та то навіть не про випадок, щоб сидіти коло неї, бо не є якісь такі плачі, то я швидше скаржуся на спосіб реакції. Можу сказати ій "ходи поїмо зупку", а вона як зайдеться "я не хочу! я не буду зупу!! не давай мені зупи" і то все таким криком. Хоч я не заставляю, не впрошую і взагалі всього перший раз це сказала, а реакція відразу отака. Аналогічно розказувала баба - у відповідь на поїсти якусь там кашу мала аж по всій квартирі ганяла з криками, що не буде того їсти, тупала ногами.
оо. те саме. я не звертаю уваги.побіситься і сам прийде їсти.як захоче --- дописи об"єднано, Dec 26, 2018 --- Ромі 6 січня 4р. аналогічна поведінка. в нього якийсь період заперечень. але як не напрягати і дати час подумати- робить.що тре..
@Retaret в мого часто таке бувало, зараз вже рідше, але є такі дні, що з самого ранку якось не заладжується і все. Шкоди не робить, але отака різка блискавична реакція чуть шо є. Тоді стараюся наперед передбачити і не допустити фраз і дій "провокаторів". Одразу погоджуватися і заспокоювати "не хочеш, то і не треба. Все добре". Старатися обняти, проговорити ситуацію, зайняти чимось, що хоче в даний момент, або навпаки залишити в спокої (залежить від його настрою). В найважчих випадках дозволяю подивитися мультики, тоді точно заспокоїться і на якийсь час буде тиша. А ще в нас якось вже так склалося, що коли отак кричить і різко реагує, сам не свій і все не так, то часто (не завжди, але зазвичай) хоче в туалет. І раніше, як був менший, якщо було нагадати, щоб пішов попісяти, починався протест, ще більша істерика і часто навіть впісювався. Зараз може посперечатися, що не хоче, але таки через пару хв сам біжить в туалет і після того чуть не золота дитина) Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
Приємно це прочитати , бо у нас теж зараз дуже стала нюняна дитина. На все одразу плач, а ще й молодший доріс до віку забирання забавок, то як вчіпляться в одну забавку, хоч тікай. А в дочки така трагедія одразу, ніби то якесь невисовне горе, жах і взагалі кошмар.... Тепер буду собі це цим пояснювати.
А як пані Світлана(не знаю хто це, мо якийсь психолог) пояснила цей зв'язок? Ну бо я, чесно не бачу для себе пояснення. "Має багато плакати" то як - просто хнюпати, бо засмутилась, лягати на підлогу, дригати ногами і верещати до посиніння? Чесно, мені оті всі теорії більше про те, щоб кожен з батьків(переважно мам) знайшов собі "підходящу" , яка б обнадіювали, давала якесь заспокоєння, що от потім(завтра, за рік-десять) буде легше.
То наша @Suzi . Я з вами погоджуюся. Маю трьох дуже різних за темпераментом дітей, плюс дуже відчувається різниця від "бути мамою в 24 першої дитини" до "бути мамою трьох дітей в 31". Ті лекції корисні загалом, бо часом жінка може так себе загрузити тим, що вона і мама погана, і дитина в неї неправильна, і "всі навколо нормальні, тільки моє з виттям в болоті валяється". А щодо плакання, то в мене хіба середня любила "проплакатися". Не з істериками, а так тихенько в куточку, але довго і часто. Я їй не заважала, але завжди намагалася пояснити, що то все можна виправити (причини сліз), якщо спокійно подумати разом з мамою. Здається, дуже добре подіяло (але їй тільки 5). У всіх спірних ситуаціях (і якщо в мами не пмс, ггг) мені помагає подивитися на дитину не як на власне мою дитину, а на окрему людину, яка хоч і маленька, але має право бути такою, як є зараз.
Я не знаю про яке саме відео йдеться, але, припускаю, що мались на увазі сльози "тщетности" (не доберу зрозумілого перекладу, марності, чи що) з теорії прив'язаності Ньюфелда. Це не про ниття і загалом плаксивість, це сльози прийняття горя. Коли щось трапилось, спочатку це негайно хочеться виправити (це може бути злість, істерика, агресія, заперечення), а потім людина розуміє, що це не зміниш, і приймає нову реальність - плаче, сумує, але про ці сльози тому і говорять, що вони розвивають адаптивність - бо таким чином людина проживає негативні емоції, заспокоюється, приймає нову тактику дій (просто прийняти/піти іншим шляхом/змінити мету). Я вважаю важливим про це знати батькам, бо, на жаль, уміння поводитись з емоціями зі знаком мінус пересічно у нас поганенькі. Злитись не можна, плакати не варто. Батьки намагаються швидше позбутись таких проявів. Це моя особиста больова точка, тому мені дуже хочеться дозволити це своїм дітям. А те, що не кожна дитина буде поводитись в "горі" саме буквально так, як написано в теорії, то це ж зрозуміло, скільки ж різних темпераментів. Але, опорні точки даються, загальне розуміння дається, і поглянути на свою конкретну дитину через ту призму є можливість. Мене взагалі трохи дивує, коли люди читають якусь книгу, і потім буквально намагаються їй слідувати, при тому якось не вловлюючи суті, а виконуючи лише якісь конкретні вказівки. Добре, якщо теорія інтегрується у власне інтуїтивне розуміння, і лише додає впевненості там, де треба, тоді воно сприяє гармонізації. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Так, власне мова йшла про сльози марних сподівань. Багато плакати - не означає, що дитину треба примушувати плакати ))) Але якщо дитина плаче - це не обов*язково погано. Швидше навпаки - якщо дитина в якийсь період (а особливо в кризові періоди, криза 3-х сюди ж) починає більше плакати, варто подивитись в яких ситуаціях це відбувається. Якщо мова про ситуації, коли дитина чогось не отримала з того, що просила, щось відбулось не так, як вона хотіла - тут варто почитати про ці сльози марних сподівань. Є переклад на українську, можна безкоштовно скачати пдф та epub тут . І звісно ж є діти з різними темпераментами. Є діти, які легко сприймають такі ситуації. Загалом ми усі різні. Але якщо ситуація про "хочу цю саму печеньку, але не надкушену!" (і інша не підходить, потрібна саме ця, надкушена, але має стати ненадкушена))) або "хочу , щоб ця машинка була неполамана!" (хоча дитина сама щойно її поламала) знайома - не лякайтесь. Є діти, які плачуть голосно, з ще й при цьому можуть падати на підлогу.
А якщо дитина 3,5 роки всі прохання чи протести висловлює зразу з плачем або й з криками? Де про це почитати? Що може бути причиною? Приклад: дитина приходить з кімнати, де вона бавилася з татом, під закриті двері в кухню (в кухні мама), не робить спроби постукати, смикнути за ручку, попросити відчинити двері, а одразу починає плакати з надривом в голосі. Двері відчиняються - плач моментально припиняється. Інший приклад: мама пропонує цій же дитині шматок хліба до зупи, дитина не каже "ні", "я не хочу", а зразу в крик і плач. Бо коли не включили мультик за 30 секунд після прохання, або негайно не звільнили їй крісло, на яке вона захотіла сісти - це я так зрозуміла, якраз про ці сльози марних сподівань?
Почитайте брошуру, там небагато сторінок, швидко читається, дуже добре пояснено про сльози - коли вони марних сподівань і що робити, якщо це "інші" сльози )) більшість питань проясниться. Якщо якісь залишаться - задавайте!
та нормальна дитина. Вона завжди так робила? Чи через "перепрошую" три роки, а тепер "зіпсувалась"? Я зажди була мамою-єхидною, тому не дуже розумію чого всі так збуджуються на оці дитячі плачі. ну власне як варіант - на плач мама швидше відкриває двері (або дитина так думає). Тобто метод "крик-плач" дитина вважає найефективнішим. Чого вона так вважає я не знаю. Можливо в цій сім'ї так заведено, а можливо просто така демонстративна особистість. В мене з чотирьох дітей такий один Михайло. З паданням на підлогу і тупотінням ногами. І багато його речень починаються з "а-а-а-а". Брошура хороша, але дослівно я б не сприймала.
Дякую, що відгукнулися, я вже другий тиждень дуже хочу поговорити про це, але боялась написати, щоб мене не назвали дітоненависницею тощо, як часто вміють в нас навішати ярлик. я точно не знаю, це дитина, з якою я контактую вряди-годи (похресниця). На цей НР вона з батьками в нас провела 3 доби і з другої доби в мене почалася мігрень від її криків. Я вроді не є "мнітєльна", дитячих сліз не боюсь ніби, але ці децибели... За три дні і з будь-якого приводу вони мене добряче втомили. Не маю великого досвіду тривалого часопроведення з дітьми, але з племінницею, з якою теж часто проводжу кілька діб поспіль, такого не спостерігала в віці трьох років. Моя племінниця є "розбалувана" в класичному розумінні того слова (єдина дитина, єдина і люблена внучка (та що там казати, я і сама часто їй в дупу хухаю , звикла, що все найкраще - їй, і так далі) , але при цьому з нею завжди можна було домовитись. Хочеш плакати - поплач, але якщо хочеш конструктиву (щось отримати, донести і так далі) - скажи. Вимагання через крик не вітаються. Дуже схоже на правду, але не мама, а тато. Мама вроді там міцна, хіба в період, коли їй вже просто вривається терпець, включається схема "на, візьми, роби шо хоч, тільки дай пару хв тиші" (я її розумію, якщо чесно) Питаю не з точки зору пхати свого носа до виховання чужої дитини, а швидше для аналізу і висновків для себе на майбутнє. Саме головне, що я хочу зрозуміти для себе - це нормальна поведінка для всіх-всіх (?) дітей чи то хоч трохи корегується вихованням? А і зараз напишу щось з розряду "перлів", напевне: може дотепер так впливати на нервову систему дитини те, що її не готову до появи на світ "дістали" з мами? Куму стимулювали "з нуля", вгаратали шалену кількість доз, поки стимуляція подіяла (аргументували високим ступенем старіння плаценти). Малявка в перші місяці нон-стоп кричала криком (але це могли бути і кольки). Зараз по розумовим здібностям, як на мене, дуже розвинена дитина. Знає букви, вміє рахувати, знає багато англійських слів, дуже гарно спілкується. Наприклад, зі мною і чоловіком комунікувала прекрасно, без криків, бавилася, розказувала віршики, співала новорічні пісеньки (напевне, ми "чужі" і вона встидалася). Коли я питала про те, чи дати хлібчик, мені відповідала "так" або "ні" (вище писала, що коли аналогічне спитала в неї мама, дитина відповідала плачем).
То не перли, а так і є, тільки то такі глибокі глибини, що спробуй розберись, як конкретно воно повпливало, а де гени, темперамент, чи виховання. Слухала колись цікавенний семінар Світлани Ройз про вплив ходу пологів на дитину в майбутньому - ну це двома словами не опишеш, скільки там нюансів може бути. Але деякі речі можна пробувати корегувати. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
в мене малий такий крикун. і так! кричить більше коли чоловік вдома.чоловік м)якший. а на вулиці взагалі малому пофіг хто поруч-репетує скіки влізе. і так ..малий кесарський. я звичайно не мама-профі- але я це все списую на спадковість характеру. племінник так само верещав. зара золота дитина. я теж маю характер не подарунок)
Я би радила ніколи не розглядати поведінку дитини саму по собі, а лише з погляду стосунків батьки-дитина, ця поведінка може бути як нормальним явищем, так і демонструвати деякі негаразди. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Не по-порядку. Дитина ЗАВЖДИ найгірше поводиться з батьками (або з тими кого найбільше любить і з ким почувається в ЦІЛКОВИТІЙ безпеці - сорі, але це не Ви з чоловіком, тому вона з вами чемна). Так, це нормальна поведінка дитини з певним психотипом. Вплив пологів зараз ніхто не докаже, бо для того щоб знати точно треба ще раз природно народити цю саму дитину і подивитись яка вона буде. «Дужа» розвиненість такої малої дитини, а особливо вміє рахувати (точно вміє, а не на пам‘ять декламує?), і англійські слова (тут залежить як вона їх вивчила), - є фактором який сприяє емоційним вибухам, а зовсім не навпаки. Розслабтесь, і всі жінки, які поки не мають власних дітей таки «мнітєльні» (сама такою була) - в них є певні очікування про допустимий рівень психів-шумів. Народження власних дітей це, зазвичай, поправляє. --- дописи об"єднано, Jan 11, 2019 --- Ок, давай розглянемо мого Михайла ))) куди дивитись?
Мій малий рахує і англійських слів багато знає. І він точно рахує. цифри знає. бо може і задом наперід рахувати і з середини почати.- з двох з хвостиком років. Ну там дітки йдуть кажуть- мам дивись песик- а Рома- 22 будинок чи 45 маршрутка. і чесно я його не вчила. і щоб якось його відволікти або добитись того що мені потрібно. я використовую цифри. Англійську вивичив по мультикам.То тому він такий емоційний?
