вже думала і не писати сюди, але от нині знов аналогічна ситуація! А якшо коротко: от хворів якось чоловік тиждень і був вдома весь час. Я спочатку так типу і зраділа, ну не хворобі, але ж хоч набудемося трохи всі разом. А в результаті - та ну його!! Я так забембалася за той тиждень, ще більше, ніж коли я вдома сама з дітьми, а він на роботі. Причому після нього хворіли 1.5 тижня діти і це теж мене вимучило морально і фізично, але не на стільки, коли в хаті сидів чоловік тиждень часу. А от нині - прийшов додому суттєво раніше з роботи, старшої нема - в баби, і я за той кусок часу ніц не встигла - ні зробити шось, ні відпочити, ні навіть не побалакали толком. І я задалася питанням чого воно так? чого чоловік вносить якийсь хаос чи шо? З іншого боку, тут на форумі попадалося не раз, жінки кажуть, що і вихідні важчі бувають, бо чоловік вдома, а самій легше, то таки не мені одній так. Чи то так зле жінка складає "план дня" , коли є чоловік , чи то в стосунках шось не те?
Просто, коли ви одні вдома з дітьми, знаєте, що розраховувати треба тільки на себе, а от коли чоловік вдома, ще й хворий, то додаються клопоти. Ну і є чоловіки, які допомагають по господарству, а є такі, що ще їм треба догоджати, думаю, вловили суть. То так, як мені кажуть, "та тобі вже легше, бо ті старші діти певно все тобі допомагають!?" А мені легше, коли ніхто не заважає і не робить срачі))
А я думала, що то якась неправильна. А то ситуація така. Мене теж дратує як він швидше приходить додому. Але для себе я вирішила, що то так, бо користі з нього в хаті дуже мало. Прийде. Ляже. Не дай Боже вчіпити бо він слабий або змучений. З малою як починають дуріти - то обов`язково в кінці хтось ображений плаче. На кухні йому вічно мало місця або я затулила собою якусь надважливу тумбочку.
Для протоколу: коли чоловік є вдома мені легше морально, але порядку менше. Ще одне: мені колись розказував один англієць (60+), що дуже часто розлучаються люди, коли чоловік виходить на пенсію. Бо так він зранку йшов, ввечері приходив, а тепер ходить по хаті, жінку нервує. Є кілька моментів. 1) ви на нього сподіваєтесь якось так загально. А вони так не розуміють. Має бути чіткий і підступний план: дитину вручила сама за двері бгггг. Або вручила ганчірку/молоток/шовамтреба. 2) чоловіку нема місця в хаті. Або морально, або фізично, або і так і так. Або знову ж нема плану. І ви хочете все зараз і поприбирати, і з чоловіком побути. А треба щось одне: залізти до нього під ковдру і їсти печенька, або прибирати і не розриватись. Я не бачу тут якихось діагнозів про стосунки. Просто завищені очікування і роздратування. Чоловік вносить не хаос - він вносить чоловіка ))) а жінки люблять щоб було все як вони самі придумали, а в нього свої власні думки є.
Підписуюсь під кожним словом. Мене дратує, коли чоловік затримується допізна, бо я зазвичай розраховую, що купання-вкладання дітей за ним і я зможу прийняти ванну, наприклад. Але ще більше дратує, коли він цілий день вдома і нічого не робить, тоді ціла хата вверх дном, діти то ревуть, то регочуть по черзі, короч, я в такі відпочинкові дні чоловіка забираюсь з хати.
конкретний приклад - так ж сама ситуація...але !!! уже зо 2 роки, як я зрозуміли (пра ще не все засвоїла), що моя модель виховання-дуріння-бавлення-спілкування-розрулювання ситуації і т.д. не є абсолютною величиною. Одного дня чоловік мені так і сказав - " не лізь. це наші дуріння". І на моє - алежтибачишдочогоцепривелооооо....відповів -" і що? чи ти думаєш в нього не буде таких ситуацій в житті ? Скільки би ти не оминала гострі кути, на їх наявність це ніяк не вплине". Мене моментами дуже дратує те, що ввечері вони обидвоє дивляться якесь кІно,або кінО (це від суті фільму залежить), а могли ж би----почитати, пограти в настільні ігри, і ще багато чого....- це на мою думку. Найчастіше я стримуюсь і спокійненько роблю щось або своє, або для себе...Але інколи (якщо я нєрвная), то буркаю..І цілком логічна відповідь- ти хочеш, то йди грай-читай-співай і т.д. Тобто просто допустіть, що ваш чоловік хоче по-своєму проводити час з дитиною. І це - нормально, навіть , якщо це не вписується у "ідеальну картинку ідеального сімейства".
В нас дітей ще немає, але коли чоловік вдома, я не планую жодної роботи по дому, бо все що я хочу, це
О, всі по трохи склали мені гарну картину . Тішить, що то не аномальна ситуація. Загалом таки є перекоси з мого боку - чоловік не вписується в мої плани щодо нас і щодо нього )) або я чекаю певних дій від нього, але навіть толком не озвучую. А ще з роками бачу, що завищені очікування і роздратування - то "зоря" , під якою я живу все життя і застосовую до всіх, і до себе в першу чергу (( на жаль.. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
І тому, коли я бачу, що таки чоловік від нічогоробити намагається втягнути мене в той таки свій хаос, кажу "атваліті" в мене інші плани. Загалом, мій вже навчився мене не чіпати ,коли бачить(буває, що прямо треба сказати), що не варто))).
Тут два моменти: чому чоловіку нічого робити? Треба це терміново виправити! Я навпаки даю себе втягнути і ми двоє граємося в батьків-хіппі. В хаті бардак, діти їдять що самі знайшли, а ми обговорюємо долю Всесвіту. Бо хтось же має це робити.
та ясно, що не аномальна... Така собі середньо статистична))) Мене більше зачіпає, коли чоловік не вносить хаос, а намагається перекласти на всіх домашніх свій кепський настрій. При чім, в нього така амплітуда настрою, що я іноді дивуюсь, бо в мене все більш-менш стабільно в тому плані. Я завжди в таких випадках показую мужу поличку, на якій могла б поміститись коробочка з його нервами. Що звісно мало допомагає...
ось саме тут і лежить "зарита собака"- діти..., бо коли дитина одна!, то тато-мама ( а найчастіше бажано обоє одразу)мають бути "вавлєчєни" в процес. Ну, якісь батьки "рятуються" гаджетами в усіх ситуаціях. Це разючє видно,коли ти очікуєш в дитячій черзі, або їдеш кудись на далекі відстані з дитиною.
а хотілося ж всього, правда? Я для себе чітко розумію, що 100% маю нереалістичні очікування, мені здається, що от буде чоловік вдома, і день магічним чином складеться чарівно (а сюди входить: "спокійні діти, які собі самі бавляться, особливо смачна їжа, з чоловіком неспішно покавувати, поговорити, може якого доброго фільму подивитись, а, ще ми погуляємо, може навіть до міста (має ж бути якийсь цікавенький захід на вихідних?) а, ще ж я хотіла з'їздити нарешті подивитись-купити собі светра, а ще добре було б, якби чоловік поскладав ту гору макулатури на балконі акуратно в одну коробку, підкрутив ручки, що хитаються, підмалював тріщину на плитці, я напевно повишиваю і почитаю, поки малий спатиме, ну а ввечері провідаємо дідуся з бабусею, день же в нас попереду дооовгий і чудовий!) А по факту - ми тільки бігаємо поміж дітей, навіть поговорити нема особливо як, приготування їжі займає не менше часу, ніж в будні, малого виспати, старший взагалі монополізує тата, добре, якщо вони разом хоч ті господарські справи зроблять (якщо мама напередодні напише список), а не вся татова енергія піде на складання лєго))) ааа, подія в місті - та, є, але починається, якраз на сон малого, а поки він виспиться, то вже нема чого їхати. Нам би вже хоч до бабусі прийти не зовсім поночі, бо то ж дітей треба вкласти в нормальний час та і вони голодні нас на вечерю чекають. Ну, збігали, і вклались нарешті. Що там ще по плану? Кіно - та ні, спати, кіно вже завтра, то ж ще неділя попереду"))) Тобто я цілком розумію, що втрачаю відчуття часу в очікуванні сімейних вихідних. Вони в моїй уяві гумові, хоча в будні я більш менш нормально оцінюю свої сили і можливості. Це раз. А два, це конкретне планування, відсутність якого ще більше з'їдає час, та і просто, те, про що можеш щодня думати протягом тижня, чомусь забувається у вихідні. А три, те, що стосується дітей - це роль альфи, ведучого, якщо обоє батьків ніби як не зовсім цю роль тримають, бо сподіваються одне на одного, тоді і діти починають неспокійно поводитись.
Я не хотіла такого писати, але Ви ,як знаєте)). Вище написала, що треба прямо казати)). То, я так і кажу "чоловіку не можна нічого не робити". І все- горизонт чистий. Ну, і коли мені справді треба, щоб мені не заваджали, то мені всерівно, що там за дверима вони роблять. Потім розгребуть)). Про те, як мій хворіє не буду писати, то класика, але і лікується сам.....спочатку. Я маю страшенну силу волі спостерігати за тим і не втручатись, поки сам не прийде.
ну ви ж не думаєте серйозно, що коли дітей четверо (а найменшому 7 місяців), то вони не прибігають і не вимагають уваги? Прибігають, вимагають, парами, по одному, в будь-яких комбінаціях... Розрулюємо, розпихаємо ногами, беремо до себе, закриваємо рот печеньком. це вже в тему: "як батькам знайти час побути разом"
Тато вам не мама)))! З мамою можна робити одне, з татом -інше. Коли чоловік приходить додому мала з таким захватом кричить «Тато» бо ж знає що він позволяє більше. Тай бутіти з ним цікавіше (наслідки ж мама буде розрулювати )) ). Що стосується основної теми : усе залежить від чоловіка і його сприйняття побуту. Має настрій - сам поможе без прохань. Мені завжди на душі якось спокійно ( впевненість що все добре) коли чоловік є вдома, чи то коли я чимось зайнята чи коли просто сидимо п’ємо чай, а мала до кожного по черзі підходить аби своє сьорбнути.
@Orman, ні не думаю . Я , як ніхто, далеека від ідеалізації сімейної пари з дітиськами в побутті, церкві , подорожі і т.д. Просто маю періодичний досвід проживання з однією дитиною і двома. Це не є важче, чи легше - це по іншому ! А про чоловіка і допомогу - то в нас, за мільйон років прожитих разом , проблем якихось грандіозних не спостерігалось. Хоча і я його не напрягаю тими обовязками з якими чудово можу впоратись сама, а для нього вони будуть дуже важкими. Тобто я не кажу йому поскладати наші речі в шафі, бо результат ні його , ні мене не потішить. І хто тут кому буде крайнім? До чого це я ? До того, що завдання і прохання мають бути також "сорозмєрні горлишку".
Не в тему, але таке ж. Як має приїхати моя мама, то я так наплановую ніби не мама приїде, а ангела з неба мені пришлють, який ще й по дорозі 10 годин в добі додасть.
незнаю навіщо я це тут пишу. напевно, для того, щоб виговоритись, трохи структуризувати ситуацію в себе в голові і щоб стало легше на серці. питання в тому, що мій чоловік не хоче дітей. не взагалі, а от в найближчі 2-3 роки. а я хочу. у нас вже є донька, якій уже 3 роки. я ніколи не хотіла великої вікової різниці між дітьми, у мене з сестрою різниця в 4 роки, в чоловіка з його сестрою - 5 років і я помічаю, що чим більша різниця, тим менше діти знаходять спільну мову і спільні інтереси (можливо, я помиляюсь). та річ навіть не в віковій різниці. я хочу ще одну дитину. я не можу пояснити чому саме зараз, а не через кілька років, є достатньо зовнішніх факторів для цього, але найголовніше - внутрішньо я дозріла до народження наступної дитини і боюсь, що через пару років це бажання, настрОй чи що це є можуть просто пропасти, перелитись в якесь інше бажання і т.д. чоловік ж вперто не хоче й думати про нового члена сімї. не тому що у мене поганий чоловік. а якраз навпаки - для нього важко приймати доленосні рішення тому, що він завжди переживає за наше майбутнє - чи вдасться йому утримувати наш побут на нормальному рівні, що буде якщо він раптом втратить роботу і т.д. і т.п. він хороший чоловік та батько, але й на першу дитину я його 2 роки вговорювала. і от сьогодні знову ж сварка з цього приводу. лякає мене все це. лякає че нерозуміння і не чуття у тих питаннях, які в для мене є важливими..
Загалом це природні побоювання для чоловіків, така їхня натура - думати по "мамонта". Я сміюся, що я і на першу дитину вмовляла довго чоловіка (рік після одруження наважився), і на другу налаштовувати почала ще до народження старшого, і про третю почала говорити ще до народження меншого. Наразі чоловік знову скептично сприймає думку про третій "захід", але я відчуваю що то лише на словах. Прийде час і буде готовий). Я б на Вашому місці просто говорила б про свої бажання, думки, Ви ж обоє маєте право чогось хотіти. А там можливо і він поміняє свою думку. Бо насильно не заставите ж) Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
