Я би вам порадила зайнятись своєю самооцінкою (ви заробляєте - сходіть до психотерапевта), а не намаганням на всіх фронтах догодити чоловіку, і щоб ніде нічого з рук не впало. То зовсім не докір вам, а щира порада. Можливо, і чоловік підтягнеться, а можливо і ні. Тому, це насправді досить рішучий крок. Бачу схожу ситуацію в близькому оточенні, то там все впирається в самооцінку жінки, і вона це бачить, але розуміє, що пари скоріш за все не буде, якщо вона "підросте". Не наважується. Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Same shit - і залишається: "У нас - все добре. Ну бо я ж класний, тому все добре. А якщо В ТЕБЕ якісь проблеми, то ти їх і вирішуй" запросто можливо. І так, це великий ризик - "підрости". Тому що якщо в принципі не припускати розлучення, і бачити з того, що знаєш про людину, що вона не рватиметься "наздоганяти", - опиняєшся в ножицях.
От тому я вважаю, що потрібно допускати можливість розлучення - і бути до нього готовому. Це в ідеалі. В реальності ж дуже часто жінка з дитиною/дітьми в Україні не може отак просто взяти і розлучитися, в першу чергу через фінансову складову. І то насправді дуже сумно, бо наче гроші і не головне, але з фінансів в такому випадку дууже багато випливає: і вимушене "терпіння" жінки, і її самооцінка, і відповідне ставлення чоловіка. А все це в комплексі - ще далі заводить в глухий кут здатність жінки до самореалізації і фінансової незалежності. Замкнуте коло виходить. Але! Ще частіше саме недопускання можливості розлучення (через релігійні, моральні переконання і т.п.) - є тією відправною точкою, з якої запускаються всі вищезгадані процеси.
Через це, я за те, щоб жінка собі завжди могла собі дати раду сама. Ніколи не знаємо що буде завтра, тому варто продумати і про реалізацію на роботі.
Наші висновки про можливості інших людей, як і про наші особисті, можуть бути хибними. Розвиток однієї людини в парі - така тонка матерія, чому ж думати тільки про погане, що хтось когось не наздожене. А якщо це просто наш страх перед самим розвитком, а не його наслідками?
Сьогодні вранці в сніданку з 1+1 говорили про домашнє насильство.Дуже актуально.Бо більшість слово "насильство" в'яжуть або з побоями,або зі згвалтуванням,а там значно ширший спектр.І образи,і приниження,і дошкуляння,і....ще багато всяких пунктів.
те про що я говорила з досвіду - не через фінансову. я про головну складову - шлюб і відповідальність за це рішення. бо цілком погоджуюся: стоячи на влясних ногах, легше бачити стосунки без призми залежності
За останні 2 роки дуже гарно в цьому переконалась. Інколи все ніби ідеально, правильно і культурно, як анписано в книжці...але просто не клеїться. І навіть пояснити не можеш чому. Може через ідеальність? Розвиток...тут має дуже великий вплив оточення і т.п. Інколи просто переростаєш стосунки. Розвиваються всі, але у різних напрямках. Дехто змирюється, дехто шукає варіанти, дехто силою іде до розвитку партнера. В кожного свій шлях. це в більшій мірі стосується мого досвіду з лосем. На скільки я хотіла до цієї людини 4 роки тому, на скільки зараз всеодно. Можливо біль і обіда зробили своє. Я знаю що більше ніколи не полюблю нікого так як його. Просто не можу побороти страх Після того як тебе знищать, ти вже більше ніколи не будеш такою, як до того і цього стерти з життя не можна
Якщо говоримо про духовні причини такого неприпущення. Тоді треба вже бути до кінця чесним і визнати, що сім'я - це служіння. Тому запихаємо свої еґо подалі, свої плани на особисте зростання всупереч подругу теж, в разі якихось важких періодів - покладаємося на Божу любов і на те, що Він то розрулить так, як найкраще для сім'ї. Робимо це все взаємно (не так, що один робить, а інший в одному місці глибоко то все має). Тоді є зміст говорити "розлучення для нас неприпустиме". Для "нас", а не для "мене". А оте все решта - страх порушити клятву (просто страх, без любові у всіх сенсах), що люди скажуть, як діти переживуть, ще всяке - то якесь мені все фальшиве. Відразу кажу, що то я не спеціально пишу під цитатою твого допису і не маю на увазі тебе: просто часом задумуюся, що керує людьми, які погано вживаються разом, але продовжують "вживатися" і трохи підпсовувати життя одне одному (знов загальна цитата, бо в мене вже враження, що я зараз своєю писаниною обурю пів форуму). Про себе в першу чергу задумуюся) Я особисто знаю лише одну пару, для якої сім'я - це така цінність, яку я вище описала. Вони якісь просто неймовірно віддані тій цінності і одне одному. І жоден не намагається стрибати вище голови іншого чи, навпаки, якось принижувати. Але то двоє того хочуть. А щодо того зростання і розвитку. Ну в мене насправді дуже хороший чоловік. Я можу на нього покластися в питаннях забезпечення сім'ї, і він постійно розвивається в тому, що йому цікаво. Він мене не примушує ані йти і розвиватися теж, ані ставити сім'ю чи його на перше сходинку. Але в нього то все якесь назовні виходить. Йому нецікаво розвиватися "в сім'ю". Задовольнити якісь мої хотілки, якщо на його думку вони непрактичні чи нецікаві. Він не хоче брати до увагу мою думку, якщо питання зачіпає хоч трохи його особистий простір. Ну я теж не люблю, коли хтось нагло лізе за мої межі, але ж неможливо бути одруженим і абсолютно вільним у своїх діях одночасно. І коли заходить мова про курс тої сім'ї (а я люблю мати якийсь курс, якісь уявлення про те, які ми будемо завтра, через рік-п'ять-десять), то відразу мороз і "та чого ти причепилася". І оце хоч вслух і не говориться, але в повітрі літає. Хочеш на море - ну то їдь, я тебе не тримаю. Хочеш на роботу - та будь ласка, але я не при справах. Хочеш дитину возити в кращу школу далеко, без питань, але я тим займатися не буду. Та й таке. Якесь ні риба, ні м'ясо.
Богу, собі і ближньому (якого любимо як самого себе). Тобто - не забивання на своє та на себе --- дописи об"єднано, Aug 28, 2018 --- то ще круто насправді, якщо хоч пробують вживатись, а не співіснувати
Це філософія. Як на практиці організувати служіння іншій людині добре, як для себе, якщо саме поняття доброго відрізняється. Та я не про "забити на себе", а навпаки - коли один з партнерів так займається собою, що аж починає хвилюватися, чи другий має здібності долізти до його Олімпу)))
це інструкція. Для мене, наприклад Всі дії можуть бути кудись скеровані. І все добро, яке робиться, може ніби робитись одним чи для одного, але вектор мати - в сім'ю. Я, правда, без мастер-класів так по хлопськи. Але стараюсь так жити.
О на маєш. Якби я на майстер-класи орієнтувалася, була б вже вільна жінка з трьома прекрасними доньками від першого шлюбу, ггг. А чоловік в курсі? Сорі, що я доколупуюся. Просто в мене загалом все дуже і дуже непогано, особливо, якщо глянути збоку. Але я чомусь дуже хочу дістати свого чоловіка на предмет спільного вектора, а він не дістається. Тому в мене наступне логічне питання: спільний вектор (бачення, цінність, етс) закладається підсвідомо десь на початку і я цей момент завтикала, чи то можна таки якимось чином на даному етапі донести свої інструкції іншій стороні? Я Вас благаю. Давайте обмежимося добровільним союзом дорослих чоловіка і жінки, оформленим згідно закону держави і опційно закону Божого. Бо ото все новітнє і модне я не осилю. Ооо, до речі, о птічках, тобто о майстер-класі. Казала пані психологова, що найхиткіші союзи - там, де все базується на непорушній свободі кожного партнера окремо і на бажанні взяти зі стосунків для себе лише добре і приємне. Іншими словами, обмеження і труднощі - корисні і загальноукріплюючі засоби.
в курсі просто в мене загалом активніша життєва позиція, ніж в нього, тому і формулюється все чіткіше хм. думаю, краще вірити, що на даному етапі можна я вірю інакше песець --- дописи об"єднано, Aug 28, 2018 --- це тип людей, які ходять на курси з підготовки до пологів, "щоб не боляче родити було" --- дописи об"єднано, Aug 28, 2018 --- все-таки бажання дати щось стосункам теж має бути (НМСД) але дати - не відірвати, а дати таки з ресурсу.
То тренд, виявляється. То ми з тобою вже тьоті з досвідом, а молоді, виявляється, ходять відразу по весілля до психологів. Ну вона розказувала, що останнім часом дуже часто має пацієнтів, які йшли в шлюб з тим, що то прикольно, можна там подорожувати разом, гуляти, читати книжки, ну і партнер такий весь красівий збоку. А потім елементарна застуда того партнера і всьооо - депресняк, бо здало б ся якусь відповідальність взяти на себе, підтримати, а не вміється. Я не знаю, скільки правди в тому тренді, продаю за що купила) --- дописи об"єднано, Aug 28, 2018 --- Мені подобається такий підхід
я не це мала на увазі. Є такі екземпляри, для якийх сім'я це не лише його дружина та діти. І їм іншого в голову не вб'єш як правило будуть тебе переконувати, що це саме в тебе не нормальне уявлення про сім'ю, і куди б ти не розвивався, всеодно буде тільки так, залишається або змирюватись або кидатись того ровера.
Вода камінь точить (с). Ніжно, але наполегливо. Часом штормить, але після шторму завжди такий ласкавий штиль. От саме тоді відбувається осмислення. Принаймні в нас так. Але одна справа усвідомлення, а інша функціональні зміни. В нас до того моменту не доходить. Застрягли в теорії. Але то двостороннє лихо) Все чекаю коли якась Тося мене копне в заднє місце і я покажу чоловікові на власному прикладі що все можливо якщо сильно захотіти)))) Ну і,напевно, рівень складності дуже залежить від того наскільки фундаментальну річ для чийогось характеру треба донести. Бо в нас синхронізації бракує і, на разі, серйозних труднощів через це не виникає
Я дивлюся на його батька: те саме. 45 років шлюбу і не сточене навіть на міліметр. Він пальцем руки не поворухне, якщо сам не вважатиме, що це потрібно. Свекруха загнана, як кінь. Все життя робота-господарка-дитина-чоловік-свекри. Золота жінка, але така на чоловіка озлоблена, що пиляє його навіть за такі дрібниці, що я б уваги не звернула. Бо наболіло за роки життя зі свекрухою, де свекр був такий самий. То вже мені чоловікова цьоця розказувала, як батько до матері ставився і як вона вже в своїй сім'ї з того вигрібала. Я чоловікові прямо кажу, що навіть не варто пробувати їздити по мені таким чином, бо його я, напевне, не зміню, але гробити своє здоров'я фізичне і емоційне не збираюся, щоб догодити. І в теорії він розуміє, а на практиці далі те саме. Таке враження, що поступитися мені в чомусь принциповому - то поламати все своє чоловіче еґо. Зовсім як батько. А що для них сім'я? Бо сім'я - це якраз люди, що її становлять. Я тому не дуже розумію. Все решта - робота, друзі, коханки, саморозвиток, батьки, кар'єра - це вже певні умови чи проблеми, в яких опиняється сім'я. А сама сім'я - це люди.
Насправді такі проблеми пережиті разом часом добре скріплюють сім’ю. В нас був дуже складний період рік після одруження, чоловік сильно травмувався, переніс операцію і довге і складне відновлення, вчився ходити і довгий час лежав. В мене на той час було складне навчання, практика, які забирали купу часу. Як я трималася ті 5 місяців досі не знаю, бо біганини і клопотів по догляду було дуже багато. Зараз дивлюся на той період як на певну перешкоду, яку ми долали разом, яка допомогла ще краще зрозуміти наскільки він мені дорогий, а чоловіку цінувати підтримку. Не можу сказати, що все так безхмарно і прекрасно у нас в сім’ї, але бажання бути разом стимулює обох. В тренінги, коучів і т.д. не вірю, бо маю дуже страшну історію як наслідок дій одного "спеціаліста" в житті близької мені людини. Зараз розумію для себе одне, що саме з моїм чоловіком треба говорити, чітко пояснювати що не так, хоча і це часто не діє, бо не чує, не хоче чути, коли його це влаштовує. Помітила, що все залежить від мого стану, якщо я нервова і зла, то доношу інформацію не в тій формі А муж то в мене тонка натура, ггг, не так сказала, не отримала результату. Ото розписалася і зрозуміла, що останнім часом мало ми балакаємо, якось так забігалися...
