Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

@HOPIC ви великі молодці!

А по темі. Маємо маленьку врочистість - нарешті здоров’я зрушилося в сторону покращення (і ніби у всіх) і аж на стільки, що ми з‘їздили за ялиночкою. Скільки ж то радості було в дитини! Цілий вечір нею тішилася, прикрашала. Вмостилися спати у вітальні біля ялиночки (нам якраз після бронхітів корисно).
Ще до врочистості віднесу - почепили світильники, які вже 2 роки лежать (мали спершу ремонт зробити, але я вирішила не чекати ще стільки ж) і рамочку з нашими фотографіями (скільки та бідна рамочка чекала свого місця, то я вже промовчу). Так що святковий настрій помаленьку підкрадається до нашої хатинки ))
Ще завтра трошки прози будемо мати, бо маємо похід в поліклініку запланований. Але я налаштовуюся на позитив.

 

Знаєте, так буває, що все добре і звично: діти, друзі, підготовка до свят, дрібні проблемки. І тут бац перед сном отримуєш інформацію про вееееличезну проблему. Вона лише фінансова, і навіть не наша, але дуже близьких людей, і ти теж маєш до неї відношення. І так зле від того... І розумієш, що від тебе майже нічого не залежить, і ти навряд щось зміниш. І що цього могло б і не бути,якби деякі люди відповідально відносились до своєї роботи. Є ще малюсінький шанс, що все таки розрулиться меншою сумою, або... просто буде в людей попандос на всі гроші(. Як вони то переживуть? Мені просто страшно про таке думати. Добре, що всі живі-здорові. І то лише гроші. Але в голові тепер думки лише про це. Проблема, яка буде гризти мене напевно усі свята...

 

Проза - мала хвора. Та так хвора, що я вже боюся на градусник дивитися.

 

а в мене під кінець року виповнилось одне бажання/намір, про яке я вже давно забула. ще коли була вагітною дуже хотіла нарешті наважитись стати донором крові. але спочатку вагітність, потім довгий період гв, а потім якось за майже три роки переносилось, забулось, бул важливіші справи і т.д. і от вчора пише мені близька подруга, що для її сестри потібно здати кров. з дівчиною все добре, але для неї на операцію замовляли кров і тепер треба поповнити банк. загалом, сьогодні вперше отримала досвід стати донором. і це мені так неймовірно підняло настрій, я такого й неочікувала. тепер постановляю собі 2 рази в рік повторяти таку процедуру.
таке от оптимістичне закінчення року. всіх зі святом!

 

Дівчата, дякую вам всім за буквоспілкування в цьому році, дякую творцям цього форуму (до речі, хто вони?), дякую Творцю за все!
І маю купку історій: веселих і не дуже, мотиваційних, тривожних та смішних, але напишу їх в наступному році. Напишу, бо знаю, що хтось-колись-комусь прочитає, і в деяких власних аспектах життя знайде відгук, відповідь, пораду чи захоче поділитись зауваженням .
Будьмо уважні, люблю всіх, з Різдвом Христовим та з Новим роком!

 

З Новим роком усіх! Хай він буде кращим за минулий!
Приєднуюсь до кашляючого і сопливого флешмобу. Я і меншенька. Малій вже краще, але апетиту нема і трохи капризує, зранку відкашлює. Сон нам знову збився...
Якби я могла вдень прилягти і згадувати за тепле пиття, може вже і здорова була. Колись мала теплий чай і загорнута в перинку лежала цілий день... Ех...
У старших канікули. Оцінки могли б бути кращі, вичитала їм "політику партії", обіцяли на наступний семестр підтягнутися. Побачимо. Зараз ходять на репетиції вертепів.
Плани на Святвечір змінилися. Свекруха теж дуже хвора. Вчора чоловік їй ліки завозив. Ну але про спільне святкування не може бути й мови. Наліплю вареників, зварю грибну підливу та й по всьому.
Врочистість мусить бути, пра?
Старша спекла смачнющі хачапурі. Середульша сама цього року прикрасила ялинку, так гарно, по-дизайнерськи, у сріблясто-синіх кольорах. І вони здорові. Чекають на зимовий лижний табір у лютому. І ще, по ранньому бронюванню вже замовили нам з друзями відпочинок у Італії, Калабрія. Це щось неймовірне, я і не мріяла. Лишилось до травня відкласти кругленьку суму . От згадаєш про це і якось життя налагоджується.

 

І в нас дома мінілазарет , але в лайтовій формі. Тому НР - святкували, ялинку прикрасили, гостів приймали, подарунки -побажання і мімійки отримала. А чого ще душі треба?
Навіть сніг- і той випав якраз на моє ДН. Тому хлопці мої активно виморожують свої віруси на прибиранні снігу зранку і на катанні на гірці після обіду.
Я теж не байдикую, то ніжуся і приймаю вітання ( це процес, якби хто сумнівався часом) , то дохторів відвідую, то річну звітність пробую клєпати.
В цілому - рік розпочався не менш гонно , ніж попередній.
Дитя має купу купезну подарунків від різних дарувальників, а я - 2 мільйони цьомиків за день і весь можливий арсенал ігор - від "воєнок" і до "дохтора". Добре , хоч гірки мене минають, бо в тата теж канікули!
З вивченням нової колядки цього року троха трабли - малому дуже сподобались слова в одній, але мелодія там важка. Дуже. Тато зафуквав той спів... та й я, якій ведмідь на вухо наступив , чула , що то щось нетопальто... Іншу почали вчити - а вона йому не конче йде. Тому , ми вибрали ще одну . І що з того всього вийде - я не знаю. Хлопець сам собі якісь рішення приймає.
З 2019 вас ! І хай він просто - буде !

 

Я також , щось Сашка розслабився.
Хлопці в селі в однієї бабусі, доцік в другої. Мала сьогодні аж дві врочистості - провідала кумів, смачно там поїла та й покотилася наїджена на виставу з другою кумою в Заньковецької. На свят вечір знову ж таки будемо в кумів, так склалося цього року, що до бабусів-дідусів не вийде поїхати, буде без дітей....

Ах, як то гарно звучить!...Он в інших форумчанок й хлопці готують, а мої щось не дуже хочуть..А поки то ще моя доця підросте.

 

І я мала непроданий адигейський сир - вийшли смачнющі різдвяні хачапурі (тепер я знаю де використати сир ).
Сьогодення воно таке, проза: вчора старшого поклали в Київ на тиждегь мінімум. Чоловік з ним.
Сьогодні була купа планів, які я могла виконати лише з допомогою мами з машиною. І вечір, ось-ось... І мама ламає руку. Собі. Не побачила білу собаку на білому снігу...і собака 50кг її скинула... Я як почула, аж заревіла, бо переломів у мами за останні 5 років штук 7: пальці ніг, стопа, рука...
Фінансові жонглерства позитиву мало дають. Єдиний позитив, це те, що виплачуєм борги . І з однієї сторони, все логічно і правильно, а з іншої - хочеться всезразунегайно і подарунків собі, в хату, дітям, всім-всім . І дуже хочеться всякого різноманітного в цю епоху користувачів, а приходиться за все платити .
Врочистість: у мами нескладний перелам, "хороший", як казав травмолог. Рука права. І я на пару днів їду до батьків допомогти...
В понеділок маю день народження, і буду мати класнючий торт. Уііііі
А тепер синочків вкладу, приберу і таки здам звіти. Останні тижні були дуже безсонними, і вчора нарешті вдалось майже на півдоби заснути. А все тому, що я сіла за ноут з метою здати звіти, а інет...пропав. Я в цьому побачила Боже провидіння, тож лягла спати . А зранку вияснили, що то якась помилка у провайдера, і інет включили.
Так от, порядок, діти, наготую завтра смаколиків в лікарню і передам знайомому, який (о, чудо) працює в сусідньому лікарняному корпусі від моїх рідненьких . Тож вирішувати питання як передати посилочку відпало, бо знайомого побачу завтра в церкві і передам .
Зима така сніжна у нас, казкова.
А, і свої плани я сьогодні таки виконала.

 

Напевно і я черкну пару рядочків. Так як ми всі хворіли на свята, то були в нас сумні свята цього року. Навіть фотографії не зробили. А сьогодні поїхали до свекрів. То теж щось невесело. Ну хіба дитина трохи розважилася. Я дочитала на одному подиху книжку (напишу згодом у відповідну тему). І дуже перейнялася, бо там про дитину 2 рочки. Якраз така як моя зараз. Я і так за кожну дрібницю переживаю, та ще фантазія малює страхіття. А там про викрадення дитини і вбивство. Вже відчуваю, що нічка буде неспокійна.

 

Не варто гризтись матеріальним
І людям тим би теж порадила подякувати Богу що здорові, живі...
В нас будні, боюсь хвалитись
Андрія прооперували, ми вже в палаті і стан покращується.
Якось перед тим як Андрій мав лягати на операцію просила Бога щоб якщо треба нехай забере все що я маю а лиш залишить мені його.
Це той випадок коли життя твоїх рідних єдина цінність, а все решта будні і фігня.
І всі хто це усвідомив це круті люди

 

А от не піду в жилетку.

І щоб довго не писати: четвертий день болять 2 зуба. Сьогодні болить вже тааак, що ПОРА йти до стоматолога. А я-то думала відкладу гроші, тиждень-два... Ще проза: на лікування-обстеження старшого йдуть шалені витрати...
Отакої.
Врочистість: прийшла ПОРА лікуватись. З сином - проблема була, і судячи по дослідженням - то не категорія алергія-астма... А стара поборена інфекційна хвороба, на фоні якої ... (ми лікували бронхіти і т.п. Та ще й не доліковували в лікарнях).
Слава Богу, що ЗАРАЗ так склались обставини, що ми можемо то лікувати, є профільні спеціалісти, є обладнання (а не тільки отой звичайний прослуховувач), що це ще перед школою, чоловік має можливість бути з малим в лікарні.
Прийшла ПОРА і мені зуби полікувати: 10 років тому як з зубом сталась халепа, і та пломба розміром з зуб була все рівно тимчасовим варіантом... і 10 років, в принципі, нормальний термін вислуги. Другий зуб - трохи надколовся десь після третіх пологів. Я знала, що його треба підрехтувати, але то-сьо... він же не болить .
Так що гоню від себе думки-підрахунки, скільки то ми могли зробити: душ, сходи, віддати борги.... В нас записано в планах на 2019 рік зайнятись здоровям. То чого я страждаю? Все йде по плану

 

Давно тут не була Ми вже живемо у своїй власній квартирі з 1.01. Меблів немає зовсім, окрім кухні, тому всі речі і надалі у коробках навколо, але це дрібниці, з часом заробим і зробимо. Грошей вистачило рівно стільки скільки треба було до цього етапу, тому дякую Богові, що не влізли в борги. Жити в принципі можна.
А ще я сьогодні великий молодець, замалювали всі шви на кухні тоненьким пензликом, рідиною, типу дельфін. Хто цим займався, в курсі, як то довго. Ще попереду два санвузли та коридор. Закрадається відчуття, що ремонт ніколи не скінчиться
Мала бомбезні вихідні в Славське зі своєю спільнотою вивчення англійської мови. Приїхали наші іноземці з Америки та Англії. Було нас 20 чоловік, пролетіло все мега насичено. Піднялися на Політехнік, лягли на спину і штовхали як сани один одного вниз. До речі, ту гру придумав американець, якому 60+ років. Ото вміють насолоджуватись життям. Спільна ліпка і поїдання вареників, катання на лижах, сауна, шашлик, купання в ополонці на Водохреща, уроки йоги та сальса. Все мегазаряджене. Це один з тих моментів в житті, які запам'ятаються

 

Вааав, круто отак поєдеувати приємне з корисним. А зщо за спільнота, якщо не секрет? Новачків приймають?

Ну і по темі, нарешті закінчилися свята і можна братися за роботу і продуктивно працювати, бо оте "давай вже після свят" явно надоїло, і не дає нічого путньо зробити/спланувати. То і проза і врочистість одночасно, мені щось останніми роками тих всіх свят аж забагато...

 

Так, нарешті все відсвяткували. Щоправда наша ялинка ще стоїть, бо мала не дає розібрати. Але нехай стоїть. Вона мені не заважає. Не знаю чи в прозу чи у врочистість, але нарешті звозили підібраного котика до ветеринара. Трохи він хворий, тож лікуємо, та на щастя нічого смертельно-серйозного. Можна було би в прозі відзначити черговий раз хворе горло в дитини, але воно вже майже здорове. На цей раз відбулися легким переляком у мами і загалом легким перебігом в малої. Щоправда третій раз за цей місяць захворіла. І це мене неабияк тривожить. Особливо як думати в сторону того, що я вийшла на роботу. Бо те що я тепер працюю - для мене суцільна врочистість (поки що). Принаймні депресивний стан відступив. Я вже можу щось планувати і на щось розраховувати. Сподіваюся хоча би позакривати найнагальніші питання. Ось такі то справи...

 

Теж оффтоп. Що за спільнота? Маю на меті підтягнути англійську і все "руки не доходять"...

 

Ні, не секрет. Англоармія. Andrew Stefurac. Якось писала про них у відповідній темі мовні курси. Легко, без напрягу вчимо англійську, недорого, можна відмовитися в будь який момент

 

Суууупееееер! Вітаю!
Мої батьки отримали квартиру, коли мені було 10 років. 2 роки ремонту. Ми вїхали в велику ремонтовану 4к квартиру, в якій було все необхідне для ванної-туалету, для кухні та одне батьківське ліжко. Ще памятаю, як з Барабашова (Харків) везли жигулями з прицепом: тумбу з дзеркалом до ванни, диван та крісло в зал, круглий стіл з стільцями (цей стіл зараз у нас стоїть, вже в нашому будинку ), - виглядало, як мініфура.
Декілька місяців уроки я робила на кухні. А штори зявились аж через 4 роки.

Проза: треба спати. Але спочатку дороблю перше-друге... Сьогодні повторився незрозумілий мені приступ, рік-два його не було: погіршується зір, концентрація, не можу скласти слово до купи, плутаю букви або взагалі не можу згадати як почати говорити слова, тиск різко падає. Колись читала, що то вегето-судинна дистонія. Пізніше дізналась, що такого не існує . Але,...
Врочистість! вперше за 2 тижня побачила старшого сина та чоловіка. В лікарні. І стан мій нормалізувався. Малий такий аж підгрубшав, рожевощокий став . І хоч бути їм там ще мінімум днів 10, та умови проживання в них, як в готелі. І завтра попросили маму побути з малим (однією лівою, в прямому сенсі слова, мама буде справлятись ) - бо вже підперли справи, чоловік має то особисто зробити. Я побачу його завтра. О, вже сьогодні . Середньому сину показали Дніпро, мости.
Зуб - ніби піддається лікуванню, зі знеболюючих "зїзджаю".
Всім добраніч і хай Бог благословить кожну родину міцним здоровям!

 

Згадайте ту ситуацію, коли Ви йдете-їдете десь там, в місті, і Вас обганяє чи їде назустріч машина швидкої допомоги. Віу-віу, ліхтарики блемкотять... Бачили колись, правда?

Так от, проза:
В такій швидкій сьогодні везли мого малого.
Врочистість: це не апендицит (схоже на вірус). Завтра дитину "повернуть" назад з хірургічної лікарні. Сьогодні знайшлась ще одна толкова рекомендована лікарка-пульмонолог, і вона була як раз там, де і мій малий. І не прийшлось його окремо колись-там-небудь возити до неї .

Проза: тягати дітей по засніженому бездоріжжі. Двічі. І санками, і коляскою. Бо треба було до Нової пошти.
Врочистість: забрала подаруночок для молодшенького майже1річного синочка (як каже середній, - "для нулячого") . А через годинку вкладу малюків, зїм чоколядного батончика.
Почався 3й тиждень, як малий в лікарні. І напередодні в нього відслідковувалась позитивна динаміка виздоровлення. Аж ось сьогодні. ... Зараз стан середньої важкості.

П.с. і тааааа, я не підуууу в жилєєєткууу . Я впораюсь.

 

Врочистість: донечці сьогодні 15 років.
Проза: пубертатний період. Дівчата, це реально жесть. Жодні коліки, неїдження і неспання, прорізування зубів, кризи першого і третього років, надівання горщиків на голову, конфлікти в пісочниці за машинку чи пасочку і що там ще є цікавого не тільки близько не стояли, а й навіть за 10 метрів не проходили, повірте мені. Я вже більше року ніяка і наразі просвітку не видно. А чоловіка накрила криза середнього віку зі всіма витікаючими: порівнювання себе з іншими (само собою, не на свою користь), того не зміг, того не встиг, того не досягнув, слух і зір погіршуються... З роботою непонятки, фінанси регулярно виспівують романси... А йой.
Піду з того всього кави наверну. А ввечері буде тортик)
Ну і найтемніша ніч перед світанком, правда?