Дитина, яку складно любити. От недавно зловила себе на думці, що Влад мені вже стає трохи "важким", а то ж іще нвіть не близько підлітковий вік. Думаю, тут накладається одразу кілька факторів - і загалом складний та нервовий період для нашої сім"ї, і народження меншої до якої в мене якесь більш трепетне ставлення одразу і значно більше прийняття, можливо, тому, що я схожий етап уже проходила, і, певно, ще й те, що у мої власні 5-10 років теж була купа складнощів переїзд, непрості стосунки в школі, потім розлучення батьків і т.д., а, кажуть, що дорослі з ростом дітей теж часом заново "відкопують" власні болячки аналогічного віку... А, ну і абсолютна невизначеність та невлаштованість нашого побуту незрозуміло як надовго ми тут - чи досить коврика і корзини для пікніку, чи ставити палатки, чи прямо укріплення починати будувати, та ще й ми зараз живемо з моєю мамою яка теж трохи "лиє олії у вогонь" От днями заявила, що Влад дуже схожий на Маколея Калкіна в "сам удома" (а мені той малий з фільму завжди якийсь трохи неприємний був) - ну але то більше зі смішного, ніж з реально проблемного. А ще мама мені по 5 разів на день повторює, що хоч IQ у нього явно високий, але "емоційний інтелект" нижче плінтуса, а я, безалаберна мать, нічого з того приводу не роблю Влад казиться, біситься, кричить, протестує (то окрім звичної його поведінки яку теж не так легко витримати, бо він як в тому анекдоті про Мауглі "всіх дістане"), я теж трохи "на мілі", він стає "незручним" і любити його правда складно. Це мене трохи лякає (може, я добре пам"ятаю перші місяці його життя (коли все теж було "на автоматі", а любов прийшла вже пізніше а потім знов десь трохи розгубилася чи що? ) Люди ж якось люблять навіть прийомних дітей, а поміж всього-навсього двома влвсними гублюся і від того відчуваю себе якоюсь неповносправною... Як виявилося, рожевощокого пупса любити значно простіше, ніж довготелесого 5-річку, який активно "качає права" Поки стараюся вводити хоч регулярні автоматично-ритуальні дії (ага отих 5-10-чи скількитам обнімашок на день, полежати з ним на ліжку, вечірнє читання, як мінімум 2 настольних гри на день і т.д). Але то теж якось не сильно правильно якщо я сама не вірю в половину того, що роблю... А ще, незважаючи на компанію бабусь, Владу зараз явно бракує тата (якого вже 2 міс не бачив, бо він тимчасово до вирішення всіх справ, живе в іншому місті)і він відчуває загальну невизначеність та напруженість обстановки і що з тим робити зараз я не дуже уявляю... А не робити нічого теж боюся, бо ж він дорослішає і з ним стає ще складніше. Чи то я сама собі надумую проблеми - "устаканиться" житття - увійдуть в колію і стосунки? Буду, певно, на ДП трохи своїми дурними думками трусити, бо забагато мені всього в голові
@Akina ви шось дуже в психологію вдарилися. Обережно, то має побічні ефекти. По темі любові старшої дитини, то бувають періоди, коли та любов змінюється в проявах і всіх від того тимчасово плющить. Не будете ж ви його в п'яту точку до повноліття зацьомувати і пальчики рахувати. Усьо, минув той період. Тепер часом буде обійматися, але починається інший етап любові. В нас зі старшою (вона теж складно дається любити) то перейшло в захоплення сильними сторонами дитини. Також ми навчилися поважати складний характер дитини і хочемо від неї того самого. З середньою (вона по віку як Влад) в нас ще досі мімімі, але теж були якісь зміни емоційні. А тепер так вийшло, що я свою дитину маю можливість бачити в нових незвичних обставинах і теж прийшов етап захоплення її сильними сторонами. То якось так - нормально.
@Akina, знаєш, який на то все є лік? Просто дозволити цим всім почуттям бути. Не жахатися, не винити себе, що "у доброї мами мало б бути якось інакше", а просто прийняти для себе то все, - та, злить, та, дратує, так, не відчуваю ніжності. Тоді легше кризові періоди проживаються. І нові грані стосунків обов'язково знайдуться, бо тобі ж не байдуже. Мене, до речі, дуже емоційно гойдало у почуттях до дітей десь в перші пів року меншого. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Ніде не вдарялася чесно, навіть не читаю зараз геть нічого такого, психологічного. То мене просто трохи "плющить" останньо і стільки того з голови лізе, що часом аж хочеться кричати "казанок не вари" От з ним і не було так багато того "мі-мі-мі" і мені здавалося, що так всім ок, і то нормально. Але з"явилася Яська і я зрозуміла, що її тіскати хочеться значно більше ніж його в свій час. І починає часом здаватися, що всі бзики Владові від того, що він "недолюблений-недотісканий", що я щось упускала і зараз упускаю з уваги. Дякую , певно, мені саме таке й хотілося почути
@Akina , є просто така категорія дітей з якими не розслабляєшся ніколи. Інколи здається,що вони одразу з почуттям власного "Я" осознаного вже народились. І не ти їх вчиш,як на світі жити , а ви разом знаходите компроміс. От тому й нема отого "міммііімійкання", бо вони й не були нігде . Від коли мій син почав говорити, я постійно "напрягаюсь" ,особливо в компанії дорослих. Особливо- незнайомих,особливо- правильних , ну і усяких бабусь. Бо ніколи не знаю точно ЩО він їм відповість. Ібо він відчуває себе на одному рівні з ними, відповідно і сказанути може фразу, яка логічна,але абсолютно нетипова для дитини його віку. А твоєму просто ще й бракує "вільних вух" і "зрітєлєй". В мене з цим теж проблема,бо він постійно щось говорить(навіть у сні)..мало того - він "діаложить". А це потребує глядачів.
200% у нього "я - звєзда, дивіться на мене 24/7" і не інакше. Він і на майданчику так гуляє "ей, хлопці, дивіться, що я роблю" І оце щоденне насилля над моєю психікою "любіть мене, дивіться на мене, ей куди, сюди, на мене всі дивіться..." + рот, що не закривається РЕАЛЬНО ні на секунду мене сильно-сильно втомлює і напрягає (і ще щось в мене всередині бунтує проти "любові з примусу"). Ну баба "ясєн пєнь" - "то ти його так виховала, що він думає, що він пуп землі, егоїст і все таке " Хоч він може побачити і пошкодувати, і коли мені погано (а я думаю, що не подаю вигляду) приходить обійматися. Тобто нормальна в принципі дитина, але от його дійсно є БАГАТО і з ним непросто. Знаєш, у мене і друга така, що "палець в рот не клади". Є відео де Владу 7 міс і він ходить по периметру закритого ліжка і свариться щоб його випустили. Нам тоді дивно було як така мала дитина свариться Так от ця матюкається "з вираженієм" місяців з 3 , в свої неповні 6 міс з річною дитиною за забавку мало не б"ється, так що там характер, певно, теж огого буде. Дуже покладистих і сюсіпусі дітей я, видать, не заслужила
@Akina я трохи регочу. Слухай що тобі @Haidee каже. Ти вдарилась в психологію. Може й нічого не читала, але так як ти аналізуєш, то явно звідкись ноги ростуть. Коротше кажучи, в тебе все нормально. Нормальна дитина. Я не знаю зо таке емоційний інтелект, но підозрюю, що в 5 років він не обов‘язковий. Михайло теж зірка, і це друга дитина з чотирьох. Мамі кивай. Підтакуй. І здавай Влада на «перевиховання». Вона його не перевиховає, ти відпочинеш, він буде мати нові «вуха». Всі щасливі. Про любов. Вдих-видих, випромінюєш любов загально. «Примусові» 20хв, скільки там обіймів і поцілунків - дуже хороша ідея. Пішли в месенджер.
Нє-нє, то файна штука. І ти знаєш, що то таке, просто без назви. Це вміння дорослої людини розуміти емоції і кордони інших і тримати в порядку свої. Але там є етапи формування. Наприклад, перший - це цьомати, носити на ручках, реагувати на емоції і потреби з самого народження. Потім не заважати досліджувати світ і бути на місці, коли дитина повертається. Потім вже показувати, що кожна людина має право на свій простір (фізично і емоційно). І так, в 5 років воно ще не до кінця сформоване, але вже є зародки адекватної поведінки))) В ідеалі високий емоційний інтелект означає, що людина читає інших людей і її важко вибити з колії всякими маніпуляціями В тебе він високий Але я не дуже зрозуміла, з чого мама Віки взяла, що у Влада проблеми з емоційним інтелектом))
я не Віка, але його (Влада) просто багато.А для бабусі, то аж занадто багато.Наша каже,що мій, як Маша- "а пачєму клюйот, а кто клюйот..."іт.д. хоча питає він мене ,але їй це заважає, бо в той нечастий час ,що ми бачимось -вона би хотіла узурпувати мої вух і мозок. А Владко не дає. Бо він в носі має, що вона бабуся...йому ТРЕ вже -зараз-і без перестанку. І поради ---давати йому заспокійливе (карллл) мене вже дістали..."Бо де ж то так можна ні краплини не помовчати??".
нормальна допитлива дитина росте. хватить чіпатись дітей) хай ростуть. все так не буде. діти ростуть швидко. пс. То все гени) Балкучість теж по генах передається) Я думаю Акіна тебе ковбасить від отої невизначеності з житлом. Налагодиться побут і все буде гуд
Так то ніц не має до емоційного інтелекту. То характер такий, темперамент. Він розуміє, що часом треба біля дорослих закрити рот? Я думаю, розуміє. Але поки що не може. Головне, щоб хоча б спроби робив. На 10-15 секунд))
якщо, мій -то ні. Він розуміє, коли про це скаже мама. Решта ..а що йому решта.... він має на все свій погляд. І свою тверду впевненість, що він рівня усім решта людям великим і дорослим.
Не буду ні в чому вас переконувати, але це з вашої точки зору так є. Бо вам там подобається і то є класно! Невже на уроках він теж не закриває рот і має в носі той факт, що вчителька старша по статусу і її треба послухати? Чи будь-де, де вас нема, а з іншими людьми треба дати раду? В ситуації з бабою, то ясно, що він буде чекати команди помовчати. Ще чого, чемно слухати бабу з мамою. Жодна моя дитина такого собі не дозволить.
не наступайте на "больной мозоль". Ні. Він мовчить тоді, коли САМ вважає це за потрібне. Або це для НЬОГО виглядає логічно. Це вже буде офф.. але хай... - я вчителька і мене потрібно слухати! - чому? хто таке сказав? - я сказала! - а ви що, президент України ? -...... дома: - Владко , на уроці треба слухати. - я це вже знаю, я не можу одне й те саме по 100 раз чути.. - навіть, як ти знаєш - потрібно сидіти і слухати, або мовчати. Не викрикувати. Вчительку слухати. вона - головна в вашому класі. - чому саме вона головна? Бог створив всіх людей однаково важливими. - так, але вона вас вчить . і ти заважаєш іншим дітям. а це - не є чесно. - мама, ЩО я їм можу заважати??? Якщо то й так зрозуміло ... половина з них в вікно дивиться або в туалет ходить... А ті що слухають вже давно все зрозуміли. НАЩО 100 раз одне і те саме? І це не є кінцем дискусіє. Вона триває щодня і до безкінечності. На кожен мій аргумент він має свій. Доказовий. Він слухає інших і навіть досить уважно , і спілкується з ними... але тоді коли він вважає це логічним і потрібним , і природнім. Він може довший час слухати-говорити-спілкуватись з дорослою людиною, котра йому цікава і котра поважає в нім співрозмовника. А може дуркувати так, як це описує Віка. Але примусити його щось розповісти- заспівати- показати , якщо він цього не хоче... не можливо було навіть у 2 роки. а не те що тепер.
Я маю вдома такого п‘ятирічку. Планую в школу в майже сім, і надіюся до того часу якось домовитися про певні правила , хоча поки що мої педагогічні надбання зі старшими дітьми розбиваються об його логіку. І почитую про домашнє і дистанційне навчання.
я не дивлюсь ТВ.... але , повірте, це зовсім не так весело. Хоча, він все таким був, від коли почав говорити. Я ще колись дала йому визначення, що це не та дитина , котрій посміхнешся в транспорті - і вона тобі розпливеться ..... Йому, посміхнувшись, можна було очікувати чого завгодно у відповідь - від посмішки і до фрази- "я тебе не вухав, і ти мене не вухай!" Тобто безпідставно "милим" дитям він ніколи не був. --- дописи об"єднано, Dec 27, 2018 --- @Havronia , я поки що знайшла один більш-менш вагомий аргумент : що ме. ні це не є приємно ось таке вислуховувати. І що я дууже засмучуюсь ( і це ж реально правда). І що вислуховувати вичитування пед.колективу я таки мушу, бо він ж моя дитина. І це ми його , значить так погано виховали. Трохи діє, але слабо. Бо він мені розповідає про те- якою має бути школа. І "палажа руку на сєрцо" я з ним погоджуюсь ! Мені також було важко в школі( хоч і пішла у майже 8)...І я- бунтувала. Але не так , як він. Тому- я точно знаю в кого він вдався....Але ! в мене була хороша перша вчителька. Дуже добра, строга , але справедлива. І чудесний класний керівник! Котрий розумів, що це не бзік підлітковий, а становлення мого Я. П.С. Віка, дякую тобі - бачиш, я таки виговорилась на ДП.
@nibysh якщо в дитини немає інших поведінкових проблем, то треба лише набратись терпіння і чекати). Він не переросте, але стане більш поміркованим точно, тобто зможе таки сам собі змовчати. З вчителями трохи складно в таких ситуаціях, бо це з розряду "незручна дитина". в нас в класі є хлопець, якому ніхто не указ(мама лише авторитет трохи), але там і конкретні поведінкові проблеми - зриви уроків з викликами мами, агресія, бійки майже щодня.
Я в дитинстві була дуже вже балакуча, на все мала відповіді) зара я мовчун) ну на форумівках була- бачили) в старших класах була істеричка, зара спокійний удав) ну на форумівках бачили) не шукайте проблем, де їх нема) все міняється. всі міняються пс.-наше невдоволення- це невиправдані очікування. мож варто змінити очікування. мені здається так простіше все сприймати
