тихеньких закидів, що мій чоловік м"яко кажучи чмо, а ще що у нас в кімнаті вічний срач хоч перше, що я зробила по приїзді - віддраїла питу і повипилошошувала котячу шерсть з щілин дивану, в Владовий одяг звалений на його стільці мені не дуже муляє - в нас з нею просто різні погляди на чистоту . Ну і оці методи виховання... Ляскати мою дитину взагалі-то можу лише я і то вважаю це неправильним. "Ну то виховуй інакше, як хочеш, але щоб його не чути й не видно було в хаті" - це Влада-то, ага. Добре що Ясьці поки дозволено кричати скільки влізе , а "він вже великий, має розуміти і слухатися". І погода не сприяє щоб тікати десь з дітьми з хати, по гостях соваємося трохи, але щодня теж же не вийде. Закритися мені з малими обома в малій кімнаті - теж навряд вийде, бо Яська ще якось тако-сяко на тих 3 кв метрах, а Влад точно гонитиме скрізь... Коротше я якась розгублена з того всього. Відкритої конфронтації і нравоучєній немає, але атмосфера досить таки наелектризована. І "в чужий монастир зі своїми правилами" не годиться, і робити вигляд, що мене нічого не дратує теж не можу. Та й Влада вигулювати і займати чимось цілоденно теж навряд чи мені вийде (поклавши руку на серце, зізнаюся, що так, зараз не дуже і стараюся - лінуюсь). Я хочу додоооому, житиму в бетонних стінах, аби сама собі господарювати Я "горє-дочь", коротше кажучи.
Віка, чесно....вихода два....або " строїти" мужа..., або відкрито поговорити з мамою , але не рухати її "екстрасенсів" . Ну , взагалі , то три...чи й більше, але оці найбільшдієвіші.
а що говорити? я кажу все, що мені не подобається, але тихенько і один раз - все-таки її територія, її правила. Про мужа згодна. Штурхаю наскільки то зараз можливо, але там все дуууже повільно рухається. Якби я хоч знала як надовго то все - палички б на стіні малювала і дні рахувала , може, трохи легше було б чекати.
я не про то...А про то, що " так , мам, я знаю, що ми тебе дратуємо.І мені теж не конче легко . Але ти ж знаєш, що іншого варіанту не було.Ну і це не є назавжди. Так, я розумію, що якби муж (рухався,старався, іт.д...- необхідне вибрати), то ми би перекантувались в тебе 2 місяці і поїхали. Але...(тут саменька щось встав), тому давай хоча б одна одну не нервувати." І,просто ,спробуй глянути на цю ситуацію з її сторони. 100% вона за тебе так хвилюється, що аж нервується.А сказати не може. І все несказане в нерви і придирки перевтілює.
Віка, а Ви часто свою бабусю тут згадуєте, може б Вам з нею було б легше, чи то не варіант? Хоча в загальному співчуваю, бо то навіть не стосунки, просто ви всі звикли жити окремо. Ми як одружилися то півроку жили окремо, а потім кілька років з бабусею, ніби й нічого, але були моменти коли хотілося піти і пожити просто на голій стяжці. Віка, все так не буде. Ви он про якісь бетонні стіни говорите, значить є світло в кінці тунелю.
Про мене сьогодні. Я же набридло що до тебе пхаються з добрими намірами, порадами десять раз на день. Я ж не прошу. І ніколи, справді НІКОЛИ, в її справи зі своїм баченням не лізу.
Бабушка з дідом трохи застарі вже щоб Влада довше 2 год витримати (тому ми їх потрошки, раз на кілька днів своїм товариством радуємо ). Коротше маписала я тут, похникала. 1,5 дні в нас "німецька мова" була (мама мені записки писала), але якось худо-бідно таки втрусилося, на Різдво вже говорили Світло в кінці тонеля є, але таааак далеко і тенденції наразі невтішні - все лише віддаляється і віддаляється що ще сваритися нам з мамою і сваритисяЗ хорошого - вона вже сама зрозуміла, що телевізор в фоновому режимі + Влад = невмєняємий Влад. Тому телевізора стало менше в рази, юху!
Нєа. То ще гірше буде. Та й мені не хочеться лізти в чиїсь справи, мені своїх вистачає. А такий дрібязок як хто скільки разів на день вмикає пральку, посудомийку і т.д. мене взагалі не цікавить. При тому що рахунки за електроенергію сплачує виключно мій чоловік.
Я дуже стараюсь справлятись, коли мама говорить мені дикі речі. І часом навіть справляюсь. Але коли не справляюсь - то це глибоко пробиває мене. Донедавна я не знала, що з цим робити - з самим фактом того, що мене це пробиває. А сьогодні розмовляла зі знайомою, яка старша від мене і мудріша, і досвідченіша. І вона у відчаї розповіла, як її ранила словами її мама. Як їй болить нерозуміння. Тоді я зрозуміла, що стан "пробитості" час від часу - це не моя провина. В людей так буває. Я все ще в пошуках способу змінити трохи свою реакцію, знайти "швидку допомогу". Моя мама хвора і старенька. Я люблю її і не викреслю її зі спілкування, бо це не той вже час, і я єдина рідна їй доросла людина в місті, одна з двох - на світі. Останньою "швидкою допомогою" стали слова "це мене не стосується". Я вже адекватно і спокійно реагую на те, як мама заочно не бачачи моїх дітей ставить їм діагнози занедбаності, неврозів, розладів в розвитку... Але - життя плинне, і розвивається у ньому все. Час від часу з'являється нове. Такі дикі звинувачення, що просто на голову не налазять. Я кажу, що це мене не стосується. І відключаю всю мозкову активність. Наразі допомагає Десь раз на півроку мене накриває до істерики. Ну як можна ставитись до мене з таким презирством! Ну невже я найгірша людина в світі? Потім я розумію, що ніколи не залізу нікому в голову і не змушу побачити світ моїми очима. А потім просто минає час і мене попускає
Після останньої сварки, та що була вчора. Приходить мама на кухню і каже мені:"маю для тебе хорошу новину(я думаю, що ну нарешті тато від мене з'їде), каже Ісус помер заради нас на хресті". Потім кладе руку на плече і каже "іменем Ісуса христа, я творю добро"...
В мене бувають години "просвітлення" - тоді я змінюю відношення до ситуації. я навіть 2 місяці без скандалів протриматися змогла, правда... Ображатися почала сильно Думайте, як вам поступити. Я, для прикладу, коли мама дістає, погоджуюся із всім, не сперечаюся. навіть, якщо мені це не важко - роблю. Ну, я б тихо відповіла, що на світ не просилася... І це тепер її проблеми. Ще одна порада. Говоріть тільки ТИХО. Чим голосніше мама -тим тихіше Ви "Поганою мамою" ви будете завжди. Вам це пів форуму підтвердять
@Ylasinka я би вам радила думати як розїхатись. Мирно, тихо, сплановано, без скандалів. Можливо ваш будинок дозволяє розмежування- дві кухні, два санвузли, в ідеалі - два входи. Щоб спільної території було як умога менше. Це кошти, але якщо площа дозволяє то я би робила помаленьку, по сантиметрах, але від думки, що наступить день коли я закінчу і буду мати свій куток мені було легше пережити те спільне проживання. Ви відвикли жити разом. Над вирішенням ситуації мали би працювати обоє- ви і мама. А поки що старайтеся розколупати в себе чому ви так гостро реагуєте на мамині слова. І виробляйте пофігізм. Якщо можливості розїхатись си розмежуватися немає... чесно - не знаю де вихід з такої ситуації. В будь якому випадку хтось має бути мудрішим, як бачите, що починається перепалка намагайтеся це згадати і таки бути мудрішою.
сказати тихим спокійним голосом: мам, я тебе дуже люблю. І сваритись не хочу. І доказувати нічого не хочу. Я знаю, що я - твоя дитини. Давай не будемо мучити одна одну... Власне не ти мене, а одна одну... І ,бажано, не просто говорити, але й відчувати це. Важко. Безмежно важко... але іншого виходу у вас нема, якщо роз*їхатись - не варіант. --- дописи об"єднано, Mar 9, 2019 --- @Ylasinka
@Ylasinka а у вас є своя кімната? Може спробувати фізично уникати один одного, поки така ситуація, більше гуляти з дитиною. Порада така собі, ситуації не вирішить. Але поки більш-менш не звикнете до спільного проживання, може трохи допоможе поберегти нерви.
Найкраще жити у сусідніх квартирах як у серіалу Вороніни)) Я так би хотіла, бо разом жити жесть, а батьки вже похилого віку і не покинеш.
Гм... Якщо брати собі за приклад стосунки як в цьому серіалі , там батьки явно не знають , шо таке особисті границі. Тому в цьому випадку "жити по сусідству" і "жити разом " нічим не відрізняється.
