З дітьми це не зовсім так. Ви просто ще не отримували "віддачі" від дитини, навіть коли дорослому здається, що його не чують, не слухають і не розуміють. Я теж так роблю, це скорочує тривалість істерики 4-5 річної дитини як мінімум втроє.
Я завжди вияснюю стосунки тоді коли дитина вже не плаче, заспокоїлася і забула про свої витівки. На етапі істеричного крику, я чекаю так з хвилин 10, зазвичай, малий закривається у туалеті, там же ж і кричить. Наступні 10 хв я присідаю і обіймаю, розказую, як він народився, маленьким був, і як сильно я його люблю. Він любить такі розповіді. Ну і до 30 хв, вже сам мене обіймає. У нас то важко. Чоловік не справляється. Останній місяць такі затяжні крики нашевсе(((. Ну і у мене є покарання, такі стандартні, типу відміна солодощів, мультиків та ін. І це так на довго. Тижнів 3, наприклад. Ну, але це за бійки, зазвичай.
Мені інколи здається, що вони такі однозадачні. Вкл кнопка плакати, то викл кнопка слухати, читати і тд і тп. Тому краще перевести в щось реальніше...і ще й спокійна та мама, я вам скажу. І дитина теж. Я би гналася за одним бо втече, контродювала другого щоб не почав ламати все навколо...які фрази....стояти, не рухатися, поки докупи не зберу..
А для мене вони зовсім не пластмасові. І так часто треба декілька раз повторити, щоб почув крізь свій плач, але в нас воно діє. Бо тоді він розуміє, що цікавляться його станом, причиною і його зрозуміють, а не просто викричаться чи насварять. Оці випитування десь у 90% випадків сина відволікають, розговорюють і заспокоюють. Головне в спокійній і тихій манері, з щирим зацікавленням і бажанням зрозуміти. І це синові ще 3 років нема.
У нас аналогічно. Обійми наше все. Але у мене ще дуже маленькі діти. --- дописи об"єднано, Apr 11, 2018 --- Тобто потрібно підвищувати голос? --- дописи об"єднано, Apr 11, 2018 --- Під "розуміють", я маю на увазі мову, яка дитині по віку підходить. "Ти засмутився тому, що .. " звучить як на прийомі у психотерапевта. Психотерапевт ж не починає свої розбори польотів на вулиці, а у спокійному місці і відповідному настрої. До того, дитина у описаній мною ситуації явно не засмутилася, а маніпулятивно вимагала уваги і преференцій. Запитання мами насправді констатувало неправду і не допомогало, бо мала ще довго голосила посеред вулиці. Але, так, я згідна, я можливо зміню свої методи у майбутньому, поки що обходимся обіймами, трохи ігнором, а повчання відкладаємо до спокійних часів.
А може б варто не ставити діагнози мамі і дитині з окремого побаченого уривку на вулиці. Та й яка різниця, хто як виховує свою дитину. Ну ок, якщо лупить, то трохи є різниця. В іншому варто трохи попуститися і зайнятися своїми дітьми. В моєї 4-річки зараз такі істерики, що я часом мушу скрутити і тримати пару хвилин, поки вона рипить, як різана. Добре, що таке ще не ставалося на очах в "правильних і всезнайючих мамів". Зате вчора на коридор вивалили пару сусідів, коли вона ганяла там і репетувала, що загубився її вітрячок, а такий самий вітрячок сестри не підійде (хоч сестра 2-річна вже готова була труси з себе зняти, щоб та заткнулася, а не тільки віддати вітрячок). Люди переконалися, що дитину ніхто не лупить і що ніхто не вмер (бо так верещати то ще вміти треба), спробували щось так говорити про "така гарна дівчинка" і сховалися від вереску до себе в квартири. "Гарна дівчинка" верещала ще добрий шмат дороги на вулиці, її пару раз "забирала з собою" добрі бабусі, співчували мені і пробували порадити, як то зупинити. Лиш одна мудра бабця сказала: "Ну то мусить саме вигоріти, тоді заспокоїться". Як зазвичай, в дитини спрацювала кнопка "виключити істерику" і вона, ніби нічого не було, спитала, чи можу я її погойдати. Добре, що я зараз якраз курс "утихомирюючих" вітамінів п'ю, бо могла б і не стриматися і наговорити фраз, які не мооожна, бо вони погані і родом з нашого дитинства. Я ніколи не можу спрогнозувати, чи буду спостерігати збоку, чи буду заспокоювати, чи буду рипіти на неї. Через 2 години вони всі троє почали їсти вафельні стаканчи від морозива ЗНИЗУ (а ви знаєте, як то весело заспокоювати як мінімум двох дітей, бо в них морозиво без стаканчика кудись тече?))) і я смачно вигарчалася на всіх. Поряд були вже інші люди і вони косо дивилися на мене і крутили своїми правильними мамськими головами, бо то ж треба присісти на рівні очей дитини і пояснити закони фізики морозива, поки воно, все липке і крикливе, має тебе в одному місці. Добре, що мені давно фіолетово, що думають про мої способи спілкування з моїми дітьми чужі люди. В нашому випадку ще й не дай Бог поруч знайдеться людина, яка готова зробити будь-що, лиш би Терезка замовкла. Бабуся, наприклад. По-перше, Терезка не замовкне, навіть якщо отримає бажане, по-друге, вона через 5 хвилин придумає новий спосіб винести мозок. А якщо викричиться і переконається, що не можна - це не можна 100%, стає дуже адекватна на довший період часу.
100% Я б ніколи нічого не говорила мамі. Але от коли б‘ють, або словесно ображають, на це боляче дивитись навіть чужим людям. Недавно бачила, як мама йшла, і обзивала дитину (якій максимум 2 роки!).
Боляче, але одноразовим втручанням нічого не зміниш. Хоча фізичне насилля таки треба присікати, це й закон регулює. Я правда ніколи не бачила, щоб дитину били (в розумінні завдавали їй фізичної шкоди чи ушкоджень), бо шарпнути, коли вона летить під гойдалку чи на дорогу, це не биття в моєму розумінні (хай багато хто думає інакше). В плані словесних образ, то в нас ще досі багато молоденьких батьків, які копіюють поведінку своїх батьків і не дуже прагнуть розібратися, чому в кожному віці дитина має різні потреби і по-різному поводиться. Ну це їм же потім і вилізе. Весь світ врятувати все одно не вдасться.
Я ще собі, на фоні піднятої теми, пригадала старшу доню, вже таку врівноважену та чемну-чемну тепер, які у неї були істерики. Наприклад, у пориві страстей, вона сідала на горшок і пісяла, а потім так демонстративно виливала собі на голову, це був повний аут. Одного разу я - таки не стрималася і дала по дупці ляпаса....а ще пригадую, як в церкві після причастя викинулася, не пам’ятаю чого, тріпалася лежачи посеред церкви з криком, що вона передумала причастя приймати і треба їй витягнути з рота. Запихала пальчики в горло і тому подібне. Пам’ятаю, одна жінка підійшла до мене і каже: "Віддавайте вже її в садочок, бо вона вам волосся повириває"))))))))))))
... сказали люди на 108 сторінці теми "Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей" Ви засмутилися(?) \розізлилися (?)\ рознервувалися(?) (насправді не дуже розумію Ваші емоції таке мені писати, тому знаки запитань) через те, що я написала свої спостереження про цю маму у цій темі? Так, я усвідомлюю скільки негативу у Вас викличе це моє запитання. Чому у дитини таке запитання не викликатиме негативу, а змушуватиме її задуматися над своєю поведінкою? Це все над чим я б хотіла пороздумувати - логічність, результативність і доречність запитань до дітей у час їхньої істерики, якщо вони не завжди спрацьовують для дорослих. Але уже бачу, дискусії не буде. Буде срач. Настрій у мене все ще святковий. Тому всім добра і взаємно!
Ні, підвищений голос ще ніколи не допомагав Просто, як виходить знайти "контакт" - присісти зловити погляд на його рівні очей, дається зупинитися біля себе, не тікає, можна обняти, то якщо з першого разу не чує/не хоче відповідати, повторюю спокійно декілька раз, поки не розговориться. Якщо не хоче, то просто обіймаю або відпускаю,залежно наскільки сильна істерика. Бо яещо вона дуже сильна, то ніякі розмови чи обійми не допоможуть - просто треба бути поряд на відстані пару метрів і не реагувати, щоб сам заспокоївся. В нас, до речі, зараз якраз загострення істерик. От вчора вперше влаштував в магазині. І її завершення вийшло геть поганим, якраз через втручання "доброї" продавчині. Бо до того то були суто домашні істерики, свідками яких були максимум найближчі родичі. А так більшість вважає його спокійною дитиною, аж занадто спокійною. А от дідусь, споглядаючи останню Великодню істерику сина, сказав, що йому до психіатра пора... Надіслано від мого TRT-LX1, використовуючи Tapatalk
Ви переносите на інших людей свої емоції і почуття. Це звичайне форумне обговорення без жодного негативу з маленьким натяком, що буває інакше, ніж "моє" і "неправильне"
ваш дідусь не бачив істерик мого сина і його двоюрідних братів) мій тато взагалі завжди каже- що то дитяча робота-ревіти))
Такі запитання і не призначені змушувати "задумуватися над своєю поведінкою". Вони покликані дати дитині орієнтацію і підтримку, можливо, краще було б сформулювати мамі не у формі запитання, а якось так - "я бачу, що тобі погано, що ти хотіла так, а вийшло ось так..." Ну але робити висновки з побаченого уривку, щодо того, що вона ось така недолуга мама, яка просто начиталась інтернет порад, і ніц їй не виходить зарадити істериці, все ж не варто. І що мається на увазі під "результативністю" - щоб дитина перестала плакати? Я тоді геть нерезультативна мама - моя дитина може і годину плакати під мої співчуття, а хвилин 20 - то це завжди. Але я вбачаю у цьому відкладені у часі результати. Відволікати можу лише коли бачу, що основне вже пережилося, пожалілося, і гіркий плач вже змінився ниттям (в мене дитина схильна понити), або коли знаю, що істерика має фізіологічні підгрунтя (голодний, невиспаний). А як на Вашу думку варто було повестися тій мамі? Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Це якби тема, де можна СПИТАТИ пораду і поцікавитися досвідом інших мам, а не критикувати іншу гіпотетично недолугу маму, яка на вулиці зі СВОЄЮ дитиною поводиться так, як вважає за потрібне саме в ЦІЙ окремій ситуації. І так щоб зовсім ясно, то ніхто не заперечує, що поведінка інших жінок стосовно їх дітей часто викликає негативні емоції чи несприйняття. Мене, наприклад, вивертає, коли мама стоїть за крок від дитини, курить сигарету і типу намагається дихати в інший бік. Ооо, цілий спектр, прибила би на місці. Але це не заборонено законом поки що, так що моральне і фізичне здоров'я її дитини буде на її совісті.
У нас теж зараз період -я сяма, я сяма. От сьогодні, поки я бігала з першого на другий поверх туди сюди, моя Аня умудрилася на нашому подвір'ї зняти футболку, тоді штани і взуття, а тоді, як я сказала принести то все, де вона заховала, то вона ще й шкарпетки і трусики зняла і почала тікати гола від мене. Отаку пригоду я сьогодні мала. Я таки злапала її, занесла до хати, поки несла, то вона розревілася, не хотіла одягатися. Тоді залізла під коцик і собі спокійно каже, принеси мені яблука. До речі, футболки я ще не знайшла, тому потім підем разом шукати, надіюсь вона покаже.)) Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk
В мене малий любитель виявляти протести лежанням на землі. при чому влягтись може де небудь- на землю. болото. калюжу.. по кілька раз за прогулянку.. от завжди згадую. як щось йому не сподобалось і він влігся посеред вулиці. проїжджала машина. на задньому сидінні сиділа мамочка вся така красива з дівчинкою одягненою в рожеве пальто. і я стою над Ромою. чекаю. коли встане. в обхляпаних ним чоботах. замучена. тут ця мадумазель відкриває двері і починає читати мені моралі. що я погана мама.. блн. зла на неї була.. пс. не лізу в питання виховання чужих дітей...
