В мене була знайома, яка народила у 16 років, наскільки я знаю, вони з чоловіком і зараз щасливі у шлюбі (десь 15 років) і ще є приятелька, що народила першу дитину в 35 і теж щаслива. Тож, мені здається, справа не у віці, а, якщо хочете, у внутрішній (душевній чи що) готовності бути батьками.
Дивно якось.... Якщо діти виросли, то вже шлюб перед Богом нівелюється? Уявила собі шлюбну обітницю "обіцяю тобі любов, вірність... поки діти не виростуть" )))
Знайома, 44 роки, нещодавно народила першу дитину, рік тому вперше вийшла заміж. До того оточення співчутливо махало головою і - "ну що зробиш, така доля"..."така доля" виявилась хитрішою і своє зробила. Тішуся...
А я завагітніла першою дитиною в 26 років, то одна лікарка в пологовому на Мечникова мене лякала, що я застара і то вже пізня вагітність. Я більше до неї не ходила ))
Мене теж з першою дитиною лякали ,що я вже стара і буде купа проблем Мені було на той час 28,але почувалася на 17 Зараз народила синочка ,мені 35 почуваюсь на 18 Правда старою вже лікарі не називали і не лякали нічим Не важливо в якому віці народжувати (звичайно не в 14 ),головне позитивний настрій і молода душа )))
серед мого кола спілкування зараз є 4 жінки, які народили (правда другу дитину) у віці 42-44 роки. Моя лікар каже, що зараз уже не здивуєш тими, хто народжуєе після 40-ка. Таких в пологовому багато.Причому часто вагітність у них протікає легше, ніж у 25-річних.Без патологій і т.д. Можливо тому, що до такого віку жінки більш ретельно вже дбають за своє здоров я. Плюс психологічний настрОй геть інший : вони вже "склалися" у кар єрі, у багатьох виросли старші діти.Тобто така вагітність у них приймаєься спокійно і без зайвих нервів. Плюс чоловіки у багатьох тех вже старше 45 років і по -іншому приймають батьківство. Ця вагітність дружини приймається з особливою опікою. А , можливо, сама природа дає можливість жінці в цьому віці як перед отим природнім ривком перебудови організму на затихання репродуктивної функції, відчути той шанс стати мамою "по-іншому". Загалом, до 45 років організм більшості жінок налаштований на вагітність і приймає її добре. --- дописи об"єднано, May 9, 2018 --- ну в 26 і мені казали "старородяща" . А коли мені 41 рік йде, кажуть : "Давай до нас. Сам час "
я помітила кілька знайомих яким вже крила виросли, діти дорослі , так от іх зачіпає те що інші наважуються на пізню вагітність. якісь погані скриті емоціі так і пруть з них.
Четверту дитину я народила в 34. Коли лежала перед КР в пологовому, черговий лікар під час обходу спитав чи то перша моя вагітність (то був третій кесарів розтин )))). Поки я не показала шов, то сам і не помітив. Почувши це, був шокований. І тоді якраз я пригадала лікарку, котра в 2007 році в мої 26 років сказала, що я вже тоді була "старородяща" ))Це була старша жіночка, можливо, тому так вважала.
Мені 23, одружені майже два роки, дітей плануємо в 27 десь. Поки ще морально не готові, ні я ні чоловік.
Першу дитину народила в 32 в Україні, другу в 40 в Канаді. Перші пологи - неплановий КС. Другі пологи - природні. Ніхто не казав, що старородяща, але уваги/обстеження в 40 було більше. На другі пологи мала запланований КС, але мій хлопчик вирішив по своєму і появився на декілька днів раніше планового КС. Ургентна бригада була присутня про всяк випадок, але справилась сама )
як в Канаді - довго розказувати. Якщо цікаво, можу в окремій темі розказати трохи про канадську систему охорони здоров"я )
100% согласна! я народила доньку першу у 26 років. другу у 36.. зараз вже всі дорослі.. Молодшей 11 років.. Виходять замуж, коли є за кого . і вік тут не до чого!
Відчуваю постійний тиск з боку родичів...особливо батьків чоловіка про те, що пора би вже мати дітей, коли , коли, скільки можна чекати. Кажуть, ви живете для себе, подорожуєте, так ви можете це робити і з дітьми..Чого ж ви! Тобі вже сину 27! Просто смішно слухати, таке враження, ніби це йому родити потім. Мене це дуже засмучує, морально і емоційно виснажує і відбиває від бажання мати дітей абсолютно. Мені 24 цього року буде, минулого року закінчила довге навчання і вже давно працюю сама на себе заробляю. Ми 3 роки у шлюбі. Чому хтось думає, що я комусь щось винна в цьому житті, чи справді винна я своїм і його батькам внуків, якщо я до цього морально не готова ще. Чи готові вони взяти відповідальність, якщо зявиться дитина, до якої я не готова. Я вже не знаю, як я маю реагувати на ці розмови..намагаюся віджартовуватися просто, а потім плачу в подушку і сварюся з чоловіком. Так, чоловік мене не напрягає тим питанням, хоча я знаю, він дуже хоче дітей. Я не знаю, коли я буду готова, але точно відчуваю, що не зараз. Будь ласка, порадьте хтось як бути далі. Я вважаю, що краще на себе потім злитися, щодо дітей, про рішення коли народжувати ніж на батьків які до цього заставляють. І взагалі це така інтимна і приватна річ...як можна не розуміти, що це некоректно питати. Моя мама вже мене рідше тим питанням мучить, але в неї один аргумент..народжуй доню, поки я ще при здоров'ї щоби їх вибавити і допоможу порадати, бо моїм братам вона вибавила їх дітей і зараз дуже допомагає. Але чи маю я йти на такий крок через те, що сама не впораюся потім? Внутрішньо, я не відмовляюся від думки мати дітей, я не знаю коли буду готова, я хочу захотіти цього найбільше на світі і тоді планувати. Я намагаюся в житті жити за продуманим планом, все планувати і добре обдумувати. В мене є деякі конкретні цілі, над якими я зараз працюю, і які хочу досягнути перед тим як народжувати дітей. Можливо я не права? Всі лякають навкруги віком..і інколи я дійсно задумуюся..може варто..але розумію, якщо наважуся на цей крок, бо так хочуть оточуючі, а не я, то буду нещаслива.
ви вже самі відповіли собі на своє питання. Чесно кажучи, співчуваю, шо так тиснуть. В багатьох на таке йде зворотня реакція. Може якщо то більше від батьків йде, то сказати їм прямо - шоб вони проводили таких розмов. Бо якшо ви думаєте, що народите, і на тому все припинеться, то насправді не так. Вже через два роки вам будуть розказувати, шо пора наступну
@Your Princess 24...27... Вже вибачайте - але ви ще самі трошки діти. я в свої 27 каталася на лижах, по курортах і не дуже про заміжжя замислювалась. Так і всім кажіть: Ми з чоловіком хочемо: тут вже політ Вашої фантазії. Поподорожувати, купити квартиру, в квартиру, машину і тд і тп. У вас є свій план життя. Оце я від мами і свекрухи слухала. Ні. Допомогають. Але не так як обіцялося... думаю, мені важливіше вийти на роботу в 37 щоб щось на ту далекоглядну пенсію назбирати, чи хоч "між люди вийти", аніж моїй мамі в 69 працювати? Ну чи та ж свекруха: хотіла внука аж пищала. Тепер як має - навіть не лишиться з ним на пів дня. Бо боїться що не справиться... Тому допомога буває різною... Живіть своїм життям в гармонії з чоловіком. А решті родичам один раз чітко поясніть що ВИ не вони. І у вас є СВОЇ мрії і види на майбутнє. І у вас СВОЯ сім'я і своє ЖИТТЯ. Ви повинні лише собі, і маєте так прожити, щоб потім не шкодувати "бо когось послухала, а своє так і не втілила". Настрочила. Теж наболіло.
Так, я це розумію, бо маю таких прикладів. І це жахливо. Ще нам кажуть, що ми живемо для себе, подорожуємо. "Так, ви ж можете це і з дітьми робити." Тонко натякаючи, що ми егоїсти. Я так не вважаю і маю на це причини. Найбільше мені шкода чоловіка що через це він з ними портить стосунки, але що робити. Я маю якось теж відстоювати свої права. --- дописи об"єднано, Feb 4, 2019 --- Дякую, мені цікаво послухати людей, що про це думають. Я хочу піти на сповідь, і запитати священика що він радить в таких ситуаціях.Але чесно кажучи, інколи священики теж кажуть..чому не заводите дітей і тому подібне. Подібна тема була, коли ми зустрічалися...казав священик: "Одружуйтеся, бо не можна в гріху жити".
