Так менше розказуйте мамі, і проблема зникне автоматично І мене мама має схожий хараатер. Все критикує, контролює. Просто мало що розповідаю, а коли розповідаю, то вже наперід знаю що вона зпраз буде говорити))
тоді - ти не хочеш зі мною говорити, ти мені щось недоговорюєш. А чого ти трубку не береш, а що сі стало і поїхало. Зараз виробила тактику, говорите те, що мама хоче чути. Але інколи дійсно таке діє на нерви. Про те щоб обмежити спілкування, тут трішки важко, вона одна живе і проблеми зі здоров'ям.
У мене є чоловік. 8 років разом, з них 7 - офіційно. Дітей, на жаль, нема. Сподіваюсь, поки що. Але! У мене серйозні проблеми з тайм-менеджментом. Я наче і щось роблю, та не встигаю взагалі нічого. Ні в хаті зробити, ні по роботам (у мене їх 2). Про хобі навіть згадувати не хочу. Одну маленьку книжечку півроку читаю. Вишивка десь лежить розпочата ще минулого року. Я за весь час перебування тут, на ДП, з ваших дописів та коментарів намалювала собі образ успішної юної леді. І він аж ніяк не в"яжеться з тим, що ваша мама каже. Таке враження, що її головна мета - загнати вас у глибоку депресію. Я розумію, що радити легко, але в даній ситуації крім того, що намагатися не звертати увагу, мабуть, іншого варіанту нема. Мені й самій цей "скілл" не завадив би у певні моменти. Тому лишається хіба відточувати майстерність і "ловити дзен", коли хтось каже неприємні речі.
я з нею на цю тему говорила. В неї аргументація - так, ти в мене молодчинка, але ото я тобі кажу щоб ти була ще кращою.
@Hermi Ви така молоденька (точно молодша за мене, тобто ще й до 30 не дійшло), розумна (дурних працювати в закордонні універи не кличуть - це точно), гарна (це по фото видно). Все при Вас. А в голові у Вас щось таке дивне твориться, чомусь стільки уваги звертається на негатив і якісь невдачі. В мене третина коліжанок мого віку неодружені. Є такі, що й за кордоном працювали по 7 років, повернулися і тут себе шукають, є з кар'єрою, без кар'єри, з хлопцями і без, на зйомних квартирах і разом з батьками. Але я ніколи не чула від них стільки самокритики і самонегативу до свого життя. І я чомусь думаю, що людину на відсотків 80% визначає середовище і люди, з якими вона росте і живе. І що я знаю про своїх коліжанок, що їхні мами горою за дочками стоять. Там є нормальна людська підтримка і критика конструктивна (тобто мама, звичайно, може давати поради і десь натякнути, що дочка дурниці робить, але не свердлити мозок своїми повчаннями). Підтримка сім'ї дуже важлива. В мене така ж халепа з моєю мамою. Я дуже обмежую пусте спілкування. Мені від того сумно, але це краще, ніж коли мені кожного дня розказують, що "жизнь дєрмо", всі люди хочуть тобою скористатися, щоб ти не робила - то до одного місця, бо всі місця під сонцем давно зайняті; то така доля; то тому, що "ти завжди все робиш через одне місце". Ну і так далі. Кому то треба? Моя мама теж далеко і теж має проблеми зі здоров'ям (а ще більше любить їх перебільшувати), але це не причина ще комусь те здоров'я підривати. Забийте. Чого Вам бракує? Але так чесно. Вам треба конче зараз сім'ю? Чи то просто мамі і ще комусь тоеба "для прілічія" дівку замуж видати? Вам треба іншу роботу? Вам не подобається той стан речей, який є? Тільки чесно. Бо перешкоди є завжди, але не робіть зі себе другої мами і не станьте "страждалицею", бо попсуєте життя вже своїм майбутнім дітям. Маму вже не зміниш. Так, доведеться часто змовчати, не чекати порад і не вдаватися в деталі. Бо мама, крім всього іншого, ще й розглядає Вас як "проект свого життя". Вона хоче кращого, але це бажання егоїстичне - реалізуватися через дитину. Вона не була в Вашій шкірі і поняття не має, що в даний момент для її дитини дійсно має значення. А Ви до неї дуже емоційно прив'язана (це теж не один рік формувалося), тому фактично весь мамин негатив пропускаєте через себе. Нащо? З тим потім жити все життя.
Та трубку треба брати))) Я здавна рішення приймаю самостійно, якщо знаю, що мамі воно не сподобається - кажу по факту, коли діло зроблено. Так, спочатку вона зі мною скандалила, і злилась. Але з часом звикла, і все ок. Пуповину треба перерізати. Я не кажу обмежити, але говоріть про загальні речі. Більше переводьте тему на мамине життя, і т.д. Якщо Ви самі готові відпуститись від мами, то все получиться
коли мама хвора, або з іншої причини безпорадна в тій чи іншій мірі, воно більше пропускається крізь себе. "Пуповина" йде вже у зворотньому напрямку. Я, вилізаючи потроху зі своїх складнощів, майже успішно відхрестилась від негативу всіх незалежних від мене людей. За маму ж відчуваю відповідальність. Тому коли бздури говорить вона, абстрагуватись тяжче --- дописи об"єднано, Sep 5, 2018 --- @Hermi от чогось всяких пропащих йолопів батьки не задовбують. У Вас значні досягнення, особливо для Вашого віку. А мамі хочеться вигаданої досконалості. Беріть якнайбільше з того, що живете окремо
я просто замовчую, шукаю відхідні шляхи. Розумію, що можливо це не правильно, але морально важко вислуховувати що я щось роблю не так. інколи совість мучить що доводиться брехати в очі, але інших варіантів в мене немає. Мені простіше так, ніж вислуховувати моралі. Сто раз це обговорювали, що це мій досвід, що я так вчуся на помилка і що їй важко зрозуміти мою точку зору, що я не можу бути ідеально і також можу робити щось не правильно. А вона далі за своє: ну я ж оберегти тебе хочу, в мене є досвід, з яким я ділюсь і поїхало. так і роблю. Стараюсь мінімально розказувати де я і що я, уникати провокаційних питань. Але це не завжди спрацьовує. Я частково звикла ігнорити, а часом - накриває поповній. І що найгірше, мене це дуже сильно ранить, я не можу опановувати себе і емоції. Я головою розумію що так немає бути, ну сказала, що вперше...А з середини розриває. от оце дуже сильно зачіпає. Коли дивишся якесь таке нещасне, все шиворот на виворот і воно ідеальне. А ти ідеш до своєї цілі, ніби успішно і всеодно не така. Інколи просто хочеться якоїсь похвали чи щоб просто пожаліли, а ти отримуєш купу упрьоків.
А порадьте мені: моя мала робить з моєю мамою уроки. Ми поки ще в різних квартирах, не переїхали Дзвонить мені мала і питає: "Мам, от коли я зробила помилку. Неправильно (неакуратно) написала букву, що я маю зробити? Перекреслити і зверху написати правильно, так? Кажу що так, але в чорновику рядочок тої "поганопишущоїся" букви написати. "А от бабуся накричала на мене, Вирвала листок із зошита і заставляє по новій все переписувати". Я з мамою не раз мала розмову за підтирання помилок, виривання листків і кричання на дитину до слова, вона в мене ходить до школи і вчиться з задоволенням.. Як мені пояснити, що помилки потрібно виправляти а не приховувати?! Сиджу зла і недобра. Не хочу по гарячих слідах дзвонити мамі, по знову зірвуся і ми посваримося
Не поясните... вірніше не дійде. Або змиріться, або робіть уроки з дитиною самі. Знаю родину. де бабуся теж змушує переписувати, бо "дівчинка повинна мати гарний почерк". На моє питання "кому повинна і як гарний почерк впливає на якість життя"--мовчанка. Але там мама самоусунулась і дитина тиха і покладиста. З моїм би таке не проканало.
@Zaychenya я розумію Ваше обурення але, як вище написали- або самі, або терпіти, поки обставини не зміняться на Вашу користь і не буде отої залежності. Постійні пояснення/прохання/докори і т.д. марні або призведуть до ще гірших наслідків і втягнете дитину в це. пи.си. я б лише один раз щось таке стерпіла і він був би останнім.
@Zaychenya, нема на Вашу маму мого меншого). Якби вона йому вирвала сторінку, то сама б була не рада. Він так задовбав би. В мене зараз трохи алергія на уроки, писання, домашні завдання. А він впертий страшенно. І занудний зтим писанням. От наприклад пропустив літеру, то він мене реально 20 разів перепитує як її дописати). Зверху, збоку, знизу, закреслити, переправити, стерти тощо. Я деколи готова його роздерти з тими питаннями). Я б не ризикнула переписувати з ним сторінку))).
я по життю теж довго не терплю, але з обставинами що склалися... не хочу знову почути щось типу "я тобі тут допомагаю, а ти до мене ще й писок відкриваєш". "Поділіться" разочок. А то моя мала дуже послушна (до пори до часу). Значить я запихаю язик в с... мовчу і чекаю переїзду .
Я б готова була платити, щоб з ним хтось уроки робив). Дід здався, баба здалась. Вони поруч живуть, і як бачать, що я мову з малим за уроки заводжу, відразу самоусуваються. Його від народження всі бояться))). Але що мене найбільше в тому напрягає - то постійне нагадування про необхідність таки зробити ті ... уроки. Відтягує як може. Виговорилась)
мій теж, але в нас правило: не зробив ДЗ--йдеш без нього і тоді відповідаєш перед вчителем. І ще я відмінила сидження над уроками до ночі. Все має бути зроблено до певної години. Не зробив--твої проблеми. А як приносить зауваження щодо невиконаного ДЗ, то отримує "штрафні санкції". Може, то не зовсім педагогічно, але тільки так я можу справитись з тими постійними відтягуваннями.
О, і в нас так само. В 21 год фініш. Можна хіба, що ще щось почитати, або з англійської слова повторити, таке, що вже в піжамі після миття і до 22. В 22 - спати. Дуже стимулює. Але незроблені уроки на перерві перед уроком писала, правда вчителька засікла і таки зауваження в щоденнику написала. Дитина таки була проти такого зауваження, бо вона до уроку таки підготовилась
О боже, не давайте мамі дитину! Я мала таке "щастя", досі з жахом згадую ту алгебру і як я ревіла над книжкою, в мене реально сторінки в зошиті мокрі були від сліз. Правда, я вже старша була і швидко збунтувалась і забила на уроки взагалі, просто сиділа положений час над книжками
Ще років півтора-два тому у мене було те саме. Дуже ображалась, плакала. Постійно хотілось наздогнати і доказати - ні я ок! Не один раз у той період перехідний мені снились сни де я кричала мамі "я тебе ненавиджу!". Але я працювала з психологом увесь той час. І поступово-поступово розрулюючи одні речі ми розрулювали і маму. А моя проблема була в тому, що я їй ВІРИЛА. Я вірила, що я недостатньо хороша мама, господиня і ще по списку. В процесі цієї роботи, якщо таки ставались якісь закидони (часто дуже завувальовані, просто багатозначно зітхнула, фиркнула) я згадувала про статтю, на яку натрапила на ФБ. Там розповідалось як на тренінгу, здається Ісака Пінтосевича, він підійшов до однієї дівчини і сказав "скільки вже років веду тренінги, а такої дурної дівчини не бачив". Дівчина напряглась. Він її заспокоїв і продовжив " скільки вже років веду тренінги, але перший раз бачу дівчину з зеленим волоссям". Дівчина засміялась. І він спитав, "а чого ти смієшся?". "У мене не зелене волосся". "А чому ти напряглась у перший раз, коли я сказав, що ти дурна" . Кожен раз, коли хтось мене намагався знецінити, напряму чи маніпулятивно я згадувала цю історію і казала про себе "у мене не зелене волосся". Правда заключалась в тому, що я сама сумнівалась в тому, що я достатньо ок. А зараз мені реально пофіг, що про мене думає моя мама.
Це лише перший етап. Далі все ж таки має прийти розуміння, що мама - це просто ще одна доросла людина з власною думкою, яка не завжди погана чи шкідлива. Повністю відкидаючи маму (чи будь-яку іншу близьку людину), можна багато втратити. То такий запізнілий підлітковий максималізм. Я не повчаю (бо щось таке написала, що так виглядає))). Мені то розказували друзі, які працювали з психотерапевтами. Про періоди, коли взагалі припинялося спілкування з мамою, коли була думка "ура, я нарешті вільна від її негативного впливу!". Знаєте, яка зараз ситуація з мамою? На маму спокійно залишають піврічну дитину і не дають цінних вказівок. Залишаю - значить довіряю. Мамі не дають покрокових інструкцій, бо мама сама знає, чого не можна 100%. Але, наприклад, якщо дитині не дають магазинне печиво, а мама дала - ну то нічого, отже, в той момент бабуся мала причини зробити саме так. І ніхто не вмер. І бабуся все розуміє. Я захоплююся, чесно, бо я так не вмію. І це той варіант, де ще 2 роки тому залишання старшої дитини бабусі на 15 хвилин могло вилитися в скандал. Це, як на мене, хороша робота психолога. Приклад з волоссям кумедний. Колір волосся - об'єктивна річ. Якщо людина не відрізняє кольори, вона або дальтонік, або взагалі неадекватно поводиться, заперечуючи очевидні речі. Це викличе сміх або роздратування. Це можна легко перевірити. Коли ж людина говорить "ти дурень" - це річ суб'єктивна. Немає критеріїв, за якими можна отак відразу оцінити - має людина відхилення в розвитку чи проблему з логічним мисленням або не має. Тому це нормально, що воно зачіпає. Не зачепити зовсім воно може хіба робота. Тобто перша реакція - настороження - цілком нормальна, мені здається, навіть з наукової точки зору (як мозок влаштований і т.д.). Це своєрідний захист. Інша справа, що одна людина через 3 секунди розділить мухи і котлети і скаже: "та ні, це нормально, моя поведінка не є якоюсь "не такою"" або просто розвернеться і піде, інша людина агресивно почне захищати свою "нормальність", ще інша розплачеться і втече. В контексті мами, я вчуся передихувати і по можливості уникати спілкування, коли її дуже заносить в "просування" її принципів нормальності. То є не дуже правильно і мені ще вчитися і вчитися. Але я хоч і дуже тяжко знаходжу спільні точки з нею, мені дуже зле, коли доводиться зі скандалами відстоювати свою думку. Ну бо я не хочу повністю ігнорити її, я б хотіла, щоб то якось так ідеально склалося, щоб я мала можливість сама вирішувати, що корисного брати з її порад, я що можна "пропускати". Мама ж хоче, щоб її приймали на 100% і не інакше.
