Проблеми у стосунках мiж сестричками/братиками

Я би порадила бути готовою до негативних проявів у поведінці. І то не лише ревність в чистому вигляді - у мого сина, такого, наприклад, не було, але зате він став дуже шумним, вередуючим і т.п., тобто все з розряду негативного привернення уваги. Тобто конкретно до немовлятка він ставився дуже лагідно і мило (пізніше вже проскакувала і така "сильна любов", коли він так зціпивши зуби його обіймав-трусив, сідав на нього - це теж форма ревнощів), але в той же час, було дуже помітно, що для нього це значна зміна, дефіцит батьківської уваги і т.п. Мою відсутність у пб, я так розумію, сприйняв не дуже добре (в той час він поводився чудово, і всі його нахвалювали, але після мого повернення, зі мною був дещо відчуженим, а потім на мене обрушилась добряча істерика).
Так от, мамі це сприймати глибше,- як те, що дитина в стресі, а не просто як погану поведінку, складно, у мами фокус на немовля (в першу чергу фізіологічно, гормонально), старша дитина в момент здається дорослою і ти дратуєшся: "чому він так поводиться, це ж мені тут зараз найскладніше"))) тому в деякі моменти, коли немає внутрішнього співчуття до старшої дитини, варто просто пам'ятати, що їй теж непросто, і тому вона так поводиться.
У нас це тривало 4-6 тижнів. Оце був реально найскладніший період. Хоч побутова допомога була, але зі старшим була напружена атмосфера+молодший весь час на грудях і толком не спав. Але потім все вляглося) Загалом, я вважаю, що у нас добре в тому плані все склалося і ми добре пережили ту "бурю".
Звичайно, я не знаю, чи бувають діти які геть рівно сприймають появу братиків/сестричок, але краще бути готовою до розуміння і прийняття таких ситуацій. Зрештою, це нічого аж такого катастрофічного, просто життя зі своїми складнішими іноді моментами, до яких треба більше мудрості і терпцю, ніж зазвичай)

Дасте) Я Вам більше скажу, - зараз мені виглядає, що я найкраще даю ради саме сама, бо коли з'являються бабусі, та навіть чоловік - значно зростають проблеми моєї із старшим сином комунікації, бо я виступаю в ролі медіатора між всіма, а з чоловіком я просто роблюсь якоюсь неорганізованою. Та, бувають важкі і невдалі дні, але вони все одно є і будуть, чи з допомогою, чи ні.
А про те, що садок - це Ваше спасіння і інакше ніяк - то просто люди мають свої усталені переконання і переносять їх на всіх, люблять давати поради і хочуть, щоб всі інші думали так само))) Але те, що це далеко не так - то в першу чергу є Ваше особисте бачення ситуації, Ви вже маєте достатньо життєвого досвіду, щоб оцінити її для себе + маєте і тут приклад багатьох людей, які так живуть і все їм ок)
Я не встигаю зараз всього, що встигалось з однією дитиною віку 2,5-3 роки. Але і сказати, що чогось власне дуже важливого і потрібного мені не встигаю, теж не можу. Ну не слухаю курсів, не вишиваю, не читаю фб щодня, а одну книгу читаю вже третій місяць, мабуть, не завжди зготую заплановане, купа випраного розбирається іноді три дні, але життя продовжується) Прокачались ще додатково навички відпускати ситуацію і жити розмірено)
І ще, про мега-складно без садку - в моєму баченні, найбільша складність з появою молодшої дитини - в психологічних моментах, в стосунках, і, відповідно, в поведінці, а садок - він вам нічого не дасть в плюс у ваших з дитиною стосунках. Він вас може розвантажити чисто фізично, але це не складнощі з розряду "мега". Ну, так на мою думку.
Я зараз хочу одночасно дві речі - щоб моя старша дитина іноді проводила час за цікавим заняттям без мене (от зараз з чоловіком поїхали на гурток, іноді - десь раз на два тижні, він може побути у моїх батьків пів дня). І хочу, от прямо відчуваю потребу проводити деякий час тільки з ним, напевно завтра ж і кудись підемо погуляємо вдвох, вже молодшого можна на трохи довше лишити) Отакий розклад мені зараз комфортний.

 

в нас не було.

це той випадок, коли лишні знання тільки більше тиснуть. По ситуації подивитесь. Я кожного разу так стомлююсь від вагітності, що як народжується дитина, то далі тільки легше. Не надумуйте собі нічого.

 

дякую дівчата , що ділитеся.
Ясно, що передбачити я можу мало, але наявність живих прикладів таки надихає. І навіть ті страшні ревнощі, якими лякають всі знаючі, виявляється є не всюди.
Мені дуже близький погляд про те, що "давати собі раду" - це більше про налагодження стосунків, а не вистроювання всіх в шеренгу. І так, я теж помічала, що коли сама, то краще собі даю раду, аніж з помічниками, бо краще знаю і відчуваю коли чого моїй дитині треба, а навіть для тої ж баби - то купа проблем, які вона втрясає не зовсім так як би мені того хотілося. І без чоловіка лишалися пару разів (хоч то є нечасто), але в нас тоді набагато краще організовано день і особливо вечірні всі процедури.

 

1000% я як сама то в мене день якийсь організований, я встигаю все, Мелася гарно і чемно їсть. А як у чодовіка вихідний, то день невідомо який...

 

Про приклади. В мого дядька народилася друга малеча, коли першій було 3 рочки. Все ніби гладко було, старша була в захваті від лялі. Ситуації, з якими стикнулися - старша хотіла годувати і люляти молодшу весь час, фруктами і всім, що вона їла. І мама не могла ні на секунду лишити їх вдвох в одній зоні, бо старшенька чемно мала десь захований сухпайок для сестрички, і при першій кращій можливості намагалася її нагодувати. Коли їх купали і готували до сну, старша кулею летіла з ванної і займала дитяче ліжечко, казала, що вона буде спати лише з сестричкою. Ну і то така любов була, вона її весь час заціловувала і хотіла бавитись з нею, як з ляльою. В садок відмовилася ходити, бо в неї вдома треба допомагати мамі з дитиною.

 

То все ревнощі і є

 

в дитини може бути такий характер, що ревнощів не треба
Моя Віруня гастролювала два останні місяці моєї вагітності і весь минулий тиждень. Зараз - чи то втомилась, чи то переключилась, бо не вірю, що їй перейшло. Хоча, було би непогано
Мені легко в тому, що старші діти самі їдять-вдягаються-вмиваються. Але складно дуже в плані тих стосунків з кожним. Віруся (4р 7міс) більш звичайна дитинка - капризи, уваги дати, обійняти. Сергій (6р 4міс) - фантазер і любитель потайки чудити. Дмитро (майже 10р) стає підлітком, який хоче поговорити про свої справи, і якого треба наповнювати чимось хорошим, бо інакше він дуже швидко наповниться всім іншим.
Порівняно з ними, на ту мікробу Ліду уваги звертається обмаль. Я вчора трохи відклала всі справи, щоб пороздивлятись і поцьомати її як слід. А то вона постійно або в одній руці, або в слінгу. цілий день тільки їсть, спить і висаджується, поки я займаюся фактично зовсім не нею.

 

а до якого віку братик і сестричка нормально можуть вживатися в одній кімнаті? Ну це відразу виключаємо ті варіанти, де житлова площа не дозволяє кудась рухатися (сама так виросла з братом).
Дасть Бог, ми таки за пару тижнів почнемо ремонт в новій квартирі, на дитячу кімнату припадає десь 10 кв м. Але зараз важливо утрясти загальне планування, щоб там батареї, електрику розвести. І ми вже тепер точно знаємо, що буде в нас братик.
Думаю, чи то прикидати зараз варіант двоярусного ліжка - але до якого віку цього вистачить? Та і сісти толком в кімнат не буде де - хіба стільці. Чи розраховувати наприклад на двоспальний диван розкладний, тоді діти будуть спати разом, але знову ж - до якого віку?
Шось то дуже складно, бо ще ті обставини не настали, але спланувати хоч приблизно треба зараз, щоб потім не тягати якісь дроти по хаті або ше шось таке

 

В мене 12 метрів і різностатеві діти. То стоїть двоярусне ліжко з повноцінними спальними місцями 90*200. Таке, що за потреби верхній ярус можна зняти і буде два окремих ліжка, але тоді на тих 12 метрах не буде де розвернутися. Бо ще в кімнаті шафа-купе, робочий стіл дочки-школярки і низький столик зі стільчиками сина.

 

В нас теж таке ліжко , правда 14 м кімната, 2 столи письмових, 2 шафи невеликих, 2 стільці.
10 років хлопчик( спить на верху) і 6 дівчинка (вже питає, коли вона буде спати зверху). Так живуть вже 3 роки. Як підростуть і перестануть вживатися, щось придумаємо, хтось переїде в вітальню.
Якщо площа мала, то 2х ярусне ліжко добряче економить простір. Ну і нижнє часом використовують і посидіти, і побавитись. Один диван на двох не розглядали зовсім.

 

@Retaret, я б відразу намагалась спланувати для кожного свій куточок. З розеткою для настільноі лампи). На початок може бути двохярусне ліжко, але з часом таки треба буде дітей розвести хоч по різних кутах). Я б намагалась так спланувати кімнату, щоб краще за шафу мати свій особистий простір. А шафу в гардеробну, якщо є можливість. В знайомої 3-кімнатна квартира і різнополі діти. То вони зменшили вітальню і зробили її майже розміром з теперішню дитячу, між ними виділили проміжок на гардеробну. Наразі діти в одній кімнаті, але з часом сина переселять у вітальню. Будуть мати однакові кімнати. Кухня там досить велика + хол в коридорі теж. Хочуть потім то об‘єднати і зробити типу вітальні щось. Якось так.

 

@Retaret ,я думаю,що до 10-11років старшої дитини-це цілком нормально.Потім уже краще розселяти.Тим більше,у вас старша дівчинка(вони швидше дорослішають),з наближенням перехідного віку їй захочеться мати власну кімнату.

 

Як дожити до того часу поки діти стануть хоч +- однієї вагової категорії і не посивіти? Влад сьогодні от за день меншу вже 2 рази мало випадково не забив Вдень впустив металевий підшипник в 5! см від її голови, а ввечері раптово з розгону гепнувся на диван де я їй підгузок міняла... І з одного боку стараюся все прорахувати, ніде Яську в небезпечних місцях і просто в зоні Владової досяжності не залишати, але з іншого я ж не можу його зовсім до неї не пускати

 

В мене все переростає в ситуацію навпаки) Старшого бережу від меншого)

Надіслано від мого F5122, використовуючи Tapatalk

 

@Akina, це тимчасово. Потім Влад звикне, що треба обережно. Він вже не такий маленький. Думаю, що намагається привернути до себе увагу. В мене хлопці майже з такою різницею. Катастрофічного нічого не сталось, не можу сказати, що я прям слідкувала за тим постійно. Спочатку - так, потім просто просила і пояснювала.

 

Та він 100% не навмисно то робить, Влад завжди є такий не сильно зграбний. Але одна справа коли він просто собі падає, перечіпляється чи щось постійно впускає, а інша коли мала є поряд і поки не може його відіпхнути чи втекти з дороги...
Коли Влад зосереджений і контролює рухи то поки поводиться з нею досить обережно і акуратно, але оте ''не дивлюся куди лечу'' - це капець, боюся уявляти що буде коли Яська поповзе

 

Зате швидко навчиться групуватись і ховатись, це я про меншу. Я теж боялась, хоча в мене і менша різниця, поповз і навпаки, легше стало, а як пішов, то вже так швидко втікає, іграшку вихопить і жене з писками)))
Діти витривалі)

 

Після кількох ситуацій, я повторювала собі, що кісточки амортизуються, черпок там ще теж не закостенів до кінця, шкіра швидко регенерується і взагалі все закладено, щоб вижити. Нічого не пораджу, бо то в кожному по- своєму виходять перетрубаціх

 

В нас так було. Старший дуже імпульсивний і необережний, постійно йому щось ламається, б'ється тощо. І з отим гепанням на ліжко біля сестри було ідентично, і всяке-різне. То я десь 2 місяці, якщо не більше, їх самих не залишала, брала когось з собою в туалет, ванну, кухню... Якщо на хвильку вибігти, то часом клала доню на 2й поверх ліжка, але то на самих початках, а так то дуже допоміг шезлонг, його зручно переносити і ставити де завгодно.

 

Так, я шезлонг теж за собою скрізь тягаю і стараюся не залишати двох дітей разом в одній кімнаті ні на секунду. Але от власне підшипник летів їй в голову коли вона була в шезлонгу, я сиділа поряд на дивані, говорила з Владом і в нього з рук раптом вилетіла та "цяцька". Секундна справа...

Я теж дихенько надіюся на те, що діти - вони в принципі міцні створіння