Наступну зустріч починайте з легкого зітхання "Ах, я вас чекала..." Щоб навіяти їй якраз стільки почуття провини щоб вона погодилась на ваш варіант ))))
ага, в мене є вже кілька заготовок)) Я старшій дитині кажу: "підемо туди, де ти народилася" (тобто в цей акушерський центр). Марійка: "а хто там зараз живе?" Бо дитина щиро впевнена, що діти народжуються вдома в квартирі (так як народилась менша)
Отже, розповідаю тут про народження Доці Номер Два. Цікаве відчуття - коли носиш в собі дитинку, потайки думаєш про домашні, але ніхто не здогадується і уявити собі не може, що ти про таке думаєш. Так було колись, вже 5 років тому. Не менш цікаве відчуття - коли всі навколо здогадуються про те, що плануєш домашні. "Розглядаю, як варіант" - чесно казала я тим, хто питав. Я не була "зациклена" і "заперта". Непроста вагітність дійшла до 37 тижнів - і я розслабилась. Доносили. Ляля стрибала від радощів зі мною разом. Тренувальні перейми цілу вагітність привчили мене до цих відчуттів, але з 37 тижнів вони час від часу змушували мене замислитись, а чи не настав час Ікс. В 40 тижнів я захворіла. І дві ночі поспіль були регулярні перейми. Вдень припинялись. Я змучилась, але на пологи це все ще не було схоже. На третій день я побачила, що якось зменшився живіт, і пішла на УЗД. Але все було добре, і до мого списку "норм" додався ще один варіант. До повних 42 тижнів я не переживала взагалі. У 42 промайнуло в голові, що з Вірусею на цьому терміні вже починались пологи. Але спокійно так промайнуло. А потім я розхворілась знов. 42 тижні і 5 днів, мене стало кидати у жар і в холод на рівному місці. Це була п'ятниця, і для того ,щоб спокійно прожити вихідні, мені захотілось пройти ще одне УЗД. Воно було хороше, і я знов розслабилась. Тепер думалось вже про організаційне - "добре би народити на вихідні", "треба заготувати побільше поточних завдань на роботу" тощо. Тренувальні перейми бували різні. Приміром, вночі з 1 на 2 травня мене почало хапати по 50 секунд через 7 хвилин, і це було дуже натурально подібно на пологи. Настільки, що я встала, напрасувала одягу, вимила підлоги, приготувала їжі на день-два вперед, Прокинувся чоловік. Я переконала його піти назад у ліжко ,бо навіть якщо це пологи - то ще довго. Але він не заснув вже, і коли вранці все припинилось, ми обоє були досить втомлені і трошки розчаровані. Все-таки, ціла ніч. Регулярних. Такий термін... Але - "і так буває", +1 Я думала, що це не будуть партнерські пологи. Чомусь уявлялось, що все складеться інакше. Нікого не хотіла бачити поряд з собою, і взагалі всю вагітність була досить "колюча" по відношенню до всіх. Але на момент народження доці все виправилось і склалось інакше. Думаю, це було народження не тільки її, а і нових почуттів. Початок нового етапу у нашому житті - нашому з її татком. Кажуть, коли дітей багато, батькам легко загубитись між ними. А ми - знайшлись. І так теж буває.. Перша перейма справжніх пологів прийшла 08:00 в неділю, 6 травня. Вона була велика і сильна. За 10 хв прийшла наступна. За 20 хв третя. Потім проміжки були нерегулярні - від 7 до 20 хв, але тривалість і наповненість перейм тішила - 50-70 секунд, захоплюючою хвилею. Цей день ми провели активно: сходили до церкви, з'їздили в центр, сходили на каву. Під гаслом "Ще довго" Але вже по обіді захотілося додому, до речей, приготованих для пологів, в своє затишне місце. Ввечері неділі проміжки стали чітких 7, потім 5, а тоді вже й 3 хв. 3 хв і тривалість хвилину - це виглядало цілком серйозно. Чоловік вклав дітей спати, я посиділа в теплій ванні. Потім подивились якийсь фільм, і я відправила чоловіка спати - "щоб не було як минулого разу: ані не поспали, ані не народили". І він навіть заснув. А я між переймами помила підлогу, приготувала їсти, попрасувала дітям одяг в школу і садочок, пофарбувала вії і зробила педікюр О 03:30, коли робочі документи були ретельно посортовані до cloud папок, f всі черевички були складені в ряд , перейми раптом перейшли в інший формат. Біль став дуже сильним, а перед кожною переймою судомило кульшовий суглоб. Проміжки стали меншими за 3 хв, і на одній з таких перейм я не витримала і покликала чоловіка. Тихенько так: "Ігор!" Але він не почув. І на наступній переймі мене так скрутило і переймою, і спазмом, що я вже не стримуючись закричала "ІІІІГОР!!!" Але він знову не почув і тоді я між переймами поповзла швидесенько до кімнати. Мене накривав такий жах при одній думці про те, що зараз знову заболить, а його не буде поряд. Приповзла до ліжка, посмикала його за ногу. Він хотів щось спитатись, але мене знову "сплющило", і ми без питань пішли на кухню. Розстелили клейонку, пеленку. На підвіконня я розклала стосиками речі - шапочку і шкарпетки для "теплового ланцюжка", післяпологові прокладки, пеленки, нитку і спирт для пуповини, паперові рушники. На підлогу поставила пластикове відерко для плаценти. Наступна перейма була водночас настільки сильною і настільки далекою від фіналу, що я подивилась на ці речі і подумала, що потрібно дуже багато сил дл того, щоб нарешті застосувати і одяг, і нитку, і малюсінький одяг за призначенням. на годиннику 5 ранку, починає світлішати. І ми розуміємо, що до ранку не народимо. Тут я згадала, що чомусь не хотілось мені підчас вагітності народжувати в темряві, вночі. Треба було денного світла. Цього разу ще від вечора неділі про наш процес знала чоловікова мама, зранку - і моя мама. Спочатку від цього було трохи не по собі, і я сказала про це. На що чоловік відповів: а чого ти боїшся? Я подивилась на нього і зрозуміла, що не боюся насправді нічого. Коли він поряд. Потім почався ранок, збори в садочок і перемовини про те, щоб дітки лишились там на обідній сон. Вони погоджуються, за солодку вату Ігор відводить їх і повертається до мене, не знайшовши поблизу тої вати і думаючи, що робити, щоб не обманути їх А у мене почався цікавий етап. Напевно, це в пологовому називається "вторинна слабкість родової діяльності". Проміжки між переймами стали 10 і навіть 15 хв. А між ними мене страшенно хилило в сон. І я склала собі стоса з подушок, стала коло нього "рачки", сперлась - і так спала. Спала міцно, снилися сни. А щойно хапало - я бігла в туалет, і там пересиджувала. Тільки таким чином вдавалось не кричати, бо біль був дуже сильний. Відійшов корок, пройшла "природна чистка організма". О другій подзвонила до мами, сказала, що все у нас ОК і попросила забрати дітей з садочка до себе. Мені зателефонували з жіночої консультації і сказали, що я маю прийти на КТГ. Сказали "прийдіть сьогодні". А я кажу: завтра прийду. І вони мене на серйозі записали на сьогодні на КТГ а що робити, таке воно - підпільне життя вдомародящих Тим більше, що на прийом я все одно думала прийти. Але - на післяпологовий, з дитиною в руках О 15 годині чоловік запропонував нам попити кави, і я погодилась, але випити її вже не змогла. Перейми стали дуже частими, а тривалість доходила ледь не до 2 хвилин. І настав момент, коли пересиджувати в туалеті не допомагало. А з ним і відчай: що ж тепер робити? В кімнаті у нас причіплені до стелі два канати, діти люблять на них лазити і гойдатись. А я ще від початку вагітності знала, що в пологах вони мені дуже знадобляться. І, хоч болю це ніяк не полегшувало, я розуміла, що зависання на переймі мені вже дуже корисне. Бо це вже перехідний період. Прийшов Дмитрик зі школи. Чоловік дав йому обід, зробив з ним уроки і відправив на айкідо. Перед виходом Дми раптом сказав "Мам, ходи сюди!" І я, попри перейми, припленталась до нього, а він вручив мені листівку до Дня матері. Подивився на мене з жалістю і сказав "Добре, що я не дівчина, це так складно - народжувати лялю". Коли він пішов, а це було по 16, просвіту вже не було. Одна суцільна перейма. Потім зайшла моя мама. Поцілувала мене, сказала "з Богом". І пішла організовувати наших менших дітей. За що я їй вдячна безмежно. 16:30. Пішов червоний слиз, ми пригадали, що з Вірусею було так само - вже перед самими потугами. І я зрозуміла, що мене знову зовсім не тужить і що тужити не буде. Знову - "просто прийшов час народити". І тут я з жахом зрозуміла, що не знаю, як треба тужитись. Присіла навпочіпки, як з Вірусею. Не те, не получається. Стала в колінно-ліктьову... не получається! Ми весь час молились, і чоловік попросив у Бога для мене сил, а я попросила "покажи мені, як" Як - тужитись. І от, вже в якомусь повному запамороченні, я опустилась з колінно-ліктьової у майже лежачу "жабку". І згадала, що коли тужаться, то не передихують, а затримують дихання. Я затримала. І вона пішла. Принаймні, так здалося. Потім - ще раз, ще раз... Скільки можна? Скільки ще? Я захотіла помацати, що "там" - і намацала голівку в міхурі, на дві фаланги глибини. На потузі - йде. Але жодного там отого "тужить", "тіло саме все зробить". Тільки свідомі зусилля такої сили, що іскри з очей. Я тримала руку і відчула, як голівка показалась назовні і зайшла назад. Потуга закінчувалась, і тут я закричала: "Ні! Все! Народжуємо зараз!" - знову, як і Віруся, за одне зусилля вислизнула дівчинка. Голівка - "Не бійся, я її тримаю... Ой, ручка! Ще трошки... Плечики! Ось вона, яка класна малюська!!!" - і малюська кричить голосно. 18:00, 4.200, 52 см, як ми потім дізналися. Дуже подібна на старшу сестричку. Попри абсолютно "неправильні" потуги, у мене ані розривів, ані гематом. В лялі повіки червоні трохи, думаю - через вихід у стилі "катапульта" плацента вийшда за 10хвилин. Стара, але не зіпсута. Так почався новий етап життя.
Читаю про пологи в @cjomcjomka і розумію, що я вже практично нічого не пам‘ятаю про свої. А пройшло то всього якихось 7 місяців... Як все в мене швидко стерлось. І як той процес проходить по-різному у всіх. Єдине, що пам‘ятаю добре, то це, що час у той період тягнеться дуже повільно. І я весь час дивилась на годинник. Якби він був такий тривалий, як у форумлянки - не знаю де б я почерпнула сили. @cjomcjomka, Ви така молодчинка! І попри те, що у Вас все було не просто, Ви все зробили супер! Такими жінками хочеться надихатись! Вашим дітям дуже повезло, що мають таку сильну маму. І Димтрик розчулив просто до сліз!!!
він пішов на тренування - ляля ще була всередині. Повернувся додому хвилин за 10 після народження плаценти. бачив багато, але не "не того, що треба". Лялю любить, носить, заспокоює.
@cjomcjomka дуже цікава розповідь. Ви такі молодці! Але я не можу надивуватися як воно все по-різному проходить. Це все в якісь рамки загнати неможливо. --- дописи об"єднано, May 9, 2018 --- я в кожних пологах постійно питаю яка година.
@cjomcjomka ото дочитала, трохи схлипую, стільки емоцій підіймає ця ваша історія. І просто море захоплення цілою сім'єю!! І паралельно думаю - скільки то би всього вже в пб вкололи, щоб "помогти". Та і яке то має бути внутрішнє налаштування в жінки, щоб отак в спокої все пройти, не впасти в паніку на будь якому етапі. Але якось так воно справді природньо виглядає. Дуже надихаюча історія! Дякую вам!
та дуже, я тому про чиїсь історії читаю хіба що в рамках "наскільки широкою є система координат". ця ляля теж без повороту народилась, але плечі вивільняла по черзі стільки спеціалістів успішно заганяють, а вона каже, неможливо я тільки з Дмитриком питала. а з дівчатами мені було важливо, щоб попереду було багато часу, щоб ніхто мене не обмежував.
мене дуже здивувала відсутність потуг як бажання тужитись. Не до паніки, але я відчула, що час настав, а що робити - невідомо. Ігор казав, що переживав лише за те, щоб я не знепритомніла від напруги, бо мене трусило дуже сильно. Може, так було з потугами, бо я дуже боялась підчас вагітності, щоб не було важких розривів і гематом. Хтозна
