Блін, ну як, як? Я не розумію...То ж рідна кровиночка! Моя мама внуків так любить, що капець! Свекруха теж, але вона вже старша, не дуже ок зі здоров'ям, та й господарку має (чим нам дуууже допомагає). Але малу обожнює, вишиває їй платтячко. Не гуляла і не сиділа жодного разу з малою, але я не хочу. Для цього маємо няню
ну може вона десь в глибині серця обожнює) але не показує цього чи не хоче) чоловік каже не може.. пс. ну я взагалі то не жаліюсь) просто різні трафунки бувають
Ага, дівки, не вірте! Вони так всі кричать) А потім..." Вчися давати раду сама! Одною рукою дитину тримай, другою зупу вари, посуду мий, прибирай, з собакою гуляй , працюй і т.д. по списку." То слова моєї мами. А свекруха один раз внука бачила- на хрестинах. Але я стараюся не ображатися. Кажу собі, що вони своїх дітей вже вибавили...і моїх бавити не зобов'язані.
ой. та я не кажу бавити. просто чоловік мені всі вуха прожужав до народження дитини. що в нього сім)я педагогів. тралі- валі.. а як прийшло до справи- то хоч б раз з малим побавились як приїжджаєм в гості))
так, таке є "Та ми вже чим можемо..." мене тільки один раз серйозно так пробило - і то не зі свекрухою, а з мамою. Коли я була вагітна Вірусею і малознайома жіночка сказала моїй мамі "Та вони хіба ж думають, скільки родити - все одно це на Ваші руки". --- дописи об"єднано, Oct 1, 2018 --- це в кожному разі якось дивно би було тому, може, і добре, що так не є. --- дописи об"єднано, Oct 1, 2018 --- З розряду crabby Мама тата моїх дітей (так довго звучить ) каже до Лідії: "ти наймолодшенька, вже сама-сама найменшенька", "Ваша найнайменшенька сестричка, меншої вже не буде". І то мене так... не те щоб злить, але чіпляє Хоч я ще не устаканила до кінця своє життя, не відійшла від тої "вагітності високого ризику" і дуже добре пам'ятаю рахування доношених тижнів, але сказати "остання" не можу, сльози рікою і все тут. А мене треба ж поважати, уважно ставитись енд все таке інше.
Ну то залежить. Моя мама от все повторює, що от ви так все маєте класно, і пралка, і посудомийка, і всьо шо хоч, а от ми.... Тіки моі батьки жили 20 хв від батьків тата і я все своє дитинство пригадую якраз там у бабці і дєди, від малку. Тому нас таки здавали на все літо і не тільки зрештою. А мій тато приіздить раз в рік на два дні , відмічається так сказати і вже типу всьо, побачимось за рік. А я з одною дитиною була більше гонорова, хотілось все самій. А зараз би так вже поміч придалась, ан нєту..
Може. але вона все життя вихователь в дит садку. а потім зав садком. Чого можна не знати і боятись? Має медаль найкращого вихователя області (не Львівської) я просто в це не вірю.що не може. Є багато різних нюансів, про які навіть думати не хочеться. не то що розказувати. пс. Просто я привела свій приклад - що різне буває.
Та допомога - то медаль з різними боками). Мої перші двоє бачили свекруху на свята. Але ми регулярно чули, як вона хоче повести їх в цирк, театр, на виставки тощо. Так і не повела. Ну але дууууже хотіла). Зараз народилась мала, баба живе за 3 метри. Допомагає. Але коли їй це зручно. Коли вона має на то час і бажання. Не тоді коли це дійсно потрібно. Приклад: мають за дві години прийти гості, в мене купа роботи і я не знаю за що хапатись. Вона приходить, виясняє чи пес їв та йде мити голову). Але я не хочу просити. З третьою дитиною вже якось можна дати собі раду і без баби. Та от напрягає мене зараз те, що всім розповідає яка вона помічниця. І як ми її експлуатуємо. Я думала, що то їй в кайф, але нє - то підневільна робота коли є бажання. От наприклад сьогодні. Баба вихідна вже третій день. Живуть удвох з дідом. Роботи дома нема ніякої (сама говорила). Мені б дуже допомогло хоч пів годинки подивитись за малою щоб зварити обід. Бо зараз доня ще та помічниця). Поки одне складаю - інше розлітається по хаті. Ну але баба не має бажання. Ок. Справимось і так. І може я б і не сподівалась на її допомогу якби жила вона дальше. Бо от як з псом якісь нюанси, то бігає реально 100 разів. Якби пса треба було нянчити, то вона б днювала і ночувала. Та й таке). Виговорилась).
@Rodionochka та я то знаю, моя свекрух як приіздить на тиждень, то з дітьми день ще витримує, далі починається, то до костьолу ( раз пішла в 8ій ранку, вернулась в 17ій ггг), то до вклкпу ій тре, теж на весь день. То якось виходитьМ, що вона до нас приіздить собі релакснути, на розривку, ще й я істи готую
ми раз приїхали в гості до свекрухи. а вона каже- мені шось так лінь готовити) готувала я. ще й сім)я молодшого брата приходила обідати)) до слова- я не гуру в кулінарії і не обожнюю те діло))
я дуже не люблю готувати, але люблю їсти В мене свекруха - шеф-кухар. І в морозилці у неї майже завжди повно майже-готових смаколиків. А от до моєї мами в гості майже завжди їжджу з обідом власного приготування. І навіть не думала, що це може бути проблемою.
ну нам їхати 15 годин машиною) все власного приготування спортиться) і ми не на день їдем) і бачимся два рази в рік) мені це дивно звучало. бо коли мав приїхати молодший син в гості до нас. то тиждень видзвонювала. ви там їсти наготуйте. бо ж гості приїдуть.ну короч. це все злісний офф.Просто не люблю коли на мені їздять. але це вже моя проблема
@Rodionochka в мене песика немає, але якби мої батьки няньчили/годували/доглядали його, я була би не проти . Може тому , що я така лінива, і в принципі не проти коли хтось допомагає.
@Happy Fiancee, та я теж не проти. Але у нашому випадку вона вирішила, що ми погані господарі, бо не кладемо пса до себе у ліжко, що їсти я йому даю після того як дітям дам, а не навпаки, що не переживаю і не бігаю за ним як вона. Але це вже зовсім інша історія). Просто вона нас вже з ти псом замахала). Реально, вона за нього більше думає і дбає ніж за внуків. Її зовсім не цікавить чи снідали-вечеряли діти, але чи їв і коли, і що Гайко вона питаєтьсярегулярно. Ну т.д. Мене така турбота псом вже дуже напрягає. Але я вирішила вмити руки. Пес малого, я господар - чоловік. Є його мама, яка вирішила, що саме вона може подбати за нього добре. Тому я самоусунулась). Моя задача - подбати про наявність для нього їжі. Все.
Смішно зі псом) ну але то не найгірший варіант) Моя мама на словах дуже любить внука і переживає за нього, і за мене. Але по факту ніякої допомоги не було і не буде. Мої дідусь і бабуся виховали мене змалечка (від 1 року, мама поїхала продовжувати навчання в інше місто) і всіляко допомагали мамі-мені і т.д. моя мама і досі має пунктик, що всі їй повинні допомагати. А вона ні) і от зараз, коли мова йде за її приїзд, то вона в першу чергу би приїхала на екскурсії, а вже потім десь там сидіти з внуком. Так само, коли ми з чоловіком жили у Львові, то вона кожного разу приїжджала на екскурсії. Типу до нас, але 90% часу ходить по екскурсіях. Ну нічого, бачите, в кожного свої приколи)
я вам скажу більше, коли малий лежав в лікарні після операції, і чоловік спеціально і завчасно просив свекруху (і ще багато чого) , щоб вона нам допомогла - 3 год побути з дитиною, зміна караулу, поки я малу вкладала, вона за 5 днів так втомилася, що їй треба було і в супермаркет пооглядатися, і в парк погуляти, і в центр зїздити і взагалі пройтися - і це сидячи на кріселку мультики дивитися і яблуком погодувати. а так переживала, так переживала, до 3 ночі могла мені на вухо присідати, як всьо погано сталося, щоночі, одне і те саме, одне і те саме.... як я попала в лікарню - то бігом вернулася додому. не хотілося їй ні дитину малу вже бавити, ні до старшого в лікарню ходити. в неї карпати, відпочинок, знайомі їдуть.
