З приводу виживання - нажаль, буває і так, що виживати доводиться коли двоє заробляють. Це Україна. Мені легше від того, що сама можу забезпечити себе і дітей всім необхідним. І досвід "бути деякий час самій" на диво заспокоїв, що я даю собі раду, хоча їх значно більше ніж мене. це прикол, а офіційний статус мами, яка народила і виховала 5 дітей в Україні. а от також не розумію --- дописи об"єднано, Jun 6, 2018 --- так щоб зовсім по темі - завтра місяць Лідді. Я ще не звикла до кількості але розрулюю вже значно більше ситуацій
А я не ведусь. Там інколи якісь просто дурні ситуації - видно, що скільки не дадуть, все спустять. Бо знаєте чого бідні... --- дописи об"єднано, Jun 6, 2018 --- Я, я супермама! ))) сама присвоїла, сама повірила.
Це так. А це вже як вийде. Виховати - це не просто нагодувати і більш-менш тримати в порядку. Я чула пару випадків, коли четверта дитина в сім'ї ставала переломною. Може просто співпадіння, але там чоловіки переживали якийсь криз на тему "ну всьооо, не можу-не буду-кінець світа". Потім попускало і в тих сім'ях щасливо народжувалися ще пару дітей. Загалом я нічого не знаю, бо в такій ситуації не була, але схиляюся до того, що я б не змогла вибачити чоловіка, якщо б він дозволив мені побути в ролі "все сама". Незалежно від того, "кто прав, а кто виноват". Тому коли десь в якійсь темі заходить мова про "народжую стільки, скільки зможу сама потягнути", мене пересмикує по всіх фронтах. Хоча то є виключно мої емоції з приводу. Допускаю, що люди надто різні, щоб однаково проживати такі складні обставини. Мені б твою впевненість. Я мама досить "притомна" і адекватна (самп присвоїла - сама повірила), але не супер.
вибачати чи не вибачати можна 1) якщо є якийсь "склад злочину" 2)якщо людина просить пробачення. В мене було інакше, нема винних і жодних претензій. я знаю, що ти не мала цього на увазі, але воно якось перегукується мені з "завагітніти щоб його втримати". Для мене все тут - окремо. Дитина - окрема людина, не "для" і не "спосіб". Для мене четверта дитина - це наразі таке щось іншопланетне і незвичне Троє є вже у багатьох знайомих, а от четверо - в дуже мало кого. І мені вже не раз кажуть малознайомі люди, що я молодець, що вирішила не робити аборт. Що потім вона підросте і я не буду шкодувати. Паралельно з тим розпитують, скільки ж грошей мені заплатить держава і чи дасть мені якийсь особливий статус чи пільги - ну щось же мало змусити мене народжувати А з несмішного - коли Ліді було два тижні, я ледь не зійшла з розуму, бо декілька знайомих (теж - малознайомих) розповідали мені свої історії - як вони вагались, робити чи не робити переривання. Чому вони вирішили розповідати це саме тоді і саме мені - уявлення не маю, але я ледве впоралась з тим, щоби і їх не образити і себе не загрузити. Мені теж не подобається. Свій варіант я наразі не можу пояснити нормально. І тим більше не претендую на правильність. нє, ну хвальки ви знатні
ну хоч я обі присвою статус - мені не шкода ))) --- дописи об"єднано, Jun 7, 2018 --- ну піжди, а чим докажеш що не супер? Хо-хо!
Взагалі не з тої опери. Ніякого "втримати", спільне рішення, спільне бачення дітонародження. А чоловіка клинить по факту. Я про те й говорю. Для мене не має значення, яка ситуація в батьків. Винен хтось чи ні, є претензії чи ні. Батько несе таку ж відповідальність, як і мама. Діти мають бути нагодовані, одягнуті, навчання заплачене. А дорослі вже собі хай хоч повбиваються зі своїми ситуаціями. Тому я не відчуваю потреби знати, що зможу все сама "в разі чого". Ти не маєш нікому нічого пояснювати. Якби мене питала мою думку, я б взагалі казала на форумі такі нюанси не зачіпати, бо ж всюди шпійони. Але ти доросла цьоця-графоманка, сама розберешся)
в Сатьї Даса (чи як там він відміняється) було колись відео, де казав хтось, що жінка мусить працювати, бо що буде як чоловік помре. Він каже "уявляєте як жити в сім'ї, де всі чекають коли ти здохнеш?" Ну і за такою ж логікою: мама теж може померти, давайте тато не буде заробляти, а буде сидіти дітей бавити "щоб звикали", чи там яку іншу маму найде "бо буває всіляке".
в мене колись регулярно, десь раз на рік була істерика через те, що я боялась смерті свого чоловіка. І до фінансів це не має прив'язки. Так що "що буде якщо чоловік помре" - це шлях у божевілля, прямий і з гірки. Тема про забезпечення починалась з того, що хтось може боятись більшої кількості дітей через те, що чоловік може залишити.
втикнусь і я зі своїм оффтопом : приблизно так говорив мені чоловік. Лишень без отого "мусить". Періодично. Якось, будучи в особливому гуморі, відповіла, взявши його за підборіддя і дивлячись в очі: - коханий, як так сі стане- я знайду собі іншого, який так само з радістю буде нам "приносити мамонта" . Не турбуйся. Жорстоко? Ага.. Дурня ? Ага... А нащо задавати дурні питання? Дурні питання підрозумівають таку ж відповідь.
В мене панічний страх, що помру я. Страх не за себе, а за те, що син залишиться без мене. Це мене просто їсть заживо.
@littlebird, можу вас втішити тим, що як виникне реальна ймовірність померти через місяць, чи 3... у вас не буде цього страху. Вам захочеться "встигнути дати йому все".. Модератори, а куди б це усе перенести?
Еммм... Перепрошую, леді, ви адекватні? Вай! Що буде, як я помру??? Що буде, як чоловік помре??? Що буде, як на нас метеорит впаде??? Ото давайте щодня чекати, що ми всі помремо... Вирішуйте проблеми в міру поступання. І можу вас втішити, як помрете ви, то по факту вам буде вже байдуже, що там на землі. Мабуть. Оптимістично тут у вас...
я - ні разу нещодавно каже мені продавчиня: четверо??? та я би здуріла! А я їй "Так я ж і не кажу, що я не здуріла" Власне, не до кінця здуріла саме завдяки різниці у віці. Все-таки, різниця між Вірусею і мікроледі ближча до 5 років, і це не лафа, але принаймні Ву сама їсть, одягається, вмивається тощо. Цілком реально вийти з ними всіма надвір. Дмитро вже сам робить чай. Чудять теж, звісно. Але оця відносна самостійність - це добре для мене.
А коли почався? Щось мусило спричинити той страх. Обдумайте, порахуйте їмовірність, помоліться і відпустіть.
Абсолютно себе не виправдовую, знаю, що ненормальна --- дописи об"єднано, Jun 7, 2018 --- Народження сина. Дуже за нього хвилююсь. Але панікершою я завжди була, особливо що стосується хвороб, часто надуманих.
чому? Як на мене,то всі люди, ок- майже всі, нормальні. Я намагалась вам пояснити, що коли небезпека стає реальною, такою, що можна помацати, людина мобілізовується , або розкисає.І одне і інше - нормальне. Люди - різні. Модератори, @Orman ,@Haidee , @algo, поносіть це кудись. Виглядає так, що тема цікава і буде розвиватись..
