Жінка в християнстві

Дякую.

Ну от не подобаються мені такі формуювання ''зглянься на мене змучену, на невинних дітей...наверни мого чоловіка''. Знаю, знаю, що гордині в мене завалісь ще і з тим треба працювати , але от не можу я наразі такі слова з себе вичавити. Ну бо не вважаю себе нещасною і ображеною навіть коли мій муж реально серйозно лажає. У мене швидше інше бажання- щоб чоловік зміг зрозуміти і скористатися всім тим добрим, що в нього закладено Богом

як в ''Лісовій пісні'' - ''своїм життям до себе дорівнятись''

От днями перекладу ті молитви, що @Orman скинула мені англійською, там якраз є дуже схожі слова, які мені відгукуються

 

@Akina

нє, ну я ж не в курсі, які у вас відносини з чоловіком, у якому намірі хочете молитись скинула, які мала у молитовнику

 

як я вже писала, для мене конкретно повага містить в собі якісь умови і/або якісь докладені зусилля. тобто до шлюбу я бачила особистість під одним кутом, і поряд з повагою до загального - кордонів, прав, і тд, то конкретні результати за певні зусилля, певний хід мислення, так - тоді я може не задумувалася, що то прям от вона- повага, але це було те, що я цінувала. бо якби я не з великої і дурної сліпої закоханості заміж виходила, хоч інколи і жалко себе нещасненьку було - ну типу хоть би згадати щось таке щемливо-сльозливе, що тіко для двох, і нікому не розкажеш, а витягуєш, поогладаєш, і ховаєш назад в свою скарбничку пам"яті.
і потім стався епік фейл - я вирішила, що варіант жінка голова сімї не варта в нашій сімї приживати, треба, щоб було "нормально". остапа панєсло. але назад не відкрутиш. це було помилкою в місці, часі, засобах, напевно у всьому.
от тільки зараз я можу сказати, що не страх, а повага вернулася в мене до чоловіка.

 

@Akina, колись цікавилась у священника - можна молитись як хочеться), тобто склєпати на власний розсуд і потребу ту молитву за чоловіка. Ну і мушу сказати, що молитва то для мене як розмова з Богом. Можна дотримуватись протоколу), а можна як з рідним Батьком: поплакатись, поділитись, пожалітись, попросити і головне - подякувати.

 

Теж знаю, що можна своїми словами, я молюся до Ангела хоронителя тої людини

 

То не відносно саме Ваших слів, просто нагадало: чоловік на днях прийшов із чоловічої компанії і я попиталп, як що? Потім він каже "Знаєш, той Вася так боїться свою жінку". Я кажу , тобто боїться, вона його б'є? Це як так боїться, чому? От, як таке може бути, щоб в подружжі хтось когось боявся? Це які дії призводять, крім фізичних

я б також боялась, але не довго

?Я розумію, що є і моральне насилля, мабуть, але з тим дивніше, бо його боятись немає сенсу.

 

Ну як пиляє певно, мозок чайною ложечкою їсть. В мене тато такий був, це реально страшно.

А жертвами тривалого фізичного чи емоційного насильства стають невипадкові люди. Їх переважно з дому так добре «навчили», що вони не бачать як звідти вийти.

 

Там виявляється, навіть не пиляє, а така тиранша. Але, то не вона така, то він такий. нмсд
А серед друзів почувається від того дуже зле.

 

Жінка - голова сім‘ї, в контексті цієї теми і розмови - оксюморон.

Тут ми неплавно переходимо до того про що питала @Haidee на то і є в чоловіка дружина, щоб він не ставав головуючи тираном і самодуром, зобов‘язаний радитися і прислухатися (про те яке мастило заливати в машину, можна не радитися), шанувати і берегти, при потребі віддати життя (так-так такі високі ставки), а не заганяти дружину і дітей під лавку, бо він, бачте, голова сім‘ї. Права передбачають і обов‘язки.

Але ми назад скочуємося в те, що чоловіки кругом винні. То я так нагадаю, що не кругом, не всі і не завжди. Реально в них такий потенціал! І це чудово. Але їм про це теж ніхто не розказує змалечку, і не в кожній сім‘ї є приклад. А в телевізорі показують чоловіків які п‘ють алкоголь різних цінових категорій, і жінок, які все встигають, ну і діти у телевізорі тихші і чистіші.

 

Ну чоловіки вони такі, вони то може і поважають «взагалі» але їхній тестостероном поділений мозок не може це так сформулювати і озвучити, а «за щось» зручно і можна висловити.

Ну так щоб зовсім без траблів,то я такого ще не бачила і не чула. Я не знаю чи ти празнуєш «жіночий підхід» до роздавання порад, і протягування своєї думки при пересіканні сфер відповідальності, але він працює магічно. Але перед тим варто добре перевірити, чи дійсно його варіант не варіант. На етапі перевірки в 99% випадків виявляється, що не так то мені і хочеться, щоб заводити шарманку. Незацикленість жінки на результаті теж дуже добре впливає на те що чоловік схильний розглянути її варіант.

 

Я не маю на увазі під «протягуванням» щось що передбачає маніпуляцію, чи обман. Просто робиш так щоб твою думку/пропозицію прийняли в інший спосіб ніж «я тобі кажу, зразу після того як ти мені сказав, ще й з аргументами», навіть не так, інколи можна і зразу і з аргументами, але чим дорожче для чоловіка питання, тим більше він буде сприймати будь-який, навіть найлогічніший, аргумент як напад. Для того щоб він тебе вислухав і подумав про твій варіант, можна вибрати час, місце, формулювання, і настрій (його і твій), і всі ті самі аргументи будуть вислухані, поціловані в чоло і дуже сильно оцінені на предмет, чи не вступитися йому з своїми, раз твої теж хороші, а ще так тобі буде приємно.

Це більше в мистецтво напевно, бо Біблія нічого не каже про те яким саме способом має здійснюватися спілкування в подружжі крім очевидних поваги і любові.

Про страшну образу я дуже розумію, бо я сама така. Це рефлекс якийсь з отчого дому, він поведінки, аргументів чоловіка мого взагалі не стосується. Сама придумала, сама повірила, сама образилась. Лікуюсь. А чоловіку це ще легше придумати-повірити-образитись, бо він заточений під суперництво. Чого він бачить в цей момент в тобі суперника мені невідомо. Це може тебе ніяк не стосуватися. Рефлекс.

 

я тут все читаю-читаю, але не можу добратися шось написати, бо до ноута сідаю раз на пару днів, а тапаток в телефоні став якийсь такий тугий, що неможливо шось багато писати. А тим часом тут вже все обговорили ))

Хочу додати про молитву, що можна і треба молитися своїми словами. Колись знайшла статтю про молитовні наміри за чоловіка. Залишу тут, може комусь знадобиться. Формулювання до молитви хай собі кожен сам вибирає. простіть хіба може кострубато, бо то я завжди спішу робити переклад, а потім сісти причесати текст нема охоти

Його захист (безпека) – Це включає багато сфер. Його здоров’я і добробут, а також його захист від ворога. Я молюся, щоб зло залишалося осторонь і щоб у нього були сили та мудрість боротися зі спокусами. Я молюся щоб Бог захищав його своєю могутньою рукою.

Його відданість. – Я молюся за його відданість Христу, молюся щоб його відносини з Господом зростали і щоб він завжди шукав Ісуса. Якщо ваш чоловік не віруючий, то саме зараз найкращий час молитися за його спасіння. Я знала жінку з нашої церкви, яка молилася за свого невіруючого чоловіка 30 років. Він дуже сильно пив і в людських очах виглядало, що він ніколи вже не обере Христа. Але знаєте що? Одного дня він це зробив! Він присвятив своє серце Ісусові і служив Йому наступних 30 років свого життя аж до смерті. Ніколи не здавайтеся, Бог нас чує!

Його чистота – Я молюся за його чистоту. Ми живемо в часи культури з дуже хворим серцем. Навколо стільки зображень, бігбордів і навіть реклами, яка бореться за його увагу і намагається його спокусити. Я молюся за те, щоб він завжди тікав від спокуси і щоб Господь допомагав йому.

Його (призначення, покликання) – чоловіки справді перебувають в стані боротьби, якщо вони не знають свого призначення ,або почуваються так, наче не знають у якому напрямку їм слід рухатися. Я прошу Бога показувати моєму чоловікові його призначення. Я прошу Бога показувати йому його призначення як в роботі чи служінні, так і в сім’ї та дружбі. Насправді наші чоловіки несуть багато вантажів на собі, тому нам слід молитися, щоб Бог давав їм мир і допомагав нести їхній тягар.

Його батьківство – Він батько моїх дітей. І я молюся, щоб Бог провадив його на цій дорозі батьківства. Я молюся Богу, щоб давав йому мудрість у поводженні з кожною дитиною, у тому як він буде працювати з кожною з них і передавати свою мудрість та любов. Я молюся за його терпіння і його розуміння. Моліться, щоб Бог показав вашим чоловікам що справді важливо, а що ні, і щоб він зміг встановити міцні стосунки з дітьми, які б тривали вічно!

О, ще згадалося про виконання християнських правил. Без особи самого Бога, християнство буде якоюсь філософською течією. Треба зробити Його живою, реально існуючою особою в своєму житті, тоді приписи перестануть бути обтяжуючими. Бо за те Христос і картав фарисеїв - назовні все в них було, всі приписи виконували, але він їх називає побіленими гробами.

 

От цього мені зараз, певно, теж хочеться...
не знала де притулити - чи в ''ми і наші мами'' чи куди... Понию тут, сильно не сваріться Про свої відносини з церквою- час від часу я ходжу на службу в неділю (але то дуже рідко ). Коли жила на Пасічній часом забігала в капличку

хоч вона й грекокатолицька, а я ''числюся'' УПЦ КП

щоб помолитися, поставити свічку, подумати про те, що ''гризе'', рідше щоб подякувати В капличці легше - немає ''обов'язкового часу'' немає так багато правил...
От сьогодні вчергове зрозуміла чому, можливо, мені так важко молитися відкрито. Просто опишу сьогодншню ситуацію. Моя мама: '' треба дітей до причастя завести хоч колись''. Я не мала настрою сперечатися, та в принципі останньо на душі так важко що я й не проти сама була в церкву сходити. Але в кінцевому результаті все виглядало так: залітамо в церкву по завершенні служби, Влад бігом ставиться в кінець черги до причастя (не до кінця розуміючи що відбувається), зі мною сваряться прямо в церкві бо Яська заснула в слінгу і я сказала що не будитиму її, сходимо іншим разом. В підсумку мене попід спину, дитину розштурхали, причастя влили Вже, вийшовши з церкви мама згадала що при отому дурдомі навіть ім'я дитини не сказали... Бабушці до якої потім ми прийшли в гості гордо заявляється, що ''ми сьогодні дЄло зробили - дітей до причастя завели'', а мені мало не плакати хочеться А ну і для завершення картинки - ввечері щонеділі мама в обов'язковому порядку дивиться ''битву екстрасенсів'' . І час від часу доказує мені що я бестолкова ні в що не вірю...
В дитинстві церква в моєму житті була теж отак ''бутафорно'' - мус посповідатися перед Великоднем, хату, вербу, воду (і попри те ще якесь барахло) освятити, дітей похрестити, зверху червону нитку зав'язати - всьо мАлАдци. І якось так важко мені тепер відокремити одне від другого. Тепер категорично не люблю ходити в церкву на свята (коли людей і дурноі штовханини там в 10 разів більше ніж в звичну неділю) і вважаю за краще щоб родичі взагалі не знали, що час від часу в церкві я таки буваю, а ще роблю спроби ввести щоденні молитви у власне життя, але не у якості засобу від ''наврочили'', а якось інакше...
В чоловіка мого у стосунках з церквою і Богом ще більше ''ліс дрімучий'', і бачу що у Влада починає вже якесь хибне уявлення формуватися
Як в себе в голові відділити в тому питанні ''зерна від полови''? Бо у мене там забагато всього намішано - починаючи від складних стосунків з мамою, гордині і ''я не хочу так як вона каже'' до ''боюся, що зроблю щось не так як ''треба'' і відчуття, що якось таки треба...

 

@Akina то стосунки і як будь-які стосунки мають історію і етапи, просто спостерігати за власним серцем, що підказує, як добре, воно знайде, і слова, і шляхи.
Діти виростуть і будуть мати свій власний Шлях. А мама так звикла, так виховали, то не змінити, лиш прийняти як данність.

 

От якраз священики дуже проти цього, бо це забобони.

Нормальне явище, я теж не дуже люблю, хоч стараюсь, але буває, що й пропускаю, а просто вдома помолюся довше чи Біблію почитаю, бо при тому натовпі не можу зосередитись і думаю ще багато людей не в захваті від тої метушні в святкові дні. Я от більше люблю коли свята випадають на будні дні і якщо я до обіду не зайнята, то в церкві просто чудово, нема натовпу і дуже святково та душевно.
І так, часом як нема настрою йти на Службу, то для мене як компенсація просто зайти помолитися у будній день в тиші. В такі миті відчуваю найбільше єднання з Богом у молитві. Так що Віка, роби по своїм силам і це буде на користь)

 

я в курсі моя мама не в курсі , а я сперечаюся з її бажанням обвязати моїх дітей тими нитками і тд. Раніше було досить просто - 100 км відстані, а тепер ми тимчасово живемо в її домі...

 

Напишу від себе, в селах то трохи інакше, там не така церква як у Львові наприклад, бо там все робиться на показ, і що люди скажуть, росла в такому, тому розумію як то. З часом коли переіхала до міста взагалі забила на Бога і церкву, бо після села теж були такі стереотипи. З часом, коли вже була сімя я почала помаленько вертатись до віри, Бога церкви, на сьогодні я дуже чітко бачу вплив Бога на свою сімю, і важливо дякувати за все, що в тебе є, кожного дня дякувати, бо ми привикли, що до Бога звертаємось в останню чергу. В мене якось хід думок і проблем міняється, коли я кожного дня кажу Боже хай буде так як ти скажеш, віддаю своє життя в твоі руки. Також дуже велику роль відіграє оточення! Але найбільше мій світогляд на віру змінився після Ніка Вуйчича. Це вартує один раз вживу побачити і почути ніж мільйон раз слухати онлайн чи від когось. Головне щоб в тебе було бажання щось міняти, вірити молитись, а все з часом прийде. Бог є любов, якщо ми перебуваємо в любові, то ми завжди з ним!


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

@Akina та не сприймайте так серйозно і близько до серця те, що думає і робить ваша мама. Ну запхала дитину похапцем до причастя. Це не означає нічого. Ні для вас, ні для Влада. Розумію ваші емоції, ви ж собі запланували похід для духовної розрядки, а вийшла поверхнева метушня для галочки. Але! Нічого вам не завадить взяти дітей, зачинитися в кімнаті і помолитися так як ви хочете, разом з Владом. Будучи абсолютно чесною в емоціях і перед дитиною.
То я так з власної дзвіниці. Бо я рідко ходжу до церкви, а ще рідше відчуваю там те, на що розраховую. А от вдома завжди є « той самий момент». Мій малий дуже далекий від всієї церковної обрядовості, але дуже близький до Бога у молитві. Він молиться з вірою, часом це дуже наївно і навіть недоречно, але завжди по справжньому.
Я мала довгу дискусію з донькою священника про те, що діти мають ( мусять!) робити в церкві. Я не розумію як вони мають « чемно відстояти службу» і як вони мають « прислухатися до проповіді» .Я ходила з бабою щонеділі до церкви, все, що я пам’ятаю це скучно, довго, в голові лиш думки про те як я прийду додому і піду гуляти. По 5 раз за службу ходила в туалет на вулиці, щоб якось урізноманітнити і прискорити плин часу. За що потім від баби получала додаткову проповідь. Я не хочу дитині відбивати охоту до Бога з дитинства. І не хочу щоб в моїх дітей був в голові отой вінігрет асоціацій - Бог, церква, віра, релігія, традиція, обряди і т.д. Я за усвідомлений підхід до того. Хай буде менше, коротше, але правдиво.