ой-ой-ой, ото я тормоз. В стрічці новин побачила статтю про смерть з фотками Ігоря Мосєсова і якось не дуже уважно прочитала. Ще подумала, що мабуть вік посприяв. Я з батьком знайома. Дай Бог Ігорю многая літ, а синові, нажаль, царство небесне....
І в мене , дівчатка, так тато помер, як Олег Середа. 30 грудня їхав додому і біля машини впав. Інфарт на місці, раптова смерть. Мав 57 років. Молю тепер Бога за його душу і приснився мені на 9 день такий гарний, в своєму сірому костюмі. То хоч в сні ще його побачила.
Ніколи не бачила навіть її фото, але навіть по дописах можна "побачити" людину...Хай спочиває з Богом... Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
В суботу буде рівно 3 роки, як не стало мого ТАТКА. Як вирвалась частина мого серця, перевернувся мій світ. Як я вже більше нікому і нічого 3 роки ... 3-3-3--3. Швидко, як блискавка. І так само вже скоро 40 днів, як нема @Валентина Соболь І дні-місяці-роки, як нема ще когось , кого ми любили, ким ми захоплювались і тих - хто був нам рідним.
Подзвонила вранці мама, що померла моя подруга дитинства, в мене шок. 29 років, спільний двір з 6 десь до 20 років, половина з того, з криком під будинком Таня, виходь!. Перегони на велосипедах, хованки, барбі, коврики і плетіння бісером.... Перші прогулянки до півночі.... Поклала трубку і одразу сльози, а малюк каже, на, випий молочка, тобі пройде. Мусила заспокоїтись, а на душі тааак важко! Все дитинство перед очима Хоч тут напишу, може трохи відпустить... Надіслано від мого LG-P715, використовуючи Tapatalk
Помер чоловіка дуже хороший знайомий. Дуже світла людина, чудовий чоловік та батько. Раптово. Серце чи тромб. Просто стало зле. Вже нема. Дома 3 дітей, найменшій рік. Як та жінка тепер буде без нього? Там один одному були опорою, не уявляю її без нього... Жили скромно, хата не закінчена... Як діти без нього, особливо хлопці??? Як часто ми задумуємось про те, що «завтра» може не бути? На що витрачаємо дорогоцінний час? Де збираємо собі скарби? Як часто не вистачаємо часу на найважливіше, на просто дзвінок? Голова зараз просто трісне від думок, серце від болю за таких світлих людей... Любити, жити, цінувати найменше, бути вдячному Богу за живих близьких, рідних, друзів...
Ось тільки в таких ситуаціях ми і задумуємось про те, що завтра може не настати. Тому слід дякувати за кожен прожитий день свій і своїх близьких
Серце розривається, але пишу, очі сльозами заливаються, все пливе... Була вагітність, вже 12 тижнів. На жаль, через перенесений грип у лютому з температурою 40, яка не збивалась нічим, сталось із дитинкою погано. Позавчора мазня... Нині УЗД... Мовчазний Слобода.... дивиться дуже довго... потім ужасні слова...Зі мною була донечка, медсестра вивела її в сусідній кабінет, щось там говорили. Тим часом лікар дуже делікатно сказав що вагітність, на жаль, не збережем, відсутнє серцебиття і відсутні рухи... Дуже шкода, цієї дитинки я вже не побачу ніколи...
Тату, нема тебе вже два роки з нами, але я тебе люблю та памятаю, решту ти сам бачиш. Сумно без тебе, немає твого плеча та теплоі руки (((
Співчуваю і розумію це горе....кілька днів тому пережила викидень,хочу поділитися,бо серце розривається від болю, і вже не вміщуває того смутку...то був 18 тиждень,в мого маляти були вже ручки,ножки,він ріс— розвивався,за пару днів,от якраз сьогодні_ завтра мала піти на УЗД дізнатися стать,чекала цього дня з нетерпінням,подумки була вже мамою трьох дітей,мріяла ,уявляла,люила своє ненароджене ще дитятко і все будо добре,але одного дня звечора почав поболювати низом живіт,я подумала,що може перевтомилася і лягла спати, зранку біль посилився,став схаткоподібний, полилася водичка, пішли виділення слизь з кровю, ще водичка,я зрозуміла,що почалось,щось схоже на роди,але до останього не хотіла цьому вірити,викликала швидку,як могла так вона швидко приїхала,цілу дорогу молилася,щоб Бог зберіг моє дитятко,приїхала відправили на УЗД, надія в мене не вмирала,от думала зараз лікар подивиться і скаже,що все ще можна поправити,а він каже погано...вже все пішло,я в істереці як пішло,куди,зупиніть! він назвав мене ненормальною і сказав,де була раніше, написав мені якийсь папір і відправив, гінеколог каже йди на крісло ,може ще не все так погано,може можна поправити в мене знов надія в очах, лізу на те крісло і тут лікарка каже давайе інструмент, який інтрумент,нащо? Кричу врятйте мою дитинку,ви що мені будете робити чистку? Що до коїлось,я думала сплю і бачу кошмар,все як в тумані,але все насправді, про живу дитину мова не йде,сказала лікарка,тепер твоє життя треба рятувати, я кричала видиралась,лікарі мене заспокоювали,говорили,що точно ненормальна якась,але мені було байдуже, реальнісь була такою страшною,що я готова була померти, сказали дати вакуум,щось там свердлили,витягали з мене нутро,дико боліло,як роди,але то були просто муки заради мук,потім відкрилась сильна кровотеча,викликали лікарів з реанімації, коли все було скінчено я мельком побачила як виносять якусь прозору посуду,а там перемішані з кровю окремо ручки , ножки, понесли мою дитину,ще з годину я лежала на тім кріслі з льодом на животі, санітарка прибирала , потім мене перевели в палату, від такого болю можна втратити розум,серце розривається, в душі і тілі пустота хочеться вити..тисячі питань,чому,навіщо,докори сумління,що не вберегла,не дай Бог нікому таке пережити..ще вчора ти була в очікуванні чуда,а сьодні частина твоєї душі вирвана,добре,що у мене є 2 діток і є ради кого жити,інакше точно здуріла б, пю заспокійливі і плачу, вірю моє дитятко до мене повернеться....
Тяжко писати, але тримати все в собі ще важче. Вина.. страх.. розмірковування, а якщо... Друга вагітність, чоловік просить зробити аборт. Я кажу, ні - наполягатимеш розлучення. Все владналось. Чоловік хоче ще одного сина, а я мрію про доньку. Часливі... Животик росте.. придивляємось за дитячими речами і сперечаємось за пологовий. Думки, а може не зараз і чоловік правий. В нас немає того і того. І якісь страшні думки за викидень, які я відганяла від себе. Не гладила живіт, не говорила як я тебе люблю і чекаю. Не тримала руку на животі як з першою вагітністю. Мажеться, завсім мало. Планове узі на 9 тижнів. Лікар каже вагітність 5 тижнів. Відшарування немає. Це помилка. При першому узі чи зараз помилились. Іду до лікаря, здаю аналізи. Узі на середу. Іду в іншу лікарню, завмерла вагітність 6-7 тижнів, викидень в ходу. Термін маленький, все саме вийде. Сльози, страх і біль. Чоловік забирає з лікарні, я вся в крові. Біль нестерпна.Так має бути.. саме вийде. Виходять куски ... Закінчили прокладки, йду в аптеку. Втрата свідомості, відкачали. Чоловік везе в лікарню. А в мене думки і я піду до свого малятка... Стоп, а що буде з сином. Йому ще й 3-х немає. Наркоз, чистка і я просинаюсь в палаті з дівчатами на підтримці. В них такий же термін, як в мене ...був... Вина. Треба було говорити: я тебе люблю і чекаю. Треба було не сідати за руль, бо це стрес. Треба було піти в відпустку і не нервуватись. Треба було не думати за викидень. Усвідомлення: у всіх анкетах, тепер буде: вагітність - 2, дітей - 1. І наступна дитина, буде 3-тя. Другої немає. Немає імя, незнаю хлопчик чи дівчинка. Небуде можливості обняти, поцілувати розбите коліно чи сказати люблю. Сльози чоловіка в лікарні і слова: так навіть краще, ми зможемо і то і то, - не вкладають в голові. Людина, яка пережила втрату має пройти 3 круги пекла: заперечення, усвідомлення і прийняття. Питання як.
Сильно співчуваю. У мене та ж ситуація. Все в слово-в-слово як у вас. Перечитую допис і бачу себе всю в крові. Друга вагітність. Непланована, але бажана. Важко змиритися з тим що сталося. Бо не розумієш отої «всесвітньої справедливості» чому той хто хоче - не може, а той що ні... Тримайтеся. У вас є заради кого жити. І вірте в краще. може просто ще не час.
дівчата, прочитала ваші розповіді тут і зайшла на фб і наштовхнулась на таку історію. Вона на рос мові, беру в офф Одеялко. У меня было в жизни трудное время - не рос кокос, и крокодил не ловился. Переехав в Москву в новую квартиру в Жулебино, я страдала. Работы не было, потому что ребенок постоянно болел, профессия врача была под вопросом. От аспирантуры на кафедре педиатрии Тушинской больницы отказалась, прикинув свою жизнь на перспективу- мотаться каждый день 4 часа в дороге, когда сын первоклассник - странно весьма, и мечты о карьере рухнули. Тогда я подумала, фиг с ним, займусь деторождением. Не тут -то было, 10 лет ожидания второго ребенка меня многому научили. Молчание Бога - дорого стоит . Фиаско!!! по всем моим маленьким фронтам. Однажды я поехала в текстильный магазин, это мое хобби - шить, создавать вещи своими руками, захотелось что-то сваять. Ваять я решила одеяло - двуспальное, импортные аналоги стоили нереальных денег, а одеяло было мне нужно очень - жулебинская квартира была очень жаркой, и тонкое фланелевое одеяло, голубого цвета с атласной каймой было сшито. Остатки ткани хотела положить, но подумала так, можно еще же сшить детское одеяльце. Какое такое детское , откуда у меня еще дети? Все врачи сказали - узбагойтесь, какие дети, не будет, не мечтайте. Я сшила. Точно такое же, только маленькое, голубое фланелевое одеяльце с атласной белой каймой. Положила его в коробку в шкаф, и каждый раз, натыкаясь на него при перекладывании своего бохатьства, с удивлением разглядывала его. И думала так - одеяльце уже есть, за чем же дело встало, горько усмехалась , складывала и убирала снова, но в душе жила и крепла надежда. Незаметно даже для меня. Потом в этом одеяльце я вырастила двух малышей. Если вам тяжело, сделайте что-то подобное, и каждый раз, натыкаясь на живое свидетельство из вашего счастливого будущего, вы будете приближаться к нему маленькими и уверенными шагами. И в один прекрасный момент сойдутся в одно все намерения и возможности, вот увидите. Життя зіткане з смутку і радості. все буде добре. Вірте
Про сльози і слова чоловіка і лікарні. Не сприймайте близько до серця. Він намагався заспокоїти вас. І себе. Йому теж болить. Заспокоював, як міг. Може, не до кінця усвідомлюючи, що говорить і чи треба. Простіть йому цю незграбність. Йому теж болить. Про розмірковування чому і а якби... Не ятрайте себе. Вашої вини в тому нема. Так часом стається, що як би не хотів, пояснень і причин чому так ми не знайдемо. П.с. з власного досвіду. Такого ж гіркого.
Перейдіть це і живіть далі! Тим більше у вас є дитина і вас це має стимулювати!!! Чим більше думаєш і розмірковуєш то ше гірше собі робиш! Потрібно усвідомити що так мало бути! Я пишу з власного гіркого досвіду і в мене це була перша вагітність і довгоочікувана. Дуже часто на таких термінах на жаль це стається, в мене так само завмерло на такому терміні але дізналась я про це на 12 тижні на плановому узд і зовсім не було ніяких симптомів. Я себе грузила близько пів року але одного разу усвідомила що я собі гірше роблю і взагалі час лікує. Головне щоб вас чоловік підтримав це саме головне! І подивіться на своє дитятко - вам є чого жити і дитя ваше росте і з кожен день для нього це нові відкриття і ви маєте бути присутня при цьому! Тримайтесь
днями - 3 роки як немає тата з нами.. а мені все здається, що якось відкриються двері і він зайде додому.. що це він просто поїхав кудись у відрядження надовго.. то був мій найбільший друг, мій захисник.. тато знав усе на світі, що не спитай. йому не потрібен був гугл чи енциклопедії, для нього усе було просто і зрозуміло. мені його дуже бракує... і напевне завжди бракуватиме.. втрата, яку нічим і ніким не можна замінити.
Метелик поранений на сонечку млів, Крильце перебите на сонечку грів. Пожити ще трошки на думці було І , може, пожив би, Та сонце зайшло. Такого віршика розказував мій дідусь своїй правнучці Ані ще 2 місяці тому. І казав недавно, що її душа все відчуває. Я думала недавно, Боже, ну, чого ж так болить...І зрозуміла, що просто мого діда дуже легко було ЛЮБИТИ ... є такі люди... Хай спочиває з Богом... Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
Неймовірно. Один з моїх дідусів помер ще коли мені було 4 роки. На його плиті є ці слова. То ось вони звідки, з вірша... Співчуваю.
