я аж просльозилася ... Аня теж іноді просить її погодувати. Маю змогу - годую. Ні - відмовляю, що з*їсть - те її. У садочку пречудово сама справляється (5 років)
А я вдома практично постійно годую малого (3,9р.), хіба макарони, оладки чи щось типу того сам їсть і то не завжди) але мене то зовсім не напрягає, зате знаю, що поїв нормально, бо сам дві ложки і "дякую, я вже не хочу" і буде потім доганятися перекусами. В садочку їсть сам, все вміє акуратно. Якось спитала: "а чого ти вдома не хочеш їсти сам, як в садочку?" Відповідь була геніальна:"в садочку тьоті мене не можуть годувати, бо мають багато діток, а в тебе дітей багато нема - от і годуй!")))
То ще така мацьопа! Я чотирирічного досі деколи зупою годую. І з усім допомагаю ще. А в 2 роки мало що міг сам. Все встигне!
Натрапила на дуже цікавий метод "зеленої ручки " , так просто і здавалося б очевидно, от би в початковій школі таке запровадили б... Метод «зеленої ручки» у вихованні дітей
Ой, та впровадили щось але вчителі наші, як і положено))- роблять зеленою те саме, що робили червоною і щиро дивуються, що це там вигадують.
В нас чітко користуються. Але для мене то щось таке з області "якби то не травмувати нещасну дитину, а з помилками хай сама розбирається")) Мала тішиться, що обводять найвдаліші місця зеленим, а ляпи, які варто би було підкреслити червоним, повторює. Тому я все одно додатково їй розказую, що зроблено особливо погано і хай думає, як то виправити.
не тільки в початковій школі. класно писати позитивні коментарі зеленою ручкою. дуже дієво, як на мене. колись ходила на курси, де викладали американці, то нам такі дотепні коментарі/смайлики/послання наші викладачі писали зеленою ручкою на полях))
В ту сиву давнину як я була маленька і вчилася в 1—3класі нам усі помилки чітко вказували червоним чорнилом, а за старання клеїли сердечка на обкладинку. Не можу сказати, що червоний колір мене сильно дратував чи якось впливав на емоції, але як я заповзято і охайно вела зошити в очікуванні того дорогоцінного сердечка.
Дуже мене сьогодні зачепило, лишу тут, раптом, ще комусь буде корисним Бо у мене ціла шафа того добра в голові - як я з Владом ідеально роблю те-то і те-то А насправді та купа книжок, що є в нас дома читаються через силу добре що малий вже сам потрохи їх читає, бо мене з відповідним настроєм ще дооовго б чекав , настільні ігри теж граються не так як в ідеальній картинці в моїй голові (сім"я, ввечері, всі разом кружечком з чашечкою чаю мирно бавляться в доміно, а потім в "зообізнес"), так само з готуванням разом і всім решта... А в реалі в основному "гав-гав" і шантаж замість всього застосування правильних підходів до дитини Мені трохи допомагає писання списків і планування щоб "заземлити" мрії, виробити корисні звички і хоч якусь частину "ідеальної" мами перенести в життя з тої віртуальної реальності в моїй голові. Марьяна Олейник
То є дуже безмежне, безкінченне, і багатогранне питання. Кожен має вибирати чи поєднувати те, що імпонує, саме в той чи інший період в житті. Неможливо, дотримуватись всього того, "як має бути", та і не всім це потрібно. Наприклад я, як прочитаю, послухаю, що інші роблять, то в мене майже депресія, але я розумію, що в мене так, бо по іншому нам(мені) не виходить.
Так от в тому-то й справа, що не інші роблять. А я сама ж і роблю - в мріях, планах, в своїй голові, а в реал дуууже мало що з того переношу В тому й небезпека, бо, наче, не така я й погана мама коли сумістити отих дві картинки - реальність і паралельну реальність в голові, але ж дитина не бачить\не знає моїх возвишених намірів, що я збиралася з нею робити оте все, вона бачить лише те, що я роблю насправді. Ну але то моя повсякчасна проблема в різних справах - я дуже "відлітаю" і мені треба постійно вертатися якось зусиллям волі на землю
Розслабтеся, таке у всіх, майже. Щось вдається, щось не зовсім, або взагалі. Чим дальше, я починаю усвідомлювати одне, головне, не робити нічого злого, поганого, а все решту, це-життя!
Я теж відлітаю. Я вже давніше собі постановила, що головне - загальний градус стосунків з дітьми. Тобто якщо загалом в дітей є до мене довіра, і вони приходять і просять читати, грати меморі і складати леґо, незважаючи на те, що у 80% випадків я їх футболю, то все не надто запущено. Я дуже людина настрою. Я теоретично можу вдати, як мені цікаво 51 раз читати ту саму казку, але мені не цікаво. І діти то знають. А ще знають, що загалом я багато читаю, і дитячі книжки теж, якщо вони цікаві, тому нормально сприймають, що кожен читає своє. Я часом теж малюю якісь такі картинки, але насправді розумію, що то не про мене. І взагалі, питання: я то малюю, бо хочу так проводити час з дітьми, чи для того, щоб вони не виросли нещасними без тих активностей, які зараз пропагують робити разом?
Хочу, але наразі якось дуже рідко маю сили і бажання Угу, а хотілось би якось систематизувати... От колись постановила собі читати малому щовечора, спочатку робила то "скріпя зубами", але потім втягнулася, довший час то було традицією а тоді знов щось "поламалося"... Зараз от знову хочу повернути. Треба собі, певно, який список намірів написати, реалістичний і лаконічний на 2-3 пункти, але такі щоб щодня виконувати. І на стіні написати (Влад тепер теж спискоманіяк - до всього списки пише, тоді читає, виконує і викреслює просто зібрати іграшки не проходить - сідає, пише, що саме треба зібрати "-машинки, - конструктор, - книжки, - олівці" а тоді по пунктах виконує і викреслює. А коли я в процесі бачу ще якийсь бардак і кажу теж прибрати, то заявляє що "в мене в списку шкарпеток не було, во, бачиш?" ) тому треба йому розказати, то потім не дасть мені забутися і "зіскочити"
А для чого? Ні, якщо без списку ніяк, чи з списком, легше, простіше, то ок. Але, от робити то все через силу, бо так хтось сказав, не думаю. Всі ми прекрасно знаєм і вміємо, але в кожного, то все по своєму.
Віка, Ви така послідовна: хочу, але не маю бажання я завжди думала, що хотіти і мати бажання - то дуже споріднені речі. Але я розумію, про що це. Це типу "хочу вареники, але ліпити не маю бажання". Короч ви якби хочете бачити результат, але сам процес вам не цікавий. Ну скажіть чесно: цікаві дитячі книжки? Але чесно! Мені, наприклад, цікаво лише перший раз читати. І то далеко не всі, бо деколи автори таке враження, що покурили чогось моцного. Так само те улюблене моїми дітьми меморі. Ну мені весело раз в місяць зависнути за ним на годинку, але не більше. Але ж картинки в тирнетних статтях вимагають читати з голівудською посмішкою і щирим захопленням. Недавно читала одне цікаве інтерв'ю однієї успішної жінки. То не по темі дітей, але мені дуже запам'яталося. Вона каже: ну чого люди себе обманюють? Ну будьте ж чесні! Я успішна в своїй роботі, бо я люблю її робити. Я не можу сказати, що мені важко, хоч проводжу на роботі часом 18 годин поспіль. Але я хочу їх там проводити, мені це в кайф. А люди приходять на співбесіди і мета в них така: мати на виході гарну картинку успішної і багатої людини. Але їм нецікавий процес, вони не хочуть включатися і насолоджуватися процесом. Тому на виході мають втомлену і роздратовану людину, а не щасливу і успішну. Якщо ви хочетк в даний момент валятися на дивані, то признайтеся собі в тому чесно. Поваляйтеся на дивані, подумайте, чого саме вам хочеться після того, коли наваляєтеся вдосталь. Якщо вам помагають списки, то пишіть. Я їх ненавиджу. Це, до речі, якраз з дитинства, бо моя мама фанат списків. Недавно випадково прочитала в її блокноті: 1. Зготувати обід 2. Подзвонити Марусі спитатися за (щось там) 3. Прати сумки. Нормально так: я в одному ряді з зупою і сумками я розумію, що їй так зручно, якщо що. Мені з читанням допомагає бібліотека. Так постійно є нові книжки і я маю стимул таки прочитати до повернення.
100% правда, я починаю читати, і десь на 2-3 абзаці сплю або мої слова вже не чіткі. Хоча, одного разу, попалася казка, невідома, доця заснула після першого абзацу, а я таки її дочитала, дуже цікава була.
О то точно, бібліотечні книжки в нас теж читаються вдвічі швидше ніж домашні. Так, мені не цікаво читати дитячі книжки (ну тобто було цікаво ще перші рази хіба і коли Владу було 6-18 міс ще більш-менш якось, бо такі маленькі діти дуже активно і цікаво реагують ) Я вибирати їх ьільше люблю ніж читати Тішить одне - Влад вже по-трохи читає сам (навіть Ясьці), то, може потреба в моєму читанні скоро зменшиться Але крім читання є ще кілька пунктів які мене муляють час від часу Для мене списки - то перший етап переведення чогось зі світу ідей в реал, матеріалізація. Дещо відсіюється ще в процесі написання, інше легше аналізувати і сортувати потім, бо просто в голові воно плутється, забувається Дуже розумію Вашу маму В мене в списках теж може бути все від купити плямовивідник до з"їздити в Київ
Я думаю, отака ідеалістична картинка в голові, причому в різних сферах, це нормально, головне тримати баланс з реальністю - щоб в деяких точках вони пересікалися, і щоб та картинка була таким маячком чи мірилом, чого ми справді хочемо і куди йдемо. І то навіть не про конкретно прочитані книги і зіграні ігри, а те, що ми уявно вкладаємо в цю діяльність - радість дитини, близькість нашу, бажання показувати світ...і це може втілитися в трошки інших моментах, ніж було в голові намріяно. І от власне щодо пересікання з реальністю - для мене щастя в материнстві - це вміти творити момент, ну і "ловити" - помічати його. А вони неодмінно є, навіть в ненайкращі періоди. Часом вольовим зусиллям змушуєш себе облишити свій гнів чи роздратування, і завершити конфліктну ситуацію з любов'ю. І оце буде такий момент, такий білий камінець, як пише автор, і відчуття, що я така, якою я хочу бути в моїх думках. Або якась спонтанна розмова про "чому дме вітер" може бути тою близькістю, яку мені не вдалося реалізувати у запланованому читанні наніч, наприклад. І, коли такі дрібниці помічаєш, фіксуєш, то це є такою емоційною підтримкою материнства, "підключеності" до дитини. Мені такого достатньо, я розумію, що ніхто і ніколи не може відповідати завжди ідеальному ідеалу, хай і своєму власноствореному. Але коли відчуваєш, що щось розладнується, то цей "ідеал з голови" змушує тебе налагодити реальність. Я от давно відчувала, що бракує мені такого буття наодинці зі старшим сином - і от недавно нам це вдалось, то я навіть не можу передати, скільки мені це сили додало на щодень, і взагалі, відчуття, що я так відпочила, от просто, ніякі виходи без дітей, відпустка, аж такого відчуття не давали. А це я наблизилась в реальності до тої себе ідеальної) Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
